Україна зазвичай пишається міжнаціональним миром. Проте помилково було б сподіватись, що й надалі ця злагода існуватиме сама по собі, без докладання зусиль як влади, так і громадськості. Тривожні сигнали надходять дедалі частіше, і переважно – з Кримської автономії. Проблеми, пов’язані із самозахопленнями та виділенням кримським татарам земельних ділянок, забезпеченням їхніх культурних, релігійних і загальнолюдських прав знаходять своє відображення й на сторінках ЗМІ. На жаль, далеко не завжди це робиться коректно.

 

Цій проблемі було присвячено організовану «Детектор медіаю» прес-конференцію «Кримськотатарська проблема та невігластво українських ЗМІ», що пройшла у прес-центрі «Главред-Медіа» 15 квітня. Прес-конференцію проводила Айше Сеітмуратова, кримськотатарська правозахисниця, колишній політв’язень, що тривалий час відстоювала права депортованого народу, в тому числі й у своїх програмах на «Радіо Свобода» та «Голосі Америки».

 

 

 

Помилки журналістів, які пишуть або говорять про ситуацію в Криму і торкаються проблем репатріантів, є наслідком або відвертого упередження, або ж відсутності історичних відомостей та використання усталених ще з радянських часів штампів. Так, пані Айше звернула увагу на те, що коли у кримінальній хроніці фігурують кримські татари, то преса вказує їхню національність. Те саме трапляється із представниками інших народів, окрім кримських росіян та українців, які фігурують у зведеннях просто як «місцеві мешканці». Ще гірше, коли журналіст у своїх публікаціях свідомо вдається до перекручувань і образ, нагнітаючи протитатарську істерію. Свіжий приклад – стаття Наталії Астахової «Принесенные ветром» у газеті «Крымская правда».

 

Саме на атмосфері ненависті навколо репатріантів, яку культивують окремі видання та представники кримської влади, і зробила наголос правозахисниця. Значною мірою, на думку Айше Сеітмуратової, це пов’язано із ідеологією, що насаджувалася в радянські часи, і якої важко позбутися значній кількості кримчан. «Страшно, коли люди один одного ненавидять», - сказала пані Айше.

 

Одна з головних проблем тут – звинувачення у «зраді» під час Другої світової війни, через що, власне, і відбулася організована Сталіним депортація. Айше Сеітмуратова заявила, що на ці поширені штампи кримські татари мають намір відповісти публікацією маловідомих історичних фактів. Зокрема і про тих кримських татар, Героїв Радянського Союзу, які з фронтів війни потрапляли на заслання, і про трагедію депортованих: «Наші аксакали – це люди, що воювали проти фашистів у партизанських загонах, у підпіллі, в армії. І вони так само як і всі, були виселені за межі Криму. І саме вони почали національних рух кримських татар», - каже пані Айше.

 

 

 

Загалом, на її думку, звинувачувати цілий народ у «зраді» безглуздо. Нажаль, співпраця із ворогом має місце у представників будь-яких націй і в усі часи. Якщо йти цим шляхом, то найпершими депортувати мали росіян – адже «Російська Визвольна Армія» генерала Власова була найбільшою колабораціоністською армією на радянській території. 

 

Айше Сеітмуратова розуміє, що свідомість людей змінити дуже важко. Але дещо зробити можна вже сьогодні, вважає вона. Насамперед, урегулювати статус кримських татар та всіх депортованих з Криму 1944-го народів на законодавчому рівні.. Це найголовніше, що має зробити українська держава.

 

У політиці медіа також є що міняти на краще. Чому б, наприклад, на Першому національному – державному (!) телеканалі не створити програму про культуру й історію народів-репатріантів. Принаймні, десятки тисяч людей відчули б повагу до себе, і стали відомими своїм співвітчизникам не тільки за хронікою чергових земельних скандалів. Водночас модератор прес-конференції, директор з розвитку ТОВ «Детектор медіа» Костянтин Дорошенко вважає, що ситуація обов’язково має змінитися із створенням суспільного телебачення в Україні.

 

Зрештою, українські журналісти та документалісти мають бути обережнішими із використанням етноніму «татари» в історичному контексті. Це ж стосується людей, відповідальних за художнє та програмне наповнення телеканалів. Адже складні стосунки між східними слов’янами та кочовими народами свого часу були зведені у масовій свідомості до набору стереотипів. Айше Сеітмуратова, наприклад, пропонує не ототожнювати татар із монголами, і нагадує, що у XV столітті кримське ханство було таким самим суперником Золотої Орди, як і інші східноєвропейські держави.

 

Зрозумілим є, що тривалий час слова «татарин» і «суперник» для українців були майже синонімами. Та сьогодні  ми всі - громадяни однієї країни. Тож експлуатувати у публічній діяльності негативні стереотипи – це кричуща некоректність, яка насправді може обернутися поганими наслідками.