Цього року премія пройшла під гаслом «Пісні незламної України». Що не так із премією YUNA, чому є місце підміні понять, де криється небезпека безпідставних узагальнень та чому премії YUNA прийшов час навчитися «бути», а не здаватися.

Як обрати найкращих гравців неіснуючого ринку

Суть будь-якої музичної премії — обрати найкращих з уже успішних, себто підкріпити популярність артиста визнанням досвідчених професіоналів. Від компетентності та авторитету журі залежить вплив присудженої ними відзнаки на сферу та статус номінанта як гравця на глобальному ринку. Премії покликані документувати музичний процес як культурологічний матеріал — карбувати знакові імена, твори, актуальні теми, тренди, прецеденти та інновації індустрії.

У країнах із високою культурою сфери авторських прав і розвиненою музичною індустрією — місця в чартах, рейтинги і нагороди корелюються напряму у зростання прибутків. Це гонорари за виступи, участь у телевізійних проєктах, зйомки в рекламних кампаніях, тиражі проданих альбомів на фізичних носіях та стримінгах тощо. Для артистів місце в номінації чи перемога — серйозний мотиваційний чинник і поштовх для подальшого розвитку. Але майже усе перераховане глибоко не релевантне для українського шоубізу.

Ігор Панасов, музичний оглядач, дотичний до організації YUNA з 2019 року, пояснив: «Оскільки в нас шоубіз не такий розвинутий, як на Заході (де отримання Grammy може підняти артисту гонорар), то конверсія після отримання YUNA для артистів нематеріальна». Детальніше про те, що дає участь в YUNA артистам, ми поговоримо пізніше, а зараз зупинімося на тому, хто та за які досягнення може претендувати на цю нагороду.

Безумовно, варто розуміти, що оцінка творчого продукту — це дуже специфічна робота, яку неможливо виконати за якоюсь чіткою формулою, й завжди присутній елемент субʼєктивності. Втім, у США це питання почали активно фахово досліджувати ще в 70-х, і відтоді зʼявилося чимало методологій, якими користуються по всьому світу, деякі навіть доступні в гуглі українською.

Ігор Панасов, розповів про критерії: «Професійна якість продукту, інноваційність для музичної індустрії (в українському контексті, звісно), соціальне значення (успішність, впливовість у музичному просторі країни).

Я був у журі, мабуть, десяти різних премій та конкурсів і ніколи не бачив математично прописаних параметрів. Ми все ж таки маємо справу із сучасною музикою, а не з канонами класицизму XVIII століття. Звісно, я маю на увазі не професійну якість і впливовість артистів як таких (це дійсно багато в чому абстрактна річ), а їхнього конкретного контенту, виробленого за рік (успішність якого можна виміряти присутністю в чартах стримінгів та хітпарадах, переглядами на ютубі, кількістю глядачів на лайвшоу).

YUNA дається за пісні, кліпи, альбоми, концертні програми, презентовані протягом року. І навіть такі загальні номінації, як “Найкращий виконавець” та “Найкраща виконавиця”, можуть виграти лише ті, в кого вийшло не менше двох нових пісень за рік (це прописано в регламенті). Просто за статус ця премія не дається».

Премію YUNA вручають із 2011 року. Фото: фейсбук, YUNA

Програмна директорка Radio Jazz та ведуча Radio ROKS Соня Сотник, яка впродовж усіх 12 років працює у складі журі YUNA, щодо критеріїв висловила сумніви: «Виміряти середню температуру складно, бо в нас відсутня музична індустрія як така. Спочатку треба побудувати індустрію, а потім влаштовувати премії, інакше ускладнюється визначення параметрів, за якими відбувається оцінка. Що це має бути? Ефіри на радіо, продажі альбомів (які в нас не продаються), перегляди на ютубі (тоді це ютуб-премія) і т. д. За якими критеріями ми вимірюємо успішність?»

Програмний директор Radio Relax і член журі YUNA Руслан Герасименко: «Я б не сказав, що премії дуже впливають на музичне наповнення станцій. Радше навпаки. Премія — це лакмусовий папірець певного сегменту музичного ринку. Він, в більшості, визначається ступенем присутності в радійних і телеефірах. Виконавці вже проробили велику роботу, заявили про себе і створили вартісний пісенний контент. Їх помітили медіа (радіо зокрема). І потім саме ці фактори вкладаються як вирішальні у присуджені номінацій».

Тобто, йдеться про артистів, що вже досягли певного рівня впізнаваності і в результаті зусиль, вкладених у створення нового якісного продукту та презентації його конкретній цільовій (зокрема напрацьованій вже наявній аудиторії шанувальників), потрапляють у топ рейтингів на стримінгах та ФМ-радіо і, відповідно, до номінацій. За словами Герасименка, «робота та досягнення самих виконавців тут — ключові (найбільший прорив року, найкращий концерт року, найкращий чоловічий/жіночий вокал і т.п.)».

Думки експертів хоч і перегукуються, але вочевидь розділилися; це означає, що члени журі обирають критерії та метод оцінювання на свій розсуд.

Водночас це наочно демонструє, наскільки неоднорідний вітчизняний музичний ринок — навіть суміжні або напряму повʼязані елементи існують в абсолютно різних світоглядних і ринкових умовах, а розвиваються ривками й несинхронно.

Як у країні, де система авторського права та обрахунку роялті функціонує радше за дірками в законодавстві, аніж регулюється ним, обирати джерела монетизації, прогнозувати якісь прибутки? А як за відсутності стратегії розвитку креативних індустрій на державному рівні, оцінювати потенціал окремої ніші в бодай якійсь часовій перспективі?

Риторичні питання, але з них закономірно випливає одне чітко на адресу премії YUNA: якщо показники, з якими працює більшість музичних премій у світі, для YUNA не актуальні, то як виміряти її вплив, і чи впливає ця премія на щось узагалі?

Свій до свого по своє (у не найкращому сенсі)

Щонайменше дві третини номінацій YUNA впродовж усіх 12 років формуються зі списків топсотні ФМ-радіо й телеканалів. В основі телевізійного музичного контенту та плейлистах більшості українських ФМ-радіостанцій переважає попмузика. Закономірно, що серед номінантів YUNA музикантів інших жанрів годі шукати — вони там у принципі не можуть опинитись, бо в ефіри та ротації вони не потрапляють.

Ігор Панасов виділив медійну активність як одну з головних причин, за якими артисти зацікавлені потрапити на YUNA: «Поки не прийшов ковід, церемонії нагородження показували топтелеканали країни. Для артистів, карʼєра яких лише починає злітати, це дуже велике діло — потрапити до такого ефіру. Monatik вперше виступив на церемонії у 2015-му, коли його майже ніхто не знав, The Hardkiss — у 2014-му. Окрім того, новини про YUNA розповідає до 200 українських медіа. Засвітитись у них зі статуеткою в руках для багатьох артистів — дуже важливо».

Соня Сотник, як членкиня журі всіх років, зауважила: «99 % премії YUNA — це попмузика, лише одна номінація — рокмузика, до того ж п’ять років поспіль за неї змагалися The Hardkiss і тричі перемагали. Незважаючи на те, що The Hardkiss роблять прекрасний продукт, це виглядало несправедливо, нам здавалося, що можна було б відзначити й інших. Це було спочатку дивно, а з часом перетворилось на локальний мем. Я думаю, що це можна пояснити тим, що 90 % експертів YUNA — це експерти з попмузики».

8 лютого 2012 року в київському Палаці «Україна» відбулася перша в історії церемонії YUNA.

Отже, якщо абсолютна більшість журі — це експерти з попіндустрії, дві третини з яких — очільники, програмні та музичні редактори ФМ-радіостанцій, продюсери медіахолдингів, до яких ці ефемки входять, і ще близько 30 % журі — ведучі тих же ефемок, кілька музичних оглядачів із розважальних каналів, представники квиткових операторів, а нерідко навіть піарники й менеджмент артистів, які номінуються.

Вибір найкращих попартистів відбувається фактично з переліку тих, із ким самі члени журі в той чи інший спосіб працюють. Окрім цих артистів, потрапити до цього списку особливо-то ніхто ззовні й не може, бо люди, які сидять у журі, й люди, які впродовж року вирішують, кого брати в hot-ротацію, формують плейлисти та обирають, кого запрошувати на ефіри, — це одні й ті самі люди.

Не зрозуміло, навіщо залучати для контролю підрахунку результатів голосування в середньому 70 членів журі аж цілу Deloitte (аудиторська компанія, що співпрацює з Grammy), якщо журі фактично складається з людей зі спільними професійними пріоритетами, тотожними бізнес-інтересами та експертністю в одній царині.

Тут нема що фальсифікувати. Поняття «конфлікт інтересів» радше фундамент і запорука комфортного існування цієї системи, в якій «обʼєктивність» — це скорше загроза герметичності.

У складі експертної ради YUNA (це цілий спеціальний дорадчий орган!) цього року, наприклад, дванадцять осіб, із яких двоє співзасновників премії, чотири багатократних переможців «За найкращий менеджмент», представниця Deloitte, топменеджер квиткового оператора, два програмних директора ефемок і один музичний журналіст.

The HARDKISS став найкращим рокгуртом у 2017-му. Фото: yuna.ua.

Прагнули бути гнучкими, а вийшло «прогнутись»

Один із ключових трендів найавторитетніших світових премій в останні роки — диверсифікація, тобто розширення списку номінацій за вузькою спеціалізацією (наприклад, окрема відзнака сонграйтерів), жанрова сегрегація («саундтрек до ігор», «поетичний альбом») та категорії, що відзначають окремі твори за специфічним змістовим критерієм («відображення соціальних змін», «музика добра», «фемтематика»).

Номінально, організатори YUNA також пробували щось подібне — і неодноразово озвучували своє прагнення бути гнучкими та реагувати на актуальні зміни локального ринку. І це підтверджує поява номінації «Найкраща пісня до фільму», коли вітчизняне кіновиробництво стрімко почало набирати обертів. Але якщо проаналізувати динаміку змін регламенту за весь час, помічаємо й інші тенденції.

На момент заснування основні номінації YUNA відзначали найкращих виконавця, виконавицю, гурт, композитора та автора слів (наш аналог сонграйтерів).

Перші зміни регламенту відбулись на п’ятий рік існування (у 2015-му): організатори обʼєднали виконавців із виконавицями в «соло-артиста» (про тренд на гендерну рівність та фемінізм не чули, ні), натомість найкращий гурт нарешті розділили принаймні на категорії «рок» і «поп» (враховуючи спеціалізацію журі за будь-який рік, цей поділ виглядає дуже умовним), «хіпхоп» та «електронна музика» YUNA відкриє у 2018-му.

Як це виглядає в динаміці: 2015-й — Камалія урочисто вітає ONUKA з перемогою над MOZGI, Надією Грановською та ще двома ноунеймами та вручає статуетку «Відкриття року». 2019-й — ONUKA претендує на «Найкращий електронний хіт», але нагороду отримує Іван Дорн. 2020-й — у цій же категорії представлено аж дві пісні ONUKA, але переможицею стає Maruv.

«Конверсія для очільників нагороди: теж медійність та задоволення амбіцій  — проведення премії дозволяє їм почуватися впливовими гравцями індустрії. Це своєю чергою конвертується у відповідне ставлення до них інших представників цієї сфери, звісно, насамперед у попсегменті, бо YUNA, нагадаю, це історія про мейнстрим та про інді, яке хоче вийти в мейнстрим. Гроші. Наскільки мені відомо, до 2020 року завдяки аншлаговим продажам квитків на церемонію YUNA декілька раз виходила в плюс», — пояснив мотиви керівництва премії YUNA Ігор Панасов.

Цілком логічно, що YUNA на 5-й рік виключила номінації «Найкращий композитор» та «Найкращий автор слів» — на користь «Найкращий менеджмент», «Найкращий концерт». Особливо показово, що в усіх категоріях YUNA кількість номінантів коливається в межах чотирьох-пʼяти. Претендентів на «Найкращий менеджмент» журі призначало від 10 до 16!? Прагнули бути гнучкими, а на ділі просто «прогнулись».

Але справжня еквілібристика реагування на актуальні зміни — це історія номінації з початковою назвою «Найкращий артист NewMedia», яку позиціонували як категорію для лідерів українського сегменту стримінгів після Революції гідності та появи 4g-інтернету. Але цю нагороду призначили дуету «Время и стекло», і після цього номінацію виключили.

Невже після 2016 року українських користувачів поменшало на стримінгах, а популярних контент-мейкерів відтоді не зʼявилося? Чому, на думку організаторів, ця категорія неактуальна чи невиправдана? Складається враження, що її створили заради конкретного піар-завдання та закрили одразу після.

Далі на слоті «Найкращий артист NewMedia» відпрацьовували розтяжку, що називається, вздовж і впоперек — назву і формулювання змінювали чотири рази, і показали буквально провисний шпагат — номінацію «Інший формат» (що би це не означало). Ця нагорода стала чи не єдиною, з не просто неочевидним списком номінантів, а з кожним роком все абсурдніше непередбачуваним.

У 2020 році на звання переможців «Інший формат» претендували ВГНВЖ, Dakh Daugters, Sinoptik і Луна (і перемогла). У 2021-му з Луною «змагалися» вже «ДахаБраха», ALLOISE, Pur:Pur і Євген Хмара. Апофеозом став скандал довкола перемоги Dakooka у 2022-му.

Гурт TVORCHI отримав нагороду у 2021-му. Фото: yuna.ua.

Неочевидна небезпека підміни понять

Чому YUNA — не українське Grammy? Тому що трикратна претендентка та володарка справжнього Grammy за «Найкращу класичну збірку», українська піаністка Надія Шпаченко ніколи б не отримала YUNA, бо, за логікою її очільників, вона «неформат» і, відповідно, не може опинитися серед претенденток в основних номінаціях або ще гірше — високопрофесійне журі удостоїло її своєю увагою та поставило в один ряд із Луною.

І справа не в браку коштів чи якихось ресурсів на виправлення цих недолугих, а подекуди принизливих факапів. Проблема в тому, що очільники нагороди не вбачають у цьому ніяких проблем взагалі, і саме це свідчить про тотальну неспроможність більшості причетних до YUNA вийти за межі попсегменту.

Абревіатура YUNA — Yearly Ukrainian National Award. Чому приватна ініціатива продюсера Павла Шилька та бізнесмена Мохаммада Захура позиціонує себе як «єдина національного масштабу» премія?

Саме це формулювання присутнє в усіх публічних комунікаціях премії, кожному пресрелізі, заяві та пості в соцмережах. В «золоті» роки (а такими для YUNA були до ковіду більшість) YUNA комунікувала через головні радіостанції (бо вони належать / керуються тими ж людьми, що і премія), найрейтинговіші телеканали (у 2019-му церемонія транслювалася на «1+1»), таблоїди, розважальні портали тощо.

Не важливо, з яких міркувань 12 років із кожної праски форсять «національний масштаб» — це може бути банальна неспроможність побачити щось за межами власної бульбашки, персональні амбіції власників YUNA чи бізнес-інтереси. Але призводить це до систематичного навʼязування стійкої та докорінно хибної асоціації в масової аудиторії: «українська музика, варта поваги та престижних нагород» дорівнює «попмузика». Це не що інше як підміна понять, і невідповідність назви та змісту є проблемою значно більшою, аніж амбіції засновників премії стати українським Grammy, при цьому дванадцять років лишаючись «славянскім базаром».

Це дуже показова історія, за якою можна оцінити всі наслідки бездіяльності в музичній освіті — катастрофічно низький рівень музичної обізнаності на рівні музичного топменеджменту (що вже говорити про загальну масу населення), відсутність школи професійної музичної критики, якісних профільних видань, справді впливових і авторитетних журналістів. І помножити це на цензуру, пропаганду, системне зросійщення та репресії українських інтелектуалів та митців впродовж кількох сотень років.

Monatik уперше виступив на церемонії у 2015-му, коли його майже ніхто не знав. Фото: yuna.ua.

Амбіції «національного масштабу» — як державна служба: це не лише привілеї, а й величезна відповідальність. У випадку з професійними відзнаками йдеться про фіксацію та визнання на рівні культурного канону. За результатами YUNA «Артистом року» з 2018-го по 2021-й був Monatik, а до того у 2013–2015 роках — Іван Дорн.

Не дивно, що експертне журі із 70–100 експертів інших гідних українських артистів не знайшло. Українська важка сцена вже давно стала ультрапопулярною на зовнішньому глобальному ринку (і це стосується не лише одіозних Jinger), електронна та індісцени з 2014-го не повсякчас, але стабільно підкорювали як мінімум європейські країни — про академічну, джаз, оперу та інші «неформатні» жанри годі й говорити.

З усього цього можна зробити логічний висновок: якщо YUNA і фіксує якийсь канон, то максимум у попмузиці. Для порівняння: навіть Шевченківська премія, хоч і не є профільною, відзначає ширший жанровий діапазон, аніж YUNA.

Соня Сотник: «Премій має бути багато. Наприклад, артист може бути №1 в ютубі, але при цьому нічого не зробив для держави. З іншого боку, ти зробив крутєйший продукт, який оцінили музичні критики усього світу, але тебе ніхто не знає у власній країні, і те, що ти зробив, тут нікому не цікаво.

Нам треба відзначати різних людей у різних галузях — джаз, рок, класична музика… і для цього нам потрібні максимальні вливання в усі галузі. Тоді ми зможемо говорити про премії національного масштабу. YUNA — це приватна ініціатива. Не національна, не державна. Це хороший приклад філантропії, зроблений більш-менш професійно».

Останній пункт перед тим, як закрити тему неприпустимого позиціонування: мовне питання. Окей, опустимо роки до Революції гідності, зрозуміло, що російськомовна музика переважала всюди кількісно. І звинувачувати YUNA в дискримінації україномовних артистів немає жодних підстав, премія справді відзначала всіх україномовних артистів, що потрапляли до вибірки, як ніколи не виникало питань до вибору артистів, вшанованих за «Особливі досягнення» («Бумбокс», «ВВ», «Скрябін» та інші).

Але у 2017 році стався дивний прецедент у вигляді появи нагороди за «Найкращу україномовну пісню». Тобто головна музична премія «національного масштабу» на третій рік після анексії Криму та війни на Донбасі виносить «україномовну пісню» в окрему категорію. Оце вже направду виглядало як привід замислитись, але, на щастя, «Закон про мовні квоти» це непорозуміння виправив раз і назавжди, хоча осад лишився.

Нагородження переможців YUNA 2020: «Время и Стекло», «ДахаБраха», NK, alyona alyona, MONATIK, Alina Pash, JERRY HEIL. Фото: yuna.ua.

Чому YUNA не безнадійна

Повертаємось до питання вигоди від участі в YUNA для артистів. Другий вид конверсії, на думку Ігоря Панасова, мотиваційний: «У це можна не вірити, але саме для початківців і прогресуючих у першій фазі своєї кар’єри музикантів ця премія має велике значення. Звісно, я маю на увазі не андеграунд, а тих, хто мріє про успіх та зірковість. Для них визнання їхньої творчості професійною спільнотою на початку шляху не менш важливе, ніж кількість глядачів на концертах. Це вже коли вони нарощують м’язи, то починають розповідати, як їм байдуже на нагороди, але на початках все зовсім інакше, повірте».

Підтвердити це вдалося, поспілкувавшись не під запис із менеджментом кількох артистів — учасників YUNA. Усі вони також наголошували на відкритості та лояльності організаторів до побажань самих артистів, коли йшлося про формат участі, підготовку спецномерів. Та підкреслювали, що команда, яка тягне на собі левову частку, забезпечує роботу YUNA, складає не більше десяти осіб, але поза піковими місяцями медійної активності часто надають «по дружбі» артистам, що грали на церемоніях / номінантам суттєвий промоційний сапорт.

Звісно ж, це більше про питоме шоубізнесове кумівство, яке має місце в цій галузі будь-якої країни, і не має нічого подібного на прозорий системний підхід до роботи з артистами-переможцями, але для артистів ця підтримка вочевидь приємна і потрібна.

Той факт, що багато артистів неодноразово висловлювали бажання потрапити на YUNA, свідчить про яку не яку, але присутню мотиваційну функцію премії та про її роль, як інструменту заохочення артистів певного сегменту.

Руслан Герасименко: «Для виконавців у преміях на кшталт YUNA головними чинниками є промоція і селфбрендинг, а також визнання власних досягнень і увага з боку медіа. Для медіа (радіо, ТБ і онлайн-видання) це іміджева складова — причетність до інституційних івентів, ринко- та нішеутворення, формування однієї з картин української культури».

Артем Пивоваров виграв першу в кар’єрі нагороду YUNA-2021. Фото: yuna.ua.

Немає жодних сумнівів у тому, що вітчизняним артистам однозначно потрібні та навіть необхідні різного роду мотиваційні механізми, як і в тому, що музикантів, чиї досягнення заслуговують на визнання в Україні, чимало. Музичні премії дуже потрібні в Україні. І чим більше їх буде, чим ширший спектр музичної галузі вони охоплюватимуть, тим більше до них буде довіри, суттєвішою ставатиме їх роль в індустрії, чіткішими та зрозумілішими будуть критерії та конверсія.

Якщо згадати доковідні роки, наявність справді масштабного вітчизняного шоу з червоною доріжкою за участі головних попзірок зі створеними спеціально до події номерами в ефірі головних телеканалів країни навряд можна назвати невдалою ідеєю. Щоб у цьому переконатись, достатньо подивитись номер «Бумбокс» — попурі з церемонії 2019 року, що набрав на ютубі мільйон переглядів.

Не варто забувати і про те, що святе місце в ефірі порожнім не буває і будь-яку щілину, яку не заповнює український контент, завжди знайдеться, ким заповнити з-за поребрика.

І коли йдеться про умовну Надю Дорофєєву з кожної праски, всі погодяться, що краще вона, аніж Бузова. Задовільнення попиту українських глядачів на масштабні музичні шоу за участі вітчизняних артистів топешелону — це питання опору як мінімум в інформаційній війні, від якої залежить, зокрема, й національна безпека, тому тут йдеться не лише про інтереси окремо взятих гравців індустрії.

2023

І от ми підійшли до результатів YUNA 2023. Регламент премії з очевидних причин зазнав радикальних змін. Голосування здійснювалось журі, але не за категоріями, а з єдиного списку топсотні нових пісень, найбільш ротованих на всеукраїнських радіостанціях за період 24 лютого — 31 грудня 2022 року.

Переможців оголосили у квітні, концерт-нагородження відбувся без червоної доріжки з мінімалістичним шоу, долучитись до якого змогли не всі переможці, зокрема ті, хто перебуває зараз на службі у Збройних силах. Але помпезність церемонії цілком компенсували пафосним гаслом «Пісні незламної України».

Через низку економічних, кадрових, безпекових ризиків, спричинених повномасштабним вторгненням, для українських радіостанцій настали дуже непрості часи. І Руслан Герасименко справедливо підмітив, щодо «всі ФМ-станції згадали і підтвердили свою критичноінфраструктурну роль — оперативне оповіщення, інформування і зняття суспільної напруги через свій музичний контент».

Соня Сотник зауважила: «У роботі Радіо Roks мало що змінилося, будемо відверті — ми змінились у 2014-му. Можливо, це для попстанцій був шок і переформатування ефірів, у нас тема війни звучала всі ці роки. Наша аудиторія волонтерить, у нас в студії гостями можуть бути лише діти і військові, ми з Кузіним теж із 14-го року їздимо на передову, так що ми у своїй стихії, продовжуємо працювати як працювали — і з наповненням, і з контентом, і зі зрадою-перемогою в нашої аудиторії завжди було усе більш менш стабільно.

Нас не так розковбасило, як на попсових станціях — для більшості їх зірок усвідомлення сталось 24.02 і було кардинальним. В нас же — достатньо факту, що рокмузиканти пішли до ЗСУ першими, і музичний контент, який вони поставляли з 14-го року, не відрізнявся якимось інфантилізмом і був цілком в темі того, що з нами відбувається — теми патріотизму, війни, Донбасу, складних рішень.

Наша десятка найкращих рокгуртів України як були на передовій всього, що відбувалось в країні, так і залишились. Єдине, що тепер, коли ми їм телефонуємо — вони розповідають не про новини шоу-бізнесу, а новини з передової».

Саме тому важливо не забувати, для кого з представників вітчизняного шоубізнесу та керівників яких радіостанцій — лише на девʼятий рік війна стала шоковим потрясінням та неабияким професійним викликом. А тепер погляньмо на список переможців YUNA 2023.

12 пісень, які набрали найбільше голосів експертів. Отже, переможцями YUNA-2023 стали:

24/02 — «Без обмежень»

2step — «Антитіла» та Ed Sheeran

«Місто Марії» — «Океан Ельзи»

«Біля тополі» — SHUMEI

«Пес Патрон» — KARTA SVITU

«Біля серця» — KOLA

Hey Hey Rise Up — Андрій Хливнюк («Бумбокс») та Pink Floyd

«Чути гімн» — SKOFKA

«Буде весна» — Макс Барських

«Враже» — Енджі Крейда

«Допоможе ЗСУ» — Chico & Qatoshi

Oy U Luzi Chervona Kalyna (Army Remix) — «Бумбокс» та The Kiffness

Але про що ще свідчить цей список?

Навряд хтось заперечуватиме, що у визначений регламентом період в ефірі будь-якої ФМ-радіостанції звучало саме це і цю музику слухали поза ними всією країною. У перші місяці аудиторія слухачів радіо рекордно збільшилась. А як же так вийшло, що половина переможців — це (за логікою YUNA) або рок, або інший формат, і це виявилось не смертельно ні для кого?!

Країна в найстрашніші дні сучасної історії обʼєднувалась, плакала та раділа під «Червону калину», записану на телефон, і «Місто Марії» — під гітару на пішохідному мості, в час коли російські ракети (профінансовані, зокрема, й податками з концертів топових і форматних артистів, і їхніх гастролей у Росії та прихильників російської попси тут в Україні) вбили тисячі співвітчизників і знищили десятки міст.

Хай як смішно це виглядає, але наявність дуетів з Едом Шираном та «Пінк Флойдом» (безвідносно до музичної цінності цих композицій) вказує на те, що нарешті відбувся розворот на 180 у напрямку, протилежному від російського, і артисти, орієнтовані на той ринок, не померли з голоду без концертів у Росії, як і без російськомовних треків аудиторія радіо зуміла якось обійтись. А от від рук російських військових та ракет загинули десятки українських митців і тисячі цивільних людей, пересічних радіослухачів зокрема.

Виконавці, як справжні митці, звісно ж, почали чи не одразу рефлексувати на тему війни у своїй творчості. Мушу визнати, що багатьом це вдається доволі нетривіально, розумно й виважено, і це достойно будь-яких ефірів і ротацій. Звісно ж, є і відвертий несмак і паразитування на темі війни. Професійність музичних редакцій, як і раніше, полягає у відсіюванні якісного від шлаку.

Звісно, жодну з премій в Україні я б не назвав ідеальною. Та сам факт наявності чергового музичного дійства, дискурсу та обговорень (іноді провокативних) навколо присуджень та номінацій, я вважаю радше позитивним явищем. Особливо в такі часи. Головне, щоби всі ми не забували, якою ціною нам дається така можливість.

Десята церемонія Національної музичної премії YUNA відбулася 12 травня 2021 року в київському Палаці «Україна». Фото: yuna.ua.

Замість висновків

Ситуація з YUNA — типова історія про обгортку та зміст. Штучний пафос розбився об жорстокі реалії, але виявився на краще. Можливо, якщо організатори стратегічно переглянуть свої погляди на… на все: принцип відбору номінантів, самі номінації, критерії оцінювання, — і перестануть змішувати бджіл із котлетами, відкриють очі на існування музики поза попсегментом або, навпаки, суто на ньому сфокусуються, але позбудуться недоречного позиціонування з претензією на те, чим не є, звернуть увагу на жалюгідне охоплення сторінок премії в соцмережах та почнуть із цим щось робити — в їхній діяльності буде сенс і потенціал для майбутнього.

Якщо ж надалі намагатимуться повернути «як було» — з великою ймовірністю це стане ще одною колодою для розпалювання потоку відвертого несмаку, розмноження низькосортного кон’юнктурного контенту на кшталт сумнозвісної «Гички» та руху назад до совкових «огоньков» — тільки тепер у вишиванках на червоних доріжках. Це стосується і членів журі, які здебільшого є представниками радіостанцій, що вже звучать саме так.

Можливо, варто зробити висновки з досвіду 2022-го і створити нарешті прозорі відкриті механізми взаємодії з артистами, перестати мислити категоріями абстрактного «формату» 90-х, пошукати баланс — як використати свої ресурси і виховувати музичний смак аудиторії, а не товктися десятиліттями в страху «це ніхто не буде слухати» — і дати більше можливостей слухачам впливати на ефір.