І не важливе моє ставлення до кожної з них поодинці та в дуеті (бо той мій особистий смак). Для мене важливо, що через виконавців люди пізнають нашу країну. 

Якщо є «Євробачення і на ньому є наші, я буду його дивитись і вболівати всією душею. Якщо влітку на Олімпійських іграх будуть наші і я буду теж дивитись і вболівати. За сестер Алексіївих, за Олексія Середу, за Олега Верняєва і за всіх українських спортсменів.

По-друге, є сенс подивитись на нові технології, які зазвичай представлені на таких шоу, на сучасний рівень звуковідтворення та візуалу. Інколи це нівелює співака, а інколи робить більш значним.

Ну і, звісно, цікаво побачити меседжі, які надсилаються світові з цієї сцени.

• Ось італійка Анджеліна Манго, їй нудно. Красиві костюми, шалений ритм тарантелли, тугі попки, темперамент.
• Bambie Thug зі своїми відьмацькими рухами і прокляттями всім насильникам світу.
• Муркотливий француз Slimane, співаючий про Mon Amour (а дійсно, про що ще може співати француз).
• Хулігани з Windows95Man з виразним фіном і режисурою з розвинутою фантазією, бо це ж треба було придумати стільки цікавих варіантів, щоб прикрити його «ню». Ну і падіння трусів зверху – це щось, просто уклін альянсу за те, що взяли до себе фінів, інакше не народився б оцей потужний образ.
• Хорват Baby Lasagna, який познайомив з болючою, мабуть, темою втечі з країни молоді, для якої світ за межами Хорватії бачиться яскравим та креативним.
• Щодо особистого, то мене особливо «зайшли» Ісаак і Талі.

Але більше за все я пишалась нашими дівчатами. Це «Євробачення» пройшло під знаком Об’єднання. Але, як на мене, про це співали тільки наші.

Марія, жіночна, ніжна, в прозорому, надтонкому мусліні, який так красиво співпрацював з вітродуєм. Фрагмент обладунку на плечі, який є у архангела Михаїла, захисника столиці України, фрагмент воїна, вірніше, воїтельки.

Альона у важкій тканині, образ сили і зрілої мудрості. Обидві вони були і матерями, і жінками, і подругами, і воїнами.

Хітова пісня, яка входить в голову і душу, як молитва. Яка про добро, про злагоду, про працю на своїй землі. Войовничою вона бути не могла апріорі, бо українці – це про мир, а не про війну. Проте, обладунки були про вміння воювати та перемагати.

Само Євробачення було створено одразу після Другої світової з метою об’єднання країн. Країни не хотіли повторення того жаху 40-х і зараз цього ніхто не хоче, крім того, хто весь час намагається «повторити».

Всі хочуть жити як в тій же Швейцарії, співак з якої переміг у пісенному конкурсі.

Чуттєвий виступ Nemo когось бісить, когось радує. А світ голосує. Не за фрика, як багато кого пише. За людину, яка знаходиться в пошуках своєї ідентичності, яка захищає її, яка нікому не віддасть оте почуття свободи, що його приносить розуміння себе. І тут неважливий гендерний або не гендерний пошук себе. Головне – пошук Себе.

Хотілося б вірити, що моя здогадка вірна. Хоча, на відміну від наших, Nemo співає:

Я перестав грати, я вирвуся з ланцюгів

Я побував у пеклі і повернувся

Щоб знайти себе на правильному шляху

Я зламав код, ей-о-о

Тепер я знайшов рай.

А наші заспівали:

Джере-джере-джерело пробива собі шлях

Що би, що би не було, світ на її плечах

Мані-мані-манівці — звивисті, скелясті

Але, знай, в твоїй руці твоє власне щастя.

Звертаючи увагу на цю різницю у текстах, я зігріваюсь. Тим, що я українка. Хоча кілька разів не залишала думка про те, що Nemo себе знайшов, а ми – ще ні. І дуже хочеться, щоб ми себе хоча б не втратили.

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням