У Києві триває 53-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль вдруге від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний, національний і документальний конкурси, дитячий Teen Screen і широка позаконкурсна програма. Основними фестивальними майданчиками слугують кінотеатр «Жовтень» і — вперше після багаторічної перерви — Київський будинок кіно. Про перелік основних стрічок фестивалю читайте тут, а про перший фестивальний день — тут.

На другий день «Молодості» відбувся показ чи не найболіснішого фільму програми «Українські прем’єри» — документальної «Ізоляції» (реж. Ігор Мінаєв).

Мінаєв розповідає історію нелегальної тюрми-катівні, обладнаної окупантами в Донецьку на території колишнього артцентру «Ізоляція». Фільм розбитий на три частини, з прологом і епілогом: «Завод», «Артцентр», «Центр тортур». Зібрана радянська хроніка якраз тих років, коли в Донецьку був запущений завод ізоляційних матеріалів, є навіть зйомки безпосередньо на самому заводі. Мистецька частина дає уявлення, наскільки цікаві проєкти реалізовувалися на цій території. А найдовша і найбільш моторошна частина — третя. Перед камерою сидять колишні в’язні «Ізоляції» та розповідають про тортури, яким їх піддавали.

«Ізоляція»

Мінаєв застосовує прийоми ігрового кіно, додає чимало пафосу і не завжди втримує цілісність оповіді. Однак при всіх недоліках свідчення з цього фільму забути дуже важко.

«Молодість» — мабуть, чи не єдина кіноподія в Україні, в рамках якої можна подивитися незвичайне, дивне кіно, яке не побачиш ані в кінотеатрах, ані в мережі. В неділю в програмі «Фестиваль фестивалів» показали дві таких картини.

«Раптовий погляд на глибші речі» (Сполучене Королівство) — нова робота британського документаліста й письменника Марка Казінса. Торік українські глядачі на фестивалі Docudays UA могли побачити попередній фільм Марка — розвідку про італійський фашизм «Похід на Рим».

 «Раптовий погляд на глибші речі»

Цього разу темою свого дослідження Казінс обрав життя і творчість художниці-візіонерки Вільгельміни Барнс-Ґрем. У 36 років Барнс-Ґрем, тоді ще багатообіцяльна мисткиня, пережила момент одкровення під час сходження на льодовик Ґріндельвальд у Швейцарії. Цей епізод перевернув світосприйняття художниці та глибоко вплинув на її подальшу творчість. Стрічка, у якій оповідачами є сам Казінс і Тільда Свінтон, досліджує не тільки творчу еволюцію Барнс-Ґрем, а й теми гендеру, нейрорізноманіття, зміни клімату. Загалом вийшов естетично вишуканий і інтелектуально насичений фільм-есей — гідний зразок мистецтвознавчого кіно.

А, мабуть, найхимерніший фільм цього дня — «Універсальна мова» (реж. Матьє Ранкін, Канада).

«Універсальна мова»

На початку режисерської кар’єри Ранкін вирішив поїхати до Ірану та вчитися кіно в найкращих іранських митців. Спроба виявилася невдалою, однак призвела до неочікуваних наслідків. Дія «Універсальної мови» розгортається в зимовому Вінніпезі. Однак герої та героїні — іранці й іранки, які розмовляють чистою перською та дотримуються традиційного східного побуту. І все це, варто повторити — в урбанізованих канадських краєвидах, серед снігу й морозу.

Ранкін витворює по-тихому схиблену, але переконливу реальність. Практично кожний епізод — окремий спалах абсурду. В сумі виходить чудова чорна комедія.

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»