Як хочеться іноді журналістові стати Джеймсом Бондом! Щоби блискуче викручуватись із найскладніших ситуацій, щоб вирішувати будь-які проблеми, а ще – щоби кожна історія закінчувалася виключно хепі-ендом. І головне при цьому – знати все про всіх і мати змогу зробити зі свого знання «свіженький» і «гаряченький» репортаж (статтю). Ото було б життя! Однак відкриваємо очі і стикаємося із суворою прозою… На подвиг не завжди вистачає бажання і сил, а отримати потенційну «інформаційну бомбу» не дозволяє мораль, а іноді і право. Про мораль сьогодні говорити немодно, вона, як відомо, у кожного своя. А от про право і закон як перепони для Джеймса варто подискутувати.

 

На сьогодні законодавство передбачає наступні засоби доступу громадян і журналістів до інформації:

1)         інформаційний запит (у тому числі електронний),

2)         звернення громадян,

3)         доступ до інформації через друковані ЗМІ,

4)         отримання інформації за допомогою телебачення, радіомовлення та інших аудіовізуальних ЗМІ (кіно, звукозапис, відеозапис тощо),

5)         отримання інформації від інформаційних агентств та інших суб’єктів інформаційної діяльності,

6)         доступ до інформації з бібліотечних ресурсів,

7)         доступ до інформації в архівах,

8)         доступ громадян до інформації через інтернет,

9)         отримання інформації безпосередньо від людини (у процесі бесіди, засідання, лекції тощо).

 

Однак, усі ми знаємо, що наша демократична правова держава дозволяє пересічним громадянам, у тому числі журналістам, робити все, що не заборонено законом. Тому для громадянина, а більшою мірою для фахівця, однією з основних функцій якого є пошук інформації, тобто для журналіста, правомірність отримання певної інформації – це відсутність порушення закону. Які ж перепони для отримання інформації вітчизняними журналістами встановлює держава?

 

Обмежує право журналіста на отримання інформації положення статті 34 Конституції України щодо обмеження права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію:

а) в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам,

б) для охорони здоров’я населення,

в) для захисту репутації або прав інших людей,

г) для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,

д) для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Йдеться про випадки, коли журналісту не нададуть інформацію у зв’язку з:

1) віднесенням такої інформації до відомостей обмеженого доступу (таємних чи конфіденційних);

2) особливою ситуацією, наприклад введенням надзвичайного стану, антитерористичною операцією тощо.

 

Зрозуміло, що перераховані межі «діють», якщо вони передбачені окремими законами, насамперед тими, що передбачають юридичну відповідальність.

 

Конституційно передбаченими межами реалізації права журналіста на доступ до інформації є норми статті 32 Конституції України про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

 

Більше того, стаття 182 Кримінального кодексу України каже: за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації журналіст може сплатити штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (множимо на 17 грн) або здійснювати виправні роботи до двох років, або бути під арештом на строк до шести місяців, або зазнавати обмеження волі на строк до трьох років.

 

Про те, які правові можливості має журналіст для безкарного, тобто законного отримання конфіденційної інформації про особу, ми писали в одній із попередніх статей.

 

Якщо ж у пориві знайти сенсацію журналіст не втримався від бажання почитати чужі листи, підслухати телефонні розмови, переглянути телеграфну чи іншу кореспонденцію, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (стаття 163 Кримінального кодексу України) – готуємо штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (множимо на 17 грн), розминаємося на виправні роботи на строк до двох років або ж збираємо валізи на строк до трьох років.

 

Якщо ж ті самі дії захочеться вчинити щодо державних чи громадських діячів, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, то варто спочатку підсушити сухарики, щоб було чим поласувати від трьох до семи років.

 

Інколи ідеалом журналіста стає Білл Гейтс, інформаційні можливості якого не дають спокою шукачу інформації. Однак і тут держава каже «ні!», визнаючи неправомірним несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації (стаття 361 Кримінального кодексу України – карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (множимо на 17 грн), або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи).

 

А якщо комусь задля отримання інформації захочеться поекспериментувати і протестувати здоров’я джерела інформації на міцність, то може від трьох до п’яти років не планувати жодних статей чи репортажів… Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання.

 

А якщо цей «хтось» бере з собою «на досліди» ще й оператора, то ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, дадуть можливість «відпочити від роботи» протягом п’яти-десяти років.

 

Біблійну заповідь відображено і у Кримінальному кодексі: викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

Залишилося порадити: мрійте, на здоров’я! Та намагайтеся, щоб мрії та ваша мета не постраждали від негідних засобів.