28 листопада на телеканалі «2+2» відбулася прем’єра другого сезону гостросюжетного серіалу «Плут», події якого розгорталися вже з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну. Акторський склад серіалу в порівнянні з першим сезоном поповнився новими героями. Так, у другому сезоні до команди долучився новий персонаж, військовий розвідник Єгор, якого зіграв актор Сергій Козлов. Про свого героя, знаки долі та чому складно надівати для зйомок військову форму, він розповів в інтерв’ю «Детектору медіа».

— Сергію, розкажіть, як ви долучилися до акторської команди другого сезону серіалу «Плут».

— Усе стандартно. Мені запропонували зробити самопроби на цю роль. Для проб обрали дуже специфічну сцену, яка потім увійшла в другу серію серіалу. За сюжетом героїня Світлани Гордієнко, Маша, наступає на міну — і мій герой цю міну знешкоджує. Коли акторам пропонують записати самопроби, то їм надсилають якусь емоційну сцену, в якій висвітлено основні риси характеру персонажу. Це робиться для того, щоб режисеру й продюсерам одразу було видно, чи підходить ця людина за своєю внутрішньою природою на цю роль.

Сергій Козлов, кадр серіалу «Плут»

І сцена, для якої мені потрібно було записати самопроби, також була дуже емоційна й водночас дуже дієва. Вона не статична — там ще треба було «фізику» підключати. Тут не можна було просто поставити камеру та знімати своє обличчя крупним планом, треба було показати ще й дію. Я тоді якраз був на гастролях у Полтаві й довго міркував, як же можна найкраще це зняти. В готелі, де ми тоді жили, попросив колегу побути за оператора й потримати камеру, а я начитав текст — і саме таким чином ми все це зняли. Напевне, в нас вийшло непогано й мене запросили вже на «живі» проби. Режисеру сподобалася моя реакція на міну, він сказав, що це саме те, що йому треба. Напевне, тому мене й затвердили. Як раз у той день, коли ми з Інною (актриса Інна Рощина. — «ДМ») розписувались у РАГСі, мені прийшло повідомлення від мого агента про це. Я тоді ще подумав: якщо це вже сталося в такий особливий день — то це знак. Ми ще навмисно підбирали «красиву» дату для цієї події — 07.07.2023. Після РАГСу ми поїхали погуляти — і тоді якраз і прийшла смс.

Інна Рощина та Сергій Козлов

— Чи складно було грати військового під час війни? Бо зараз дуже багато людей воює, й вони можуть сказати, мовляв, те, що показують на екрані, не має нічого спільного з реальністю.

— Так, я про це дуже багато думав. І в нас в акторському середовищі вже були розмови на тему, чи має право грати військового актор, який не воював, не був у ЗСУ та не відчув і не пережив усього того, що переживає його герой. Зараз я можу зізнатися: надівати військову форму перед виходом на майданчик мені було складно. Були певні переживання. Тому що справжні герої — вони не на екрані, вони зараз в окопах.

А те, як нам раніше в художніх творах, у фільмах, серіалах розказували й показували війну, ніяк не було схожим на справжні бої. І тут у тебе як актора постає проблема. Бо грати зараз військового так, як їх грали раніше, на кшталт Рембо або якогось супергероя, який ходить і «мочить» усіх ворогів навколо себе, — це, на мою думку, неправильно. Це була би просто наруга над пам’яттю тих, хто загинув, і зневага до тих, хто зараз перебуває на фронті. Але й показувати все це максимально натуралістично в кіно також не варто — бо це надто страшно. Тому певні сумніви, певна рефлексія були.

Проте, хоча я справді граю військового, в самому серіалі майже немає війни, бойових дій, і мені не довелося намагатися грати військового на фронті. Я навіть не уявляю, як би зміг це втілити, тому що там не був. У мене багато знайомих військових, зокрема й розвідників, і я навіть думав їх порозпитувати, але від цієї думки відмовився. Я подумав, що це для людини може бути травматичний досвід, і зараз змушувати її це пригадувати і знову все це переживати — це просто неетично. Якщо хтось із них щось таке розповідав, я все це уважно слухав, якісь нотатки собі подумки робив. Але навмисно розпитувати не наважився. І всі, хто воював на фронті, мені казали: ти цього не зрозумієш, поки сам там не побуваєш.

Зйомки серіалу «Плут»

— Що ви можете розказати про свого героя, що в ньому такого особливого, за що ви «зачепилися» як актор, працюючи над роллю?

— За сюжетом він військовий розвідник, проте це не головне. Насправді це історія про людину, яку надіти форму і взяти до рук зброю змусила саме війна. До війни він був музикантом, жив своїм звичним життям, їздив по фестивалях, грав свої пісні з гуртом — усе в нього було файно й класно. Але потім почалася війна — і йому довелося стати військовим. Це його дуже змінило. Він не дуже говіркий, мовчазний, зосереджений, багато думає, багато пильнує. Та коли він перебуває поряд із Машею, трохи «проколюється», починає проявляти емоції. Він знову стає справжнім собою — таким, яким був до війни. Вона — його «слабкість», його «ахіллесова п’ята». Без неї він із кам’яним обличчям може бути суперменом, але поряд із нею він стає справжнім.

— Чи важко було входити в акторський колектив, кістяк якого залишився незмінним із першого сезону?

— Звісно, певний час нам знадобився, щоби притертись одне до одного, знайти порозуміння. Тим більше, що нам з Андрієм (Андрій Клименков, виконавець головної ролі Плута. — «ДМ») одразу поставили досить складні парні сцени. Та в нас стався якийсь конект, утворилася синергія, коли ми з партнером можемо за поглядом очей один одного зрозуміти. Я дуже цьому радий, бо в кадрі така взаємодія дуже добре простежується та «зчитується» глядачами. І зі Світланою Гордієнко мені також, вважаю, дуже пощастило — вона гарна актриса, класна партнерка і дуже добре додає енергії у сценах.

Сергій Козлов та Світлана Гордієнко

— Взагалі, попри складний час, у вас все ще є робота в кіно?

— Знаєте, на диво, є. Одразу після «Плута» в мене були ще зйомки в іншому проєкті, про який я поки що не можу розказувати. Але це буде зовсім інший жанр. Що буде далі — не знаю. Поки що трохи гастролюю з виставами по країні.

— Можете згадати, як у ваше життя ввірвалося повномасштабне вторгнення?

— Звісно. Таке забути неможливо. Ми з Інною жили в Ірпені. Якраз 24 лютого в нас мали бути гастролі в Запорізькій області. Оскільки ми обидва родом із Дніпра, то я запропонував поїхати автівкою через Дніпро, заночувати там у моїх батьків і зранку вже поїхати далі до Запоріжжя. Ми майже всю ніч їхали, приїхали до Дніпра десь о 4-й ранку. Намагалися трохи поспати, але в нас був якийсь тривожний стан, всі були на нервах, було відчуття, що щось має трапитися. Ми ж усі читали новини, між собою обговорювали. І саме тоді у фейсбуці побачили допис знайомої російської акторки, яка написала, що Путін тільки що в прямому ефірі оголосив війну Україні. Я, чесно кажучи, не повірив. Сказав Інні, що якби щось таке почалося, то одразу всі телеграм-канали просто вибухнули б цією новиною. Заходжу у фейсбук, а там знайомі актори з різних куточків України починають виставляти пости: «Київ — вибухи!», «Харків — у нас дуже гучно!» Читаю — а тут і в нас за вікном теж бахнуло. Після цього вже жодних сумнівів не було, стало зрозуміло, що почалося…

Зйомки серіалу «Плут»

— Можна сказати, що вас фактично врятувала доля, бо за Ірпінь точилися найжорстокіші бої на першому етапі повномасштабного російського вторгнення.

— Мабуть, так. Якби ми були тоді в Ірпені, я не знаю, що б ми робили. Зрозуміло, що я намагався б вивезти Інну з міста, зробити так, щоби принаймні вона поїхала в більш безпечне місце. Але як, куди, коли й чим би це все закінчилося, складно сказати. Те, що саме напередодні вторгнення ми поїхали з Ірпеня, — це якась щаслива випадковість. Хоча я, взагалі-то, більш раціональна людина. Мені хочеться вірити, що ми самі керуємо своїм життям, своєю долею. Тому я не чекаю свого щасливого випадку, не сподіваюся на нього, а завжди намагаюся сам щось робити, щоби змінити своє життя.