Перед тим, як написати цей важливий для мене текст, я хочу висловити співчуття і підтримку всім, хто постраждав сьогодні в Києві та інших містах України.

Я вкрай рідко пишу зараз у соцмережах. Кожне публічне висловлювання для мене тепер, як вихід у відкритий космос: маю обовʼязково «перевірити кисень», зібрати в купку думки, прорахувати дії, а головне — зрозуміти, чи взагалі доречно зараз писати щось, що відсторонене від того страшного, що періодично з нами відбувається. З іншого боку, таке відбувається постійно, і практично неможливо прорахувати час, коли ти будеш абсолютно доречним.

Тож, напишу — Харківському Медіа Хабу сьогодні офіційно 4 роки. Власне, вітати немає з чим. Можу абсолютно щиро зізнатися: якби не війна, Хабу б не було. Його створення було чіткою і прагматичною відповіддю на потребу часу. Більше того, я вірю, що колись — так само на потребу часу — цей проєкт має бути вчасно завершеним. Але… поки цей час не настав.

24 травня 2022 року, на другий місяць повномасштабного вторгнення, єдиний на той момент працюючий пресмайданчик у місті, Kharkiv Media Hub - Харківський Медіа Хаб, провів перший під час війни публічний брифінг голови військової адміністрації. Пишу «офіційно», бо в дистанційному режимі Хаб працював практично з початку великої війни. Ми зустрічалися з журналістами в місті, пояснювали ситуацію, допомагали з отриманням акредитації, контактами, пошуком тем та героїв для десятків репортерів, які таки доїжджали до нас.

Весь цей час ми намагалися знайти більш-менш безпечне місце, де можна було б не просто проводити пресівенти, а й надавати можливість колегам відносно безпечно працювати. Чесно кажучи, я не дуже вірила, що в нас з'явиться відповідне приміщення у розпал наймасовіших харківських обстрілів. І все ж, завдяки зусиллям усіх, хто, на диво, розумів необхідність нашої роботи (особливо хочу подякувати Olena Shapoval), ми змогли розпочати роботу в єдино можливому на той момент просторі — артгалереї YermilovCentre, яка сама по собі є двоповерховим бомбосховищем. Техніку зібрали по всьому місту, основну знімальну — в медіацентрі «Накипіло», відчистили в Єрмілові порохом покриті стільці, команду зібрали з тих, хто залишився в місті. Технічно нас тоді підхопили неймовірні StreamTeam, за що я дуже вдячна Кулібаба Володимир (чого тільки вартує наш безбашений 40-годинний марафон Liuty LIFE на річницю вторгнення). Запропонували Медіацентру Україна, який тоді відкрився у Львові та в Києві, бути нашою парасолькою. І, залишаючись принципово незалежною структурою, але в партнерстві з ХОВА та Університетом ім. Каразіна, дякуючи Nataliia Ivanova і акурат посеред виставки Олег Калашнік Enfant terrible, , запустилися.

За ці чотири роки формат нашої роботи еволюціонував. Те, що починалося як кризовий координаційний центр, переросло в системну інституцію, яка де-факто є частиною стратегічних комунікацій країни на Східному напрямку. Харків і область залишаються у фокусі світової уваги, і наша задача — забезпечувати для цієї уваги адекватний, глибокий контекст. Ми працюємо на перетині запитів журналістів, військових, державних структур та громадянського суспільства. Організовували брифінги з уповноваженими коментувати військові дії спікерами (яких на початку війни в місті було аж... два), а також воєнними командирами, чиновниками, волонтерами. Налагодили контакти з пресслужбами підрозділів, розбиралися з алгоритмами подачі запитів, узгоджували складні маршрути для виїздів, організовували престури на деокуповані території.

Ми працюємо не лише з репортерами, а й з дипломатами, аналітиками, представниками міжнародних think tanks та дослідниками. Вони приїжджають до нас, щоб розібратися в процесах зсередини, і через цей експертний діалог ми допомагаємо формувати розуміння Харкова і України у світі. Це щоденна робота, яка за ці чотири роки конвертувалася в цілком конкретну статистику: 1940 реєстрацій у нашій аплікаційній формі, з яких 1560 унікальних медіагруп та 570 окремих зареєстрованих редакцій із 62 країн світу. Головне ж досягнення цієї координації в тому, що з початку повномасштабної військової агресії рф проти України за сприяння Харківського Медіа Хабу було створено більше 20 000 унікальних матеріалів різних форматів, які розповідають світові про нашу війну.

Ну і наостанок — трохи про внутрішні міфи нашого медіасередовища)). Будучи співзасновницею та керівницею Харківського Медіа Хабу, я також є співзасновницею (і керівницею до 2020 року) медіагрупи «Накипіло». Це створило певну плутанину для деяких колег по цеху, які вважають Медіа Хаб проєктом «Накипіло». Це не зовсім так, точніше — зовсім не так: Харківський Медіа Хаб та медіагрупа «Накипіло» — дві незалежні окремі структури. Я навіть писала свого часу офіційні листи в кілька фондів, які за звичкою надсилали мені пошту як керівниці «Накипіло», але воно все пройшло мимо. Нещодавно на одному з форумів знову почула це питання, тому спробую пояснити ще раз: з 2020 року я не керую «Накипіло». Я залишалася в команді як членкиня директорської ради для ухвалення стратегічних рішень та брала участь у деяких проєктах. На початку повномасштабного вторгнення, повернувшись у Харків у середині березня 2022 року, я ще знімала для них відео про життя в місті, оскільки основна частина команди тоді була в евакуації. Але паралельно я постійно отримувала дзвінки від іноземних журналістів. Вони зверталися до мене за старою пам’яттю з різними оргпитаннями — а якщо не до мене, то до когось, хто врешті давав мої контакти. Одного разу, здається, це були французькі колеги, я вислухала цілу тираду про те, як багато ми втрачаємо, не займаючись координацією іноземних медіа системно.

Власне, так коло й замкнулося. Ми — я і мої колеги по минулорічних активностях Дмитро Кутовий, Світлана Резван — прийняли рішення робити Харківський Медіа Хаб як окремий незалежний проєкт, який буде прицільно займатися забезпеченням максимально ефективної роботи журналістів, які висвітлюють війну. До нас приєдналися ще кілька друзів, що залишалися в місті Julia Menshykova Anton Begmenko Gregory Shcherban Юлія Нармунцева Ukrlan Misiunia Олександра Фролова Михо Нікіпелов. І фактично розпочавши діяльність у березні 22-го року, «офіційно» ми відкрилися саме 24 травня.

Зараз Харківський Медіа Хаб розташований в старій студії центрального підʼїзду Держпрому, де в нас є свій виставковий простір і ми вже провели близько 30 різних експозицій. «ЄрміловЦентр», на щастя, повернувся до своєї прямої діяльності. Світлана Резван тепер пресофіцерка великого підрозділу (реальність вносить свої корективи), за цей час змінилося в команді ще кілька колег. Зараз наш кістяк — це Дмитро Кутовий, Григорій Щербань, Михайло Кутовий, Міхо Нікіпєлов та Іляна Топоркова. Дуже вдячна Kirill Gonchar за те, що з самого початку готовий нас підхопити в складній ситуації і взагалі в будь-якому замєсі.

З Медіагрупа Накипіло ми не просто не сварилися (чомусь і про це мене питають іноді)), а й маємо спільні проєкти, і так, я залишаюся його співзасновницею — цей факт з моєї біографії вже ніяк не викреслити)). Ми маємо ще кілька крутих партнерств: із Харківський ЛітМузей діє наша спільна діалогова платформа «Місто на лінії», зараз готуємо проєкт зі «Смарт медіа». Але про все це, мабуть, треба буде знову ниряти «в космос» і писати окремо, бо й так уже вийшов солідний лонгрід.

Ми другий рік без інституційної підтримки (я пробую це виправити), але якось намагаємось виживати й працювати. І мабуть, що найважливіше — бути корисними. Здається, це єдине, що зараз взагалі тримає.

 Джерело: фейсбук-сторінка Наталії Курдюкової