Відомий усім комсомольцям пізнього СРСР Віктор Іванович Мироненко (останній перший секретар ЦК ВЛКСМ), який нині працює в Інституті Європи РАН, придумав цікаву книжкову серію «Библиотека украинской мысли» — українські соціально-політичні мислителі в перекладі російською мовою для російського читача. Адже це та частина української спадщини, про що ніхто з сучасних російських інтелектуалів не знає і навіть гадки не має.

 

Подібна серія дуже важлива для іміджу України в Росії як гуманітарно та науково розвинутої країни. Тож до цієї справи з України охоче підключилися п. Мирослав Попович та п. Ярослав Грицак. Редколегія серії: Олександр Лебедєв (голова), Руслан Грінберг (заступник голови), Ярослав Грицак, Віктор Мироненко, Мирослав Попович, Дмитро Фурман. Переклад з української — Галина Лісна.

 

Перший том цієї серії, що вийшов минулого року, складався з історичних есеїв Івана Лисяка-Рудницького. Як нещодавно з’ясувалося (про це розповіла його удова, що й донині живе в Канаді), сам Лисяк-Рудницький мріяв про видання своїх нарисів у Росії російською мовою, але тоді, у 1970-х роках, це були лише нездійснені мрії. Наступні томи будуть представляти творчість Михайла Драгоманова (у 2-х книгах), Дмитра Донцова, В’ячеслава Липинського, Володимира Винниченка, учасників Кирило-Мефодієвського братства, представників «Розстріляного Відродження», дисидентів 1950–1960-х років та інші.

 

Другий том, який щойно з’явився друком, складається з нарисів, статей, меморандумів, листів Симона Петлюри (деякі тексти друкуються вперше — з архівних рукописів) і представляє три етапи його життєвої, політичної та інтелектуальної еволюції. Спочатку, до революції, — це журналіст, який пише про культуру, театр, книжки та українське національне відродження. Потім, під час революції та громадянської війни, — це голова Директорії та головний отаман, який воює, створює державу, а потім цю державу програє. Ще пізніше, по закінченні громадянської війни, — це емігрант, об’єкт полювання радянських спецслужб, який уважно стежить за становленням соціалістичної України та намагається зорганізувати українську еміграцію на боротьбу.

 

Петлюра не був видатним політичним теоретиком, але його публіцистика та інші документи — надзвичайно захопливе читання для усіх, кому цікава історія України, для усіх, хто хоче зрозуміти закономірності українських революцій та українських поразок.

 

Ця книга може бути цікавою не лише історикам та політологам, а й співробітникам МЗС України та інших установ, що займаються формуванням та просуванням позитивного іміджу країни за кордоном, як приклад розкрутки України, української інтелектуальної культури назовні.

 

Але, судячи з усього, цим поважним людям ніколи займатися подібними дурницями…