У Києві розпочався 53-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч він удруге від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний, національний і документальний конкурси, дитячий Teen Screen і велика позаконкурсна програма. Основними фестивальними майданчиками слугують кінотеатр «Жовтень» і — вперше після багаторічної перерви — Київський будинок кіно. Про перелік основних стрічок фестивалю читайте тут.

Відкриття «Молодості» пройшло в Будинку кіно з притаманним цьому простору поєднанням малобюджетності та неформальної атмосфери. Зірковим гостем церемонії став лавреат «Золотого ведмедя» Берлінале, іранський режисер-дисидент Мохамад Расулоф — він очолює міжнародне журі фестивалю.

А фільмом відкриття «Молодості» стала драма Лукаша Карвовського «Дві сестри» (Польща — Україна) — перший повний метр, відзнятий в Україні після повнометражного вторгнення — влітку 2022-го.

«Дві сестри»

Зведені сестри Малогжата і Ясміна, стосунки між якими давно розладналися, вирушають до України, щоб урятувати тяжко пораненого батька, який працював волонтером на лінії фронту. Спершу сестри подорожують автомобілем, потім потягом, автобусом і, зрештою, пішки. Потрапляють під обстріли, а неподалік від Харкова випадково опиняються на окупованій території.

У «Двох сестрах» несуперечливо поєднані драматичні та комічні моменти, майже всі акторські роботи яскраві й точні. На жаль, Карвовському не вдається втримати баланс оповіді до кінця, і в останній третині фільм відчутно втрачає в переконливості. Проте весь проєкт, зважаючи на обставини його створення, є справжнім громадянським вчинком.

Також у суботу в позаконкурсній програмі «Українські прем’єри» відбувся показ ще однієї українсько-польської картини — документальних «Книголовів» (реж. Тетяна Ганжа).

«Книголови»

Для свого повнометражного дебюту Тетяна обрала найінтелектуальніший ринок Києва — книжковий, біля метро «Почайна». Вона фільмує і продавців, і покупців, але зосереджується більше на перших. Ці дивакуваті люди, що сидять у спеку й у холод серед книжкових пагорбів, набувають характерів і біографій, кінематографічної плоті й крові. Хтось співає пісні на власні вірші, хтось заїдає життєві халепи солодким, хтось два роки відвоював в Афганістані, хтось знайшов у книготоргівлі вихід із життєвого тупика. Дискусії, які тут лунають, — про війну та мир, про старе й нове, про зречення російської культури й утвердження української. Фільм вийшов захопливий і по-своєму ніжний.

А в кінотеатрі «Жовтень» перший фестивальний ранок розпочався новою роботою латвійського аніматора Ґінтса Зілбалодіса «Потік» (програма «Фестиваль фестивалів»). Режисер працює в різних техніках. Його повнометражний дебют «Далеко» визнали найкращою стрічкою на фестивалі анімації в Ансі, а світова прем’єра «Потоку» відбулася в конкурсі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю.

«Потік»

Головний герой «Потоку» — кіт, який мешкає у спорожнілому домі серед лісу. Згодом виявляється, що знелюдніла не тільки ця хата, а й уся планета. Незабаром починається всесвітній потоп, тож кіт, зрікшись притаманного його виду індивідуалізму, змушений зав’язувати дружбу з іншими тваринами. Разом із собакою, мавпою, капібарою і птахом вони вирушають у плавання на човні до далеких гір.

Краса цього фільму не тільки в його заворожливих краєвидах, детально промальованих режисером, а й у природності персонажів. Зілбалодіс не уподібнює тварин людям, не ставить їх на дві ноги, не вкладає їм в уста діалоги, начитані акторами за кадром. Усі герої мають пластику й реакції, притаманні їм у природі, але при цьому завжди зрозуміло, що відбувається, в кого які звички, характер і ставлення до інших. Це і красиве, і зворушливе кіно.