27 вересня Netflix представив на розсуд глядачів нову прем’єру — повнометражний ігровий фільм «Знахар». Англійська версія назви — «Forgotten Love», тобто «Забута любов». Фільм зняв режисер Міхал Газда (Michal Gazda), який уже створив низку польських серіалів і двічі номінувався на національну нагороду «Орел» у категорії «найкращий серіал». Головну роль талановитого хірурга, професора Рафала Вілчура у «Знахарі» зіграв Лешек Ліхота (Leszek Lichota).

Кадр фільму «Знахар» (2023)

Картину знято за однойменним романом Тадеуша Доленга-Мостовича (1898–1939), який вважається найуспішнішим польським автором періоду між двома світовими війнами. Написані ним романи й сьогодні залишаються надзвичайно популярними, вісім із них екранізовані. Цікаво, що життя письменника певною мірою пов’язане не лише з Польщею, а й з Україною. Він вивчав право на юридичному факультеті Київського університету імені Святого Володимира (нині — Київському національному університеті імені Тараса Шевченка). Однак Перша світова війна змусила його покинути навчання, Тадеуш долучився до польської військової організації й виборював незалежність Польщі у війні з більшовиками.

Після закінчення війни працював журналістом, як письменник дебютував романом «Остання бригада» (1930–1932), який одразу привернув увагу читачів, а наступні його книжки стали бестселерами. Тадеуш Доленга-Мостович працював і в кіно, переважно писав сценарії за власними творами. З початком Другої світової війни був мобілізований, бо вже мав офіцерське звання, загинув на кордоні в селищі Кути, нині це Івано-Франківська область. У багатьох джерелах зазначено, що він був убитий радянськими солдатами, які ввійшли на територію Польщі за домовленістю з нацистською Німеччиною про переділ сфер впливу в Європі, зафіксованих у секретному додатку до підписаного 23 серпня 1939 року пакту Молотова — Ріббентропа.

Цьогоріч виповнилося 125 років від дня народження Доленга-Мостовича — й у Польщі знову сплеск цікавості до літературної спадщини письменника: видано низку його статей довоєнного періоду, тож, схоже, й нова екранізація «Знахаря» також готувалася до ювілею.

Так, саме нова екранізація, бо напевно багато хто пригадає «Знахаря» 1982 року, знятого режисером Єжи Гоффманом, з Єжи Бінчицьким у головній ролі. Важливий момент: після Другої світової війни Польща стала сателітом Радянського Союзу, тож за комуністичного режиму про спадщину популярного письменника воліли не згадувати майже десятиріччя. Книжки Тадеуша Доленга-Мостовича знову повернулися до читачів лише у 1954 році, через рік після смерті радянського лідера Йосипа Сталіна.

 Кадр фільму «Знахар» (1982) 

На момент постановки фільму «Знахар» Єжи Гоффман уже був визнаним режисером масштабних історичних стрічок за романами Генріка Сенкевича «Пан Володийовський» (1969) та чотирисерійної епопеї «Потоп» (1974), яка здобула номінацію на «Оскар» у категорії «найкращий фільм іноземною мовою». До речі, частину натурних локацій «Потопу» фільмували поблизу Києва. Водночас Гоффман уславився і як режисер популярних мелодрам на кшталт улюбленої багатьма глядачами «Прокаженої» (1976).

З Україною Єжи Гоффмана поєднують не лише знімання «Потопу», а й те, що друга дружина режисера Валентина Трахтенберг була киянкою. Подружжя щасливо прожило разом понад три десятки років, аж поки Валентина не померла від раку в 1999 році, якраз коли її чоловік працював над стрічкою «Вогнем і мечем». А у 2008-му, у співпраці з Національною кіностудією художніх фільмів імені Олександра Довженка Єжи Гоффман зняв чотирисерійний документальний фільм «Україна. Становлення нації».

Роман «Знахар» Тадеуша Доленга-Мостовича був бестселером — але, ймовірно, не лише це надихало Єжи Гоффмана. Режисер народився у 1932 році, тож він міг бачити першу екранізацію, й глядацькі враження дитинства почасти теж могли вплинути на бажання втілити на екрані власну версію роману.

Перший «Знахар» вийшов у кінотеатрах Польщі у 1937 році й одразу став хітом кінопрокату. Головну роль у фільмі зіграв популярний актор театру та кіно Казимир Яноша-Степовський (Kazimierz Junosza-Stepowski), а зняв стрічку уродженець міста Ковеля, режисер Міхал Вашинський (1904–1965), справжні ім’я та прізвище Моше Вакс.

  Кадр фільму «Знахар» (1937) 

Міхал Вашинський був чи не найуспішнішим польським кінорежисером до Другої світової війни, зняв кілька десятків фільмів, які мали популярність у глядачів і роками не сходили з екранів. У його картинах знімалися тогочасні зірки кіно, театру й кабаре Євгеніуш Бодо, Адольф Димша, Іна Беніта, Станіслав Селянський, Антон Фертнер, Єлизавета Борщевська, Олександр Жабчинський та інші.

У кінематографічному доробку режисера є стрічка «Буде краще» (1936) — перший ігровий звуковий фільм, знятий у Львові, — а у його ж картині «Волоцюги»(1939) уперше прозвучала пісня «Тільки у Львові» (музика Генрика Варса, слова Емануеля Шлехтера), яка нині є неформальним гімном міста. Головні ролі в обох фільмах Вашинського зіграли легендарні ведучі радіопрограми «Весела Львівська хвиля», відомі містянам і радіослухачам за артистичними псевдонімами Тонько (Генрик Фоґельфенґер) та Щепко (Казимир Вайда).

Крім «Знахаря» Міхал Вашинський екранізував ще й інші твори Тадеуша Доленга-Мостовича: «Прокуратор Алісія Горн» (1933), продовження «Знахаря» роман «Професор Вілчур», «Остання бригада» (обидва — 1938), а ще «Три серця» (1939), сценарій для якого написав сам письменник.

З початком Другої світової війни Міхал Вашинський знову опинився у Львові, де вже була встановлена радянська влада, незабаром його заарештували та вислали до Сибіру. Йому пощастило не лише вижити, а й вступити до Армії генерала Андерса, разом із якою він пройшов нелегкий і довгий шлях через Іран і Близький Схід аж до Італії, де фільмував звитяжну битву польських вояків під Монте-Кассіно. Після закінчення Другої світової війни Вашинський уже до Польщі не повернувся, але продовжив працювати у кінематографі, зокрема зняв стрічки «Велика дорога» (1946) та «Незнайомець із Сан-Марино» (1948). У обох фільмах у головних ролях знялася польська співачка українського походження Рената Богданська (у дівоцтві — Ірина Яросевич), яка на той момент уже побралася з генералом Андерсом. Згодом Міхал Вашинський зробив успішну кар’єру кінопродюсера, співпрацював із визнаними американськими режисерами й акторами.

Так само як і книжки Тадеуша Доленга-Мостовича, фільми Міхала Вашинського у повоєнній Польщі на довгі роки опинилися в забутті, але нині його кінематографічний доробок вважають класикою польського кіно, їх регулярно демонструють на телебаченні.

Ось уже понад вісімдесят років сюжет «Знахаря» продовжує приваблювати як режисерів, так і глядачів. У чому ж секрет цього твору? Насамперед у тому, що це класична мелодрама, у якій є всі складові глядацького кіно: драматична історія втрати та повернення пам’яті, подружня зрада й щасливе возз’єднання батька та доньки, здатність любові подолати перешкоди, попри соціальну нерівність закоханих, а ще це історія про талант професора Вілчура, лікаря, який допомагає людям — і бідним, і багатим.

Цікава деталь: у польських джерелах можна знайти інформацію, що Доленга-Мостович спершу написав сценарій для кіно, але якийсь час не знаходився режисер, який хотів би його поставити. Тож письменник переробив сценарій на роман і вже потім Міхал Вашинський зняв за ним фільм.

Нова, цьогорічна екранізація «Знахаря» вже отримала схвальні відгуки преси на батьківщині, стрічку оцінили як один із найбільш популярних фільмів Netflix.

Звісно, попри те, що всі згадані екранізації загалом слідують сюжету роману, все ж у стрічках є й деякі відмінності. Напевно, хтось із представників старшого покоління вважатиме фільм 1982-го, який був надзвичайно популярним на наших теренах, кращим за новий. Однак так само зустрічаються думки кінокритиків, що картина Вашинського ліпша за стрічку Єжи Гоффмана.

Нині українські глядачі зможуть самі порівняти версії й визначитися, кому з режисерів краще вдалося перенести на екран твір, а особливо після прочитання роману, бо «Знахар» виданий в українському перекладі, як і ще кілька романів Тадеуша Доленга-Мостовича.