Переклад «Детектора медіа», оригінал публікації The Аtlantic  за посиланням

Автор: Anne Applebaum

Ілюстрації: Tyler Comrie

4 червня 1989 року Польська комуністична партія провела частково вільні вибори, які призвели до низки подій, що в підсумку усунули комуністів від влади. Невдовзі потому, вуличні протести з вимогами свободи слова, юридичних гарантій, підзвітності та демократії призвели до падіння комуністичних режимів у Східній Німеччині, Чехословаччині та Румунії. А за кілька років припинив своє існування і сам Радянський Союз.

Також, 4 червня 1989 року Комуністична партія Китаю наказала військовим витіснити тисячі студентів з площі Тяньаньмень. Студенти вимагали свободи слова, юридичних гарантій, підзвітності та демократії. Солдати арештовували і вбивали демонстрантів у Пекіні та по всій країні. Пізніше вони систематично вистежували лідерів протестного руху і змушували їх визнавати свою провину і каятися. Дехто провів роки у в'язниці. Іншим вдалося оминути переслідувачів і назавжди покинути країну.

За підсумками цих подій китайці вирішили, що фізичної ліквідації інакодумців недостатньо. Щоб запобігти поширенню демократичної хвилі, яка тоді прокотилася Центральною Європою, на Східну Азію, Комуністична партія Китаю врешті-решт вирішила знищити не лише людей, але й ідеї, які спонукали до протестів. У майбутньому це призведе до необхідності контролювати те, що китайці зможуть бачити в Інтернеті.

Ніхто не вірив, що це спрацює. У 2000 році президент Білл Клінтон перед аудиторією Школи вищих міжнародних досліджень імені Джона Гопкінса (Johns Hopkins School of Advanced International Studies) заявив, що це неможливо. "В економіці знань," — сказав він, "економічні інновації та розширення політичних прав і можливостей, подобається це комусь чи ні, неминуче йтимуть пліч-о-пліч". Стенограма фіксує реакцію аудиторії:

"Тепер зрозуміло, що Китай намагається придушити інтернет". (Смішок.) "Удачі!" (Сміх.) "Це все одно, що намагатися прибити желе до стіни". (Сміх.)

Поки ми все ще оспівували ту безліч способів, у які Інтернет може поширювати демократію, китайці розробляли те, що стало відомим як Великий китайський фаєрвол. Цей метод управління інтернетом — який фактично є управлінням розмовами — містить багато різних елементів, що починається з ретельно продуманої системи блокування і фільтрів, які не дозволяють користувачам інтернету бачити певні слова і фрази. Серед них, як відомо, "Тяньаньмень", "1989" і "4 червня", але таких слів значно більше. У 2000 році директива під назвою "Заходи з управління інформаційними послугами Інтернету" (Measures for Managing Internet Information Services) ввела заборону на надзвичайно широкий спектр контенту, включно з будь-чим, що "загрожує національній безпеці, розкриває державну таємницю, підриває уряд, підриває національне об'єднання" і "завдає шкоди честі та інтересам держави" — тобто, все, що не подобалося владі.

Китайський режим також поєднує методи онлайн-стеження з іншими інструментами репресій, зокрема камерами спостереження, поліцейськими перевірками та арештами. У провінції Сіньцзян, де зосереджене мусульманське населення уйгурів, держава змусила людей встановити "програми-няньки", які сканують телефони на наявність заборонених фраз і фіксують незвичну поведінку: підозру може викликати будь-хто, хто завантажує віртуальну приватну мережу (VPN), будь-хто, хто взагалі залишається офлайн, і будь-хто, чий дім споживає забагато електроенергії (що може свідчити про таємного гостя). Технологія розпізнавання голосу і навіть взяття зразків ДНК використовуються для моніторингу того, де уйгури ходять, їздять і здійснюють покупки. З кожним новим проривом, з кожним досягненням у галузі штучного інтелекту Китай наближається до свого Святого Ґраалю: системи, яка може видалити з інтернету не лише слова "демократія" і "Тяньаньмень", а й мислення, яке спонукає людей ставати демократичними активістами чи брати участь у публічних протестах у реальному житті.

Якщо людей природно тягне до прав людини, демократії та свободи, ці поняття мають бути отруєні.

Але на цьому шляху китайський режим виявив глибшу проблему: нагляд, незалежно від його досконалості, не дає жодних гарантій. Під час пандемії коронавірусу китайський уряд запровадив більш суворі заходи контролю, ніж більшість його громадян будь-коли мали змогу відчути на собі. Мільйони людей були замкнені в своїх домівках. Невизначена кількість потрапила до державних карантинних таборів. Проте ізоляція також спричинила найбільш гнівні та енергійні протести в Китаї за багато років. Молоді люди, які ніколи не брали участі в демонстраціях і не пам'ятали про Тяньаньмень, зібралися на вулицях Пекіна і Шанхая восени 2022 року, щоб поговорити про свободу. У Сіньцзяні, де локдауни були найдовшими і найжорсткішими, а репресії — найсильнішими, люди вийшли на вулицю і заспівали китайський гімн, наголошуючи на одному рядку: "Піднімайся! Ті, хто не хоче бути рабами!" Відеозаписи їхнього виступу набули широкого розповсюдження, ймовірно, тому, що шпигунські програми та фільтри не ідентифікували національний гімн як інакомислення.

Досвід тиранії та несправедливості може радикалізувати людей навіть у державі, де стеження є майже тотальним. Гнів проти свавільної влади завжди змусить когось почати думати про іншу систему, про кращий спосіб управління суспільством. Сили цих демонстрацій і ширшого гніву, який вони відображали, було достатньо, щоб налякати Комуністичну партію Китаю, і вона зняла карантин і дозволила вірусу поширитися. Смертельні випадки, що сталися внаслідок цього, були прийнятнішими, ніж суспільний гнів і протест.

Подібно до демонстрацій проти президента Владіміра Путіна в Росії, що почалися в 2011 році, вуличних протестів у Венесуелі в 2014 році та протестів у Гонконзі в 2019 році, протести в Китаї 2022 року допомагають пояснити дещо інше: чому автократичні режими поволі спрямовують свої репресивні механізми назовні, на демократичний світ. Якщо людей природно тягне до образу прав людини, до мови демократії, до мрії про свободу, то ці поняття потрібно отруїти. Для цього потрібно більше, ніж нагляд, більше, ніж пильне спостереження за населенням, більше, ніж політична система, яка захищає від ліберальних ідей. Це також потребує плану наступу: наративу, який завдає шкоди як ідеї демократії в усьому світі, так і інструментам для її втілення.

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала своє вторгнення в Україну, в інтернеті почали з'являтися фантастичні історії про застосування біологічної зброї. Російські офіційні особи урочисто заявили, що секретні біолабораторії в Україні, які фінансуються США, проводили експерименти з вірусами кажанів, і стверджували, що американські чиновники зізналися в маніпуляціях з "небезпечними патогенами". Історія була безпідставною, щоб не сказати абсурдною, і була неодноразово спростована.

Тим не менш, @WarClandestine, американський акаунт у Твіттері почав твітити про неіснуючі біолабораторії з посиланнями на конспірологічну мережу QAnon, зібравши тисячі ретвітів і переглядів. Хештег #biolab потрапив у тренди Twitter і набрав понад 9 мільйонів переглядів. Навіть після того, як акаунт — пізніше з'ясувалося, що він належить ветерану Національної гвардії Армії США — був заблокований, люди продовжували публікувати скріншоти. Версія цієї історії з'явилася на сайті Infowars, створеному Алексом Джонсом (Alex Jones), широко відомим за просування теорій змови про стрілянину в початковій школі Сенді Гук і переслідування родин жертв. Такер Карлсон (Tucker Carlson), який тоді ще вів шоу на Fox News, крутив ролики з російським генералом і китайським представником, які повторювали вигадки про біолабораторію, і вимагав від адміністрації Байдена "припинити брехати і [розповісти] нам, що тут відбувається".

Китайські державні ЗМІ також активно підтримували цю історію. Речник міністерства закордонних справ заявив, що США контролюють 26 біолабораторій в Україні: "Росія під час своїх військових операцій виявила, що США використовують ці об'єкти для реалізації військово-біологічних планів". Сіньхуа, китайське державне інформаційне агентство, випустило низку заголовків: "Біолабораторії під керівництвом США становлять потенційну загрозу для населення України і не тільки", "Росія закликає США пояснити призначення біологічних лабораторій в Україні" тощо. Американські дипломати публічно спростовували ці вигадки. Тим не менш, китайці продовжували їх поширювати. Як і десятки азійських, африканських та латиноамериканських ЗМІ, які мають угоди про обмін контентом з китайськими державними ЗМІ. Як і венесуельська мережа Telesur, іранська мережа Press TV, і телеканал Russia Today іспанською та арабською мовами, а також численні веб-сайти, пов'язані з Russia Today, по всьому світу.

Ці спільні пропагандистські зусилля показали свою ефективність. На глобальному рівні вона допомогла підірвати зусилля США, спрямовані на створення солідарності з Україною і посилення санкцій проти Росії. Усередині США це допомогло підірвати зусилля адміністрації Байдена з консолідації американської громадської думки на підтримку надання допомоги Україні. Згідно з одним з опитувань, чверть американців вважали теорію змови щодо біолабораторій правдивою. Після початку вторгнення, Росія і Китай — знову ж таки, з допомогою Венесуели, Ірану та ультраправих європейців і американців — успішно створили міжнародну ехокамеру. Кожен, хто опинився в цій ехокамері, безліч разів чув теорію змови про біолабораторію з різних джерел, причому кожне з них повторювало і доповнювало одне одного, щоб створити враження достовірності. Вони також чули неправдиві описи українців як нацистів, а також твердження, що Україна є країною-маріонеткою, керованою ЦРУ, і що війну розпочало НАТО.

Мало хто за межами цієї ехокамери навіть знає про її існування. За вечерею в Мюнхені в лютому 2023 року я сидів навпроти європейського дипломата, який щойно повернувся з Африки. Він зустрівся там зі студентами і був шокований тим, як мало вони знають про війну в Україні, і як багато з того, що вони знали, було неправдою. Вони повторювали російські тези про те, що українці — нацисти, звинувачували НАТО у вторгненні і загалом розмовляли тією ж мовою, яку можна почути щовечора в російських вечірніх новинах. Дипломат був спантеличений. Він шукав пояснень: можливо, спадщина колоніалізму пояснює поширення цих теорій змови, або нехтування Заходу глобальним Півднем, або ж затяжна спадщина Холодної війни.

Але історія про те, як африканці — а також латиноамериканці, азіати і багато європейців та американців — стали провідниками російської пропаганди про Україну, не є історією європейської колоніальної історії, політики Заходу чи холодної війни. Це радше систематичні зусилля Китаю, спрямовані на те, щоб купити або вплинути на популярну та елітарну аудиторію по всьому світу; ретельно сплановані російські пропагандистські кампанії, деякі з них публічні, деякі підпільні, деякі посилені американськими та європейськими ультраправими; а також використання іншими автократіями власних мереж для просування тієї ж самої мови.

Справедливості заради слід зазначити, що для європейського дипломата конвергенція того, що раніше було розрізненими проектами авторитарного впливу, все ще є чимось новим. Російське відмивання інформації та китайська пропаганда тривалий час мали різні цілі. Китайські пропагандисти здебільшого трималися подалі від політики у демократичному світі, за винятком просування китайських досягнень, китайського економічного успіху та китайських наративів про Тибет чи Гонконг. Їхні зусилля в Африці та Латинській Америці, як правило, зводилися до нудних, малопривабливих оголошень про інвестиції та офіційних візитів. Російські зусилля були більш агресивними — іноді в співпраці з ультраправими або ультралівими в демократичному світі — і мали на меті вплинути на дебати і вибори в США, Великій Британії, Німеччині, Франції та інших країнах. Проте вони часто здавалися нецілеспрямованими, ніби комп'ютерні хакери кидали лапшу в стіну, щоб побачити, яка божевільна історія пристане до неї. Венесуела та Іран були маргінальними гравцями, а не реальними джерелами впливу.

Однак поступово ці автократії об'єдналися, але не навколо конкретних історій, а навколо набору ідей, або, скоріше, в опозиції до набору ідей. Наприклад, до прозорості. І верховенства права. І демократії. Вони чули мову, якою говорять про ці ідеї — які походять з демократичного світу — від власних дисидентів, і дійшли висновку, що вони становлять небезпеку для їхніх режимів. Це зрозуміло з їхньої власної риторики. У 2013 році, коли президент Китаю Сі Цзіньпін тільки починав своє сходження до влади, у внутрішній китайській записці, відомій під загадковою назвою "Документ № 9" — або, більш офіційно, "Комюніке про поточний стан ідеологічної сфери" — було перераховано "сім небезпек", з якими стикається Комуністична партія Китаю. "Західна конституційна демократія" очолювала список, за нею йшли "універсальні права людини", "незалежність ЗМІ", "незалежність судової влади" і "громадянська залученість". У документі робиться висновок, що "ворожі Китаю західні сили" разом з дисидентами всередині країни "все ще постійно проникають в ідеологічну сферу", і міститься вказівка партійним лідерам давати відсіч цим ідеям, де б вони їх не зустрічали, особливо в Інтернеті, всередині Китаю і в усьому світі.

Принаймні з 2004 року росіяни зосереджуються на подібному злитті внутрішніх і зовнішніх ідеологічних загроз. Це був рік, коли українці влаштували народне повстання, відоме як Помаранчева революція — назва походить від помаранчевих футболок і прапорів протестувальників — проти незграбної спроби фальсифікації президентських виборів. Гнівне втручання української громадськості в те, що мало стати ретельно зрежисованою перемогою Віктора Януковича, проросійського кандидата, якого безпосередньо підтримував сам Путін, глибоко знервувало росіян. Особливо тому, що подібний некерований рух протесту в Грузії привів до влади проєвропейського політика Міхеїла Саакашвілі роком раніше.

Вражений цими двома подіями, Путін помістив страшилку про "кольорові революції" в центр російської пропаганди. Громадянські рухи протесту в Росії тепер завжди описуються як кольорові революції і як справа рук зовнішніх сил. Популярних опозиційних лідерів завжди називають маріонетками іноземних урядів. Антикорупційні та продемократичні гасла пов'язуються з хаосом і нестабільністю, де б вони не використовувалися — в Тунісі, Сирії чи Сполучених Штатах. У 2011 році, в рік масових протестів проти сфальсифікованих виборів у самій Росії, Путін з гіркотою назвав Помаранчеву революцію "добре випробуваною схемою дестабілізації суспільства" і звинуватив російську опозицію в "перенесенні цієї практики на російську землю", де він боявся подібного народного повстання, спрямованого на усунення його від влади.

Путін помилявся — жодну "схему" ніхто не "переносив". Громадське невдоволення в Росії просто не мало іншого шляху для вираження, окрім вуличних протестів, а опоненти Путіна не мали законних способів усунути його від влади. Як і багато інших людей по всьому світу, вони говорили про демократію і права людини, тому що усвідомлювали, що ці поняття були їхньою найліпшою надією на досягнення справедливості і визволення з-під влади авторитарного режиму. Протести, що призвели до демократичних змін на Філіппінах, Тайвані, в Південній Африці, Південній Кореї та Мексиці; "народні революції", що прокотилися Центральною та Східною Європою в 1989 році; Арабська весна 2011 року; і, так, кольорові революції в Україні та Грузії — всі вони були розпочаті тими, хто зазнав несправедливості з боку держави, хто вхопився за мову свободи і демократії, щоб запропонувати альтернативу.

Це основна проблема автократій: росіяни, китайці, іранці та інші знають, що мова прозорості, підзвітності, справедливості та демократії приваблює частину їхніх громадян, як і багатьох людей, що живуть у диктатурі. Навіть найдосконаліший нагляд не може повністю її подавити. Самі ідеї демократії та свободи мають бути дискредитовані — особливо там, де вони історично процвітали.

У 20-му столітті пропаганда комуністичної партії була всеохоплюючою і надихаючою, або, принаймні, передбачалося, що вона повинна була бути такою. Майбутнє, яке вона змальовувала, було блискучим та ідеалізованим, візією чистих заводів, рясних врожаїв та здорових трактористів з великими м'язами та квадратними щелепами. Архітектура була покликана приголомшувати, музика — залякувати, публічні видовища — викликати трепет. Теоретично, громадяни мали відчувати ентузіазм, натхнення та надію. На практиці така пропаганда дала зворотний ефект, адже люди могли порівняти те, що бачили на плакатах і в кіно, з набагато біднішою реальністю.

Кілька автократій все ще зображують себе для своїх громадян як взірцеві держави. Північна Корея продовжує проводити колосальні військові паради зі складними гімнастичними виступами і величезними портретами свого лідера, цілком у стилі сталінських часів. Але більшість сучасних авторитарних режимів зробили висновки з помилок минулого століття. Freedom House, некомерційна організація, яка виступає за демократію в усьому світі, називає 56 країн "не вільними". Більшість з них не пропонують своїм співгромадянам бачення утопії і не надихають їх будувати кращий світ. Замість цього вони вчать людей бути цинічними і пасивними, апатичними і наляканими, адже ніякого кращого світу не побудувати. Їхня мета — переконати власний народ триматися подалі від політики, і, перш за все, переконати його в тому, що демократичної альтернативи не існує: наша держава може бути корумпованою, але всі інші теж корумповані. Вам може не подобатися наш лідер, але інші ще гірші. Вам може не подобатися наше суспільство, але принаймні ми сильні. Демократичний світ слабкий, вироджений, розділений, вмираючий.

Замість того, щоб зображати Китай як ідеальне суспільство, сучасна китайська пропаганда намагається прищепити націоналістичну гордість, засновану на реальному досвіді економічного розвитку Китаю, і просувати пекінську модель прогресу через диктатуру і "порядок", який є кращим за хаос і насильство демократії. Китайські ЗМІ висміяли млявість американської реакції на пандемію за допомогою анімаційного фільму, який завершується зображенням Статуї Свободи під крапельницею. Китайське видання Global Times написало, що китайці висміюють повстання 6 січня [штурм Капітолія США — перекл.] як "карму" і "відплату": "Бачачи такі сценарії," — писав тодішній редактор видання у колонці, "багато китайців, звісно, згадають, що Ненсі Пелосі одного разу похвалила насильство гонконгських протестувальників, назвавши його 'прекрасним видовищем'. " (Пелосі, звісно, хвалила мирних демонстрантів, а не насильство). Китайцям кажуть, що ці сили хаосу прагнуть зруйнувати їхнє життя, і заохочують боротися проти них у "народній війні" проти іноземного впливу.

Хоча росіяни дуже мало дізнаються про те, що відбувається у їхніх власних містах, проте їм доносять подібні повідомлення про занепад місць, яких вони не знають і в яких здебільшого ніколи не бували: Америки, Франції, Великої Британії, Швеції, Польщі — країн, які, вочевидь, наповнені деградацією, лицемірством і русофобією. Дослідження російського телебачення з 2014 по 2017 рік показало, що негативні новини про Європу з'являлися на трьох основних російських каналах, які контролюються державою, в середньому 18 разів на день. Деякі з цих історій були явно вигадані (європейські уряди крадуть дітей у гетеросексуальних сімей і віддають їх гомосексуальним парам!), але навіть правдиві були підібрані таким чином, щоб підтримати ідею про те, що повсякденне життя в Європі є страшним і хаотичним, що європейці слабкі й аморальні, а Європейський Союз є агресивним та інтервенціоністським. Якщо вже на те пішло, то зображення Америки було більш драматичним. Путін особисто продемонстрував напрочуд глибоке розуміння американських культурних війн навколо прав трансгендерів і глузливо співчував людям, яких, за його словами, "скасували".

Страх, цинізм, нігілізм і апатія в поєднанні з огидою і презирством до демократії: це те, що сучасні автократи продають своїм громадянам та іноземцям з метою знищення того, що вони називають "американською гегемонією".

Мета зрозуміла: не допустити, щоб росіяни ідентифікували себе з Європою, як це колись було, і створити альянс між внутрішньою аудиторією Путіна і його прихильниками в Європі та Північній Америці, де деякі наївні консерватори (або, можливо, цинічні, добре оплачувані консерватори) намагаються переконати своїх прихильників у тому, що Росія є "білою християнською державою". Насправді ж у Росії дуже низька відвідуваність церкви, узаконені аборти, а населення є багатонаціональним, з мільйонами мусульманських громадян і мігрантів. Автономний регіон Чечня, що входить до складу Російської Федерації, на практиці керується елементами шаріату. Російська держава переслідує і репресує багато форм релігії за межами санкціонованої державою Російської православної церкви, зокрема євангельський протестантизм. Тим не менш, серед гасел, які вигукували білі націоналісти під час сумнозвісної демонстрації в Шарлоттсвіллі, штат Вірджинія, у 2017 році, було "Росія — наш друг". Путін періодично звертається до цієї аудиторії: "Я дотримуюся традиційного підходу, що жінка — це жінка, чоловік — це чоловік, мати — це мати, а батько — це батько", — заявив він на прес-конференції в грудні 2021 року, так, ніби цей "традиційний підхід" буде виправданням для вторгнення в Україну.

Таке маніпулювання потужними емоціями з приводу прав геїв та фемінізму широко тиражується в автократичному світі, часто як засіб захисту від критики режиму. Йовері Мусевені, який понад три десятиліття обіймав посаду президента Уганди, у 2014 році ухвалив "антигомосексуальний" закон, що передбачає довічне ув'язнення для геїв, які займаються сексом або одружуються, а також криміналізацію "пропаганди" гомосексуального способу життя. Розпочавши боротьбу з правами геїв, він зміг консолідувати своїх прихильників на батьківщині, одночасно нейтралізувавши іноземну критику свого режиму, охарактеризувавши її як "соціальний імперіалізм": "Сторонні не можуть нам диктувати, це наша країна", — заявив він. Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини, також ухиляється від обговорення угорської корупції, ховаючись за культурною війною. Він вдає, що напруженість у відносинах між його урядом і послом США в Угорщині пов'язана з релігією та гендером: під час нещодавнього візиту Такера Карлсона до Угорщини, останній заявив, що адміністрація Байдена "ненавидить" Угорщину, бо "це християнська країна", хоча насправді саме глибокі фінансові та політичні зв'язки Орбана з Росією та Китаєм завдали серйозної шкоди американо-угорським відносинам.

Нові авторитарні режими також по-іншому ставляться до реальності. Коли радянські лідери брехали, вони намагалися зробити так, щоб їхня брехня виглядала правдивою. Вони злилися, коли хтось звинувачував їх у брехні. Але в путінській Росії, Сирії Башара Асада і Венесуелі Ніколаса Мадуро політики і телеведучі грають в іншу гру. Вони брешуть постійно, відверто, очевидно. Але вони не намагаються надати контраргументи, коли їхню брехню викривають. Після того, як підконтрольні Росії сили збили літак Малайзійських авіаліній рейсу MH17 над Україною в 2014 році, російський уряд відреагував не лише запереченням, але й безліччю історій, як правдоподібних, так і неймовірних: він звинуватив і українську армію, і ЦРУ, і підступну змову, в якій мертві люди були розміщені на борту літака, щоб інсценувати катастрофу і дискредитувати Росію. Ця тактика — так званий струмінь брехні — в кінцевому підсумку викликає не обурення, а нігілізм. Як, маючи стільки версій, можна дізнатися, що сталося насправді? Можливо, це просто неможливо дізнатися? Якщо ви не знаєте, що сталося, ви навряд чи приєднаєтеся до великого руху за демократію або будете слухати, коли хтось говорить про позитивні політичні зміни. Натомість, ви взагалі не будете брати участь у політиці.

Страх, цинізм, нігілізм і апатія в поєднанні з огидою і презирством до демократії: це формула, яку сучасні автократи, з деякими варіаціями, продають своїм громадянам та іноземцям з метою знищення того, що вони називають "американською гегемонією". На догоду цій ідеї Росія, колоніальна держава, зображує себе лідером незахідних цивілізацій у тому, що аналітик Іван Клищ (Ivan Klyszcz) називає їхньою боротьбою за "месіанську багатополярність", боротьбою проти "нав'язування Заходом 'занепадницьких', 'глобалістських' цінностей". У вересні 2022 року, коли Путін провів церемонію з нагоди незаконної анексії південної та східної України, він заявив, що захищає Росію від "сатанинського" Заходу і "збочень, які ведуть до деградації та вимирання". Він не говорив про людей, яких катував, або про українських дітей, яких викрадав. Рік потому Путін заявив на зборах у Сочі: "Ми зараз боремося не тільки за свободу Росії, але й за свободу всього світу. Ми можемо відверто сказати, що диктатура одного гегемона стає дряхлою. Ми це бачимо, і зараз це бачить кожен. Вона виходить з-під контролю і є просто небезпечною для інших". Мова "гегемонії" та "багатополярності" тепер є частиною китайського, іранського та венесуельського наративів.

Насправді Росія становить реальну небезпеку для своїх сусідів, і саме тому більшість з них переозброюються і готуються до боротьби проти нової колоніальної окупації. Іронія ще очевидніша в таких африканських країнах, як Малі, де російські найманці з "Вагнера" допомагають утримувати при владі військову диктатуру, проводячи страти без суду і слідства, чинячи звірства проти цивільного населення і займаючись грабунком. У Малі, як і в Україні, боротьба проти західного занепаду означає, що білі російські головорізи безкарно тероризують людей.

І все ж Mali Actu, проросійський сайт в Малі, урочисто пояснює своїм читачам, що "у світі, який стає все більш багатополярним, Африка буде відігравати все більш важливу роль". Mali Actu не єдиний; це лише невелика частина пропагандистської мережі, створеної автократіями, яка тепер помітна в усьому світі.

Інфраструктура антидемократичної пропаганди має багато форм, деякі з них є відверті, а деякі — приховані, деякі спрямовані на громадськість, а деякі — на еліти. Єдиний фронт, основа найважливішої стратегії впливу Комуністичної партії Китаю, прагне формувати сприйняття Китаю в усьому світі, створюючи освітні програми та програми обміну, контролюючи китайські діаспори, розбудовуючи китайські торгові палати та задобрюючи будь-кого, хто бажає стати де-факто представником Китаю. Інститути Конфуція є, мабуть, найвідомішим елітним проектом китайського впливу. Спочатку вони сприймалися як доброякісні культурні організації, на кшталт Гете-Інституту, яким керує німецький уряд, та Альянс Франсез, і були прийняті багатьма університетами, оскільки надавали дешеві або навіть безкоштовні курси китайської мови та професорів. З часом ці інститути почали викликати підозри: вони наглядали за китайськими студентами в американських університетах, обмежуючи відкриті дискусії про Тибет і Тайвань, а в деяких випадках змінювали виклад китайської історії та політики відповідно до китайських наративів. Зараз вони здебільшого розпущені у Сполучених Штатах. Але вони процвітають у багатьох інших місцях, в тому числі в Африці, де їх налічується кілька десятків.

Ці більш витончені операції доповнюються величезними інвестиціями Китаю в міжнародні ЗМІ. Агентство Сіньхуа, Глобальна телевізійна мережа Китаю, Міжнародне радіо Китаю і газета China Daily отримують значне державне фінансування, мають акаунти в соціальних мережах на багатьох мовах і в різних регіонах, а також продають, обмінюються або іншим чином просувають свій контент. Ці китайські ЗМІ охоплюють весь світ і надають своїм партнерам потоки майстерно зроблених новин і відеосюжетів за низькими цінами, іноді безкоштовно, що робить їх більш ніж конкурентоспроможними порівняно з авторитетними західними новинними агентствами, такими як Reuters і Associated Press. Десятки новинних організацій в Європі та Азії використовують китайський контент, як і чимало в Африці — від Кенії та Нігерії до Єгипту та Замбії. Китайські ЗМІ мають регіональний центр у Найробі, де вони наймають відомих місцевих журналістів і виробляють контент африканськими мовами. За оцінками, створення цієї медіа-імперії коштує мільярди доларів на рік.

Наразі глядацька аудиторія багатьох із цих китайських каналів залишається низькою; їхня продукція може бути передбачуваною і навіть нудною. Але поступово з'являються більш популярні форми китайського телебачення. StarTimes, компанія супутникового телебачення, тісно пов'язана з китайським урядом, розпочала свою діяльність в Африці у 2008 році і зараз має 13 мільйонів телевізійних передплатників у більш ніж 30 африканських країнах. StarTimes є дешевим для споживачів, оскільки коштує лише кілька доларів на місяць. Пріоритет надається китайському контенту — не лише новинам, але й фільмам про кунг-фу, мильним операм і футбольним матчам китайської Суперліги, причому діалоги і коментарі перекладаються на мови хауса, суахілі та інші африканські мови. Таким чином, навіть розважальний контент може нести позитивні для Китаю меседжі.

Цей ледь помітний зсув і є справжньою метою: домогтися того, щоб китайська точка зору з'явилася в місцевій пресі, від місцевих авторів. Китайські пропагандисти називають цю стратегію "позичати човни, щоб вийти в море", і її можна досягти різними способами. На відміну від західних урядів, Китай не розглядає пропаганду, цензуру, дипломатію та ЗМІ як окремі види діяльності. Юридичний тиск на новинні організації, онлайн-тролінг, спрямований на журналістів, кібератаки — все це може бути задіяно в рамках єдиної операції, спрямованої на просування або підрив певного наративу. Китай також пропонує навчальні курси або стипендії для місцевих журналістів в Азії, Африці та Латинській Америці, іноді надаючи телефони та ноутбуки в обмін на те, що, як сподівається режим, буде сприятливим висвітленням подій.

Китайці також співпрацюють, як відкрито, так і приховано, зі ЗМІ інших автократій. Telesur, проект Уго Чавеса, започаткований у 2005 році, має штаб-квартиру в Каракасі і очолюється Венесуелою у партнерстві з Кубою та Нікарагуа. На Telesur потрапляють ретельно відібрані фрагменти закордонних новин, які надходять від його партнерів, у тому числі з заголовками, які, ймовірно, мають обмежену привабливість у Латинській Америці: "Спільні військові навчання США і Вірменії підривають регіональну стабільність", наприклад, і "Росія не має експансіоністських планів у Європі". Обидві ці статті, датовані 2023 роком, були взяті безпосередньо від "Сіньхуа".

У свою чергу, Іран пропонує HispanTV, іспаномовну версію Press TV, іранської міжнародної служби. HispanTV значною мірою схиляється до відкритого антисемітизму та заперечення Голокосту: один із заголовків у березні 2020 року проголошував, що "новий коронавірус — це результат сіоністської змови". Іспанія заборонила HispanTV, а Google заблокував його в своїх акаунтах на YouTube і Gmail, але сервіс легко доступний по всій Латинській Америці, так само як і Al-Alam, арабська версія Press TV, широко доступна на Близькому Сході. Після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня, Інститут стратегічного діалогу, міжнародна група, що займається боротьбою з дезінформацією, виявив, що Іран створює додаткові хакерські групи для атак на цифрову, фізичну та виборчу інфраструктуру в Ізраїлі (куди він націлився по списки виборців) і Сполучених Штатах. У майбутньому ці хакерські операції можуть бути поєднані з пропагандистськими кампаніями.

RT — Russia Today — має більшу популярність, ніж Telesur або Press TV; в Африці він має тісні зв'язки з Китаєм. Після вторгнення в Україну деякі супутникові мережі відключили RT. Але китайський супутник StarTimes підхопив його, і RT негайно почав будувати офіси та налагоджувати зв'язки по всій Африці, особливо в країнах, де правлять автократи, які поділяють його антизахідні, анти-ЛГБТК-меседжі та цінують відсутність критичної або розслідувальної журналістики.

Телеканали на кшталт RT — Press TV, Telesur і навіть CGTN — також функціонують як виробничі потужності, джерело відеокліпів, які можна поширювати в Інтернеті, переробляти і повторно використовувати в цільових кампаніях. Американці на власні очі побачили, як працюють такі підпільні версії в 2016 році, коли "Агентство інтернет-досліджень" ("Агентство интернет-исследований") — нині розформоване, але тоді розташоване в Санкт-Петербурзі і очолюване покійним Євгеном Пригожиним, більш відомим як ватажок найманців "Вагнера", які організували зірваний марш на Москву, — поширювало фейкові матеріали через фейкові акаунти у Facebook і Twitter, покликані спантеличити американських виборців. Приклади варіювалися від вірусних антиімміграційних акаунтів, спрямованих на підтримку Дональда Трампа, до фейкових акаунтів Black Lives Matter, які атакували Гілларі Клінтон з лівого флангу.

З 2016 року ця тактика застосовується по всьому світу. Представництва "Сіньхуа" і RT в Африці та по всьому світу, а також Telesur і HispanTV створюють історії, гасла, меми і наративи, що просувають світогляд автократій; їх, у свою чергу, повторюють і підсилюють у багатьох країнах, перекладають багатьма мовами і переробляють для багатьох локальних ринків. Вироблений матеріал здебільшого нескладний, але він недорогий і може швидко змінюватися відповідно до актуальних потреб. Наприклад, після атаки ХАМАСу 7 жовтня, офіційні та неофіційні російські джерела негайно почали поширювати антиізраїльські та антисемітські матеріали, а також повідомлення, в яких американську та західну підтримку України називали лицемірною у світлі конфлікту в Газі. Аналітична компанія Alto Intelligence виявила публікації, в яких українців та ізраїльтян називали "нацистами", що є частиною кампанії, спрямованої на зближення ультралівих і ультраправих спільнот у протистоянні з союзними США демократіями. Антисемітські та про-хамасівські повідомлення також посилилися всередині Китаю, а також у пов'язаних з Китаєм акаунтах по всьому світу. Джошуа Айзенман, професор університету Нотр-Дам і автор нової книги про африкансько-китайські відносини, розповів мені, що під час нещодавньої поїздки до Пекіна він був вражений тим, як швидко змінилася попередня китайська позиція щодо Близького Сходу — "китайсько-ізраїльські відносини сильніші, ніж будь-коли" — на протилежну. "Це був розворот на 180 градусів всього за кілька днів".

Не факт, що кожен, хто чує ці повідомлення, обов'язково знає, звідки вони походять, адже вони часто з'являються на форумах, які приховують своє походження. Більшість людей, ймовірно, не чули теорію змови про американські біолабораторії в новинах на телебаченні. Натомість вони почули її завдяки таким організаціям, як Pressenza та Yala News. Сайт Pressenza, заснований у Мілані і переміщений до Еквадору в 2014 році, публікує матеріали вісьмома мовами, називає себе "міжнародною інформаційною агенцією, що спеціалізується на новинах про мир і ненасильство", і опублікував статтю про біолабораторії в Україні. За даними Державного департаменту США, Pressenza є частиною проєкту трьох російських компаній, які планували створювати статті в Москві, а потім перекладати їх для цих "локальних" сайтів, відповідно до китайської практики, щоб вони виглядали "місцевими". Pressenza заперечила ці звинувачення; один з її журналістів, Олег Ясинський, який каже, що має українське походження, у відповідь засудив "планетарну пропагандистську машину Америки" і процитував Че Гевару.

Як і Pressenza, Yala News також позиціонує себе як незалежний. Цей зареєстрований у Великій Британії арабськомовний новинний ресурс щодня пропонує своїм 3 мільйонам підписників майстерно зняті відеоматеріали, зокрема інтерв'ю зі знаменитостями. У березні 2022 року, коли інші ЗМІ поширювали звинувачення щодо біолабораторій, цей сайт опублікував відео, яке перегукувалося з однією з найбільш сенсаційних версій: Україна планувала використати перелітних птахів як засіб доставки біологічної зброї, інфікуючи птахів, а потім відправляючи їх до Росії для поширення хвороб.

Не Yala вигадав цю безглузду історію: російські державні ЗМІ, такі як інформаційне агентство "Спутник", першими опублікували її російською мовою, а потім арабський сайт "Спутника" і арабська версія RT. Посол Росії в ООН звернувся до Ради Безпеки ООН з приводу скандалу з "біоптахами", попередивши про "реальну біологічну небезпеку для населення європейських країн, яка може виникнути в результаті неконтрольованого поширення біологічних речовин з України". У квітні 2022 року в інтерв'ю в Києві президент України Володимир Зеленський сказав головному редактору The Atlantic Джеффрі Голдбергу і мені, що історія з біоптахами нагадала йому скетч з Монті Пайтона. Якби Yala дійсно був "незалежним" виданням, як він себе називає, він би перевірив цю історію, яка, як і інші конспірологічні теорії про біолабораторії, була повсюдно розвінчана.

Але Yala News — це зовсім не новинна організація. Як повідомляє ВВС, це "інформаційна пральня", сайт, який існує для поширення та розповсюдження матеріалів, вироблених RT та іншими російськими засобами масової інформації. Yala News публікувала заяви про те, що масове вбивство росіянами українських цивільних осіб під Бучею було постановочним, що Зеленський з'явився на телебаченні п'яним, і що українські солдати тікають з лінії фронту. Хоча компанія зареєстрована за адресою в Лондоні — на одній поштовій скриньці з 65 000 інших компаній — її "новинна команда" базується в передмісті Дамаска. Генеральний директор компанії — сирійський бізнесмен з Дубаю, який, відповідаючи на запитання ВВС, наполягав на "неупередженості" організації.

Ще одним дивним гравцем на цьому полі є RRN — назва компанії є абревіатурою, яка спочатку означала Reliable Russian News (достовірні російські новини), а згодом була змінена на Reliable Recent News (достовірні останні новини). Створена після вторгнення Росії в Україну, RRN, що є частиною більшої операції з відмивання інформації, відомої розслідувачам як Doppelganger (Допельгенгер), є насамперед тайпсквоттером: компанією, яка реєструє доменні імена, схожі на справжні доменні імена ЗМІ — наприклад, Reuters.cfd замість Reuters.com, — а також веб-сайти з іменами, які звучать автентично (наприклад, Notre Pays, або "Наша країна"), але створені з метою обману. RRN працює дуже активно. За час свого короткого існування вона створила понад 300 сайтів, орієнтованих на Європу, Близький Схід і Латинську Америку. Посилання на ці сайти потім використовуються для того, щоб надати достовірності публікаціям у Facebook, Twitter та інших соціальних мережах. Коли хтось швидко прокручує сторінку, він може не помітити, що заголовок посилається на підроблений сайт Spiegel.pro, а не на справжній сайт німецького журналу Spiegel.de.

Діяльність мережі Doppelganger, якою керує група російських компаній, була дуже різноманітною і, схоже, включала в себе фальшиві прес-релізи НАТО з тими ж шрифтами і дизайном, що і справжні, які "розкривали", що лідери НАТО планують розгорнути українські парамілітарні загони у Франції для придушення протестів проти пенсійного забезпечення. У листопаді оперативники, які, на думку французького уряду, пов'язані з Doppelganger, намалювали зірки Давида по всьому Парижу і розмістили фотографії в соціальних мережах, сподіваючись посилити розбіжності у поглядах французів на війну в секторі Газа. Російські оперативники створили мережу в соціальних мережах для поширення неправдивих історій і фотографій антисемітських графіті. Мета полягає в тому, щоб люди, які стикаються з цим контентом, не мали жодного уявлення про те, хто, де і чому його створив.

Росія і Китай — не єдині учасники цього простору. Як реальні, так і автоматизовані акаунти в соціальних мережах, прив'язані до Венесуели, відіграли невелику роль у президентських виборах 2018 року в Мексиці, наприклад, сприяючи кампанії Андреса Мануеля Лопеса Обрадора. Особливо помітними були два типи меседжів: ті, що просували образи мексиканського насильства і хаосу — образи, які можуть змусити людей відчути, що їм потрібен самодержець для наведення порядку, — і ті, що були спрямовані проти НАФТА [Північноамериканська зона вільної торгівлі] і США в цілому. Ця крихітна інвестиція в соціальні медіа, мабуть, була оцінена як успішна. Ставши президентом, Лопес Обрадор долучився до таких самих наклепницьких кампаній, як і невиборні політики в автократіях, розширив повноваження і корумпував військових, підірвав незалежність судової системи та в інший спосіб деградував мексиканську демократію. Перебуваючи на посаді, він просував російські наративи про війну в Україні, а також китайські наративи про репресії проти уйгурів. Відносини Мексики зі Сполученими Штатами ускладнилися — і це, безсумнівно, було однією з причин.

Жодне з цих зусиль не було б успішним без місцевих акторів, які поділяють цілі авторитарного світу. Не Росія, Китай і Венесуела винайшли антиамериканізм у Мексиці. Не вони винайшли каталонський сепаратизм, якщо назвати інший рух, який підтримують і російські, і венесуельські акаунти в соціальних мережах, не вони створили німецьких ультраправих чи французьку Марін Ле Пен. Усе, що вони роблять, — це посилюють вже наявних людей і рухи — анти-ЛГБТК, антисемітські, антимусульманські, антиіммігрантські, антиукраїнські чи, передусім, антидемократичні. Іноді вони створюють резонанс у соціальних мережах. Іноді вони наймають репортерів і речників. Іноді вони використовують для цього створені ними медіамережі. А іноді вони просто покладаються на те, що американці зроблять це за них.

Ось у чому полягає гірка правда: частина американського політичного спектру є не просто пасивним реципієнтом комбінованих авторитарних наративів, що надходять від Росії, Китаю та їм подібних, але й активним учасником їх створення та поширення. Як і лідери цих країн, американські MAGA-праві також хочуть, щоб американці повірили в те, що їхня демократія вироджується, вибори нелегітимні, а цивілізація вмирає. Лідери руху MAGA також зацікавлені в тому, щоб наповнити голови своїх співгромадян нігілізмом і цинізмом, переконати їх у тому, що все, що вони бачать, не відповідає дійсності. Їхні цілі настільки схожі, що в Інтернеті важко відрізнити американських ультраправих від їхніх закордонних підсилювачів, які розплодилися з тих часів, коли це був виключно російський проект. Такер Карлсон навіть розкрутив страх перед кольоровою революцією в Америці, запозичивши цю фразу прямо з російської пропаганди. Китайці теж долучилися: на початку цього року група китайських акаунтів, які раніше публікували прокитайські матеріали мандаринською мовою, почали публікувати їх англійською, використовуючи символіку MAGA і критикуючи президента Джо Байдена. Вони публікували фальшиві зображення Байдена у тюремному одязі, висміювали його вік і називали його сатаністом-педофілом. Один акаунт, пов'язаний з Китаєм, перепостив відео RT, повторюючи брехню про те, що Байден відправив неонацистського злочинця воювати в Україну. Репост брехні Алекса Джонса в соціальних мережах охопив близько 400 000 осіб.

З огляду на те, що і російські, і китайські актори тепер так легко вписуються в операцію з поширення повідомлень MAGA, не дивно, що американському уряду важко реагувати на нову взаємопов'язану авторитарну пропагандистську мережу. Підтримувані американським урядом іноземні мовники — "Голос Америки", "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода", Radio Farda, Radio Martí — все ще існують, але ані їхній мандат, ані фінансування за останні роки не зазнали суттєвих змін. Спецслужби продовжують спостерігати за тим, що відбувається, — при Управлінні директора національної розвідки існує Центр з питань іноземного зловмисного впливу, — але вони за визначенням не беруть участі в публічних дискусіях. Єдиною відносно новою державною установою, яка бореться з антидемократичною пропагандою, є Global Engagement Center (GEC, Центр глобальної взаємодії), але він знаходиться в структурі Державного департаменту, і його мандат полягає в тому, щоб зосередитися на авторитарній пропаганді за межами Сполучених Штатів. Створений у 2016 році, він замінив Центр стратегічних контртерористичних комунікацій, який намагався протидіяти Ісламській державі та іншим джихадистським угрупованням, що вербували молодь в Інтернеті. У 2014-15 роках, коли масштаби російських дезінформаційних кампаній в Європі ставали все більш помітними, Конгрес доручив GEC боротися з російськими, а також китайськими, іранськими та іншими пропагандистськими кампаніями в усьому світі — хоча, знову ж таки, не всередині Сполучених Штатів. За часів адміністрації Трампа організація животіла під керівництвом президента, який сам повторював тези російської пропаганди під час кампанії 2016 року — "Обама заснував ІДІЛ", наприклад, і "Гілларі розпочне Третю світову війну".

Сьогодні GEC очолює Джеймс Рубін (James Rubin), колишній речник Державного департаменту часів Білла Клінтона. У ній працює 125 осіб, а її бюджет становить 61 мільйон доларів — навряд чи це можна порівняти з багатьма мільярдами, які Китай і Росія витрачають на розбудову своїх медіа-мереж. Але вона починає набирати обертів, роздаючи невеликі гранти міжнародним групам, які відстежують і викривають іноземні дезінформаційні операції. Зараз вона спеціалізується на виявленні прихованих пропагандистських кампаній ще до їхнього початку за допомогою американських спецслужб. Рубін називає це "пребанкінгом" і описує як своєрідне "щеплення": "Якщо журналісти та уряди знають, що це наближається, то коли це станеться, вони це впізнають".

"І ось, подивіться, людина, яка стала найбільш наполегливо стверджувати, що американські вибори є нечесними, фальшивими, підтасованими, і все інше, виявилась президентом Сполучених Штатів".

Виявлення в листопаді російських зв'язків із, здавалося б, місцевими лівими веб-сайтами в Латинській Америці, в тому числі Pressenza, було одним із таких зусиль. Зовсім недавно GEC опублікувала звіт про "Африканську ініціативу" — агентство, яке планувало масштабну кампанію з дискредитації західної медичної благодійності, розпочавши з чуток про новий вірус, який нібито поширюється комарами. Ідея полягала в тому, щоб очорнити західних лікарів, клініки та благодійників і створити клімат недовіри до західної медицини, подібно до того, як російські зусилля допомогли створити клімат недовіри до західних вакцин під час пандемії. GEC встановила російського керівника проєкту Артема Сергійовича Куреєва; зазначила, що кілька співробітників прийшли в Африканську ініціативу з "Вагнера"; і визначила місцезнаходження двох її офісів — у Малі та Буркіна-Фасо. Згодом Рубін та інші витратили багато часу на розмови з регіональними журналістами про плани "Африканської ініціативи", щоб "люди впізнали їх", коли вони будуть запущені. Ці операції були описані в десятках статей англійською, іспанською та іншими мовами, а також у тисячах дописів у соціальних мережах. Зрештою, мета полягає в тому, щоб створити альянс інших країн, які також хочуть ділитися інформацією про заплановані та поточні інформаційні операції, щоб усі знали про їхню підготовку.

Це чудова ідея, але в межах Сполучених Штатів не існує жодної подібної агенції. Деякі компанії соціальних мереж докладають суто добровільних зусиль для видалення пропаганди іноземних держав, іноді після того, як їх попередив уряд США, але здебільшого вони роблять це самостійно. У США, наприклад, Facebook створив підрозділ з політики безпеки, який досі регулярно повідомляє про виявлення "скоординованої неавтентичної поведінки" — тобто акаунтів, які є автоматизованими і/або, очевидно, частиною спланованої операції з (зазвичай) російських, іранських або китайських джерел, — а потім видаляє ці пости. Стороннім важко відстежувати цю діяльність, оскільки компанія обмежує доступ до своїх даних і навіть контролює інструменти, які можна використовувати для їх вивчення. У березні Meta оголосила, що до серпня поетапно відмовиться від CrowdTangle, інструменту, який використовується для аналізу даних Facebook, і замінить його на інструмент, який, як побоюються аналітики, буде складніше використовувати.

X (колишній Twitter) також раніше займався виявленням іноземної пропагандистської діяльності, але під керівництвом Ілона Маска ці добровільні зусилля були значно знижені. Новий процес "перевірки" дозволяє користувачам — включно з анонімними проросійськими користувачами — платити за посилення їхніх дописів; старої "команди безпеки" більше не існує. Результат: після руйнування Каховської дамби в Україні влітку минулого року, великої екологічної та гуманітарної катастрофи, спричиненої російськими бомбардуваннями протягом багатьох тижнів, фейковий наратив про те, що це Україна її зруйнувала, з'являвся в мережі X сотні тисяч разів. Після терористичної атаки ІДІЛ на концертний зал у Москві в березні Девід Сакс (David Sacks), колишній підприємець PayPal і близький соратник Ілона Маска, без жодних доказів написав у мережі X, що "якщо за терористичною атакою стоїть український уряд, що видається дедалі вірогіднішим, то США мають відмовитися від нього". Його абсолютно необґрунтований пост був прочитаний 2,5 мільйона разів. Цієї весни деякі лідери республіканців у Конгресі нарешті почали говорити про російську пропаганду, яка "інфікувала" їхню [електоральну] базу та колег. Більша частина цієї "російської пропаганди" надходить не зсередини Росії.

Протягом останніх кількох років, університети та аналітичні центри використовували власний аналіз даних, щоб спробувати виявити неавтентичні мережі на найбільших веб-сайтах — але зараз вони також зустрічають опір з боку республіканських політиків, пов'язаних з рухом MAGA. У 2020 році, команди Стенфордського та Вашингтонського університетів разом із Лабораторією цифрових криміналістичних досліджень Атлантичної ради та компанією Graphika, яка спеціалізується на аналітиці соціальних мереж, вирішили об'єднати зусилля для моніторингу неправдивої інформації про вибори. Рене ДіРеста (Renée DiResta), одна з лідерів організації, яка згодом стала Election Integrity Partnership ("Партнерство за доброчесність виборів"), розповіла мені, що на початковому етапі занепокоєння викликали російські та китайські виборчі кампанії. ДіРеста припустила, що ці іноземні втручання не матимуть великого значення, але вона вважала, що було б корисно і цікаво з наукової точки зору зрозуміти їхні масштаби. "І ось, подивіться," — сказала вона, "людина, яка стала найбільш наполегливо стверджувати, що американські вибори є нечесними, фальшивими, підтасованими, і все інше, виявилась президентом Сполучених Штатів". Election Integrity Partnership відстежувала передвиборчі чутки, що надходили з усього політичного спектру, але помітила, що MAGA-праві були набагато більш продуктивними та вагомими, ніж будь-яке інше джерело.

Election Integrity Partnership не була створена та не керувалася урядом США. Вона час від часу зверталася до платформ, але не мала повноважень змушувати їх діяти, розповіла мені ДіРеста. Тим не менш, проєкт опинився в центрі складної теорії змови MAGA-світу про нібито придушення урядом свободи слова, і це призвело до юридичних та особистих нападів на багатьох учасників проєкту. Проєкт намагалися очорнити і дискредитувати деякі журналісти, причетні до Twitter Files розслідування Маска, а також Спеціальний підкомітет з питань озброєння федерального уряду, очолюваний членом Палати представників Джимом Джорданом (Jim Jordan). Серія судових позовів, в яких стверджується, що уряд США намагався придушити консервативні висловлювання, в тому числі позов, поданий штатами Міссурі і Луїзіана, який зараз дійшов до Верховного суду, фактично намагається змусити замовкнути організації, які розслідують як внутрішні, так і зовнішні кампанії з дезінформації, як відкриті, так і приховані. Якщо говорити відверто про те, що відбувається: праве крило Республіканської партії активно переслідує законні, добросовісні зусилля, спрямовані на відстеження виробництва і поширення авторитарної дезінформації тут, у Сполучених Штатах.

З часом атака на Election Integrity Partnership сама набула деяких ознак класичної операції з відмивання інформації. Найвідоміший приклад стосується посилання на сторінці 183 підсумкового звіту проєкту після виборів 2020 року на 21 897 364 твіти, зібрані після виборів, з метою каталогізації найбільш вірусних неправдивих чуток. Це просте твердження про розмір бази даних було перетворено на ще одну неправдиву, але постійно повторювану чутку: хибне твердження про те, що Міністерство внутрішньої безпеки якимось чином змовилося з Партнерством за доброчесність виборів, щоб цензурувати 22 мільйони твітів. Цього ніколи не було, і все ж ДіРеста вважає, що "ця нісенітниця про 22 мільйони твітів постійно з'являється як доказ величезного обсягу нашої дволикості"; вона навіть з'явилася у звіті Конгресу.

Таку ж тактику використовували і проти Global Engagement Center. У 2021 році GEC надав грант іншій організації, Global Disinformation Index (Глобальний індекс дезінформації), яка допомогла розробити технічний засіб для відстеження онлайн-кампаній у Східній Азії та Європі. У рамках абсолютно не пов'язаного з цим проєкту, який фінансувався окремо, Global Disinformation Index також провів дослідження, орієнтоване на рекламодавців, яке визначило веб-сайти, що перебувають у групі ризику через публікацію неправдивих історій. Дві консервативні організації, знайшовши свої назви в цьому останньому списку, подали до суду на GEC, хоча вона не мала жодного стосунку до створення списку. Маск написав, знову ж таки без жодних доказів: "Найгіршим злочинцем у цензурі та маніпуляціях ЗМІ в США є маловідоме агентство під назвою GEC", і ця організація також потрапила в нескінченний вихор змов і розслідувань Конгресу.

Так сталося, що я теж потрапив у цю історію, оскільки в Інтернеті мене вказали як "радника" Global Disinformation Index, хоча я вже кілька років ні з ким з цієї організації не спілкувався і навіть не знав, що у неї є сайт. За цим послідувала передбачувана і виснажлива послідовність: неправдиві звинувачення (ні, я нікому не радив нікого цензурувати) і неодмінні погрози вбивством. Звичайно, мій досвід був легким порівняно з досвідом ДіРести, яку звинуватили в тому, що вона, за її словами, "очолює цензурно-індустріальний комплекс, якого не існує".

Ці історії є симптомами більшої проблеми: оскільки американські ультраправі і (рідше) ультраліві отримують вигоду від поширення антидемократичних наративів, вони зацікавлені в тому, щоб змусити замовкнути або перешкоджати будь-якій групі, яка хоче зупинити або хоча б ідентифікувати іноземні кампанії. Сенатор Марк Ворнер (Mark Warner), голова Сенатського комітету з питань розвідки, сказав мені, що "сьогодні ми насправді менш підготовлені, ніж чотири роки тому" до іноземних спроб вплинути на вибори 2024 року. Це пов'язано не лише з тим, що авторитарні пропагандистські кампанії стали більш витонченими, оскільки вони починають використовувати штучний інтелект, або з тим, що "у вас тут, очевидно, політичне середовище, в якому набагато більше американців, які з більшою недовірою ставляться до всіх інституцій". А ще тому, що судові позови, погрози і тактика наклепу стримують реакцію уряду, академічних кіл і технологічних компаній.

Можна було б назвати це таємною авторитарною "змовою", щоб зберегти можливість поширювати антидемократичні теорії змови, але це не є таємницею. Це все видно, прямо на поверхні. Росія, Китай, а іноді й інші державні актори — Венесуела, Іран, Угорщина — працюють з американцями, щоб дискредитувати демократію, підірвати довіру до демократичних лідерів, висміяти верховенство права. Це робиться задля обрання Трампа, чиє друге президентство ще більше зашкодить іміджу демократії в усьому світі, а також стабільності демократії в Америці.