Захід присвятили Всесвітньому Дню ментального здоров’я, щоб привернути увагу суспільства до проблеми емоційного стану української молоді, яка стала свідком війни, та для створення надійної платформи для дітей, завдяки якій їх унікальні історії про пережиті випробування будуть почутими.

Ведуча заходу Марія Єфросініна запросила юних спікерів розповісти свої історії, кожну розмову розпочинаючи з питання «Ти як?». П’ятеро підлітків із різних міст України поділилися своїми спогадами, переживаннями та тим, чим живуть зараз. Одна з них — про досвід виходу зі стосунків з аб’юзером, про лікування онкохворої людини, про життя в окупації та смерть батька. Своїми історіями вони показують приклад сили та стійкості.

Марія Єфросиніна

«Я досі пам’ятаю цей жах у найменших деталях. З перших днів мій тато пішов до тероборони й, на жаль, загинув. Він був дуже доброю людиною, найдобрішою з усіх, кого я знала. Він загинув 11 березня, а ми досі не знаємо, де він. Ця рана на серці ніколи не загоїться. Я хочу, щоб люди пам’ятали тих, хто загинув за них», — сказала під час свого виступу на заході шістнадцятирічна Софія Громакова з Маріуполя. Їй разом із мамою вдалося вибратися з окупованого міста на чужій автівці. Під час перебування в оточеному Маріуполі дівчина вела нотатки на своєму телефоні. Після евакуації написала картину, в якій втілила свої переживання.

П'ятнадцятирічна Віолетта Горбачова з Нової Каховки на Херсонщині на виставці презентувала особисті записи та фотографії. «Я почала волонтерити в підпільній проукраїнській організації, що таємно допомагала людям, які не могли фізично вийти на вулицю, адже там було небезпечно. Зачинялися магазини й аптеки. Я бачила, як молоді хлопці й дівчата, щоб віднести ліки та їжу малій дитині або літній жінці, створювали карту, де стріляють і де тебе можуть побачити. Водночас я бачила і міцних дорослих людей, які ризикують життями інших, підтримуючи ворога та здаючи власних сусідів», — згадує дівчина.

Віолетта Горбачова

Віолетта прожила в окупованому місті 4,5 місяця, після евакуації мешкає в Одесі. «Мій щоденник почався з першого дня війни. Мені хотілось історично документувати ці події та свої відчуття, щоб розуміти, що для мене в той період було цінно. Продовжувала писати й після виїзду з окупації. Щоб не забувати про це та щоб люди могли мене почути», — розповідає дівчинка.

Микола Костенко жив у окупованому Маріуполі 21 день. Він родом із Донецька, у Маріуполь із родиною переїхав у 2014 році. «Найстрашніше було, коли бомбили. Я пережив час, коли кожні п’ять хвилин десь лунали вибухи. Спати було неможливо, але я якось спав. Тяжко це згадувати. Зараз із мамою живу у Кропивницькому. Якщо ти пережив окупацію, то місце, де ти нині живеш, будеш вважати своїм домом», — розповідає Микола. Хлопець свій досвід вилив у малюнки, які представлені на виставці.

Микола Костенко

14 зворушливих історій виставки «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» представлені нотатками, малюнками, картинами й особистими речами українських дітей, які є свідками війни.

Ведуча заходу блогерка і громадська діячка Марія Єфросиніна говорить, що найбільше її вразила сила дітей.

«Я коли читала й готувалась до заходу, думала, що не витримаю. Не можна сидіти й спокійно слухати ці історії, які сам навряд чи пережив би. Ти читаєш і ставиш себе на місце кожного, думаєш: а я б так змогла? Вразила сила і дитячість! Попри те, що дитячість у них уже геть пішла в силу тих обставин, що вони пережили — але з якою дитячою вимовою вони це розповідали! Нам потрібно збирати такі історії, щоб люди не сприймали війну як щось буденне. Я наполягаю: шукайте силу у звичайному житті, але пам’ятайте, що ви живете у війні. Будь-що може давати переведення фокуса на те, що є трагедії, горе, що призведе до ментального занепаду всієї країни. Навіть коли ви п’єте каву у кав’ярні чи сидите в кіно, поруч є люди, у яких депресія, або ПТСР, або нервовий зрив. Такі щоденники постійно нагадують: живи — але роби щось, щоб перемогти у цій війні», — говорить Марія Єфросиніна.

Христина Храновська

Ініціаторкою проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» стала  візіонерка Христина Храновська.

«Ця виставка складається з візуального військового щоденника очима дітей, який представлений тут, на стендах. У таких щоденниках — біль, страх і справжність. Дитячі очі бачать цю війну по-іншому, тому, мені здається, на відміну від дорослих, загальний голос українських дітей звучить як запитання: “Мамо, чому нас вбивають?”. Окремий блок — присвячений предметам, особистим речам дітей, історії яких розповідає проєкт», — сказала Христина Храновська.

За її словами, робота над збиранням щоденників символічно тривала дев’ять місяців. «Я побачила у пресі щоденник Єгора Кравцова, наймолодшого нашого учасника виставки, йому 10 років. Я подумала: чому щоденник Анни Франк показують по всьому світу, а щоденники наших дітей не показують? Я приїхала у Музей Анни Франк і ми почали працювати. Так з’явилися 14 зворушливих історій, які писали діти від початку повномасштабної війни. Зараз ми робимо сайт, де діти матимуть можливість анонімно поділитися своїми історіями», — розповіла ініціаторка виставки.

Презентація щоденників у Києві стала другою точкою у маршрутній карті виставки, офіційне відкриття якої у серпні 2023 року відбулося в Амстердамі.

Олена Зеленська та Христина Храновська

На передпоказ виставки «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» прийшла дружина президента Олена Зеленська, яка подякувала юним учасникам за натхнення та за те, що своїм прикладом вони дають надію усім, хто їх почує.

«Вдячна молодим людям, чиї історії ми почули, за їхню щирість і сміливість. Розповідати таке, тим паче публічно, непросто, бо означає проживати біль. Не кожен дорослий відважиться на таке. Але наші герої не лише глибоко проаналізували свій травматичний досвід — вони знайшли вихід. Він полягає у саморозвитку й допомозі іншим», — сказала Олена Зеленська.

Олена Зеленська

Проєкт «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» реалізується за підтримки ЮНІСЕФ, Благодійного Фонду «Діти Героїв», Благодійного Фонду «Голоси дітей», Платформи «Тю» та МЗС України.

У Києві експозиція триватиме з 12 до 25 жовтня. Щодня з 12:00 до 20:00 виставку зможуть побачити всі охочі за адресою вул. Десятинна, буд. 12, ArtHall D12.

Фото: фонд ЮНІСЕФ та Владислав Томік