Днями газета «Полтавська думка» надрукувала відкритий лист до міністра внутрішніх справ, Генпрокурора, Вищої ради юстиції батьків трьох дівчат із Кобеляк, які торік загинули від рук п’яних правоохоронців, але чию кримінальну справу міліція брутально сфальсифікувала, а прокуратура й суд підпряглися до ганебного прикриття своїх і вбивці в результаті залишися непокараними.

 

У порівнянні з кобеляцькою трагедією, інцидент на Покрову – дріб’язок, але до гіркоти прикро, що позиція міліції незмінна: ми завжди праві. Чи то в Полтаві, чи в Києві, чи в будь-якому іншому місті України. Навіть тоді, коли треба посипати голову попелом і каятися…

 

А було це так. Член громадського об’єднання «Тризуб» Н., котрий, до речі, приїхав у Полтаву з Кривого Рогу, о 17.45 намагався написати червоною фарбою слово «Кат» на постаменті пам’ятника Леніну на площі Конституції. Але парубок не встиг таким чином висловити своє ставлення до «вождя світового пролетаріату», бо два працівники міліції схопили його й повалили на траву, скувавши руки наручниками, хоча Н. не чинив їм ані найменшого опору. У нього вилучили речовий доказ – балончик. Забігаючи наперед, скажу, що суд відповідно до складеного правоохоронцями адмінпротоколу оштрафував Н. на 172 гривні, але не за дрібне хуліганство, як належало б, а за… злісну непокору міліції. Якої не було. Міліцейські нормативні документи досить чітко регламентують поведінку правоохоронців: вони повинні були, підійшовши до Н., представитися, запропонувати припинити протиправні дії, і тільки в разі відмови мали право застосовувати до правопорушника фізичну силу та спецзасоби.

 

Та повернімося до місця події. Журналіст і правозахисник Анатолій Банний, до речі, один із кандидатів на посаду помічника міністра внутрішніх справ із прав людини у Полтавській області, став свідком затримання Н. Він зробив кілька фотознімків – спочатку здалеку, потім підійшовши ближче. Через кілька хвилин прибула викликана міліціонерами по рації підмога. Тільки чомусь новоприбулі стражі закону зосередили свою увагу не на невдасі-маляреві, а на фотографові.

 

Співробітник батальйону патрульної служби старший сержант Сергій Дворко підбіг до Анатолія Банного та, схопивши його за куртку, вимагав відійти подалі, одночасно намагаючись відібрати фотоапарат. Цікаво, яким пунктом якого закону передбачено конфіскацію майна громадянина у такій ситуації? Чи розцінили фотоапарат як знаряддя злочину?

 

На відеозапису, зробленому позаштатним кореспондентом комунального інформагентства «Новини Полтавщини», депутатом Полтавської районної ради Володимиром Степанюком, чітко чути, як журналіст просить працівника міліції представитися, а перехожі переконують, що Банний – журналіст і має право фотографувати. На любительському відео добре видно, як Анатолій Банний кілька разів поривається піти, чого, до речі, й вимагав сержант, однак міліціонер не лише перешкоджає йому, а й разом із кількома колегами тягнуть журналіста з клумби та, завдаючи ударів ногами, валять на бетон і також надягають наручники.

 

Поки міліціонери тузили Анатолія прямо у відеокамеру, один із правоохоронців у цивільному кричав, що міліціонерів фотографувати і фільмувати... заборонено. Ким і коли? Адже вони не у своїй приватній квартирі, а в публічному місці, та ще й так зразково борються з «правопорушниками», що гріх не зафіксувати для нащадків! Або для підручника для юридичних вузів про те, як не повинні діяти уповноважені державою озброєні люди в погонах... Що такого протиправного робив журналіст, за що до нього треба було застосовувати прийоми рукопашного бою, спецзасоби (наручники) і затримувати?

 

Після цього Анатолія Банного запхали у міліцейський УАЗик, що стояв неподалік площі Конституції, де й «забули» його майже на дві години. Герметичний відсік (приблизно кубічний метр) уже за чверть години перетворився на душогубку-сауну, адже кисень швидко закінчився і чоловік вдихав те, що видихав, стікаючи потом. При цьому він навіть не міг розщепнути куртку, бо руки були скуті наручниками ззаду і стиснуті на зап’ястках так, що через чверть години потерпли, а біль став нестерпним, пригадує Анатолій Банний. Квиток члена Національної спілки журналістів України, яким правоохоронці навіть не поцікавилися, у кишені куртки відсирів від поту і склеївся. Розуміючи, що задихається, Анатолій Банний почав стукати ногами у двері. Але міліціонер, що зазирнув, «заспокоїв» затриманого: у літній час у машині дозволяється тримати три години, а у зимовий – дві, тож, мовляв, сиди й сопи собі в дві дірки. Потім Анатолія примусово обстежили в наркодиспансері (засвідчено – був тверезим), хоча в цьому випадку закон передбачає згоду особи, якої Банний, ясна річ, не давав. У Октябрському райвідділі Полтави, каже Анатолій Банний, міліціонери продовжили знущатися з нього морально.

 

І треба ж так трапитися, що саме тоді, коли увечері 14 жовтня Анатолій Банний, тризубівець Н. та ще кілька затриманих біля пам’ятника Леніну перебували у міськрайвідділі, туди з перевіркою приїхала мобільна група з моніторингу дотримання прав людини на чолі з помічником міністра внутрішніх справ із захисту прав людини у Полтавській області Антоніною Стучиловою.

 

– При обстеженні Октябрського РВВС Полтави мобільною групою, – розповідає пані Антоніна, – ми виявили п’ятьох громадян у заґратованій частині коридору (по-народному – «клітка». – Авт.), які не були зареєстровані в жодному журналі. На момент перевірки адмінпротоколи на цих громадян не були складені. Документувати затримання, – додає пані Стучилова, – почали лише після 20-ї години 10 хвилин, коли я викликала співробітників служби внутрішньої безпеки.

 

У райвідділ прибув начальник Полтавського міського управління внутрішніх справ полковник міліції Володимир Дідик і при свідках вибачився перед Анатолієм Банним за своїх підлеглих, мовляв, сам знаєш, кого доводиться набирати в органи.

 

Анатолія з миром відпустили додому. А сам начальник 17-го відділу внутрішньої безпеки (в Полтавській області) полковник міліції Анатолій Терела вже поночі повіз Анатолія Банного у лікарню, щоб зафіксувати тілесні ушкодження. Він же, певно, досвідченим поглядом зрозумівши, хто правий, а хто винуватий, і запропонував йому написати скаргу про перевищення службових повноважень правоохоронцями. В розпалі праведного обурення міліцейським «беспределом» Анатолій Терела навіть повідав правозахиснику, котрий і сам дуже часто стикається з випадками невиправданої, патологічної жорстокості з боку міліціонерів під час затримання й досудового слідства, що у липні сержант Октябрського райвідділу Полтави на прізвище Вишневський не тільки по-звірячому побив затриманого напідпитку 20-річного хлопця, а й, перепрошую за натуралізм, запхав плінтус (у райвідділі якраз проводився ремонт) в анус нещасного й провернув! Проти нелюда порушено кримінальну справу.

 

Власне, Анатолій Банний хотів не такої вже й великої сатисфакції: не стільки догани сержанту Дворку, скільки щоб той перед ним вибачився. Та сталося зовсім не так. Відділ зв’язків із громадськістю ГУМВС у Полтавській області довів, що його численний штат недарма їсть хліб із маслом. У місцевих газетах, на всеукраїнських сайтах з’явилися тенденційні коментарі, в яких Анатолій Банний поставав таким собі хамом і хуліганом. А одна з полтавських приватних телестудій у новинах показала запис міліцейської, «сертифікованої» камери відеоспостереження, що розташована на даху будинку навпроти пам’ятника Леніну. Звісно, голосів на ній не чути, а той момент, коли Банного міліціонери б’ють і валять на бетон, заретушований... «для ясності» – благо, комп’ютерні технології дозволяють зробити що завгодно.

 

Знеславлений на всю Україну правозахисник сподівався на реабілітацію за результатами службового розслідування служби внутрішньої безпеки. Втім, вони виявилися несподіваними: Анатолій Банний, виявляється, «з фотокамерою в руках перешкоджав співробітникам міліції затримати правопорушника, який розфарбовував пам’ятник Леніну», «в грубій, нецензурній формі ображав міліціонерів», «розмахував руками в бік інспекторів БПС, чіплявся за форменний одяг, збив з голови міліціонера форменний кашкет та намагався його вдарити». Дії працівників БПС ПМУ ГУМВС України в Полтавській області під час затримання Анатолія Банного визнано правомірними. А звернення Банного до СВБ (згадаймо, за порадою начальника Анатолія Терели) не що інше, як «лінія захисту, метою якої є уникнення від адміністративної відповідальності та помста працівникам міліції».

 

Та мало того, що служба внутрішньої безпеки «не побачила» явного перевищення своїх повноважень правоохоронцями й перешкоджання журналістській діяльності! Вдумайтеся: через два тижні після інциденту СВБ зажадала від прокуратури Октябрського району Полтави притягти Анатолія Банного до відповідальності за ознаками ст. 185 КУАпП (злісна непокора міліції). І це при тому, що навіть безпосередні затримувачі 14 жовтня не вбачали в його діях складу адмінправопорушення!

 

Цікаво, хто ж так посприяв, щоби думка співробітників СВБ, яка формально підпорядковується міністерству внутрішніх справ, а не начальнику ГУМВС в області, так радикально змінилася?! Ну не з Києва ж! До слова, попередній головний міліціонер Полтавщини Михайло Вершняк ніколи не покривав тих, хто зганьбив високе звання правоохоронця, і без жалю очищав правоохоронні органи від таких.

 

На останньому засіданні Громадської ради з питань забезпечення прав людини при ГУМВС у Полтавській області тема затримання журналіста-правозахисника (власне, на його місці міг опинитися будь-хто) викликала гарячу дискусію. Ухвалили рішення створити роботу групу з членів Громадської ради та ГУМВС для підготовки «питання Банного» на наступне засідання, а також рекомендували службі внутрішньої безпеки відкликати з прокуратури свої, м’яко кажучи, необ’єктивні висновки.

 

Після завершення засідання чимало членів Громадської ради піднялися у кабінет помічника міністра Антоніни Стучилової, щоби переглянути відеозаписи: міліцейський – з висоти пташиного польоту, що транслювався по телебаченню, та любительську зйомку зблизька. Ще раз добре роздивилися ретушування на міліцейському. А коли переглядали відеозапис Володимира Степанюка, хтось зіркий вигукнув: «Стоп! Ану зупиніть кадр і збільшіть його!». І ми всі зойкнули! Було дуже добре видно, як Анатолія Банного волочуть, схопивши за руки й тримаючи в захваті шию, як у міліціонера, що силиться повалити Анатолія додолу, падає кашкет, а в цей час один із чоловіків у цивільному намагається щось запхати журналісту за пояс. Та побачивши, що його знімають на відеокамеру, злодійкувато озираючись, тікає геть.

 

Виходить, що правозахиснику хотіли підкинути наркотики й надовго запроторити в тюрму, адже можна уявити, як у декого з міліціонерів чешуться руки по-серйозному помститися Анатолію Банному за те, що той багато років захищає в судах людей від катів у погонах. До речі, шалений негативний резонанс у суспільстві викликала остання жовтнева телепрограма «Без табу», у якій теж ішлося про те, як міліціонери підкинули наркотики жінці, щоби помститися адвокату. Хіба таку «діяльність» міліції фінансують платники податків, тобто ми з вами?!

 

Нахабна провокація обурила всіх присутніх до краю! Одразу ж члени Громадської ради при ГУМВС у Полтавській області написали листа на адресу міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка та Громадської ради при МВС, у якому, зокрема, зазначили, що службове розслідування СВБ проведено упереджено, однобоко: не опитано свідків інциденту, на яких вказував Анатолій Банний, не опитано відеооператора, який знімав затримання Анатолія Банного, до матеріалів не долучено любительський відеозапис затримання Анатолія Банного, висновок судово-медичної експертизи про тілесні ушкодження, завдані Анатолію Банному працівниками міліції, копію лікарняного листа про виробничу травму Банного, отриману 14.10.2008 р. та довідку з травмопункту. Дарма хлопці з СВБ сподівалися, що Банний змириться з тим, що з нього роблять цапа-відбувайла і що полтавські правозахисники не заступляться за свого колегу. І навіщо ж було створено спеціальний підрозділ, якщо замість викриття він займається «прикриттям» міліціонерів-порушників?!

 

Члени Громадської ради при ГУМВС у Полтавській області вірять, що Юрій Луценко зможе навести лад у своєму відомстві й тому у зверненні на його ім’я вимагали витребувати матеріали службової перевірки СВБ ГУМВС у Полтавській області стосовно інциденту з Анатолієм Банним, повторно провести службове розслідування із залученням Департаменту внутрішньої безпеки МВС та притягти винних до відповідальності.

 

Втім, треба зазначити, що у «питанні Банного» Громадська рада не була надто солідарною. Приміром, один із членів Громадської ради, відставний міліціонер, хизуючись тим, що він на короткій нозі із самим Луценком, пообіцяв стерти в порошок Громадську раду з питань забезпечення прав людини при ГУМВС у Полтавській області. За те, що її члени сумлінно виконують свої обов’язки?!

 

Моя кореспонденція про ситуацію з’явилася на регіональному сайті «Новини Полтавщини», і того ж дня її роздруківка лягла на стіл міністру Юрію Луценку. Увечері цього ж дня додому Анатолію Банному зателефонували з Октябрського РВВС і зажадали, щоб він з’явився... для складення адмінпротоколу.

 

Відділ зв’язків із громадськістю ГУМВС у Полтавській області не забарився зі «спростуванням статті Л. Кучеренко». Наступного дня його було оприлюднено на офіційному веб-сайті полтавської міліції й на сайті «Новини Полтавщини». Відгуки відвідувачів сайту на форумі (обговоренні) після цього матеріалу красномовно свідчили, що чим би не закінчилася ця історія, полтавська міліція надовго й усерйоз підмочила свою репутацію. І не варто стояти на смерть усією армадою ГУМВС, наче під Сталінградом, у ситуації, яку давно можна було закрити доганою сержанту і забути замість того, щоб збільшувати її, мов снігову кулю. Не варто без потреби загострювати протистояння між ГУМВС і Громадською радою, в яке як мінімум уже було втягнуто міністра внутрішніх справ.

 

У міліцейському спростуванні Анатолія Банного кілька разів названо «свідком». А хіба протоколи про адмінпорушення складаються щодо свідків? Помічника міністра Антоніну Стучилову й члена мобільної групи Михайла Дугіна виставлено мінімум брехунами, мовляв, є копії журналу реєстрації затриманих, де ті зафіксовані вчасно (Дугін шкодує, що у чергову частину не дозволяється заходити з фотоапаратом. – Авт.), наче на ксерокопіях видно, коли записи робилися насправді. Божиться міліцейська прес-служба, що не ретушували «сертифікований» відеозапис. Я цього й не стверджую. Але ж на відео добре видно якісь дивні плями. Не вірити очам своїм?

 

Ось версія ВЗГ: «Один із працівників міліції, який прибув на допомогу, усно попросив відійти Анатолія Банного від працівників міліції, які, будучи озброєними табельною вогнепальною зброєю, затримували правопорушника та охороняли речові докази». Ось воно що, виявляється: гіпотетично журналіст міг перешкодити охороняти балончик із фарбою!!! За це треба рвати на ньому одяг, гамселити ногами, товкти обличчям об землю, піддавати тортурам у душогубці, принижувати освідченням у наркодиспансері!

 

Фраза ж «авторка виклала інформацію у статті, посилаючись виключно на слова Анатолія Банного та його власні судження» взагалі не витримує ані найменшої критики. Адже тільки з самого мого матеріалу видно, що при його підготовці я користувалася численними джерелами інформації (не кажучи про ті, які не згадала у статті): два відеозаписи, висновки СВБ, звернення Громадської ради до міністра, медичні документи Анатолія Банного. Дозволю зауважити колегам із міліцейського відомства, що я не лише отримала добру підготовку на факультеті журналістики Київського держуніверситету, а й маю відзнаки всеукраїнського конкурсу за найкраще журналістське розслідування, численних творчих професійних змагань, є лауреатом всеукраїнської правозахисної премії імені Валерія Марченка. Тож за якість моїх публікацій не хвилюйтеся, панове!

 

Ще через день у Полтаву прибула комісія з МВС, до якої увійшли два співробітники інспекції з особового складу апарату міністра внутрішніх справ Департаменту з особового складу та заступник начальника управління з моніторингу дотримання прав людини в органах внутрішніх справ Юрій Білоусов. І їм довелося виконувати ту роботу, яку проігнорував полтавський відділ внутрішньої безпеки: опитувати помічника міністра Антоніну Стучилову, члена мобільної групи з моніторингу дотримання прав людини Михайла Дугіна, свідків інциденту біля пам’ятника Леніну В. Степанюка та В. Гнітька, долучити та передивитися покадровий відеозапис любительської зйомки і т. д.

 

Звісно, опитала комісія й Анатолія Банного, попросила надати копію посвідчення члена НСЖУ. Прикметно, що з самого ранку у приміщенні ГУМВС у Полтавській області, де працювала комісія, біля Анатолія невідступно стояв т. в. о. заступника начальника Октябрського РВВС Полтави майор Іван Сколота (який рівень, щоби скласти на нього протокол про адмінправопорушення!). З усього видно, що поспішали зробити це до появи висновків міністерської перевірки. Врешті журналіст погодився.

 

Та написання адмінпротоколу у кабінеті помічника міністра Антоніни Стучилової 7 листопада затяглося аж до початку 9-ї вечора, тоді як закон передбачає складання процесуальних документів (у подібній ситуації) не пізніше 20-ї години. Це Анатолій Банний, котрий має три вищі освіти, одна з яких юридична, і записав у своїх зауваженнях до протоколу, а також те, що один із понятих поставив свій підпис без процедури встановлення особи, оскільки не мав при собі паспорта. Додав Анатолій заувагу і про спробу підкинути йому наркотики.

 

Ці вади, втім, не завадили т. в. о. начальника Октябрського РВВС Полтави пана Мороза затвердити адмінпротокол, одразу ж переданий до Октябрського райсуду Полтави.

 

Символічно, що 10 листопада, у Міжнародний день захисту прав людини, Октябрський районний суд Полтави не долучився до брудних ігор. Суддя Валерій Бурбак, розглянувши матеріали адміністративної справи, що надійшли з Октябрського райвідділу міліції, встановив, що «редактор газети “Приватна справа” Банний А. Г. з метою висвітлення подій, присвячених Дню Українського козацтва, збирав необхідну інформацію та знаходився біля пам’ятника Леніну, де знаходився гурт молоді. Одна особа з вказаного гурту намагалася зробити напис на пам’ятнику Леніну, в зв’язку з чим його затримали працівники міліції. Вказані події Банний А. Г. фотографував на власний фотоапарат. Утім, працівник міліції став відбирати у нього фотоапарат, у зв’язку з чим між ним та Банним виник конфлікт…».

 

Суддя у постанові справедливо вказує, що в адмінпротоколі не зазначено, якому саме розпорядженню або вимозі працівника міліції не підкорився Банний, що є порушенням вимоги ст. 256 КУпАП, а також те, що, відповідно до ст. 185 КУпАП, відповідальність особи настає лише за злісну непокору законному (а не будь-якому. – авт.) розпорядженню міліціонера.

 

Тож суддя Бурбак виніс вердикт, який не підлягає оскарженню і набув законної сили в день винесення: провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно Банного А. Г. закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

 

Якщо суд встановив, що Банний невинуватий, тоді треба притягати до відповідальності стражів порядку, які діяли незаконно. І мабуть, не лише сержантів батальйону патрульної служби, а й їхнього безпосереднього керівника Володимира Бойченка, який не навчив своїх підлеглих поважати закон і права людини. Адже на відміну від слідчих чи експертів, що переважно працюють у тиші кабінетів, патрульна служба завжди на виду, в гущі подій і саме за її фаховістю (чи навпаки) громадяни судять про всю міліцію. А також порушувати питання про звільнення з посади начальника 17-го відділу СВБ (у Полтавській області) Анатолія Терели, підлеглі якого «зліпили» свої висновки під винуватість журналіста.

 

Хочеться сподіватися, що в очільника полтавської міліції генерал-майора міліції Михайла Цимбалюка не забракне волі це зробити й нарешті припинити фарс навколо «справи Банного». А Громадська рада з питань забезпечення прав людини при ГУМВС у Полтавській області, зі свого боку, візьме під опіку особовий склад патрульної служби, щоби підвищити рівень правових знань і загальної культури молодих людей, багато яких – із сільської місцевості.