Книжкова палата України була створена у 1919 році і відтоді каталогізує, аналізує та зберігає всі друковані видання, які були видані в Україні з 1917 року. Зараз це більш як 15 мільйонів одиниць, зокрема газетний архів. У грудні 2025 та у січні 2026 року будівля Книжкової палати критично постраждала від російських обстрілів. «Детектор медіа» поговорив із заступником директора з наукової роботи палати Миколою Сенченком і її директоркою Ольгою Васьківською про наслідки російського обстрілу, нестачу фінансування, цифровізацію архівів і плани створення електронної бібліотеки.

— У якому стані Книжкова палата й архіви після обстрілів цієї зими?

М.С.: Спочатку 26 грудня 2025 року, а потім у ніч з 8 на 9 січня 2026 року російські агресори кілька разів влучили в житлові квартали поруч із нашою будівлею. Усі вікна першого поверху були вибиті, вибухова хвиля пройшла крізь споруду.

Вибухи призвели до зникнення тепла, електроенергії та води. Вранці 9 січня водопостачання та каналізацію частково відновили. Того ж дня прийняли рішення злити теплоносій із системи опалення, щоб уникнути замерзання, але, на жаль, було вже запізно — система замерзла. 11 січня ми намагалися її запустити, а з 12 по 14 січня проводили ревізію, яка виявила серйозні пошкодження. Через сильний холод і відсутність скла у вікнах труби замерзли й полопалися. Опалювальна система була фактично знищена: порвало радіатори та комунікації.

Крім того, дві хвилі вибухів спричинили вібрацію висотної будівлі, що призвело до пошкодження покрівлі над книгосховищем. Коли сніг почав танути, через зруйновані зливостоки дах почав протікати. Ми рятували фонди власними силами: накривали стелажі, книги та газети плівкою. Для боротьби з вологою використовували сушарки. Вологість у приміщенні досі підвищена, тому ми постійно забезпечуємо вентиляцію, роблячи все можливе, щоб привести друковану продукцію до належного стану.

— Які потрібні роботи з обробки фондів від вологості, щоб запобігти плісняві, окрім осушення?

М.С.: Це окремий великий пласт роботи. Потрібно переглянути всі видання, які були підтоплені, й за потреби провести реставрацію, що потребує колосальних зусиль і часу. Але наше першочергове завдання — відновити опалення та каналізацію. Без цього працівники просто не зможуть виходити на роботу. Отже, головні пріоритети зараз — відновлення працездатності будівлі, збереження фонду та діагностика конструкцій.

— Каналізація не працює вже тривалий час?

М.С.: Так, понад місяць. Перший серйозний збій стався після обстрілів 8—9 січня, а наступні хвилі були пізніше у січні та лютому. Вибухи пошкодили навіть технічні приміщення, де зберігаються балони для спеціальної системи пожежогасіння. Вона у нас автономна і суттєво відрізняється від стандартних систем, оскільки розрахована на збереження саме паперових фондів.

— Як саме постраждав архів? На яких поверхах це сталося?

М.С.: Нам удалося мінімізувати втрати. Коли почала протікати вода, ми оперативно накрили стелажі плівкою. Найбільше постраждав 9-й поверх (через покрівлю), а також 6-й і 4-й поверхи, куди вода просочилася нижче. Ми вже впорядкували ці фонди, але приміщення досі потребують спеціального догляду.

— Книжкова палата належить до стратегічних об’єктів?

М.С.: Так, вона внесена до реєстру як об’єкт національного надбання та стратегічне підприємство.

— Ви спілкувалися з держустановами щодо допомоги?

М.С.: Саме на цьому етапі ми зараз перебуваємо. Потрібно розробити проєкт відновлення та затвердити кошторис, щоб ми могли подати запит до профільного комітету. Цього року фінансування Книжкової палати, навіть після «прильотів», залишилося на тому ж рівні, що й торік. Не було проведено навіть індексації, попри значне підвищення тарифів на комунальні послуги.

— Існує план евакуації Книжкової палати з Києва на екстрений випадок?

М.С.: Ні, планів евакуації немає — це абсолютно непіднімна робота. Для контексту: Книжкова палата України перебувала пів року в Харкові під час Другої світової війни. Архів зберігся там, попри те, що в приміщенні сховища газет була розташована німецька комендатура. Жодної книги чи газети тоді не спалили.

Проте тоді евакуювали каталог — це інформаційний інструмент, опис усієї колекції, необхідний для пошуку. Зараз у Палаті діє електронний каталог, а раніше він був картковим. Саме той картковий масив завантажили у кілька вагонів і вивезли за Урал. Узагалі, тенденція тих років полягала в тому, що самі книги намагалися не вивозити, навіть на окупованих територіях.

Не знаю, чи існували тоді якісь негласні договори, але книги намагалися не знищувати. Наприклад, у Національній бібліотеці України імені Вернадського досі є видання німецькою, італійською, французькою мовами зі штампами Лейпцизької бібліотеки. Коли німці вивезли частину фондів із Києва, саме завдяки збереженому каталогу після війни вдалося ідентифікувати, знайти та повернути стародруки й рідкісні видання назад в Україну.

— Які архіви оцифровані та що планується оцифрувати?

М.С.: У 2020—2022 роках ми отримали грант від фонду Ротшильда для збереження єврейських газет, їхнього відновлення та створення електронних копій. Завдяки цьому проєкту нам вдалося створити власну реставраційну майстерню. Ми придбали необхідне обладнання та сформували лабораторію реставрації. Найняли фахівчиню з бібліотеки імені Вернадського — вона займалася саме відновленням єврейської періодики. Під час реставрації ми одразу розпочинали сканування. Таким чином, вдалося відцифрувати значну частину фонду та створити цілісний масив електронних копій.

Ці файли зберігаються у нас на сайті, до них є відкритий доступ. Але залишилися ще несканованими єврейські книги та великий фонд газет минулого століття.

— За який період проводилося сканування?

М.С.: З 1917 року — фактично всі видання, що були в наявності до моменту отримання гранту. Ми продовжуємо співпрацю з ЮНЕСКО та сподіваємося на можливість подальшого розширення цифрової бази.

Фонд єврейських газет у бібліотеці імені Вернадського надзвичайно цінний і цікавий. До 1989 року він був у підвалі. Це була бібліотека Інституту єврейської культури, який розформували ще в 1948 році. Співробітники тоді зникли, а книгозбірня залишилася в підвальному приміщенні. У 1989 році нам пропонували здати її як макулатуру. Тоді я працював директором бібліотеки імені Вернадського і категорично відмовився, тому що там зберігаються газети, видані на території України — це наша національна культурна спадщина.

Тож ми підняли ці фонди та провели каталогізацію колекції. Зараз вона функціонує як окрема бібліотека. Коли до нас приїжджали професори з Єрусалимського університету, вони були вражені унікальністю зібрання: багатьох із цих книжок немає більше ніде у світі. Нам пропонували забрати їх за кордон на відновлення, але ми відмовилися, запевнивши, що все відновимо самі.

— Її зберігали в підвалі?

М.С.: Так, і підвал регулярно затоплювало. Але завдяки тому, що ми підняли архіви й перевезли їх... Ми тоді якраз отримали нове приміщення. Фактично, ми врятували цю бібліотеку.

Було багато проблем із каталогізацією, тому я звертався до фонду єврейської культури за допомогою фахівців. Але це був період масової еміграції (1989—1990 роки). Зрештою нам вдалося знайти дівчину, яка досконало знала іврит та ідиш. На жаль, її вже немає серед живих, але саме вона фактично заклала основу цієї бібліотеки.

— Які ще цифрові архіви вже створено, окрім єврейської спадщини? Як можна ними скористатися?

М.С.: У нас відцифровані газети періоду 1917—1922 років. Це, зокрема, унікальний архів часів Української Народної Республіки. На основі цих матеріалів наша директорка написала фундаментальну працю «Книговидавнича справа в Україні 1917—1920 років».

Наразі ці цифрові копії використовуються переважно для збереження. Повноцінне користування розпочнеться після того, як ми запустимо власну електронну бібліотеку. Вона буде автономною системою Книжкової палати. Головне завдання зараз — побудувати надійний цифровий депозитарій. Ми оцифровуємо газети 1917—1922 років, бо вони перебувають у дуже поганому стані: так звана «газетна філігрань» буквально розсипається в руках. Також у пріоритеті сканування фонду забороненої літератури, праць репресованих письменників і науковців. На сьогодні в установі працюють два професійні сканери.

— Яка міжнародна допомога та з державного бюджету потрібна й для чого?

М.С.: Нам необхідне професійне обладнання: промислові осушувачі повітря та ТЕНи. Грошей на їх придбання ми не маємо. Ми брали техніку в оренду, але це дуже дорого. До того ж ці прилади споживають багато електроенергії, яка зараз значно здорожчала. Без цільового фінансування ми не впораємося, адже, окрім осушення, будівля потребує капітального ремонту.

Поруч із нами розташована ТЕЦ, у яку ворог постійно намагається влучити. Ударні хвилі й раніше руйнували будівлю, вибиваючи вікна. Це негативно впливало на стійкість конструкцій. Ми відновлювали все власними силами, поки не стався цей потужний вибух поблизу. Інженерні мережі, яким понад 30 років, не витримали вібрації. Точки з’єднання руйнуються, оскільки капітального ремонту не було десятиліттями. Будівля трималася «на чесному слові», а цей обстріл став останнім ударом. Мережі вичерпали свій ресурс: це стосується опалення, водопостачання, каналізації та зливових стоків. Проводка також потребує заміни. Наразі вона ще якось тримається, але ситуація аварійна.

Покрівля постраждала суттєво. Після зимової негоди замерзла вода просто порозривала водостічні жолоби. Їх необхідно міняти. Оскільки ринви пошкоджені, вода потрапляє під покрівлю, тож потрібна повна реконструкція даху. Крім того, необхідно провести комплексну діагностику всієї будівлі, щоб виявити приховані дефекти. Можна зробити косметичний ремонт, але якщо в стіні залишиться прихована тріщина, це може призвести до катастрофи.

Також є проблема з оплатою електроенергії: промислові осушувачі надзвичайно енергозатратні. З урахуванням зростання тарифів та обмежених бюджетних призначень, звичайні обігрівачі просто «висмокчуть» усі наші кошти. Бюджету на підтримку поточної експлуатації та одночасну роботу сушарок просто не вистачить.

— Яка потужність цих приладів? Скільки ви використовували їх одночасно?

М.С.: Одна сушарка споживає 15 кВт. У нас працювало три такі установки одночасно — це 45 кВт за годину при постійній роботі. А цей процес не триває день чи два: для повного просушування приміщень і фондів вони мають працювати значно довше.

— А що фінансується з державного бюджету у 2026 році?

О.В. З бюджету фінансується лише наукова програма. Річний бюджет загального фонду установи становить 20,4 мільйона гривень. Середня заробітна плата складає 12,4 тис. гривень. Усього в штаті станом на березень 2026 року маємо 115 співробітників. Якщо рахувати в середньому по 15,1 тис. гривень на місяць (з нарахуваннями), то лише на фонд оплати праці потрібно 1,7 мільйона на місяць, що становить майже 20,4 мільйона на рік. Цих коштів вистачає лише на оплату праці.

Про капітальний ремонт за ці кошти взагалі не йдеться.

Зазначу, що на 2026 рік заплановано надходження коштів у розмірі 1,6 мільйона гривень від надання платних послуг. Саме з цих спецкоштів ми самостійно сплачуємо за теплопостачання, воду, електроенергію й інші послуги.

— Коли востаннє проводився капітальний ремонт?

О.В.: Ми щороку у бюджетних запитах просимо кошти на капітальний ремонт приміщень, і щороку нам відмовляють. Єдиний виняток — у 2024 році ми отримали додаткові 12 мільйонів гривень на реконструкцію другого поверху під книгосховище. Ми там повністю все переробили: демонтували старі перегородки, відремонтували 600 квадратних метрів підлоги, встановили 480 нових стелажів і під’єднали сучасну систему пожежної сигналізації. Це все. Ще у 2014 році за державні кошти було розроблено проєкт нової 14-поверхової будівлі Книжкової палати. Вартість будівництва тоді оцінювалася у 9—10 мільйонів доларів, але проєкт так і не був реалізований.

— З чого складається ваш фонд і яка загальна кількість одиниць зберігання у ньому?

О.В.: Сьогодні у нас 15 086 218 одиниць зберігання. З них 1 200 975 — це книги.

Необхідно зазначити, що фонд Державного архіву друку надзвичайно багатий за змістом і різноманітний за видами. Особливо повно зібрана українська книга, яка представлена виданнями класиків української літератури, зокрема творами Тараса Шевченка, в Україні вони видавалися понад 400 разів. Значне місце займає літературна спадщина Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Мирного, Старицького й багатьох інших.

Цікавий фонд наукової літератури, важливою складовою якого є дослідження і монографії видатних вчених, зокрема, прижиттєві праці Єфремова, Кримського, Грушевського, Багалія, Туган-Барановського, Патона, Глушкова, Боголюбова.

Також є унікальний фонд так званого спеціального зберігання (спецфонд), який почав формуватися у 1922 році з утворенням органів цензури.

Складовою спецфонду (1917—1976) є видання, які з книгозбірень нашої країни були вилучені з ідеологічних міркувань і рекомендовані до спеціального зберігання або знищення (знищували історичну пам’ять народу, вилучали все українське, все національне з метою створення нового етносу ― радянського народу). У Книжковій палаті цей фонд цілісний і не розпорошений. Він представлений підручниками з української мови і літератури, книгами з історії, економіки, різноманітними словниками, літературою художнього, релігійного характеру, прозою і поезією репресованих митців, а також програмами, статутами, резолюціями з’їздів, промовами деяких політичних діячів.

Спецфонд нараховує приблизно 16—17 тисяч одиниць. Були випадки, коли автори виїжджали за кордон, і ми буквально переховували їхні праці у спецфондах. Також, якщо автор посилався на «заборонену» людину, його книжка автоматично опинялася в спецфонді.

Завдяки Книжковій палаті, яка зберегла цей унікальний фонд, він тепер став відкритим для наукових досліджень.

Крім того, у Державному архіві друку представлена періодика — газети і журнали, бюлетені тощо. Газетний фонд налічує 11 191 711 примірників, він найбільший за кількістю, журнальний становить 466 452 примірники.

Також є фонд образотворчих видань (101 123 примірники), в якому зберігаються альбоми художніх музеїв країни; мистецькі альбоми з репродукціями робіт художників, скульпторів, фотографів; портрети видатних діячів політики, науки, культури; листівки з видами міст тощо, плакати. Є у фонді і нотна продукція (21 762 примірники) — зібрання музичної спадщини українських композиторів.

Історично цікавий фонд картографічної продукції (5167 примірників), представлений картами України та її областей. За допомогою цих видань можна простежити всі територіальні зміни, які відбувалися в нашій країні: старі й нові назви областей, населених пунктів, приєднання до України західних областей.

Державний архів друку зберігає текстові аркушеві видання (1 958 157 примірників) — плакати, афіші, листівки, гасла, оголошення. Це найбільше зібрання такого типу видань в Україні, й надзвичайно цікаве за змістом. Зокрема, зберігаються накази, звернення, листівки уряду Української Народної Республіки, датовані 1918—1919 роками за підписами Винниченка і Петлюри, листівки років війни 1941—1945 років, афіші українських театрів, музичних колективів, циркові, спортивні тощо.

Фото: Сергій Чернявський