Маємо захищатися й у інформаційному просторі. Олег Джолос про ТікТок на сході і медіа під час війни

Маємо захищатися й у інформаційному просторі. Олег Джолос про ТікТок на сході і медіа під час війни

21 Травня 2024
366

Маємо захищатися й у інформаційному просторі. Олег Джолос про ТікТок на сході і медіа під час війни

Наталя Бірюкова, «Свої.City»
366
76% українців споживають новини із соціальних мереж, де поруч з матеріалами фахових журналістів — багато фейків та російських вкидів. Як соціальні медіа впливають на інформаційну картину Донеччини? Чи перебуває регіон в інформаційній ізоляції? Якою є роль медіа зараз і буде після війни?
Маємо захищатися й у інформаційному просторі. Олег Джолос про ТікТок на сході і медіа під час війни
Маємо захищатися й у інформаційному просторі. Олег Джолос про ТікТок на сході і медіа під час війни

Оригінал публікації на сайті «Свої.City» за посиланням.

Про все це журналістка-медіаторка Свої Наталія Бірюкова запитала у Олега Джолоса — кандидата наук із соціальних комунікацій, доцента кафедри аудіовізуальних медіа Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Раніше він працював з різними медіа Донеччини, а також очолював обласну державну телерадіокомпанію.

Про ТікТок і вплив соцмереж на інформаційне поле в Україні

У Донецькій області будь-які заборони дуже гостро відчуваються. Понад два роки триває заборона на продаж алкоголю, а нещодавно улюблений багатьма ТікТок перестав працювати. Офіційної причини збою немає. Але існує припущення, що сервіс блокує доступ користувачів, вважаючи ці території непідконтрольними Україні. Схожі проблеми були й з іншими соцмережами. І хоч альтернативних джерел чимало, тема неабияк обговорюється покровчанами. Виникає логічне питання: як соціальні мережі можуть впливати на інформаційну ситуацію на Донеччині? В тому числі в питанні протидії російській пропаганді.

— Головне, щоб соціальні мережі стали інструментом протидії російській пропаганді, а не навпаки. На жаль, сьогодні багато хто використовує ці платформи для поширення фейкових новин і пропаганди. Особливо це стосується ТікТок, який має величезну аудиторію в Україні — більше 16 мільйонів користувачів, що перевищує кількість користувачів Facebook — 12 мільйонів.

Олег Джолос – кандидат наук із соціальних комунікацій, доцента кафедри аудіовізуальних медіа Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Олег Джолос – кандидат наук із соціальних комунікацій, доцента кафедри аудіовізуальних медіа Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса ШевченкаАвтор: особистий архів

Соціальні мережі та месенджери не є медіа (засобами масової комунікації) за українським законодавством, але вони становлять головну загрозу через те, що є відкритими платформами спільного доступу до інформації, де ніхто не несе відповідальність за зміст поширеної інформації.

Одна з головних проблем цих платформ — алгоритми, які формують стрічку новин. Власники цих платформ визначають своїми алгоритмами, які новини будуть подаватися першочергово, і це може впливати на політику і суспільну думку. Наприклад, за платформою ТікТок стоїть уряд Китаю, а за корпорацією Meta (Facebook, Instagram, WhatsApp) — американський бізнесмен Марк Цукерберг. Можна тільки припускати, яка технологічна політика цих соціальних мереж.

Без соціальних мереж сучасне життя неможливе. Соціальні мережі можуть бути потужним інструментом, якщо використовувати їх правильно, потрібно розробляти механізм взаємодії. Яким вiн може бути?

— Заборонити ці платформи в сучасному світі майже неможливо, але треба працювати з ними, щоб повернути ці інструменти на користь держави. Необхідно протистояти дезінформації, яка поширюється проти України, та використовувати їх для поширення необхідної для нашої держави та громадян інформації. Не можна ігнорувати існування соціальних мереж або забороняти їх. Потрібно використовувати ці інструменти на свою користь.

Мають з'явитися правила для роботи соціальних платформ. Наприклад, країни Європейського Союзу сьогодні ухвалюють Закон про цифрові послуги (Digital Services Act), який серед іншого регулює діяльність соцмереж. Ці платформи не тільки використовуються для поширення інформації, включаючи пропаганду і дезінформацію, але також є великим бізнесом, де прибуток залежить від кількості переглядів. Тому власники цих платформ прагнуть мати якомога більшу аудиторію.

Впевнений, що ТікТок не хоче втрачати свою пів мільярдну аудиторію в Євросоюзі, а також 30 мільйонів українців. Отже, уряди повинні розробляти відносини з цими платформами у правовій та бізнесовій площині, щоб забезпечити дотримання правил та запобігти поширенню неправдивої інформації.

Держава має діяти не забороною, а креативно, знаходячи шляхи співпраці та взаємодії

В Україні зараз відсутнє законодавство, яке б регулювало роботу ТікТоку та месенджерів, які насправді є соціальними мережами. У Законі «Про медіа» є положення про платформи спільного доступу до інформації, наприклад, такі як Facebook та YouTube, але Телеграм, Viber, WhatsApp та ТікТок не віднесені до медіа та фактично перебувають поза межами закону.

Отже, необхідно ухвалити відповідне законодавство, яке б удосконалювало регулювання соцмереж в Україні, враховуючи міжнародні стандарти та практику. Це допоможе забезпечити прозорість та відповідальність цих платформ, а також захистити права та інтереси громадян України в інформаційному просторі.

Інформаційна ізоляція на Донеччині і довіра до влади

На Донеччині, як і у всій країні, доволі часто буває недовіра до інформації від влади. Критика її дій. Але є і те, що відрізняє нас від мешканців інших областей. Принаймні, я ніде такого не чула, лише на Донеччині. Йдеться про те, що люди іноді кажуть про певну інформаційну ізоляцію.

— Проблема комунікації є поширеною у багатьох суспільствах, і вона особливо гостра під час війни. Однак, я не вважаю, що можна говорити про ізоляцію тих територій Донеччини, які знаходяться під контролем України.

Я хочу сказати, що певні інформаційні обмеження є по всій Україні, не тільки на Донеччині. І пов'язані вони з війною та обумовлені Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Вони обмежують медіа в інтересах національної безпеки, зокрема забороняють трансляцію російських телерадіоканалів і блокують російські ресурси. Це робота держави, яка спрямована на захист країни від інформаційної агресії.

Ми маємо захищати себе не лише фізично на кордонах і на лінії бойового зіткнення, а й в інформаційному просторі

Люди повинні це розуміти, а влада має комунікувати не тільки безпосередньо через ті ж самі телеграм- або YouTube-канали (наприклад, особисті блоги мерів міст), а все ж через медіа, професійних журналістів. Бо коли влада доносить свої меседжі через журналістів, рівень довіри до цієї інформації вище, ніж коли представник влади у власному блозі щось сам розповідає. Тут треба якраз спільна робота медіа, влади в тому, щоб повернути довіру мешканців, налагодити цю комунікацію. Але я б не говорив про якусь інформаційну ізоляцію мешканців тієї частини Донецької області, що контролюється Україною.

10 років Донеччина розділена. І одна її частина перебуває в інформаційному вакуумі, фактично, нічого не знаючи про події в Україні з українських медіа. На території, контрольованій так званими "Донецькою та Луганською народними республіками", діють їх ЗМІ. Вони поширюють інформацію, яка не відповідає дійсності та спрямована на створення негативного іміджу України.

— Так, дійсно, вже майже 10 років Україна не має доступу до тимчасово окупованих територій, де медіа не можуть вільно працювати. Це призводить до інформаційної ізоляції мешканців тієї частини Донеччини, але винні у цьому не журналісти, а агресор, який захопив території і не дозволяє українським журналістам там працювати.

Деякі журналісти західних медіа, як ми знаємо, періодично працюють на тих територіях, але, я впевнений, під час своєї роботи там вони змушені дотримуватися певних правил, встановлених тамтешньою владою. Тому релевантність інформації, яку вони надають, під питанням. Я не можу їй довіряти, хоча б з тієї причини, що вони порушують українське законодавство, незаконно потрапивши на тимчасово окуповані території України.

Я б не казав, що ми ментально остаточно втратили українців на тимчасово окупованих територіях. Процес громадянського примирення буде важким і болючим

Діти, які пішли в школу у 2014 році, зараз вже її закінчують, але це не означає, що всі жителі тимчасово окупованих територій втратили свою українську ідентичність. Там є багато людей, які пам'ятають 20 років української незалежності, тому там буде з ким працювати. Нам потрібно фізично повернути ці території, і журналісти виконають свою роботу. Я в цьому впевнений.

Зараз перед державою стоїть важлива задача — не допустити втрати всієї Донеччини. Покровськ є одним з форпостів області, який продовжує жити майже довоєнним побутом. У місті є всі необхідні сервіси та працюють місцеві засоби масової інформації. І журналісти місцевого рівня — це люди, яких тут знають, які живуть тут. І в них особлива відповідальність перед своєю аудиторією. Ти слідкуєш за подіями в Покровську?

— У мене це професійне, я постійно стежу за новинами, як світовими, так і українськими, а також за місцевими. Моє серце все ще на Донеччині. Я її знаю, бо жив там і працював. Мені болить за свій рідний край, і я не з власної волі покинув його. Мене цікавить, що відбувається в Покровську та на тимчасово окупованих територіях Донеччини. Я беру інформацію з офіційних і неофіційних джерел.

Якщо йдеться про Покровськ, то я переглядаю ресурси телекомпанії "Орбіта", також дивлюся відео телеканалу "Капрі". І я можу сказати, що мене радує те, що в місті працюють два телеканали, це добре для аудиторії. Однак, журналісти мають пам'ятати про свою відповідальність, особливо під час війни.

Журналісти локальних медіа завжди акцентують увагу на аудиторії. А представники великих медіа більше дивляться на медіа, як на інструмент впливу, як на глобального гравця в сфері державної політики, бізнесу. Регіональна місцева журналістика за своєю природою максимально наближена до своєї аудиторії. А велика журналістика стоїть подалі від неї.

Локальні медіа об'єктивно живуть поруч зі своїми читачами та глядачами, вони ходять з ними одними вулицями, інколи живуть у сусідньому під’їзді. І це додає особливої відповідальності і особливого відчуття свого «споживача»

А в національних медіа є умовний глядач, є спеціально навчені люди, які визначають цільову аудиторію. У каналу «1+1» була така собі Антоніна. Типова глядачка. Їй умовно 40 років. Вона має вищу освіту. Має забезпеченого чоловіка та двох дітей. У неї певний розпорядок дня. Соціологи вивчають і розповідають для журналістів про її інтереси і які вона читає книжки.

І тут головна відмінність: Антоніна — умовна глядачка. А в локальних медіа журналісти знають свою аудиторію в обличчя. І всі журналістські стандарти проходять на власному досвіді. Тобі щодня дають оцінку люди, яких ти можеш особисто знати або які тебе особисто знають. Ось ця близькість до аудиторії є певною відповідальністю і особливим бонусом — ти точно відчуваєш, що потрібен людям, або де ти припустився помилки.

Про важливість локальних медіа під час війни і не тільки

Роль місцевих медіа в прифронтових громадах зараз неможливо переоцінити. Люди потребують відповідального інформування, і робота ЗМІ в місті надає їм не тільки інформацію, але й надію. Місцеві медіа працюють на місці, вони краще розуміють ситуацію та потреби людей. Вони можуть швидко та ефективно реагувати на події та надавати інформацію, яка є актуальною та важливою для громади. Оціни, будь ласка, роль місцевих медіа в житті прифронтових громад.

— Роль місцевих медіа сьогодні ще більш значуща, ніж будь-коли. Хоча об'єктивно вона дуже сильно обмежена. Тому що безпекові питання в першу чергу. І, що гріха таїти, в прифронтових громадах небезпечно. Люди виїжджають, рятуючи свої життя. А що таке робота медіа? Медіа не може копіпастити. Журналісти мають працювати, як ми кажемо, у полі, якщо вони справжні журналісти. Регіональне медіа розповідає про місцеве життя. І щоб про нього розповісти, треба бути свідком подій, виїжджати на місця. Небезпека обмежує діяльність локальних медіа в прифронтових громадах. Деякі медіа переїхали. Але вони втратили, навіть якщо поновили роботу своїх цифрових платформ в новому місці. Вони втратили зв'язок зі своєю аудиторією. А це важливіше.

Місцевим локальним медіа набагато складніше, ніж національним. Для національного медіа аудиторія скрізь: і в Слов’янську, і в Жмеринці, і в Києві, і в Чернівцях.

А для локального медіа — там, де воно є, там, де фізично знаходиться редакція. І такі медіа потрібні завжди. І коли був певний підйом в економіці, і зараз, коли скрута

Мешканці потребують інформування, але я додам — відповідального інформування локальних медіа. Коли люди потребують правдивої і вчасної інформації. Не оперативної, бо оперативність — не завжди точність. І таку — вчасну, правдиву, інформацію на місцях можуть давати лише місцеві журналісти, місцеві медіа. І це дуже важливо. Громаді потрібен ось цей комунікативний зв'язок. Людей, які інформаційний вакуум спричинений війною, можуть компенсувати якісними книгами чи фільмами, одиниці. Але медіа вони тому і мас-медіа, що орієнтовані на масову, велику аудиторію. Люди потребують інформацію під час війни, як ніколи. Бо це перш за все їхня безпека.

Безпека і вчасність, в тому числі і у вирішенні болючих питань. Що ти думаєш з приводу того, що по всій країні критикують владу за витрачання бюджетних коштів, зокрема на ремонт доріг? А в Покровську навпаки деякі обурюються на владу за не виділення грошей на ремонт доріг?

— Ти знаєш, я ж не живу зараз в Покровську і мені важко говорити про стан сучасних доріг у місті. Але те, що я можу бачити у матеріалах локальних медіа, свідчить про те, що дороги дійсно не в гарному стані. Але я згадую ті часи, коли я мешкав у Покровську, вони завжди були не в гарному стані, м’яко кажучи. І вулиця Шмідта, і шляхопровід Східний (чи як ми його називали «горбатий міст» по вулиці Артема), воно зараз все перейменовано, але я пам’ятаю такі назви. Там і в інших місцях завжди були погані дороги, пам’ятаю, як я робив про це репортажі. Тому я думаю, що в Покровську проблема якості доріг — це у нас «історично-генетичне» і на підсвідомості передається молодому поколінню журналістів. Це один момент.

А по-друге, дороги мають бути хорошими, принаймні, проїзними, навіть попри війну і близькість фронту. Бо це і логістика для бізнесу, і дотримання безпеки: евакуація, підвоз техніки та вантажів. Тобто дороги мають бути проїзними, зараз же не гужовий транспорт. Інфраструктура доріг — це суспільно-значуща проблема. Якщо вона є, журналісти мають про це говорити. Інше питання: наскільки гостра ця проблема? Наскільки є це пріоритетом, то вам видніше.

Олег ДжолосОлег Джолос. Фото з особистого архіву

Якщо журналісти вважають, що ця проблема є і вони аргументують це позицією, то вони мають на це право. Це ж їхня суспільна функція, суспільний контроль над діяльністю влади. Бюджетними коштами розпоряджається влада, але це гроші громади. Медіа відображають інтереси громади. І я думаю, що в цьому питанні є питання ефективності використання бюджетних коштів. Якщо там умовно брати ситуацію: що важливіше ремонт санвузлу в установі, яка ніби не працює, і ремонт дороги, якою їздять люди, то я думаю, ремонт дороги важливіше.

Я хочу сказати, що в Києві теж критикують місцеву владу тільки за інше: за те, що вона дуже ретельно ремонтує дороги. Журналісти та місцеві мешканці дуже критикують владу за те, що просто «вилизують» окремі вулиці центра Києва. Мешканці вулиці Пирогова (це навпроти метро «Університет» у напрямку проспекту Богдана Хмельницького) кажуть, що вона ніколи не була такою ідеальною, як її відремонтували вже під час війни. У мене теж питання: а чи доцільне це було в той час, коли окремі станції метро перебувають у такому жахливому стані, що влада була змушена припинити роботу цілої ділянки гілки метрополітену? Тобто питання ефективності використання бюджетних коштів — це питання медіа, які мають висвітлювати ці процеси. Якщо проблема дійсно є, про це треба говорити. І влада має на це реагувати.

Олеже, колись ти на своїй сторінці у фейсбук написав, що після нашої перемоги місцеві ЗМІ матимуть велику роль у своїх громадах. Що ти мав на увазі?

— Нам завжди не вистачало суспільної єдності. Пам'ятаєш, як у 2014 році, коли почались всі події, так званої, «руської весни», всі раптом розмістили в куточках екрану в ефірі своїх телеканалах слоган «Україна єдина». Почекайте, а більше ніж 20 років Незалежності? Треба було згадати про єдність раніше, якої, треба визнати, не було, на жаль. За це і медіа несуть відповідальність, що Україна, на жаль, не була єдина до 2014 року. Вона стала більш єдиною, ніж до 2014, але вона не стала тотально єдиною і на початку великої війни. А за Конституцією ми унітарна держава і ми маємо бути єдиними. Медіа мають сприяти суспільній єдності, суспільному діалогу, пошуку тих речей, які об’єднують суспільство.

Що таке післявоєнний період? Це певна соціальна травма. І суспільству потрібен буде суспільний діалог. Модераторами цього діалогу мають виступити медіа, журналісти, яким буде довіряти суспільство

Адже кому довіряють громади? Представникам своїх громад. І місцеві журналісти є представниками громади. Вони певним чином громадські журналісти своєї громади. І я вважаю, що професійним журналістам довіряють більше, ніж професійному представнику влади. І на своїх територіях в питаннях медіації журналісти будуть грати велику роль, тим більше в такому особливому регіоні як Донеччина.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Наталя Бірюкова, «Свої.City»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
366
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду