«Мені згадалося те, що нас вчили в школі». Саме так папа Франциск спробував пояснити журналістам, навіщо він раптом згадав Петра І та Катерину ІІ в розмові з молодими російськими католиками. Коментар понтифіка з’явився вже після того, як його слова викликали справжній шторм обурення в Україні, зокрема й в середовищі УГКЦ, очільник якої офіційно зажадав пояснень від апостольського престолу.

Міркування Франциска і справді виглядали конраверсійно – адже за дивним збігом обставин обидва згадані папою володарі відзначилися особливо брутальним нищенням української свободи і незалежності, а Катерина II ще й «потопталася» по поляках та литовцях, більшість з яких є католиками. Але, мабуть, в аргентинських школах про це учням не розповідають…

Зрештою, папа таки визнав свої слова «не зовсім правильними». Запевнив, що говорив «про культуру, а не імперіалізм». Та елегантно відіслав журналістів… до науковців. Так і сказав – «нехай історики скажуть». Хтось цьому міг навіть зрадіти. Мовляв, шкодує понтифік. І більше не буде…

Але, як кажуть, «є одне але». Про все це Франциск розповів у літаку. На якому повертався з Монголії. Де встиг розповісти… як би про це сказати трохи м’якше… знаєте, мені навіть захотілося побачити підручники, за якими Хорхе Маріо Бергольо вчився у семінарії, а потім у коледжі… Ні, мабуть, варто зацитувати: «Дай Боже, щоб на землі, спустошеній численними конфліктами, відповідно до міжнародних законів сьогодні був відтворений стан «монгольського миру» (pax mongolica)»

Що??

«Російської величі» було не досить?

Чи може понтифік не той «монгольський мир» мав на увазі?

На жаль, ні. Перед цим у своїй промові він згадав про Чингісхана. Та про його онука Гуюка, до якого папа Інокентій IV спрямував посольство на чолі з Джованні ді Плано Карпіні. Франциск навіть повідомив, що привіз до Улан-Батора факсимільну копію «відповіді Великого Хана» (кожне слово з великої літери), оригінал якої шанобливо зберігають у Ватиканських музеях.  На знак «давньої дружби, що зростає та оновлюється».

Тобто йдеться саме про той «мир» – доби неозорої імперії великих ханів. Всередині якої конфліктів може й не було (до певного часу), але завдяки тому, що піддані пам’ятали про способи, якими досягли цього «замирення». Наслідки на власні очі бачив і згаданий Франциском Плано Карпіні.

«Вони пішли проти Русі… зруйнували міста і фортеці і вбили людей, обложили Київ, який був столицею Русі, і після довгої облоги вони взяли його і вбили мешканців міста. Тому, коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні черепи і кістки мертвих, що лежали на просто у полі, бо це місто було дуже велике і дуже багатолюдне, а тепер воно зведене майже нанівець».

В цьому контексті слова понтифіка – «це приклад, який слід цінувати та повторно пропонувати в наші дні» – виглядають як сумнозвісне «можемо повторити». Ну а що, в загарбників минулого є старанні учні…

Залишається запитати, чи це у Франциска до українців щось особисте? Йому справді подобається Київ в руїнах? Чи це просто 777-річна звичка єпископів Рима «стукати до серця» самозваних «завойовників Всесвіту»?

Що ж, відповідь Гуюка Інокентію IV (копію якої, власне, папа і привіз до Монголії) була прямою і брутальною. Охреститися він відмовився. Запропонував визнати його владу. А якщо відмовиться – пообіцяв встановити і в Римі «монгольський мир». Збройним шляхом, зрозуміло.

Що відповів Франциску очільник сучасної Росії – теж відомо.

Але, схоже, папа надії не втрачає.

Sancta simplicitas, – сказав у схожій ситуації Ян Гус. «Свята безпосередність» в перекладі з латини.

«Усі ми гусити, – через століття зізнався Мартин Лютер. – Тільки не знаємо про це»