Наприкінці минулого року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду України ухвалив рішення у справі щодо серіалу НВО «Чорнобиль». Удова загиблого пожежника-ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС Люся Ігнатенко (у паспорті ім’я позивачки Люся, хоча у матеріалах  в медіа її називають повним іменем Людмила — «ДМ») звернулася до суду зі скаргою. Причина позову — виробник серіалу не взяв у неї згоди на використання імен її та загиблого чоловіка. А також додав у серіал факти, що стосуються персонажки з її іменем, які, за словами позивачки, не відповідають дійсності.

Верховний Суд визнав порушення права позивачки на ім’я, яке було використано без її згоди, та встановив розмір відшкодування моральної шкоди у 500 тисяч гривень.

«Унаслідок виробництва та розповсюдження (демонстрування) серіалу на території України порушено її особисте немайнове право на використання імені, а також імені її померлого чоловіка. Такими протиправними діями Home Box Office, Inc. їй завдано значних душевних страждань, що проявилися у погіршенні емоційного стану та спричинили зміну місця проживання через цькування журналістами, друзями й колегами не лише її, а і її сина», — йдеться у рішенні Верховного Суду.

«Детектор медіа» розповідає про цю справу детальніше, оскільки Верховний Суд хоч і визнав порушення права позивачки на використання її імені та імені її загиблого чоловіка, однак не припинив порушення. Адже трансляція стрічки не забороне і суд не ухвалив рішення прибрати вигадані сцени.

Адже з огляду на цю історію виходить, що виробники художнього контенту можуть і далі знімати фільми з неправдивою інформацією про реальних людей.

П’ять років судів

У травні 2019 року на НВО вийшла прем’єра серіалу «Чорнобиль» про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Проєкт є спільним виробництвом американського HBO Entertainment і британського Sky UK за участі Sister Pictures (Велика Британія), The Mighty Mint (США) і Word Games (США). Однією з сюжетних ліній є історія Людмили Ігнатенко та її чоловіка, пожежника-ліквідатора Василя Ігнатенка. Її у серіалі грає Джессі Баклі.

Ігнатенко побачила серіал у 2019 році. Після цього у 2020 році вирішила подати позов до суду. Бо згоди на використання свого імені та імені її чоловіка як персонажів серіалу вона не надавала.

Інтереси Люсі Ігнатенко у суді представляло адвокатське бюро Mamunya IP. За словами представника позивачки, адвоката та керівного партнера бюро Олександра Мамуні, цю справу він вів pro bono (послуги, що надаються добровільно та безплатно, для користі громади — «ДМ»): «Це був п’ятирічний шлях боротьби. Цей приклад демонструє те, як працює наша судова система і як непросто навіть у доволі однозначній ситуації звичайній людині домогтися справедливості». За ці п’ять років справу розглядали у першій інстанції, у двох колах апеляційних судів і двох колах касації.

Як розказує Олександр Мамуня, коли Люся Ігнатенко тільки звернулася до суду, справа здавалася простою і зрозумілою: «Є імена Люсі та Василя Ігнатенків, які використані у художньому фільмі без їхньої згоди, і є норма закону (стаття 296 ЦК — “ДМ”), яка забороняє це робити».

Стаття 296 Цивільного кодексу України регулює право на використання імені. У другому пункті статті йдеться: «Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів і сестер».

«Ніхто її дозволу на використання імені та використання імені її чоловіка не отримував. Також у фільмі є сцени за участю персонажки з її ім’ям, які не відповідають дійсності та цінностям Люсі Ігнатенко, — розказує Олександр Мамуня. — Наприклад, в одній зі сцен персонажка Людмила Ігнатенко в лікарні відмовляється взяти дитину через те, що всі довкола опромінені, й таким чином не хоче її врятувати. Такої ситуації в житті Люсі не було, але у глядача створюється хибний образ про людські риси позивачки. Окрім цього, у фільмі Людмила пропонує хабар, щоб потрапити в лікарню до свого чоловіка, але такої події також не було. Люся Ігнатенко принципово не дає хабарів. А зараз це взагалі надзвичайно чутлива тематика. У стрічці також є моменти про особисте життя позивачки, які були виставлені на публіку. Наприклад, тема загиблої ненародженої дитини для жінки є дуже травматичною, — і у випадку, коли це є художнім вимислом, що не має стосунку до реального життя, й у випадку, якщо така подія дійсно була (бо у такому випадку показ фільму викликає ретравматизацію). Також були й інші епізоди з інформацією, яка не відповідає дійсним подіям».

За словами Олександра Мамуні, компанія НВО не визнавала порушення й активно захищалася в суді: «Дуже показовим було те, що вони не визнавали навіть використання у фільмі імен Люсі Ігнатенко та її загиблого чоловіка. Ми не мали ліцензійного примірника фільму, а долучати до матеріалів судової справи піратську копію не хотіли. Тому просили суд витребувати цей примірник у компанії-виробника. Але суд відмовив, бо адвокати НВО та співвідповідача — каналу “1+1”, який неодноразово транслював фільм в телеефірі, — не підтвердили, що їхні клієнти мають такий примірник».

Тоді представники позивачки запропонували суду дослідити докази під час засідання: принести ноутбук, відкрити підписку на Megogo та показати суду, що ім’я Люсі Ігнатенко у фільмі використовується. Але суд першої інстанції і на це не погодився, каже адвокат. А після трьох років розгляду справи у своєму рішенні суддя написав, що позивачка не довела, що в серіалі використане її ім’я та ім’я її чоловіка. І лише в апеляційній інстанції суд дозволив продемонструвати фільм у судовому засіданні, внаслідок чого використання імені позивачки таки встановили.

«Ще один цікавий аргумент НВО: серіал — не художній, а є твором документального характеру. І суд першої інстанції всі ці аргументи підтвердив і повністю відмовив нам у задоволенні позову. Щоправда, слід відзначити, що голову Голосіївського районного суду, яка розглядала цю справу і винесла рішення, згодом відправили у відставку. Під час першого кола розгляду суд апеляційної інстанції погодився з тим, що мінісеріал НВО “Чорнобиль” є твором документального характеру і нам усе одно відмовив. Хоча сама НВО на своєму сайті називає цей фільм художнім, про це також свідчить прокатне посвідчення, видане телеканалу “1+1”», — розказує Олександр Мамуня.

Також, за словами Олександра, представники НВО стверджували, що їх клієнт не мав отримувати дозвіл на використання імені позивачки та її загиблого чоловіка, бо уклав ліцензійний договір на екранізацію книги Світлани Алєксієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього»: «Але ж компанія не екранізувала цю книгу, до того ж, згідно з українським законом, усе одно потрібно отримувати дозвіл на використання імені людини в кожному окремому творі».

Після цього представники Люсі Ігнатенко подали касаційну скаргу, яка, за словами Олександра, стала переломною: «Верховний Суд задовольнив нашу касаційну скаргу — скасував рішення судів попередніх інстанцій і спрямував справу до апеляційного суду, надавши відповідні вказівки. І вже апеляційний суд під час нового розгляду справи нарешті встановив порушення права на ім’я та відкинув абсурдні аргументи відповідачів про невикористання імен; про те, що серіал “Чорнобиль” є твором документального характеру тощо. На четвертому році розгляду справи нарешті ми повернулися в реальність. Апеляційний суд присудив 144 тисячі гривень відшкодування моральної шкоди, але відмовив у вилученні сцен із фільму. Верховний Суд провів два відкритих засідання за участю представників сторін і збільшив суму відшкодування моральної шкоди до 500 тисяч гривень, а решту постанови апеляційного суду залишив без змін. Проте ключове — Верховний Суд не припинив порушення. Тому, ймовірно, це ще не крапка у цій історії про відстоювання права людини на повагу до себе».

Наслідки судового рішення

Хоч рішення суду і на користь позивачки, однак в серіалі й надалі залишилися сцени, які не тільки не відповідають дійсності, а й спричиняють страждання для неї. Тож виходить, що Верховний Суд, рішення якого не підлягають оскарженню, визнає порушення, але не припиняє його.

«В Україні немає прецедентного права, й одне рішення суду не може змінити всю практику. Рішення останньої інстанції не розглядає спір по суті, а лише звертає увагу на неоднозначність застосування права, — каже Ігор Розкладай, головний експерт із медіаправа Центру демократії та верховенства права. — Але мене стривожило у цій справі те, що немає запобіжника щодо подальшої дистрибуції контенту. Позивачка мала певні моральні страждання й очевидно мала право на відшкодування. І тут суд установив справедливу компенсацію. Але не відбулося зміни у контенті, який власне й призвів до моральних страждань. Це дійсно великий ризик. Адже право людини не було поновлене. Бо можна зняти будь-яку нісенітницю про реальних людей та події — й автори виправдовуватимуть її творчим задумом».

Ігор Розкладай звертає увагу на те, що у фільмі НВО багато неточностей: «Мій вітчим був начальником штабу Академії наук у Чорнобилі. Тому можна говорити, що цей фільм викривляє роботу багатьох людей, які працювали як ліквідатори на ЧАЕС. Певно, це і має бути дискусією: наскільки далеко можна заходити у творчій уяві щодо таких чутливих і сенситивних тем, де можна щось узагальнювати, а де це викривлює реальність. Адже ми пам’ятаємо, що візуальні образи мають вагому силу. І, звісно, потрібно було отримати згоду реальних людей, чиї імена фігурують у стрічці, і треба було дуже виважено подавати події з їхнього життя. Викривлювати біографію не можна. Або потрібно заявляти, що це фентезі-фільм, який не має стосунку до реальних подій».

Людмила Опришко, медіаюристка Платформи прав людини, вважає, що Верховний Суд доволі збалансовано підійшов до оцінки ситуації. «Це дуже цікава справа. І з точки зору сюжету, і з точки зору формування правової позиції щодо права на використання імені. Безумовно, вона вже стала прецедентною і заклала фундамент для ухвалення рішень у подібних справах. Її особливістю є те, що право на використання імені розглядалося не в контексті порушення презумпції невинуватості, як це нерідко траплялось останнім часом, а в контексті використання імені в художньому творі.

Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції, що використання Home Box Office, Inc. під час створення художнього фільму справжнього імені позивачки та її померлого чоловіка як героїв стрічки без відповідної згоди становило втручання у її право на повагу до приватного життя. І це дійсно так.

Суд доволі збалансовано підійшов до оцінки ситуації. Він урахував попередню поведінку позивачки, яка до створення фільму давала інтерв’ю медіа, брала участь у зйомках документальних фільмів і тим самим відкрила громадськості своє ім’я та ім’я свого чоловіка й частину їхнього приватного і публічного життя, пов’язаного із ліквідацією аварії на ЧАЕС. З іншого боку, Суд урахував, що у художньому фільмі деякі обставини їхнього приватного життя були викривлені, що завдало їй моральної шкоди. До цього я б ще додала, що виробник серіалу отримував від висвітлення трагічних обставин життя позивачки комерційну вигоду. Тому компенсація у розмірі 500 тис. грн, що вже трохи менше ніж 10 тисяч євро, не виглядає надмірною.

Що ж стосується відмови у видаленні з серіалу сцен, де використано ім’я позивачки та її чоловіка, то і в цій частині, на мій погляд, рішення є збалансованим. Їхнє вилучення зі стрічки спотворить сюжет. Важлива інформація про трагічну подію та її руйнівний вплив на життя людей, про труднощі й випробування, які пройшли чорнобильці, стане недоступною для громадськості. А це буде значною втратою для суспільства. І не лише українського. А тому такий засіб правового захисту як видалення зазначених сцен, є надмірним. Фільм зазнав би меншого втручання, якби позивачка просила лише змінити своє ім’я та ім’я свого чоловіка у фільмі. Наприклад, це можна було б зробити, змінивши одну чи кілька літер її прізвища. Але такі вимоги не заявлялися. Крім того, не думаю, що це суттєво змінило б ситуацію. Ризик, що навіть після таких змін героїня фільму асоціювалася б із позивачкою, все одно б залишився. Адже після інтерв’ю медіа, зйомок у документальних фільмах і показу спірного серіалу позивачка вже стала впізнаваною особою.

За таких умов стягнення відшкодування є адекватним засобом правового захисту. Він стримує від вчинення подібних порушень в майбутньому і компенсує завдану шкоду. Його не можна вважати індульгенцією на використання імен реальних людей і поширення про них недостовірної інформації у кінопродукції».

Що далі

Рішення Верховного Суду не підлягає оскарженню в Україні. Але може бути оскарженим у Європейському суді з прав людини. За словами Ігоря Розкладая, ця справа може підпадати під критерії «приватність vs свобода вираження». Однак у Європейському Суді цю справу можуть розглядати й десять років: «З точки зору сатисфакції та напрацювання практики оскаржувати рішення варто. Але навряд це зможе допомогти позивачці з огляду на такий тривалий розгляд».

Також він вважає, що було б доцільним подавати позов у тих юрисдикціях, де є компанія-виробник, однак це могло б коштувати досить дорого для позивачки.

Наразі захист Люсі Ігнатенко оскаржувати це рішення у Європейському суді не планує. Оскільки вважає, що ще не використані всі можливості захисту в українських судах. Олександр Мамуня звертає увагу на те, що серіал «Чорнобиль» досі доступний на українських ОТТ-платформах (наприклад, Megogo). А оскільки судами встановлено порушення права на імʼя в цьому серіалі, то, на його думку, порушення триває.

«І тепер є щонайменше два варіанти розвитку цієї ситуації: або НВО домовиться з Люсею Ігнатенко й отримає дозвіл на використання її імені та імені її чоловіка, або буде новий позов до суду з вимогою припинити порушення шляхом заборони використання імені Люсі та її чоловіка в цьому серіалі на території України. У суді ми, серед іншого, просили вилучити конкретні сцени з фільму, де згадуються імена Люсі та її чоловіка. Суд вирішив, що це неналежний спосіб захисту, оскільки його реалізація може вплинути на права інших осіб.

Однак ми можемо звертатися до суду з іншими вимогами, якщо в цьому виникне потреба. Тобто ця історія може завершитись або припиненням використання імені Люсі та її чоловіка в цьому серіалі на території України, або отриманням НВО дозволу на використання цих імен. Інші варіанти малоймовірні», — каже Олександр Мамуня.

Упродовж розгляду справи судом, за його словами, НВО не контактувало з позивачкою і не намагалося з нею домовитися.

Також захист Люсі Ігнатенко не виключає можливість подання позовів до НВО в іноземних юрисдикціях і наразі здійснює «юридичну оцінку шансів на успіх».

«Детектор медіа» звернувся до HBO, «1+1 медіа» та Megogo, які були співвідповідачами у справі. У відповді пресслужби  «1+1» йдеться: «Ми ознайомилися та засвідчуємо свою повагу до рішення Верховного Суду. Зазначимо, що на подальшу демонстрацію серіалу зазначене рішення не вплине, оскільки Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині видалення сцен серіалу та заборони його демонстрації нашій та іншим компаніям, обмежившись відшкодуванням моральної шкоди».

Заразом «1+1» звертає увагу на те, що термін ліцензійних прав для ТОВ «ТРК «Студія 1+1» на серіал «Чорнобиль» вже сплив.