Росія по всьому світу втручається у вибори в демократичних країнах, застосовуючи будь-які засоби — від кібератак до прямого підкупу виборців, від поширення дезінформації та розколювання суспільства за її допомогою до дискредитації «неприйнятних» для російської влади кандидатів. І навпаки — підтримує тих політиків чи партії, які йдуть на співпрацю з путінським режимом.

Останні вибори — у Румунії, Молдові, США, Грузії, — демонструють можливості та способи втручання в демократичні процеси, які використовує Росія. Очевидно, що і вибори в Україні (коли б вони не відбулися після війни), не стануть винятком. Україна — і держава, і суспільство, — має підготуватися до такого втручання, аби зберегти суверенітет, демократію та свободу, за які воюють і помирають українці.

«Детектор медіа» звернувся до фахівців і поставив їм два запитання:

— Наскільки ймовірним ви вважаєте втручання Росії у вибори в Україні, коли вони відбудуться?

— Які зусилля мають зробити держава та громадянське суспільство України вже зараз, щоб запобігти ризикам втручання Росії у вибори, що відбудуться після завершення повномасштабної війни?

І в одному питанні всі опитані «ДМ» одностайні — втручання Росії буде. Відрізняється думка наших респондентів лише в тому, чи можемо ми цьому втручанню запобігти. І якщо можемо, то як саме.

Олексій Кошель, політолог, голова Комітету виборців України:

— За будь-якого формату закінчення війни — перемоги, перемир’я, миру — намагань Росії втрутитись у виборчий процес в Україні не оминути. І всі наші зміни до виборчого законодавства, проведення виборчих реформ повинні відбуватися з урахуванням цього ризику. Перше ключове питання, пов’язане з цим, — це питання кібербезпеки. Я думаю, що масштабне вторгнення показало, що не може бути мови про застосування електронного голосування. Принаймні, у найближчому майбутньому. Тому що це пов’язано з загрозою кібервтручання. А виходячи з численних кібератак, які ворог останнім часом здійснював на українські державні органи, банківську систему й інші об’єкти, ми можемо чітко сказати, що безпечних електронних виборів у нас не буде.

Другий спосіб можливого впливу Росії на українські вибори — формування проросійських політичних партій. Я переконаний, що найближчі кілька років в нас не буде партій із назвами на кшталт «Русскій союз» чи «Русскоє єдінство», але створення «м’яких» проросійських проєктів цілком імовірне. Приклад Грузії та багатьох інших країн цю ймовірність підтверджує. Це можуть бути партії-євроскептики, партії, які будуть жорстко критикувати НАТО, партії, що будуть зберігати окремі елементи російського ідеологічного простору, приміром, стояти на захисті так званого традиційного православ’я.

Уже зараз ми повинні застрахуватися від цього. І найкраща страховка — це люстрація всіх кандидатів, які балотувалися на парламентських, місцевих і президентських виборах від проросійських політичних партій протягом останніх десяти з половиною років, тобто з початку російсько-української війни. Усім їм потрібно заборонити брати участь у виборах протягом наступних десяти років. Ідеться про партії, які заборонені в Україні судом.

Верховна Рада два з половиною роки не розглядає урядовий законопроєкт, який дає можливість позбавляти мандатів депутатів місцевих рад, обраних від заборонених судом проросійських партій. Між тим, це законопроєкт не про мандати й партійні квитки, а про національну безпеку. Оскільки у місцевих радах південних і східних регіонів України 30—40% саме таких депутатів. А в окремих радах (як, наприклад, у міській раді Слов’янська) депутати від заборонених партій становлять більшість. Поки такі депутати чинять опір декомунізації міст і сіл, але згодом їхня діяльність може набути більш загрозливого характеру. Тому рішення про люстрацію вкрай необхідне.

Третій спосіб можливого втручання у вибори України з боку Росії — створення і поглиблення ліній розколу в українському суспільстві або за регіональною ознакою, або за окремими питаннями. Прикладом можуть слугувати вибори в Молдові, коли Росія активно працювала в Гагаузії, навіть виплачуючи гроші кожному державному службовцю і кожному пенсіонеру. Я не виключаю, що подібні механізми з масового підкупу виборців Кремль може застосувати в окремих регіонах Україні. Тим більше, що досвід ділення нашої країни на схід і захід у нього великий. На це Росія скоріш за все знов робитиме ставку.

Тут завдання для українських спецслужб — виявляти канали фінансування подібних кампаній і проросійських політичних проєктів.

Ну, і четвертий спосіб російського втручання — це медійна робота, зокрема, шляхом використання телеграму. Через існування єдиного телемарафону й обмеження мовлення каналів, які не беруть у ньому участь, в Україні різко зросла довіра до телеграм-каналів. Понад те, влада створює для телеграму сприятливі умови для роботи, легітимізуючи його тим, що багато державних органів мають свої телеграм-канали, а також тим, що запрошує власників телеграм-каналів в одному ряду з представниками класичних медіа на зустрічі з керівниками держави. Таким чином довіра до телеграму ще більше зростає. А між тим його роль у виборчих процесах буде колосальною, і цим обов’язково скористається у своїх інтересах Росія. Для нейтралізації цього ризику вже сьогодні потрібні рішучі дії — починаючи з відмови від телемарафону, закінчуючи серйозними обмеженнями для телеграм-каналів. Однак поки що ми чуємо про це від представників влади й народних депутатів лише загальні декларації.

Дмитро Золотухін, радник із питань стратегічних комунікацій Міністерства культури та стратегічних комунікацій:

— Основною формою втручання у внутрішні справи держави в наш буремний час є різноманітні елементи рефлексивного управління. Це термін, який поволі, але ґрунтовно і безповоротно замінює такі хайпові симулякри як «дезінформація» і «боротьба» з нею, «медіаграмотність» і всілякі «фімі-шмімі».

Однак перше, що потрібно пам’ятати, працюючи з таким набором практик як рефлексивне управління — це уважно стежити за тим, що ти сам не є об’єктом рефлексивного управління. Оскільки, якщо проти тебе написали фейк, а ти спростовуєш цей фейк, то, відповідно, хтось може запрограмувати тебе на постійне спростовування, замість реальної роботи над власною стратегією.

Таким чином, перше питання, на яке треба дати відповідь, — а якого побиту ми взагалі розмовляємо про вибори посеред воєнного стану, коли тема закінчення війни обмежується фантазіями на кшталт «за 24 години» та «треба йти на територіальні компроміси»?

Порушення теми виборів в публікаціях медіа, а тим більше опитування експертів для надання цій темі важливості, які фактично формують думку, — це також може бути елемент рефлексивного управління, жертвою якого журналісти «Детектора медіа» можуть ставати свідомо чи несвідомо.

На жаль, цього ми не дізнаємося. Тож сконцентруємося на тому, що ми знаємо. Вибори точно будуть. Колись. Після закінчення війни.

Їхня конфігурація і процес будуть залежати від того, як саме війна закінчиться. Припинення вогню на лінії розмежування та залишення Росії у такому стані як зараз для мене будуть свідчити про те, що війна не закінчилася. Принаймні для мене.

А отже вибори, можливо, будуть проводити в умовах постійного здійснення операцій рефлексивного управління. Іншими словами, не існує такого сценарію, в якому б Росія не втручалась у внутрішні справи України.

Що треба робити, щоб запобігти?

Це питання абсолютно позбавлене логіки. Адже я пояснив, що втручання все одно буде. І, щоб йому запобігти, потрібно або змінити Росію та її політичне керівництво, або не проводити вибори.

В будь-якому іншому варіанті жодних можливостей «запобігти» немає. Звичайно, якщо ми не говоримо про проєкти іноземних донорів, де взагалі всяке може фінансуватися.

Підсумуємо.

Чи буде «закінчення війни»? Ймовірно, можуть бути певні переговори й у них може бути певний результат. Чи припинить це війну? Вогонь, можливо, і припинить. А от війну з Росією — ні.

Чи будуть вибори після цього? Ймовірно, що так. Адже, можливо, або воєнний стан може бути припинено, або внесено зміни до законодавства.

Чи можливо запобігти ризикам втручання? Категорично — ні. Ризики втручання будуть. І будуть високими. 

Чи вибори все одно проведуть? Імовірно — так.

Чи ми будемо при цьому вірити результатам виборів, проведеним під впливом рефлексивного управління ззовні? Імовірно, так.

Максим Дворовий, голова напряму «Цифрові права» громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки»:

— Мені здається, треба вести розмову не про ймовірність російських спроб вплинути на вибори в Україні (такі спроби точно будуть), а про масштаби такого впливу. Як би не закінчилася війна — чи то повноцінним мирним договором, чи домовленістю зафіксувати нинішню лінію зіткнення — впливи з боку Росії будуть. Інше питання — якими будуть умови мирного договору. Якщо проаналізувати інформацію, яка циркулює у медіа, можна побачити, що однією з вимог росіян є зняття обмежень, накладених на російські медіа, а також тих, що допомагають нам захищати власний інформаційний простір від російського впливу. Але якщо ми дивимося на майбутні вибори в парадигмі того, що ми не змінюємо наше законодавство і залишаємося в тому статусі, який є зараз, то можна говорити про те, що ми перекриваємо для російських традиційних медіа можливість впливати на наше медіасередовище.

Звісно, постане питання, чи продовжуватиметься обмеження фактично всього сегменту російського інтернету, яке зараз здійснюється на підставі рішення Національного центру управління електронними комунікаціями. Залишиться питання впливу росіян у соцмережах, і тут усе набагато важче. Заходи, яких у цьому плані може вжити держава, будуть малоефективними, оскільки компанії можуть просто відмовитися їх виконувати. Щоправда, є шанс, що оскільки Україна залишатиметься хайповою темою, ці компанії будуть самі зацікавлені в тому, щоб зменшити вплив дезінформації в контексті українських виборів. Так чи так, але поки що ми не можемо про це говорити з упевненістю.

Громадянське суспільство може хіба що продовжити роз’яснювальну роботу, розвивати медіаграмотність, критичне мислення у споживачів. Державі ж слід докладати зусиль, щоб домовлятися з онлайн-платформами. Скоріш за все, тут будь-які домовленості будуть неформальними. З формальних механізмів можна пробувати залучати Євросоюз і намагатися знаходити моделі застосування Акту про цифрові послуги (Digital Services Act) до майбутніх українських виборів, зокрема в контексті керівних принципів, які Єврокомісія виробила щодо виборчих питань. Але наскільки це реально? Це питання багато в чому політичної волі всіх сторін.

Микита Потураєв, народний депутат, голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради:

— Втручання Росії буде стовідсотковим, тому що вона має для цього всі можливості. І буде використовувати ті самі інформаційні, комунікаційні канали, які вона вже успішно використовує для масштабних підривних інформаційних спецоперацій проти України. Це стосується всіх соціальних мереж, насамперед немодерованих, до яких належать телеграм та Х, бо, в принципі, в інших соціальних мережах модерація існує, навіть у тіктоку, але вона не завжди ефективно спрацьовує. Тому Росія використовує абсолютно всі канали розповсюдження підривної дезінформації.

Втручатися будуть, і зараз це роблять — зривають мобілізацію, сіють паніку, розбрат у суспільстві — і не лише в Україні. Можна знайти російські сліди й у передвиборчій кампанії Сполучених Штатів, де я спілкувався з медійними експертами, з соціологами, — для всіх це доволі очевидний, доведений факт. Те саме мені кажуть колеги з Німеччини, в який через розпад коаліції скоро будуть вибори. Вони вже бачать сліди інформаційного втручання, очевидно, з російського боку. Вони теж переконані, що цей вплив буде зростати в міру наближення виборів.

Росія працює в усіх демократичних країнах без винятку, ми теж у цьому списку. Лише їхні зусилля будуть сконцентровані на Україні насамперед, коли дійде до передвиборчої кампанії. І ресурси будуть вкладені значно більші. Тож треба готуватися до дуже складної кампанії.

У мене немає хороших новин. Нині ми дуже обмежені в можливості захистити себе. Тому що проблема вийшла за межі одного телеграму. Зараз є ще одна мережа, і власник цієї мережі радикально збільшив свій вплив в американській політиці, тож спроби вплинути на цю мережу автоматично призведуть до звинувачень нас у зазіханні на свободу слова. До речі, Ілон Маск захищає і телеграм, на захист Дурова і телеграму він зробив не один допис. Нам треба готуватися до дуже важких сценаріїв, оскільки на законодавчому рівні та рівні рішень виконавчої влади ми будемо дуже обмежені в інструментах.

Тому нам треба починати обговорювати спільно з медійниками, громадськими організаціями, що ми можемо зробити в цих умовах. Які просвітницькі кампанії, кампанії з розвінчання фейків ми можемо проводити, як доносити до людей інформацію не лише про поодинокі випадки застосування проти нас дезінформації, а намагатися системно пояснити суспільству, що потрібно бути дуже обережними в споживанні інформації.

Зараз у мене немає відповіді, як ми маємо це зробити. Тому що в запровадженні медіаграмотності ми майже ще нічого не зробили. Знову ж таки, не ми одні. І нам певною мірою допоможе, що ми не одні в цьому човні. Скажімо, вибори в Німеччині будуть передувати нашим, коли б вони не були, і я сподіваюся, що за наслідками виборів будуть зроблені висновки на рівні Євросоюзу. Можливо, нам буде легше взяти участь у розробці спільних рішень разом із партнерами. Щоб ми не вели цю боротьбу наодинці, як ми зараз наодинці воюємо з Росією. Звичайно, за допомогою наших друзів по всьому світу, західною зброєю, але воюємо ми самі.

Хоча зараз усі фахівці, експерти з дезінформації змушені погодитися, що Росія веде війну не лише проти України. Це неприємна правда, але її треба вже прийняти. І зараз вони вже визнають, що російські заходи втручання розвиваються, вдосконалюються. Росіяни почали використовувати штучний інтелект, наприклад, і достатньо успішно. Ще два роки тому ми всі сміялися з «пекельного борошна» — але це вже закінчилося: по-перше, Росія активно долучає до дезінформаційних кампаній людей з окупованих територій, про що повідомляють нам джерела. А по-друге, Росія активно використовує просунуті генеративні моделі ШІ, які чудово опанували українську мову, тому якість цих повідомлень покращується. Але те саме відбувається і в європейських країнах, і в США, тобто тепер у російської дезінформації  немає «мовного бар’єра».

Тож нічого хорошого я не бачу. На мій погляд, і не лише на мій, наявне законодавство, ті самі європейські Акти, не будуть ефективно захищати й національний простір європейських країн, і спільний медіапростір Євросоюзу. І, як ми бачимо прямо зараз по виборах у Румунії, вони не є дієвими у відношенні до особливо великих платформ. І це при тому, що Тікток уже навчений протистоянням з американською владою, і платформа вже деякий час займається модерацією контенту, це треба визнати.

Проблема в тому, що всі ці правила й алгоритми можна обійти — і росіяни їх дуже вдало обходять. Це війна. Але багато хто не хоче визнавати це війною — тому наші друзі й партнери цю війну і програють. І будуть і далі програвати, поки не визнають, що вони вже на війні.

Єдине, що ми можемо зараз зробити, — це спробувати переконувати наших партнерів діяти. Мені здається, що ми маємо створити міжнародну коаліцію щодо оборони правди. І це було б дієво.

А поки нам залишається діяти самим. І дуже важливо, щоб ініціативи виходили й від громадського сектора — щоб не складалося враження, що держава хоче втручатися в регуляцію, хоче всіх обмежувати, обмежує свободу слова. Я вже стикався з такими закидами, коли почалося обговорення щодо регуляції телеграму. Але це все — підміна понять, бо мова ненависті, ксенофобія, дезінформація — це не свобода слова.

Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ, співголова Ради Реанімаційного пакета реформ:

— Забезпечити потужну інформаційну кампанію щодо запобігання дезінформації та використання ШІ з метою дискредитації кандидатів, політичних партій, держави в Україні та за кордоном.

Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій, екскерівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки:

— Поза сумнівом, Росія намагатиметься втручатись у вибори в Україні, поляризувати наше суспільство, створити політичний хаос і використати це для зміцнення своїх позицій. Найімовірніше, вона це робитиме через соціальні мережі. Насамперед телеграм і тікток. Тому держава вже має змоделювати кілька сценаріїв, яким чином це може відбутись, і виробити план дій для кожного сценарію. Я би радила державі вже починати згортати роботу державних інституцій у телеграмі, а громадянському суспільству — більше займатися просвітницькою роботою, пояснюючи ризики використання цієї платформи.

Основними союзниками держави під час виборів мають стати медіа та громадський сектор. Якщо люди будуть продовжувати користуватися анонімними телеграм-каналами як джерелом інформації, плутаючи їх із медіа, ми ризикуємо бути розхитаними під час виборів усередині до такої міри, що більшість людей перестане бачити основну загрозу в Росії. Натомість буде її шукати в Україні. І саме цього прагне наш ворог. Якщо узагальнити, мої основні поради такі:

• припинити інвестувати ресурси в телеграм, змусити платформу деанонімізувати пабліки;
• розбудовувати діалог із медіа;
• шукати діалог з адміністрацією Тіктоку для розробки зрозумілих чітких алгоритмів поширення контенту;
• провести масштабну інформаційну кампанію для українського населення з медіаграмотності та виявлення російських ІПСО під час виборів.

Ну, і нарешті створити чіткий комунікаційний механізм інформування про війну всередині ЗСУ. Всього, що стосується ключових тем: мобілізації, демобілізації, зниклих безвісти тощо. Тобто всі найболісніші теми для суспільства мають бути системно комуніковані. Адже ми вже розуміємо, що саме їх Росія буде найбільше використовувати для поляризації українського суспільства.

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»