Нічні вибухи у Києві та Звягінцев — головні теми фейсбуку.

Звягінцев отримав Гран-прі у Каннах. Це, насправді, друга за значенням нагорода Каннського кінофестивалю. Перша — «Золота пальмова гілка».

Найкращим режисером став поляк Павел Павліковський. Вони зі Звягінцевим конкурують на фестивалях усе життя. Колись — навіть за «Оскар». Тоді «Іда» Павліковського перемогла «Левіафан» Звягінцева. Я вболівав за «Іду».

Зараз — за фільм Павліковського про Томаса Манна. Можна сказати, нічия.

Я поки не бачив самих фільмів. І навіть не хочу критикувати нагороду Звягінцеву через його походження. Він давно виїхав з Росії, фільм знімав не на російські гроші і не в Росії. Загалом, він відкрито підтримує Україну. На пресконференції після вручення нагороди Звягінцев сказав, що йому «абсолютно жахливо» усвідомлювати те, що Росія коїть в Україні, і перед журналістами визнав, що йому соромно.

Але я хочу зупинитися на промові російського режисера під час вручення нагороди.

Процитую її повністю:

«Є ще одна людина, до якої я хотів би звернутися сьогодні особисто, від свого власного імені. Він не користується VPN, щоб побачити цю церемонію в прямому ефірі. Упевнений, набагато важливіші питання йому доводиться зараз вирішувати. Але я знаю, що в його оточенні є люди, які знають, як передати йому ці слова.

Мільйони людей по обидва боки лінії зіткнення зараз мріють тільки про одне — щоб нарешті припинилися незліченні вбивства людей. І єдина людина, яка може зупинити цю м’ясорубку, — ви, пане президенте Російської Федерації. Закінчіть уже цю бійню. Весь світ чекає цього. Дякую всім».

Ця промова — типова «чолобитна царю».

Що таке чолобитна? Це був головний інструмент комунікації між суспільством і владою в Московській державі.

Коли цар їхав вулицями, люди намагалися особисто кинути йому в руки або в карету свої чолобитні. Звідси, до речі, походить відомий вислів «покласти справу в довгий ящик». У селі Коломенському під Москвою, біля палацу царя Олексія Михайловича, було встановлено довгу скриню, куди збирали такі прохання. А оскільки розглядали їх місяцями, справа буквально «лягала в довгий ящик».

Сама назва походить від вислову «бити чолом», що означав низько кланятися перед володарем, торкаючись чолом землі на знак абсолютної покірності та поваги.

Чи можна собі уявити, щоб Томас Манн з фільму Павліковського «бив чолом» перед Адольфом Гітлером?

Манн, як і Звягінцев, був в еміграції. І постійно виступав з антигітлерівськими промовами.

У цих промовах Манн називав Гітлера та його оточення «вульгарними філістимлянами» і підкреслював, що мир із Гітлером неможливий, оскільки сама сутність диктатора тримається на брехні, насильстві та війні.

Він прямо закликав німців повалити нацистський режим, попереджаючи про неминучу катастрофу та колективну провину за злочини, які коїть армія Третього Рейху.

Манн не просив нічого у Гітлера.

І тому Гітлер переможений, а про Манна знімає кіно Павліковський.

Рабство сидить у російській людині навіть тоді, коли вона протестує.

 Джерело: фейсбук-сторінка Миколи Княжицького