У ці дні 35 років тому, 24 вересня, у Чернівцях відбувався фестиваль сучасної української пісні та популярної музики «Червона рута». Сьогодні цю дату відзначаємо, на жаль, уже без ідеолога й організатора цього дійства світлої пам’яті Тараса Мельника, який помер у січні 2022 року. Його приклад — про значення особистості в історії.

Коли Тарас готував фестиваль, то знайшов мене через мою родичку Ларису Коваль, яка була завідувачкою кафедри англійською мови в київські консерваторії. Просто випадково запитав, чи нема знайомого патріотично налаштованого журналіста. Вона порекомендувала мене.

Я на власні очі бачив роботу Тараса. Він був романтиком, щиро відданим своїй справі. І водночас прагматиком, який зумів провернути всю цю колосальну роботу. Він продовжував цей фестиваль до кінця свого життя. Він як організатор зробив стільки для сучасної української музики, як мало хто інший.

Тарас тоді зумів домовитися з ЦК комсомолу про підтримку. Він зумів поставити комуністичну молодіжну організацію на службу тому, що ще за пару років до того назвали б українським буржуазним націоналізмом. Власне, той фестиваль зробив перший гігантський крок на шляху зміни ставлення до української музики, котру до того сприймали як провінційну.

На той час уже панувала так звана перебудова, звучали гасла про нове мислення, нові підходи. Комсомол мусив теж їх демонструвати й через це, думаю, він погодився.

Я в процесі підготовки до нього поєднував роботу прес- і піар-служби. Правду сказати, той період я дуже туманно пам’ятаю. Забув навіть, де ми сиділи. Люція Забава, яка нині викладає в Могилянці хімію, нагадала, що ми мали кабінет у ЦК комсомолу, де зараз розташоване МЗС. Вона тоді була кимось на зразок виконавчої директорки. Точну назву наших посад не вказую, бо ми на той час таких слів як «піар» або «виконавчий директор» не знали.

Люція підкинула мені публікації з різних газет. Я робив інформаційні пакети з матеріалами та розсилав поштою у медіа. Підписував усе різними псевдо — Лесь Юрків, Леонід Юрченко. Один репортаж навіть дівочим прізвищем моєї мами — Ольга Кучерук. Тоді ні факсу, ні інтернету в нас не було. Потім таку саму технологію я застосовував, коли керував «Рух-пресом», пресслужбою Народного Руху.

Під час написання цього спогаду сушив голову, чому не підписував власним прізвищем. Скоріш за все, вирішив, що неправильно, коли матеріали від оргкомітету виходитимуть за одним прізвищем, адже переконливіше виглядає, коли прізвища різні. По-друге, скоріш за все, в нас не було коштів на гонорари для журналістів, у нас не було можливості замовляти в інших. Тому все готував я сам.

Так от, на самому фестивалі мала виходити щодня газета, яка теж так і називалася «Червона Рута». Я там працював репортером. Перед фестивалем я побачив, що над назвою газети присутнє комуністичне гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Для тих, хто не знає, — це гасло ліпили на всі друковані періодичні видання. Навіть на дитячі.

Але знову ж таки: вже перебудова, нове мислення. І музичний фестиваль. До чого тут пролетарі? Я вирішив виправити ситуацію. Підійшов до секретаря ЦК ЛКСМУ Юрія Соколова, який відповідав за пропаганду, і запропонував прибрати це гасло. Але він як досвідчений апаратник вирішив перекласти відповідальність на іншого.

Я підійшов до Василя Теремка, який був заввідділом ЦК комсомолу та курував медіа. Він заперечив, щоб це гасло прибирали. Так газета і виходила з «пролетарями.» Головним редактором її був Мирослав Лазарук — чи то головред, чи то заступник головреда газети «Молодий буковинець».

По закінченні фестивалю досить багато примірників лишилося. Я тоді зібрав їх і поїхав спершу до Івано-Франківська, а потім до Львова і просто продавав їх на вулиці. У Франику зупинявся у такого собі Олега Вольського, який теж брав участь в організації фестивалю. У кого у Львові — не пам’ятаю.

У Львові продавав газету на «стометрівці» (це відтинок проспекту Свободи від опери до пам’ятника Міцкевичу — «ДМ»). Це був узагалі перший такий досвід. Якби раптом я на рік раніше спробував продати на вулиці щось друковане, то мене загребли б за 5 хвилин і посадили за спекуляцію. Там уже збиралися якісь дійства від Руху. Пам’ятаю, вів чи то мітинг, чи то збори майбутній нардеп Тарас Стецьків, який звертався до присутніх «товариші». Панове — тоді ще не ввійшло у вжиток.

Газету я розпродав. Думаю, що заплатив собі якийсь гонорар. А можливо й ні. Тоді були безкорисливі, романтичні часи й дуже багато речей ми робили за ідею. Але головний прибуток віддав Тарасові Мельнику на розвиток наступних фестивалів. Суму не пам’ятаю. Документально ми це ніяк не оформлювали.

Титульне фото: chas.cv.ua