Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Поки ж мій Крим лишень у пам’яті..."
Знаєте, я ніколи не забував про своє походження. Хоча мої спогади й надзвичайно фраґментарні, але всі вони дають мені розуміння приналежності до нього – я усвідомлюю, що в мене вкрадено дім і за найбільшу мрію маю повернутися в рідний Сімферополь, аби нарешті зібрати спогади докупи, витворити цілісну картину дитинства.
Поки ж мій Крим лишень у пам’яті. Згадую, як шумів Салгир, як скреготіли атракціони в місцевому парку розваг… Ще люблю історію, якої безпосередньо не пам’ятаю, але яка є, я б сказав, містично-пророчою. Як я був іще немовлям, мій дідусь по мамі клав мене у візочок і брав із собою до лісу, де читав наді мною свої вірші – певно, щось до голівки та й дійшло. Пам’ятаю дитсадок, і що в групі в мене переважно були кримські татари. Я мав друга – Еміра-Салі – і нам за улюблену забаву правила гонитва за дівчатами на подвір’ї. Насправді ми й самі не розуміли, нащо це робимо, але тепер це видається по-степовому екзотично.
Багато таких точковостей пригадую, але не можу звести їх докупи – виходить лишень мішанина з образів, вражень, митей… Тому й Криму в моєму доробку мало, а як по-правді казати, то лишень один вірш. Зацитую тутки:
"Про пелюстку жасмину,
принесену на крилах шахедів,
мовчатиму,
прикинувшись порожнім гніздом.
Наповни мене, татарко,
пелюстками чорного пір’я.
І я шелестітиму айненні,
вливаючись у твій голос
жасминовим стогоном дому".
Але, бачте, досвід окупації – досвід ситуації надриву, тому Крим радше затаївся між рядків, аніж транслюється буквально – я сприймаю це як сублімацію і доволі спокійно – рідне місце завше знайде в мені шлях.
"Зараз я намагаюся витворити себе як особистість... Я – дерево без кореня"
Тексти – це я, але я – не самі лиш тексти. Навчання в "Могилянці" подарувало мені спільноту. Видання "Осколків" подарувало мені вхід у творчі кола. Я люблю життя, але поки не знаю, що із ним робити. Я – дерево без кореня. Навколо війна, хаос, але існує щось, що дає прихисток. І не певен, чи хочу перебути цей межовий час в ньому. Творчі плани – стати гідною особистістю, свідомим громадянином і не втратити здатності любити, а решта все – вірші й проза…
Про дебютну поектичну збірку "Осколки" та дистанцію між тим юним автором і собою теперішнім
Тут зачепили за живе. Чесно, важко сприймати себе тодішнього всерйоз, але я розумію, що це показник зростання. Хай детальніше судить загал, але всередині, як естетичний максималіст, я відчуваю, що на правильному шляху. Все ж не варто відкидати себе – так можна залишитись із самими, пошлюсь на Діккенса, "великими сподіваннями".
"Нотатки, писані пилом на внутрішній стінці мого черепа" — збірка, яка перемогла у премії імені Олеся Гончара 2026 року для молодих літераторів і яку не планував публікувати.
"Нотатки…" — поки лише рукопис, тобто, ніде в друкованому вигляді їх не знайти. Це передусім дуже щирі тексти, бо ніде публікувати їх я і не планував. Але час показав, що таке поєднання юнацького максималізму, вільнодумства і нехтування страхом мізінтерпретувати якусь глобальну ідею витворило смислову і духовну цілість – вони почали дихати. А коли текст дихає – він живе. Чому ж така "кучерява" назва? Тут даю свободу читачам – на те вона й метафорична. Не хочу зводити багатогранність до одного кута. Від себе лиш додам, що пил тут точно не щось фізичне. А перемогу сприйняв як акт довіри, як визнання "на виріст". Думаю, два роки тому 16-річний я перетворив би святкування на кіч у соцмережах, але, хвала Богу, "Нотатки…" настоялись, я – також, і ми доросли одне до одного.
Про вивчення у Києво-Могилянській академії філософії та вплив на творчість
Впливи завжди є. Найголовніше тут – все ж розділяти творчість і філософію, бо одне потребує розуму, а інше – радше інтуїції. Але філософія допомагає поглянути на дійсність з різних ракурсів, іноді навіть із самого позамежжя, а це вельми цікаво практикувати як описовий метод. Та й загалом, не знаю, чи це добре, а чи погано, з моменту початку навчання я став більше усвідомлювати текст як такий, хоча раніше вважав його лише за спосіб викладу думок. Тобто, починаю помічати більше речей, які водночас можуть стати як перешкодою для творчого потоку, так і його каталізатором.
