Культурний геноцид: Хто і як впроваджує російську освіту на тимчасово окупованих територіях України
Культурний геноцид: Хто і як впроваджує російську освіту на тимчасово окупованих територіях України
Інформприводом до цього дослідження стали числені заяви російської влади про те, що “денацифікацію” України варто починати зі зміни шкільної програми та підручників на тимчасово окупованих Росією територіях. Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, в березні 2022 року, призначений РФ спікер “парламенту” окупованого Криму Володимир Константинов наголосив, що в разі завезення до навчальних закладів України російських підручників через 10 років з’явиться інше покоління. Станом на зараз Росія вже завезла на тимчасово окуповані території України понад 800 тисяч попередньо відібраних книжок, звітує заступниця секретаря “Единой России” і сенаторка РФ від незаконного збройного формування “ЛНР” Дар’я Лантратова. До речі, саме “Єдиная Россия” є одним з найбільш крупних організаторів-постачальників такої літератури. Необхідність “денацифікації” української освіти обговорювали і в Держдумі РФ.
ІМІ встановив, що Росія розробила і налагодила чотири схеми для “денацифікації освіти” на окупованих територіях України. На їхню реалізацію виділяються кошти з російського держбюджету. Це: “вербування” російських педагогів; “перепідготовка” та “підвищення кваліфікації” колаборантів; відправка до України завербованих студентів, зокрема російських педагогічних факультетів, у рамках “гуманітарних місій” Кремля; терор українських педагогів.
Основна задача російських педагогів на окупованих територіях — знищити національну ідентичність українців через освіту. ІМІ ідентифікував понад 100 осіб - організаторів та деяких виконавців цього злочину. Детальніше про те, що робить Росія з шкільною освітою на території України - в дослідженні ГО “Інститут масової інформації”. З методологією дослідження можна ознайомитися за гіперпосиланням.
Інститут масової інформації наголошує, що намагання Росії впровадити на окупованих територіях свою систему освіти й, відповідно, усі схеми та заходи, які на це спрямовувалися, варто розглядати в контексті культурного геноциду проти українського народу.
ІМІ, зокрема, спирається на концепцію культурного геноциду юриста й автора Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього Рафаеля Лемкіна. Ідея концепції полягає в тому, що поняття “геноцид” не можна зводити лише до масового вбивства: варто враховувати всі аспекти цього злочину, зокрема культурний.
Інститут масової інформації закликає українських правоохоронців та міжнародну спільноту:- Внести зміни до Кримінального кодексу України. Ми потребуємо норми, яка б передбачала безпосередню відповідальність для російських педагогів, що приїжджають на тимчасово окуповані Росією території, щоб нав’язувати українцям національну ідентичність країни-агресора через свою систему освіти.
- Внести російських фізичних та юридичних осіб, які відповідальні за незаконне впровадження російської освіти на тимчасово окупованих територіях України, до міжнародних санкційних списків.
- Враховувати культурний аспект геноциду під час фіксації злочинів Росії проти України, зокрема тих, які пов’язані зі сферою освіти.
ДОСЛІДЖЕННЯ
Росія розробляє програму “денацифікації” освіти в Україні, заявила перша заступниця голови комітету Держдуми РФ з просвіти Яна Лантратова в серпні 2022 року. Посадовиця зазначила, що країна-агресор навіть створила нову міжфракційну робочу групу, яка “протидіятиме викривленню освіти” на тимчасово окупованих Росією українських територіях. Якщо перекласти з кремлівського “новояза”, російська влада має на увазі знищення національної ідентичності українців через освіту, а натомість нав’язування своєї, ворожої ідентичності. Цим РФ почала займатися задовго до повномасштабного вторгнення. Дії Росії сплановані, систематичні й, забігаючи наперед, підпадають під кваліфікацію “культурний геноцид”.
Інститут масової інформації провів масштабне дослідження, щоб з’ясувати, як саме Росія впроваджує свою систему освіти на тимчасово окупованих територіях, що вона передбачає, хто за цим стоїть і скільки коштів на це витрачає держава-агресор. Шляхом збору медійних доказів ІМІ вдалося встановити понад сто осіб, які відповідальні за організацію цього злочину. Вважаємо за необхідне наголосити, що більшість із них, попри свої дії, станом на квітень 2023 року досі не перебувають під санкціями. ІМІ також склав власний перелік російських педагогів, які точно працювали або навіть досі працюють у навчальних закладах окупованих територій. Утім, наразі через прогалини в українському законодавстві домогтися для них належного покарання вкрай складно.
Задля знищення української національної ідентичності РФ розробила і налагодила низку злочинних схем, на реалізацію яких Кремль виділив кошти з російського держбюджету. У дослідженні ми розберемо основні з них, як-от “вербування” російських учителів для роботи на окупованих територіях України, організація так званих гуманітарних місій, “перепідготовка” колаборантів. До речі, багато українських педагогів відмовляються співпрацювати з російськими загарбниками, що, власне, прямо визнають навіть кремлівські пропагандисти, які звітують про дефіцит учителів на окупованих територіях.
Тож РФ вдається до терору українських освітян, щоб схилити їх до співпраці та придушити їхній опір. Питаннями впровадження російської освіти в захоплених українських регіонах опікується перший заступник голови адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко. Із квітня 2022 року посадовець замість Дмитра Козака виконує функції куратора “взаємодії” Росії з незаконними збройними формуваннями “ДНР” та “ЛНР”. Також Кирієнко контролює інші тимчасово окуповані російськими загарбниками території України.
Як росія впроваджує свою систему освіти на тимчасово окупованих територіях України?
Перейти до розділуПерейти до розділуПерейти до розділуПерейти до розділуХто займається незаконним “перенавчанням” українських школярів та студентів? На яких умовах працюють російські вчителі? Яке покарання загрожує освітянам-пропагандистам? Про все це, а також докази того, що Росія чинить культурний геноцид проти українського народу через освіту, читайте в докладному дослідженні Інституту масової інформації.
Перед тим як переходити до схем, які РФ розробила для впровадження російської освіти на окупованих територіях України, окреслимо, що ж таке освіта за “російськими стандартами”. Якщо коротко, по-перше, це побудовані на фейках псевдоісторичні підручники про “подвиги” російських військових та книжки про нібито “злочини” Києва на Донбасі. По-друге, це тотальна заборона на вивчення української мови та літератури або викладання цих предметів факультативно, що де-факто означає те саме. По-третє, так звані уроки “патріотичного” виховання – “Разговоры о важном”, які запровадили в Росії та на тимчасово окупованих українських територіях з 1 вересня 2022 року. “Разговоры” – таке собі продовження російських уроків історії, але під час них викривлюють інформацію про сучасні, а не минулі події. Ось, наприклад, як школярам 5–11 класів рекомендують розповідати про псевдореферендуми щодо приєднання окупованих територій до Росії:
“Это русские земли, на которых живут русские люди. Города Херсон и Запорожье были основаны Екатериной II в 1778 году как центры кораблестроения России. Несколькими годами позже образовались города Луганск и Донецк, ставшие крупными промышленными российскими центрами. Все время эти регионы входили в состав Российского государства, и только лишь последние 30 лет существовали отдельно. Жители этих регионов обратились к нам, к России, с просьбой поддержать их желание вновь стать частью нашей большой страны - России, проголосовав за это в соответствии с международным правом, и мы откликнулись на их просьбу"
– йдеться в матеріалах до уроків на офіційному сайті “Разговоры о важном”.
Окрім того, в Росії анонсували долучення військової підготовки до програми предмета “Основи безпеки життєдіяльності” та нового академічного курсу, присвяченого історії та основам російської державності.
ДВІ МІСЯЧНІ ЗАРПЛАТИ ЗА ТИЖДЕНЬ: ЯК “ВЕРБУЮТЬ” РОСІЙСЬКИХ УЧИТЕЛІВ?
На початку літа 2022 року в Росії взялися складати списки педагогів, які готові поїхати в довготривале відрядження на тимчасово окуповані території Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської та Запорізької областей. Офіційного документа з наказом сформувати такий перелік у відкритому доступі немає. Утім, саме це вимагало зробити мінпросвіти РФ у листі, який адресувало регіональним міністерствам освіти, а ті, своєю чергою, пересилали його керівникам навчальних закладів. Про схему, зокрема, написали російський сайт “Подъем”, інформагентство Барнаула та Алтайського краю “Amic” та оголошений у Росії “іноагентом” онлайн-ресурс “Кавказский узел”.
На запитання про відправлення вчителів на окуповані території України в російському міністерстві просвіти жодного разу не відповіли прямо, але зазначили, що відомство постачає на Донбас підручники й допомагає впроваджувати в освітній процес “качественные российские стандарты”. Регіональні міністерства освіти тим часом не приховували своєї безпосередньої участі у “вербуванні” вчителів і публікували на офіційних сайтах запрошення працювати в Україні.
“ВЕРБОВКА” ВЧИТЕЛІВ
На тимчасово окуповані території російських педагогів заманюють грошима. Так, уряд РФ у Постанові від 17 червня 2022 року визначив, що для громадян, які погоджуються на роботу в Донецькій, Луганській та інших захоплених областях, передбачено виплату 8 тисяч 480 рублів (це близько 3 тисяч 900 гривень. – Ред.) добових за кожен день перебування у відрядженні. Окрім цього, російським учителям також покривають витрати на проживання. Ба більше, за ними мають зберегти робочі місця та зарплату, що на період поїздки виплачується у двократному розмірі.
За даними Росстату, у 2022 році середня зарплата педагога загальної освіти в Росії становить 57 тисяч рублів на місяць. Тобто тиждень праці на окупованих територіях оцінюється у дві місячні зарплати – відповідно, російські вчителі можуть заробити понад 360 тисяч рублів за місяць. До речі, ця сума еквівалентна місячній зарплатні російського пропагандиста, ведучого передачі “Место встречи” на телеканалі НТВ Андрія Норкіна. Принаймні таким був дохід кремлівського посіпаки 2019 року, за даними Федеральної служби виконання покарань, повідомляє російський Insider.
Ми не беремося оцінювати достовірність цих даних і розмірковувати, скільки ще грошей такі, як Норкін, можуть отримувати “в конвертах”, лише зазначимо, що не випадково порівнюємо зарплати російських педагогів на окупованих територіях та кремлівських пропагандистів. Основним завданням учителів з РФ в Україні є не “методичний супровід освітніх процесів”, як зазначають регіональні міністерства освіти, а саме поширення пропаганди та ідеологічний вплив на українських школярів і їхніх батьків. Докази наводимо далі.
Хто з російських педагогів погодився на спокусливу пропозицію заробити і як довго мало тривати їхнє відрядження, було таємницею, допоки міністерство освіти Дагестану випадково не завантажило таблицю із секретною інформацією собі на сайт. На це звернула увагу російська профспілка “Альянс учителів”. Після резонансу в інфопросторі країни-агресора дагестанське відомство видалило всі дані – відновити їх неможливо. Хоча голова Альянсу вчителів Даниїл Кен стверджує, що встиг зберегти інформацію і передав особисті дані російських учителів Службі безпеки України.
У переліку, який оприлюднило міносвіти Дагестану, було 214 людей із 33 регіонів, пишуть російські ресурси, які стверджують, що також мають у розпорядженні таблицю. Відрядження вчителів мало розпочатися 1 вересня 2022 року і тривати рік, утім деяких педагогів планували залишити на окупованих територіях до травня-грудня 2023 року. Варто наголосити, що більшість очільників російських регіональних міністерств освіти, попри своє пособництво мінпросвіти РФ у підготуванні даних педагогів для відправлення до України, станом на кінець березня 2023 все ще не перебували під санкціями. Найбільшу кількість людей (60 педагогів) готувався делегувати на окуповані території Дагестан. У цьому регіоні високий відсоток безробітних з педагогічною освітою, заявляє керівниця Центру досліджень глобальних питань сучасності й регіональних проблем “Кавказ. Мир. Развитие” Саїда Сіражудінова. У списку також були 23 людини від Ярославської області, 20 – від Краснодарського краю, 13 – від Ростовської області. В республіці Алтай, Іркутській та Омській області вдалося “завербувати” по 11 педагогів, в Астраханській – 8, Пензенській – 5 тощо.
Деякі дані таблиці повторювалися, тож не зрозуміло, скільки саме людей планували відрядити на окуповані території, наприклад, з Іванівської області. У будь-якому разі, як зазначали в Альянсі вчителів, список, ймовірно, є лише “уламком” інформації, і педагогів, які погодилися “перенавчати” українських дітей, насправді набагато більше. Утім, невідомо, скільки з тих освітян, яких вдалося “завербувати”, таки доїхали на окуповані території і встигли там попрацювати, адже в середині 2022 року в низці російських регіонів почали скасовувати чи відкладати відрядження педагогів до України на невизначений термін. Причини цього рішення достеменно невідомі. Провладні інфоресурси, посилаючись на російських посадовців, пояснювали, що у квазіреспубліках “ДНР” та “ЛНР”, куди тільки-но збиралися відряджати вчителів, наразі небезпечно.
З ЯКИХ РЕГІОНІВ РОСІЇ ЇДУТЬ ПЕДАГОГИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Зібравши медійні докази, Інститут масової інформації склав власний перелік російських педагогів, які точно працювали або навіть досі працюють у навчальних закладах окупованих територій. До нього ввійшли ті, кого інфоресурси країни-агресора не приховують від своєї аудиторії. Натомість низку російських учителів не вдалось ідентифікувати через те, що їхні історії публікуються під вигаданими іменами або ж відсутня будь-яка інформація, окрім імені. ІМІ встановив 15 працівників освіти, які причетні до незаконного впровадження навчальних стандартів Росії в Україні, а саме: 12 педагогів з Дагестану та по одному з Новосибірської області, Удмуртії та Бурятії. Щоправда, вчителька фізики з Бурятії Оксана Бухольцева, яка також є депутаткою Народного Хуралу республіки, запевняє, що приїхала працювати в окупований Донецьк нібито з власної ініціативи: не перебуває в складі “гуммісії” і не оформлювала відрядження. Наскільки ця інформація правдива, перевірити наразі неможливо, утім пропагандисти люблять акцентувати на тому, що Бухольцева опинилася на Донбасі “по зову сердца”. Депутатка часто дає інтерв’ю прокремлівським ресурсам: розповідає про те, як на окупованих територіях нібито чекали приходу Росії, і поширює фейки, як-от “на учителей со стороны укронацистов началась охота”. Окрім того, Бухольцева організовує збори коштів на потреби російської армії. І, зрештою, депутатка з Бурятії брала участь у псевдореферендумі про приєднання окупованих територій Донецької області до Росії.
Щодо педагогів, які приїхали у відрядження до захоплених регіонів України, найохочіше російські ресурси – як регіональні, так і федеральні – розповідають історії добровольців, делегованих з Дагестану до Запорізької області. Як повідомляло міністерство освіти і науки Дагестану, йдеться про 14 працівників освіти, хоча в низці матеріалів пропагандистів “засвітилися” лише 12. Серед делегованих є і прості вчителі, і ті, які були директорами російських навчальних закладів та посідали інші менеджерські посади. Вже під час роботи на окупованих територіях низці дагестанських педагогів надали вищу кваліфікаційну категорію, підтверджує додаток №1 наказу міністерства освіти та науки Дагестану від 19 жовтня 2022 року. Фах педагогів дуже різний, що також слугує підтвердженням, що на окуповані території їх відрядили насамперед задля ідеологічної “перепрошивки” учнів. Так, один з найчастіших наративів, які поширює кремлівська пропаганда і, власне, новоприбулі педагоги-добровольці, – українська освіта буцімто неякісна і не дотягує до “високих” російських стандартів.
В ефірі одного з дагестанських телеканалів вийшов сюжет про те, як російські вчителі буквально рятують “педагогически запущенных” українських школярів. Педагоги скаржилися, що українські діти до приходу російських окупантів розмовляли лише українською мовою, а “русский язык для них был как английский”, а також нібито вірили, що їхні предки вирили Чорне море – фейк, який Росія розганяє про українців ще з 2014 року. Зі свого боку Георгій Григор’єв, учитель російської мови зі столиці Удмуртії Іжевська, розповідав пропагандистам Першого каналу, що мелітопольці геть не знають російського алфавіту, хоча “прекрасно на нем разговаривают и думают-то почти все по-русски”. Між іншим, у липні 2022 року Григор’єв зізнався американському виданню The Washington Post, що погодився працювати в Україні через “хорошу зарплату” – жодних ідейних міркувань, як-от “помочь восполнить пробелы в знаниях”, про які говорить російське ТБ, в нього не було.
В контексті вигідної Кремлю альтернативної реальності російські посадовці обумовлюють відрядження педагогів на окуповані території буцімто нестачею в Україні кваліфікованих спеціалістів. Проте, навіть якби це не було фейком, незрозуміло тоді, навіщо окрім учителів гуманітарних та соціально-економічних дисциплін країна-агресор відправляє до України вчителів фізкультури. Насправді ж Росія опікується не знаннями, а тим, як позбавити школярів та студентів української ідентичності й виростити з них прихильників путінського режиму – за аналогією до того, як робить це в навчальних закладах федерації.
Російські педагоги, які приїжджають до України насаджувати ідеологію країни-агресора через освіту, мають бути покарані. Але як кваліфікувати їхні дії? Наразі в українському законодавстві немає статті, яка б безпосередньо передбачала відповідальність за таку діяльність російських педагогів на окупованих територіях, а отже воно потребує внесення змін. Річ у тім, що в Кримінальному кодексі України є частина 3 статті 111-1, в якій описуються дії, що чинять російські педагоги на окупованих територіях, проте вона передбачає притягнення до відповідальності громадян України за колабораційну діяльність. У нормі йдеться про “пропаганду в закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за вчинення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти”. Норма передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років із забороною обіймати певні посади або вести певну діяльність на строк від 10 до 15 років.
““Отже, станом на сьогодні притягнути до відповідальності за злочин незаконного впровадження російської освіти можна лише педагогів-колаборантів, які є громадянами України. Щодо педагогів держави-агресора, їх можна притягнути до відповідальності за умови визнання їх співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) вказаного злочину. Фактичне вчинення зазначених дій (безпосереднє виконання) педагогами держави-агресора наразі залишається поза межами кримінальної кваліфікації згідно з нормами чинного Кримінального кодексу України”, – уточнює юрист Володимир Зеленчук.
Наразі виходить так, що російських педагогів можна притягти до відповідальності за статтею 332-1 ККУ “Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї”. В частині першій статті йдеться про те, що зазначені незаконні дії “з метою заподіяння шкоди інтересам держави караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією транспортних засобів”.
До речі, окрім десанту педагогів-пропагандистів, відомо, що до однієї зі шкіл окупованого Мелітополя приїжджали проводити майстер-класи з бойових мистецтв тренер з Калінінграда Вячеслав Морозов та інструктор Російського союзу бойових мистецтв Ігор Кібченко, який також є головою громадської ради партійного проєкту “Единой России” “Детский спорт” в окупованому Криму. Однак річ не лише в причетності Кібченка до проєктів російської влади й схваленні тренерами путінського режиму, варто зважати й на організатора майстер-класу – російське товариство “Знание”. Цю організацію створено на базі радянського Всесоюзного товариства з поширення політичних і наукових знань. У квітні 2021 року Путін наказав, так би мовити, відродити “Знание” і “перезапустить работу общества на современной цифровой платформе. В последние годы оно вроде существует, но вроде как его никто и не замечает”. Під час перезапуску в “Знании” змінили логотип на літеру Z, що згодом стала символом російських загарбників в Україні, та керівництво.
РОСІЙСЬКЕ ТОВАРИСТВО “ЗНАНІЄ”
Наглядову раду товариства тоді очолив перший заступник керівника адміністрації російського президента і куратор “взаємодії” РФ з окупованими територіями Сергій Кирієнко. Членами наглядової ради “Знания” також стали російські міністр просвіти Сергій Кравцов, міністр науки і вищої освіти Валерій Фальков, тодішній голова “Росмолодежи” Олександр Бугаєв тощо. Російське товариство “Знание” позиціонує себе як організація, що нібито виконує просвітницьку роботу та створює “інтелектуальний контент”. Натомість спікерами “просвітницьких” лекцій часто виступають російські політики чи діячі культури і спорту, які підтримують військову агресію проти України. Зокрема, в “Знании” виступали: представниця МЗС РФ Захарова і міністр закордонних справ Лавров, прессекретар Путіна Пєсков, гендиректор пропагандистського холдингу “ВДТРК” Добродєєв, актор-путініст Машков, письменник Лук’яненко тощо. Серед основних цілей, які ставить собі “Знание”, вказано: підтримку педагогів та учнів, фінансування перспективних освітніх проєктів, виховання патріотизму в поколінні, що підростає, та боротьбу з “фальсифікацією” історії.
На практиці ж організація за допомогою своїх проєктів та заходів традиційно зводить усе до поширення кремлівської пропаганди й виправдання злочинів Росії. Яскравий приклад – конференція про впровадження російських стандартів освіти на територіях окупованих Донецької та Луганської областей. Спікерами тоді виступали так званий міністр освіти і науки підконтрольного Кремлю незаконного збройного формування “ЛНР” Іван Кусов та голова комітету Держдуми РФ з просвіти Ольга Казакова. Протягом заходу обоє декілька разів акцентували на тому, яким нібито досягненням є перехід шкіл окупованих територій з української системи освіти на російську. До речі, ось як Казакова пояснювала різницю між російськими та українськими підручниками:
“В российской системе образования в учебниках, в том, как преподносятся знания, как они преподаются, система воспитания, нигде нет ничего о ненависти к какому-то народу. [...] Те учебники, которые мы видели, которые привезли с “освобожденных” территорий (“освобожденными” Росія називає тимчасово окуповані території України. – Ред.) и учебники истории, которые полностью наполнены даже не мифами, не фейками, а фэнтези! Прослеживается ненависть ко всему русскому, к нашей общей истории. У нас такого нет. Россия – это про любовь, про дружбу!”
Тож повернемося до спортивного форуму в окупованому Росією Мелітополі, який організувало товариство “Знание”. Відео заходів немає, як і гарантії, що навіть під час лекцій нібито про бойові мистецтва українським школярам не нав’язують альтернативної кремлівської реальності.
“ГУМАНІТАРНІ МІСІЇ” ТА СТУДЗАГОНИ
Наступна схема, яку організувала країна-агресор для незаконного впровадження в Україні російської освіти, – так звані гуманітарні місії на тимчасово окуповані Росією території. В межах програми з промовистою назвою “#МЫВМЕСТЕ” відбувається відбір, підготовка і, власне, відправлення “вчителів-волонтерів” до України. Як зазначає один з організаторів “місій”, голова комітету Держдуми РФ з молодіжної політики Артем Мєтєлєв, лікарі, медики, психологи, вчителі та решта відібраних фахівців під час програми поїдуть на окуповані території “восстанавливать мирную жизнь”. Показово, що псевдомиротворча команда, яка займається “гуманітарними місіями”, паралельно надає широку підтримку військовим ЗС РФ та їхнім родинам. У рекламі гарячої лінії допомоги мобілізованим від програми “#МЫВМЕСТЕ” героїня ролика, яка нібито сама є дружиною російського солдата, закликає допомагати сім’ям військових і “быть вместе”, поки такі, як її чоловік, “родину защищают”.
Так, російська пропаганда вкотре використовує евфемізми, пом’якшувальні слова та вислови задля приховування того, що відбувається насправді. У свідомості громадян РФ, які вірять у начебто “вимушене вторгнення”, відповідно, не виникає дисонансу щодо напрямів допомоги, яку одночасно надає команда програми.
Пропагандистський сюжет на каналі "Росія 1" про те як волонтери штабу “#МЫВМЕСТЕ” привітали дружин та матерів російських окупантів.Варто згадати й про традиційну для РФ стратегію придушення опору цивільного населення на захоплених територіях: коли країна-агресор спочатку блокує гуманітарну допомогу від міжнародних та українських організацій, руйнує об’єкти цивільної інфраструктури та заклади охорони здоров’я, а потім знімає пропагандистські ролики, де нібито рятує українців, роздаючи їм їжу, воду та медикаменти. Про те, як російські сили розстрілюють людей у чергах до продуктових магазинів і провокують штучний голод на окупованих територіях, писали не лише українські, а й закордонні медіа. За даними постійної представниці Великобританії при ООН Барбари Вудворд, станом на лютий 2023 року понад 17,6 мільйона українців потребують гуманітарної допомоги через обмеження доступу до них Росією.
Тим часом в РФ хизуються начебто успішними результатами надання допомоги жителям окупованих територій. Посадовець Мєтєлєв заявив, що протягом 2022 року було організовано 147 “миротворчих” поїздок на Донбас і що станом на лютий 2023-го на окупованих територіях Донецької області все ще перебуває близько ста російських волонтерів. Зі скількох людей складається кожна з “місій”, невідомо, але в пресслужбі програми повідомляють про понад 1,5 тисячі людей, що волонтерили на окупованих територіях протягом року. Набір охочих їхати до України в складі “місій” на момент публікації цього матеріалу триває, зокрема шукають лікарів та психологів, готових поїхати до Маріуполя. Заявки дозволено лишати з 30 січня по 29 грудня 2023 року.
“Гуманітарні місії” програми “#МЫВМЕСТЕ” реалізуються відповідно до указу президента РФ від 30 квітня 2022 року. Путін наказав Федеральному агентству в справах молоді (або, як його ще називають, “Росмолодежи”. – Ред.) “забезпечити підтримку волонтерської діяльності” на окупованих територіях. Зокрема, цьому органу спільно з Асоціацію волонтерських центрів (АВЦ), якою керує вище згадуваний Мєтєлєв, було доручено розробити порядок відбору і підготовки тих, хто поїде до України. За формування складу волонтерів, зокрема педагогів, згідно з розробленим порядком, а також за супроводження їхньої діяльності відповідає безпосередньо АВЦ. Окрім того, “Росмолодежь” разом з ФСБ та міноборони РФ є організаторами порядку перетину волонтерами російського кордону.
“ГУМАНІТАРНІ МІСІЇ” РОСІЇ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ
То кого беруть у волонтери? На офіційному сайті програми вказують лише дві основні вимоги до кандидатів – досягти повноліття і мати російське громадянство. У порядку відбору та підготовки волонтерів від 27 травня 2022 також зазначають, що до “гуманітарної місії” можна долучитися за умови показування паспорта, виданого незаконними збройними формуваннями “ДНР” чи “ЛНР”. Окрім того, нібито враховується наявність профільної освіти й волонтерський досвід, ще кандидат має засвідчити, що готовий до безперервної участі в “місії” аж до її завершення. Поїздки на окуповані території тривають від 14 до 40 днів.
ЕТАПИ ВІДБОРУ І ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ РОСІЙСЬКИХ “ГУМАНІТАРНИХ МІСІЙ” НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ
Відбір кандидатів здійснюється в декілька етапів, кожен з яких супроводжується ретельними перевірками з боку команди Асоціації волонтерських центрів. До речі, перевіряють не лише волонтерів, а й організації, які надсилають заявки на “допомогу”. Серед вимог, які висувають до останніх – не входити до переліку так званих іноагентів та міжнародних організацій, що заборонені в Росії, “ДНР” та “ЛНР”, а також не входити до переліку організацій і не мати стосунку до фізичних осіб, яких Росія вважає “терористами” та “екстремістами”. Кандидати у волонтери ж спочатку мають заповнити заявку на платформі “ДОБРО.РФ”, керівником якої значиться все той же голова комітету Держдуми РФ з молодіжної політики й очільник Асоціації волонтерських центрів Артем Мєтєлєв.
Ті учасники програми, чиї анкети схвалили, допускаються до проходження онлайн-курсу про основи медичної та психологічної допомоги, який розробила АВЦ спільно з Російською гуманітарною місією, Російським Червоним Хрестом та Всеросійським громадським рухом “Волонтери-медики”. Матеріали курсу, принаймні ті, що доступні без реєстрації на платформі, не містять агресивної пропаганди, характерної для працівників кремлівських інфоресурсів. Утім, у першому модулі учасникам пропонують ознайомитися з поняттям і базовими нормами міжнародного гуманітарного права, які Росія постійно порушує.
Після онлайн-курсу кандидати проходять тестування та індивідуальну співбесіду. Що саме питають у майбутніх волонтерів на цьому етапі – таємниця за сімома замками. У порядку відбору волонтерів ідеться лише про те, що тести покликані визначати мотивацію участі в “гуманітарній місії”, специфічні компетенції, ступінь відповідальності, стресостійкості та інші якості, які заведено вказувати в різних вакансіях. Проте навіть цей етап не є завершальним. Після тестування кандидатів у волонтери можуть запросити на ще одну співбесіду – цього разу з організацією, що базується на окупованих російськими військами територіях і, власне, надіслала заявку на отримання “допомоги”. Наразі достеменно не відомо, чим зумовлена така складна багатосходинкова система перевірки охочих поїхати до України в складі російської “гуммісії”.
Можливо, в такий спосіб організатори поїздок на окуповані території намагаються запобігти витоку небажаної інформації в публічний простір. Зокрема, приховати той факт, що досвідчених фахівців серед охочих волонтерити в зоні воєнних дій небагато, а отже нестачу кадрів перекривають за допомогою менш захищених категорій населення. Під час перевірок, ймовірно, намагаються відібрати найбільш “ідейних” і “благонадійних” кандидатів, з якими навряд виникнуть проблеми на кшталт розголошення закритої інформації після повернення з України. Можемо також припустити, що на етапі співбесід з кандидатами проводять “хвилинку політінформації”, спрямовану на виправдання дій РФ, посилення “ура-патріотичних почуттів”, а також інформують щодо даних, які можна розголошувати, а які – ні. Детальніше про це – далі в матеріалі.
Отже, обрані волонтери проходять дводенне навчання в Ростові-на-Дону, де відпрацьовують навички роботи в екстремальних ситуаціях. До речі, на сайті “місій” серед вимог до волонтерів на рівні з професійним досвідом зазначають “усвідомлену готовність перебувати на території, де запроваджено режим воєнного стану”. Навчання на цьому етапі проводять працівники Донського державного технічного університету, МНС Росії, Всеросійського студентського корпусу рятівників, громадської організації Liza Alert та Державного автономного закладу “Донволонтер” у Ростовській області. Всі ці установи є пособниками організаторів незаконних поїздок на тимчасово окуповані території України, під час яких набирають і російських педагогів (або частіше студентів педагогічних ВНЗ. – Ред.) для подальшого ідеологічного “оброблення” українських дітей та молоді.
Відправлення російських працівників освіти на окуповані території саме в складі “гуманітарних місій” програми “#МЫВМЕСТЕ” не є поширеним явищем. Підтвердженням цьому є те, що на сайті “ДОБРО.РФ” зрідка вивантажують оголошення про набір педагогів для “волонтерства” на захоплених Росією територіях. Якщо ж таких фахівців шукають, то часто для проведення позанавчальної роботи в освітніх установах: йдеться, зокрема, про так звані патріотичні заходи. Окрім того, в російському інфопросторі найчастіше розповідають про студентів (з нібито багатим волонтерським досвідом. – Ред.) у складі “гуммісій”, тоді як “портретних” сюжетів про досвідчених педагогів-добровольців, які долучилися до ініціативи “#МЫВМЕСТЕ”, майже не знайти. Якщо ж на такі матеріали й вдається натрапити, вони нагадують історії про радянських “ентузіастів-бамівців”, коли люди з освітою і кваліфікацією відмовляються від звичного, комфортного життя, щоб працювати на будівництві чи інших громадських роботах на окупованих територіях. Наприклад, регіональний телеканал Хакасії в січні 2023 року показав сюжет про вчителя з Абакана Олександра Рябова, який восени 2022-го їздив до Луганської області, щоб розвозити продукти місцевим жителям, які “пострадали от обстрелов украинских националистов”.
Щодо ж студентів-волонтерів, які беруть участь у “гуммісіях” на окупованих територіях, про них пишуть і на сайтах федеральних інфоресурсів, і регіональні інформагентства та платформи навчальних закладів. Утім, федеральні сайти зазвичай не публікують особистих історій “добровольців” та містять небагато деталей. Це може бути назва закладу, від якого відряджають студентів, і регіон, де саме вони волонтеритимуть, іноді публікації містять перелік робіт, що необхідно буде виконувати, та колективне фото “добровольців”. Тоді як на регіональних інфоресурсах частіше можна побачити інтерв’ю зі студентами про роботу в Україні. Матеріали такого штибу схожі один на одного патетичною манерою викладу: учасники “місій” у них завжди чи то “не задумываясь рвутся в бой”, чи то погоджуються волонтерити, “не раздумывая ни минуты, по зову сердца” і прагнуть “донести до людей правду”.
Було б необ’єктивно стверджувати, що на окупованих територіях узагалі немає студентів, які опинилися там з власної волі й через “ідейні” міркування. Тож окремі історії, які поширюють російські пропагандистські ресурси в межах піару ініціативи “#МЫВМЕСТЕ”, можуть бути правдивими. Утім, досить підозрілим видається, коли в складі однієї “місії” опиняється група студентів з одного університету чи факультету. Про такі випадки російські ресурси повідомляли неодноразово. Зокрема, про відправлення до окупованого Маріуполя і Херсона близько 20 студентів педагогічного університету (про який саме заклад йдеться, в публікації не зазначають. – Ред.) розповідав у червні 2022 року керівник апарату регіонального штабу “Молодой гвардии” у Волгоградській області Микита Слузов.
Організація “Молодая гвардия” була заснована провладною партією РФ “Единая Россия” і співпрацює з Асоціацією волонтерських центрів, допомагаючи у відборі волонтерів для окупованих територій. Невже ідея заповнити заявки й податися на програму виникла в усіх одночасно, чи це була домовленість між “особливо свідомими”? Сам Слузов скаржився на нестачу людського ресурсу і зазначав, що, оскільки охочих долучитися до “місії” небагато, педагогів або студентів залучатимуть не лише до освітнього процесу, а й до громадських робіт та формування бібліотечного фонду. Річ у тім, що партія “Единая Россия” також є організатором акції “Книги – Донбассу”, в межах якої на окуповані території постачають російські підручники та книжки, написані російською мовою і такі, що не суперечать кремлівській ідеології.
На думку про добровільно-примусовий характер набору наводить і факт нерівності умов, на яких студентів відправляють на окуповані території. Так, з 1 липня 2022 року до “гуммісій” в Україну долучилася молодіжна організація “Российские студенческие отряды” (РСО), створена 2004 року за підтримки міністерства освіти РФ. “Місії” студзагонів зазвичай тривають від двох до трьох тижнів, але учасникам можуть запропонувати лишитись і на довший термін.
Перша група волонтерів від РСО охоплювала 50 студентів. Їх набрали для роботи у квазіреспубліках “ДНР” та “ЛНР” за трьома напрямами – педагогічний, медичний та будівельний. Парламентська газета РФ тоді стверджувала, що працювати безкоштовно доведеться всім – “даже бывалым студотрядовцам, которые обычно получают вознаграждение за свой труд”. Водночас казанський ресурс “Бизнес Online”, посилаючись на керівника татарстанського регіонального відділу РСО, уточнив, що студентам-будівельникам таки виплачуватимуть зарплату в розмірі 65 тисяч рублів на місяць. А от грошей для медиків та педагогів дійсно до бюджету не заклали.
Усе, на що можуть розраховувати учасники “гуммісії”, відповідно до указу президента Росії від 30 квітня 2022 року, – компенсація в разі травми в розмірі 3 мільйонів рублів. У разі ж смерті волонтера його родині мають виплатити 5 мільйонів рублів. Тож логічно, що “місії” не мають популярності серед освітян зі стажем. Більшість досвідчених педагогів, які займаються незаконним впровадженням російської освіти в Україні, потрапляють на окуповані території не в складі “гуммісій”, а їдуть у довготривале відрядження внаслідок “вербування”.
РОСІЙСЬКА “ПЕРЕПІДГОТОВКА” ТА “ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ” КОЛАБОРАНТІВ
Понад 20 тисяч учителів з окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей пройшли “перепідготовку” за російськими освітніми стандартами, ще близько 15 тисяч педагогів проходять російські курси з “підвищення кваліфікації”. Про це в лютому 2023 року повідомила перша заступниця голови комітету Держдуми РФ з просвіти Яна Лантратова. Обов’язкова “перепідготовка” – одна зі схем, яку держава-агресор організовує в межах незаконного впровадження російської освіти в Україні і яка передбачає опанування певних знань з нуля.
Так, на російську “перепідготовку” зазвичай відправляють учителів української мови, літератури, історії України та початкових класів, які погодилися на співпрацю з окупаційною владою і тепер прагнуть викладати російську мову, літературу й історію Росії відповідно. Своєю чергою курси з “підвищення кваліфікації” часто проходять директори та завучі навчальних закладів окупованих територій, зокрема йдеться про російську програму “Управление образовательными системами”.
Перепідготовка і перекваліфікація не одне й те саме, утім зазначимо, що в інформаційному просторі країни-агресора ці поняття подеколи плутають, навіть коли розповідають про організовані Росією “перенавчання” українських освітян. Педагоги, які викладають на захоплених територіях за програмами РФ, прирівнюються до колаборантів, заявляє голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак. Відповідно до частини 3 статті 111-1 Кримінального кодексу України, колабораційна діяльність освітян, зокрема поширення ними пропаганди країни-агресора в навчальних закладах, карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом до шести місяців, або позбавленням волі до трьох років із забороною обіймати певні посади або вести певну діяльність від 10 до 15 років.
Проводити курси “перепідготовки” та “підвищення кваліфікації” в Росії можуть як комерційні, так і державні заклади, якщо мають ліцензію на освітню діяльність від Федеральної служби з нагляду у сфері освіти та науки. Утім, консолідованого переліку установ, яким надали повноваження “перенавчати” педагогів з окупованих територій, немає. Чи не найбільш розпіареним у російському інфопросторі серед усіх закладів, які займаються “перепідготовкою” та “підвищують кваліфікацію” педагогів-колаборантів, є центр “Машук”.
Серед ініціаторів проєкту – Федеральне агентство в справах молоді (“Росмолодежь”) та російське товариство “Знание”. Так званий освітній центр відкрили в серпні 2022 року в П’ятигорську. Тоді першими учасниками “освітнього заїзду” стали педагоги з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Під час відкриття закладу куратор “взаємодії” Росії з квазіреспубліками “ДНР” та “ЛНР” Сергій Кирієнко назвав “Машук” “центром подготовки героев нашего времени”.
Наприкінці жовтня 2022-го керівник центру Антон Серіков, який також є заступником гендиректора Всеросійського товариства “Знание”, повідомив про намір розширювати сферу впливу “Машуку”. За словами Серікова, окрім педагогів загальноосвітніх та вищих навчальних закладів, центр готує програми “перепідготовки” для керівників дитячих літніх таборів, а також планує роз'яснювати екскурсоводам та блогерам, які саме знання їм варто “передавати” та які інструменти для цього залучати.
Щодо курсів з “підвищення кваліфікації” країни-агресора, варто зазначити, що їх неохоче відвідують самі російські працівники освіти. Ба більше, курси додаткової професійної освіти, схоже, аж настільки непопулярні в РФ, що для підвищення інтересу до них кремлівська пропаганда вдається до прихованої реклами в публікаціях з… гороскопами. Зокрема, такі матеріали публікує пропагандистський портал “Московский комсомолец”. Наприклад, в антинауковій публікації Приметы на день Наума: что нельзя делать 14 декабря 2022 года радять: “14 декабря подумать о продолжении обучения. Если появится возможность, запишитесь на курсы повышения квалификации или изучения новой профессии”. Якщо ж вірити “пророцтвам” іншої антинаукової публікації під заголовком Звездные деньги: названы самые богатые знаки зодиака в августе, “представители стихии Огня выберут курсы повышения квалификации. Знания откроют новые возможности как в карьерной, так и в денежной сферах”. І, зрештою, “астрологи” рупора Кремля рекомендують не відмовлятися від курсів з підвищення кваліфікації, якщо на них спрямує керівництво, просто тому, що “отлично пойдет учеба”.
Утім, незалежно від бажання, Федеральний закон “Про освіту в РФ” зобов’язує педагогів систематично підвищувати свій професійний рівень – не рідше ніж раз на три роки (та це ще не означає, що трудовий чи колективний договір у навчальному закладі не передбачатиме обов’язку проходити курси частіше. – Ред.). Якщо ж освітянин відмовляється відвідувати курси, його можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності. Так, російські педагоги скаржаться на подеколи абсурдний зміст лекцій та домашніх завдань у межах курсів і наголошують, що це додаткове навантаження, яке лягає на них окрім основної роботи. Також освітяни обурюються, що їх часто зобов’язують покращувати професійний рівень не в межах свого предмета: умовно вчителі фізкультури в рамках “підвищення кваліфікації” мають пройти курс із історії, а історикам можуть запропонувати психологічний курс.
У чому логіка і як давно РФ практикує “підвищення кваліфікації” в такому форматі, достеменно невідомо. Проте з огляду на те, що на тимчасово окуповані території Росія відправляє педагогів-добровольців будь-якого фаху, країна-агресор може використовувати курси з підвищення кваліфікації як “виправдання”, чому якийсь російський фізкерівник нібито викладатиме історію чи географію краще, ніж український педагог з відповідним фахом, який насправді просто відмовився співпрацювати із загарбниками.
Немає в Росії і уніфікованого підходу до “перенавчання” колаборантів. Низку працівників освіти з окупованих територій скеровують проходити курси з підвищення кваліфікації безпосередньо в Росії, а когось зобов’язують лише до онлайн-навчання. Ба більше, колаборантів з одного навчального закладу можуть розкидати по різних містах і запропонувати різні умови проходження курсів. Так, працівниця підконтрольного Кремлю Луганського інформаційно-методичного центру Тетяна Кондрашова в коментарі регіональному інформагентству MSK1.RU розповіла, що директорів та завучів шкіл відправляють підвищувати кваліфікацію до Москви, а вчителів-предметників – до Ростова, де Академія мінпросвіти РФ відкрила філіал спеціально для переведення колаборантів на “російські стандарти освіти”. Сплатити вартість проїзду до Ростова луганські педагоги мають самі, хоча спочатку витрати на проїзд обіцяли покрити, уточнює вчителька однієї зі шкіл Луганської області, що побажала лишитись анонімною. Директорам і завучам, яких везуть на курси до російської столиці, оплачують проїзд із Ростова та області й назад. Про це повідомив гендиректор фірми “Мегабас” Денис Каталов, який уклав контракт з Академією мінпросвіти РФ про надання послуг перевезення. Між іншим, для педагогів, які проходять курси з підвищення кваліфікації дистанційно, навчання платне. Наприклад, за запропоновані курси з історії та російської мови з урахуванням пільг для квазіреспублік “ДНР” та “ЛНР” освітянам доведеться викласти по 1800 рублів. Зазвичай курси з підвищення кваліфікації для колаборантів тривають тиждень.
Розробники, які складають програми для “перенавчання” освітян з окупованих територій, різняться залежно від спрямування курсу (окремі предмети, як-от біологія, або управлінські дисципліни для керівників закладів. – Ред.) і цільової аудиторії, на яку він орієнтований, – це педагоги й керівники загальноосвітніх закладів чи ВНЗ. Академія мінпросвіти РФ, наприклад, створила програми “Воспитание и развитие дошкольников”, “Школа современного учителя биологии”, “Школа современного учителя химии”. У своїх матеріалах працівники академії пропонують давати вчителям не лише інформацію, безпосередньо пов’язану з певною дисципліною, а й розповідати, як “інтегрувати” окуповані території в російський “єдиний” освітній простір. А от програму “Управление образовательными системами” для керівників шкіл мінпросвіти РФ розробляла спільно з Міським методичним центром Департаменту освіти та науки Москви. Уніфікованого переліку розробників і лекторів курсів з підвищення кваліфікації, які організовують для вчителів та керівників загальноосвітніх навчальних закладів окупованих територій, немає – та сама історія з колаборантами, які працюють у ВНЗ.
Утім, у випадку останніх певну впорядкованість таки можна відстежити, адже в травні 2022 року 24 російські ВНЗ стали партнерами 22 навчальних закладів захоплених територій Донецької та Луганської областей. Договори про співпрацю уклали в межах наказу міністерства науки і вищої освіти РФ. У документі чітко не прописано, що партнерство зобов’язує російських освітян визначених установ розробляти або проводити курси з підвищення кваліфікації для колег з Донецької та Луганської областей. Міністр науки і вищої освіти Росії Валерій Фальков говорить про “взаємодію” закладів узагальнено: мовляв, вони спільно організовуватимуть навчальний процес, ділитимуться досвідом, налагоджуватимуть студентський обмін тощо.
Утім, у російському інфопросторі можна знайти докази, що низка ВНЗ з “партнерського” списку так чи інакше причетна до курсів з підвищення кваліфікації для колаборантів. Наприклад, Південний федеральний університет, який “запартнерився” з Горлівським інститутом іноземних мов, виступає одним з організаторів курсів з підвищення кваліфікації псевдоісторичного спрямування для педагогів з Донбасу. Лекції в межах курсу були присвячені “истокам формирования древнерусской государственности и объединения земель, а также формированию территории России в XVI–XVII веках”. Інакше кажучи, викладачів історії з Донецької та Луганської областей навчають, як підтасовувати історичні факти та нав’язувати своїм студентам кремлівські наративи на кшталт того, що Донбас нібито є “історично російською землею”, а 2014 року в Україні відбувся “переворот”. В основу програми курсу лягли матеріали Російської академії освіти (РАО) та Російського історичного товариства (РІТ). Обидві організації не перебувають під санкціями попри те, що підтримують російську військову агресію проти України та керують низкою проєктів, які спрямовані на знищення української мови, історії та культури, зокрема шляхом незаконного впровадження російської освіти на окупованих територіях та вилучення українських книжок. Тобто працівники РАО та РІТ за умови, якщо на них не накладено персональні санкції, як-от на керівника РІТ та голову Служби зовнішньої розвідки Росії Наришкіна, можуть вільно пересуватися країнами цивілізованого світу і теоретично навіть здатні уникнути покарання за свою злочинну діяльність.
Це лише один з численних прикладів ВНЗ країни-агресора, які беруть участь у схемі впровадження російської освіти на окупованих територіях шляхом “вишколу” колаборантів. РФ продовжує працювати над розширенням центрів, які проводили б курси з “підвищення кваліфікації”. Так, у 2023 році міністерство освіти і науки Росії планує відкрити 20 центрів, які вели б цю діяльність у межах нового курсу “Основы российской государственности” для викладачів ВНЗ. До речі, програму курсу розробили за особистим розпорядженням Путіна.
ЯК ОКУПАНТИ ТЕРОРИЗУЮТЬ УКРАЇНСЬКИХ ОСВІТЯН?
Переслідування та залякування через проукраїнську позицію, викрадення, ув’язнення та утримання в нелюдських умовах, катування, вбивства, сексуальне насильство, тяжкі тілесні та психічні ушкодження – всі ці злочини російська армія та афілійовані збройні групи чинять щодо цивільних українців. Перелічені протиправні дії, відповідно до статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, є злочинами проти людяності. Ба більше, з огляду на те, що злочини скоюються з наміром повністю або частково знищити українську націю, про що, зокрема, свідчить масовий, спланований та систематичний характер дій країни-агресора, вони є ознаками геноциду Росії проти українського народу. Весь “спектр” воєнних злочинів Росія застосовує, зокрема, щодо українських працівників освіти, які відмовляються співпрацювати з окупантами, – це також є стратегією незаконного впровадження російської освіти на тимчасово захоплених територіях України. Отже, загарбники намагаються схилити освітян на свій бік та придушити їхній опір. Окремої статистики щодо кількості протиправних дій збройних сил РФ та афілійованих груп саме щодо українських працівників освіти немає. Утім, з огляду на свідчення українських освітян, які пережили російську окупацію, членів їхніх родин тощо, стає зрозуміло: терор щодо працівників освіти відбувався на всіх захоплених територіях, тому злочини слід вважати частиною системи, а не поодинокими випадками.
Приголомшливі історії про звірства російських окупантів та підконтрольних Кремлю представників незаконних збройних формувань публікують не лише українські, а й закордонні ЗМІ. Так, експерти міжнародної Мобільної групи правосуддя зібрали докази того, що російські катівні в Херсоні, де серед інших цивільних ув’язнювали й українських учителів, не були випадковими, зазначає британське видання The Guardian. Опитавши понад тисячу людей, які пережили російську окупацію та катування, слідчі підтвердили – центри тортур були частиною плану окупантів, гроші на їхнє облаштування виділялися з російського держбюджету і функціонували під керівництвом ФСБ РФ. Також окупанти залучали до роботи в катівнях працівників російської пенітенціарної служби та колаборантів. Ув’язнених українців могли годинами катувати, включно із застосуванням електричного струму.
А от українська 75-річна вчителька Людмила Мимрикова із села Миролюбівка Херсонської області пережила жах російської окупації просто у власному будинку. Історію Людмили опублікувала українська служба ВВС: “Через місяць окупації Людмила мала можливість виїхати з дочкою Ольгою на територію, яку контролювали українці. Але попри благання Ольги вона відмовилася переїхати в безпечне місце, бо сподівалася зберегти своє майно, а насамперед зібрану нею колекцію документів про історію свого села та родини”. У ніч на 13 липня 2022 року в дім жінки ввірвався проросійський заколотник. Він бив Людмилу, душив, завдав ножових поранень та зґвалтував. Чи знав нападник про професію Людмили, невідомо. Утім, через війну, яку Росія розв’язала проти України, цивільні, зокрема педагоги, постійно перебувають у небезпеці, зникають безвісти чи гинуть за страшних обставин: у катівнях, від ворожих снарядів солдатів РФ і афілійованих збройних груп. У будь-якому разі Україна втрачає своїх громадян і тих, хто безпосередньо працює над збереженням національної та культурної ідентичності. Про працівників освіти з різних регіонів, які загинули внаслідок російської агресії, можна прочитати, зокрема, на сайті українського онлайн-медіа “Свідомі”. Журналісти працюють спільно з Агенцією медійного росту “АБО”, яка після початку повномасштабного вторгнення створила проєкт “Меморіал: вбиті росією”.
Один з тих, кого російські окупанти закатували до смерті саме через проукраїнські погляди, – вчитель математики, 60-річний Сергій Божко, житель села Лоцкине Миколаївської області. Дружина Сергія Тетяна Божко в коментарі журналістам “Факти. ICTV” стверджувала – про політичну позицію її чоловіка російська армія і так звана поліція незаконного збройного формування “ДНР” знали й цілеспрямовано розшукували саме його: “Приїхали автоматники, зайшли у двір: “Де чоловік?” Я так думаю, що знали, куди вони йшли, до кого. Кричали на нього: “Укроп! Укроп!”
Вчительку математики та інформатики з Броварів, 25-річну Людмилу Андрушу, російська окупація застала в домі її батьків у селі Старий Биків на Чернігівщині. Дівчину затримали і, як згодом з’ясувалося, вивезли до Росії. Сестра Вікторії Ольга в інтерв’ю правозахисній організації Human Rights Watch розповіла, що російські військові приходили з обшуком до їхньої родини кілька разів, стверджуючи, що вони могли співпрацювати з українськими силами. Спочатку 25 березня затримали Вікторію (організація HRW припустилася помилки в англомовній версії історії: Вікторію затримали саме 25, а не 26 березня. – Ред.). Окупанти знайшли, що вона передавала інформацію про пересування російських військ, і звинуватили в шпигунстві. Вікторія не була працівницею спецслужб, перебувала у своїй країні на момент окупації і передавала інформацію, важливу для збереження життя українців від агресивної Росії, – це, до речі, міг зробити будь-хто, адже після повномасштабного вторгнення з’явились урядові чат-боти, де кожен міг надати дані стосовно локації ворога та ворожої техніки.
Після викрадення Вікторії окупанти прийшли до будинку родини знову, щоб забрати документи дівчини, а також затримали її матір через те, що “погано виховала” доньку. Жінка змогла повернутися додому лише після деокупації села 31 березня. Натомість місце перебування Вікторії Андруші тривалий час було невідоме – згодом виявилося, що її ув’язнили в Курському СІЗО. 29 вересня дівчину звільнили та повернули додому. Вікторія розповідала про побиття, залякування та приниження в російській в’язниці. Зокрема, людей катували струмом, жінкам погрожували поголити їх налисо, примушували співати щоранку гімн держави-агресора та інші проросійські пісні, рухатися по СІЗО можна було лише нахиленими під кутом 90 градусів.
А от директорку ліцею №2 Оксану Якубову з міста Нова Каховка Херсонської області окупанти звинуватили в тому, що вона “займається впровадженням української освіти на території РФ”, повідомляє проєкт Радіо Свобода “Новини Приазов’я”. Її та колегу, директорку новокаховського ліцею №3 Ірину Дубас, російські військові кинули в підвальні камери та намагалися змусити співпрацювати. Зокрема, продовжити навчання за російською програмою та повернути в навчальний заклад комп’ютери, які вчителі використовували для віддаленої роботи. Якубова розповідає, що техніка була потрібна російським силам для створення ілюзії “показової російської школи”. Через тиждень після ув’язнення, коли колеги директорки привезли комп’ютери, жінку відпустили.
З російськими окупантами відмовилася співпрацювати й 60-річна директорка Іванівського ліцею в Харківській області Лідія Тільна. Лідію затримали під час спроби виїхати з окупації: виявилося, що вона перебуває в “чорних списках”, розповіла жінка журналістам 24 каналу. Протягом 19 днів її тримали на Агрегатному заводі в місті Вовчанськ на Харківщині, де морили голодом, погрожували застрелити, одягали мішок на голову і знов-таки змушували співати гімн країни-окупанта.
Паралельно з терором українських працівників освіти Росія вдавалася до залякувань та підкупу батьків українських школярів. Зокрема, Харківська правозахисна група повідомляє, що на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей російські загарбники погрожували українським сім’ям відібрати дітей, якщо їх відмовляться віддавати до підконтрольних Москві освітніх закладів. Також перед початком навчального року президент Росії оголосив про виплату 10 тисяч рублів кожному школяру на окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Харківської та Херсонської областей за умови, що вони підуть навчатися до педагогів-колаборантів та загарбників.
Окрім воєнних злочинів проти українських освітян на окупованих територіях Росія вчиняє ще цілу низку протиправних дій, які спрямовані на знищення української освіти. За даними Міністерства освіти і науки України, станом на 24 січня 2023 року країна-агресор пошкодила 3051 навчальний заклад. У ЮНІСЕФ налічили 5,3 мільйона українських дітей, які через війну Росії мають труднощі з отриманням освіти. Діти, зокрема, скаржаться на відсутність світла, інтернету та неможливість навчатися очно через обстріли та зруйновані вщент школи. Відомі й випадки, коли російська армія та афілійовані збройні групи перетворювали будівлі шкіл на військові бази. Управління стратегічних комунікацій ЗСУ повідомляє, що окупанти зумисно передислоковують свої війська до шкіл, дитсадків, лікарень, бізнес-центрів і супермаркетів, щоб сховатися за місцевими жителями та обмежити ЗСУ в завдаванні ударів по ворогу. Окрім того, кремлівська пропаганда регулярно поширює фейки та маніпуляції про нібито зумисні обстріли закладів освіти українськими військовими. У такий спосіб російські провладні інфоресурси намагаються демонізувати Збройні сили України:
Трапляється і так, що кремлівську пропаганду та фейки, де використовується прийом “віддзеркалення” (коли агресор звинувачує у своїх злочинах жертву. – Ред.), поширюють не тільки російські провладні інфоресурси, а й закордонні. Наприклад, 25 лютого 2022 року британський таблоїд The Sun опублікував на своєму ютуб-каналі відео, в якому чоловік у військовій формі без розпізнавальних знаків стверджує, нібито школу в місті Горлівка Донецької області обстріляли ЗСУ, внаслідок чого загинули двоє вчителів. “Детей в школе не было: они сейчас все “эвакуированы” либо сидят по домам”, – говорить він. Насправді ж доказів того, що школа постраждала через українських військових, немає. Відсутні й пояснення, хто ці невідомі на відео, що вони роблять у будівлі школи й чи не через те, що вони зайняли освітній заклад, діти, власне, і не можуть навчатися офлайн. Ба більше, в описі до відео чоловіка, який коментує ситуацію і звинувачує ЗСУ в обстрілі, називають просто “слідчим”, без уточнень.
Насправді ж Ігор Крупко – один з представників підконтрольного Кремлю незаконного збройного формування “ДНР”. Саме окупаційна влада призначила Крупка так званим слідчим горлівської міжрайонної прокуратури, що підпорядковується Москві. Сюжет The Sun порушує низку журналістських стандартів, таких як достовірність, точність, повнота, баланс думок. У відео, окрім представника незаконного збройного формування “ДНР”, показують лише коментарі громадян із проросійською позицією, а отже в аудиторії може скластися хибне враження, нібито всі місцеві на боці країни-агресора. Та й саму Горлівку працівники таблоїда називають не тимчасово окупованим Росією містом, а “separatist-held”, що в перекладі означає “контрольоване сепаратистами” місто. Натомість Інститут масової інформації наголошує – в Україні немає помітних політичних груп, які прагнуть відколоти частини території країни з метою створення на них нових повністю незалежних держав. Утім, є пособники російських загарбників, які прагнуть поглинання всієї України або частини її території Росією. Тож замість поняття “сепаратисти” коректно використовувати в матеріалах формулювання “проросійські заколотники”, “зрадники”, “колаборанти”. Більше рекомендацій щодо висвітлення російсько-української війни від ІМІ та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки шукайте за гіперпосиланням.
У продовження теми незаконного використання Росією будівель освітніх закладів також є докази, що російські війська перетворювали школи на місця примусового утримання та катувань цивільних українців. У жовтні 2022 року правозахисна організація Human Rights Watch опублікувала дослідження про російську окупацію Ізюма Харківської області, де йдеться про сім локацій у місті, зокрема дві школи, які загарбники перетворили на катівні (журналісти видання Associated Press стверджуюють, що катівень було 10. – Ред.).
І, зрештою, ще один злочин РФ, що порушує Гаазьку Конвенцію про захист культурних цінностей, – вилучення та знищення книжок, підручників чи літератури в українському перекладі та заміна їх на російські посібники, підручники та інші доробки авторів держави-агресора. Ба більше, РФ вилучає з окупованих територій навіть російські книжки, якщо в них згадується Україна, зазначав у липні 2022 року начальник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай. У січні 2023-го в мережу потрапив “чорний” список книг від підконтрольного Кремлю так званого міністерства освіти і науки незаконного збройного формування “ЛНР”. Під заборону потрапили 365 книжок – це як документальна, так і художня література. Серед авторів, які опинилися в “чорному списку”, – дисидент Левко Лук’яненко, військовий і політичний діяч Симон Петлюра, режисер Олег Сенцов, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, філософ Володимир Єрмоленко, історик Сергій Громенко, журналісти Валентин Торба, Віталій Портников, письменниці Тетяна Малярчук, Оксана Забужко, Марія Матіос, Ірен Роздобудько. Російські ставленики вимагали від працівників луганських бібліотек зібрати зазначені книжки й підготувати їх до вилучення, оскільки ця література нібито є “екстремістською” і “отражает идеологию украинского национализма”.
Статистики щодо точної кількості знищених окупантами українських книжок від початку повномасштабного вторгнення немає, утім завдяки медійним доказам з підтвердженнями від правоохоронних органів можна знов-таки наполягати на масовості та систематичності дій Росії. В одному лише селі Олександрівка Херсонської області російські військові знищили бібліотеку, де зберігалося понад 16 тисяч книжок, а от бібліотеку імені Олеся Гончара в Херсоні окупанти розграбували. З тимчасово окупованої Донеччини вивезли 9,5 тисяч книг, написаних українською. У Маріуполі російські загарбники спалили всі книжки з бібліотеки храму ПЦУ Петра Могили. Масове спалювання української літератури зафіксував Центр національного спротиву в місті Ровеньки Луганської області.
Окрім того, загарбники вивезли в невідомому напрямку близько 22 тисяч підручників з історії України зі шкіл Луганщини. Вилучали та утилізовували російські окупанти й українські книжки в Запорізькій та Харківській областях. Зокрема, під час окупації Харківщини окупанти змусили шкільні бібліотеки Куп’янського району скласти реєстр усіх книжок (включно з дитячою літературою. – Ред.), виданих від 1991 року, та утилізувати їх. Своєю чергою в Чернігівській області фахівці в бібліотечній справі ще у вересні 2022 року оцінювали збитки в 42 мільйони гривень. Йдеться і про пошкодження будівель бібліотек, і про втрати книжок загальною вартістю в майже 682 тисячі гривень.
Загалом станом на 25 грудня 2022 року налічується 453 пошкоджені через російську агресію бібліотеки, з них 155 повністю зруйновано, повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики України. Більшість бібліотек з цієї статистики припадає на Донецьку (27%), Київську (17%) та Миколаївську (13%) області.
Інститут масової інформації наголошує, що намагання Росії впровадити на окупованих територіях свою систему освіти й, відповідно, усі схеми та заходи, які на це спрямовувалися, варто розглядати в контексті культурного геноциду проти українського народу.
ЩО ТАКЕ КУЛЬТУРНИЙ ГЕНОЦИД?
Концепцію культурного геноциду розробив юрист Рафаель Лемкін, автор першого договору ООН з прав людини та Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Культурний геноцид виводили як підкатегорію чи аспект геноциду на рівні з біологічним та фізичним аспектами, адже Лемкін вважав, що зводити поняття “геноцид” лише до масового вбивства неправильно. У своїй монографії “Axis Rule in Occupied Europe” (в перекладі означає “Правління країн Осі в окупованій Європі”. – Ред.) Рафаель виділив дві фази геноциду, в основу яких ліг культурний аспект.
Перша фаза передбачає “руйнування національної моделі пригнобленої групи, а друга – нав’язування національної моделі гнобителя”. Нині ми спостерігаємо втілення Росією цих фаз геноциду на тимчасово окупованих територіях України, включно зі сферою освіти. Країна-агресор намагається знищити все, що стосується національної ідентичності українців, зокрема спалює українські підручники та літературу українських авторів, забороняє українську мову викладання, натомість впроваджує російські стандарти освіти, навчає за пропагандистськими підручниками російських авторів і, звісно ж, запевняє українців на окупованих територіях, нібито їхньою “рідною” мовою є російська. Терор українських працівників освіти й схиляння їх до співпраці разом з відрядженням російських педагогів на окуповані території України теж можна прирівняти до дій у межах культурного геноциду, який реалізується через боротьбу з носіями української національної ідентичності та інтеграцію носіїв ідентичності держави-агресора.
Так, відповідно до концепція Лемкіна, геноцид спрямований проти національної групи як цілісності, а пов’язані з цим дії, своєю чергою, спрямовані проти окремих осіб, утім не проти них як особистостей, а проти них як членів національної групи. Тобто Росія цілеспрямовано й систематично чинить воєнні злочини проти педагогів не лише тому, що вони є українцями, а й тому, що вони дбають про збереження національної пам’яті всього народу, передають знання щодо української історії, мови та культури.
До речі, з розглядом злочинних дій РФ через призму культурного геноциду стає зрозуміло, навіщо державі-агресору знищувати не лише українські історичні книжки чи такі, в яких пропагується патріотизм, а взагалі всі – включно з дитячою літературою, казками зокрема. Відповідь проста. Література, що написана чи перекладена українською мовою або розповідає про пригоди героїв українських народних казок, – частина унікальної національної ідентичності українців. Тож для Росії вкрай принциповим є замінювання Котигорошка чи Івасика-Телесика на умовного Ємєлю. Для завезення російських книжок на окуповані території країна-агресор запровадила низку ініціатив, чи не наймасштабніша з них – акція “Книги – детям Донбасса”, яку запустили 21 березня 2022 року. Організатори – керівна партія “Единая Россия” та мінпросвіти РФ. За весь час акції Росія завезла на тимчасово окуповані території України понад 800 тисяч попередньо відібраних книжок, звітує заступниця секретаря “Единой России” і сенаторка РФ від незаконного збройного формування “ЛНР” Дар’я Лантратова.
З концепції Лемкіна випливає, що до культурного геноциду можна зараховувати систематичне й цілеспрямоване знищення як матеріальної культурної спадщини (в контексті теми нашого дослідження це можуть бути цілі будівлі бібліотек або примірники книжок та підручників, які цілеспрямовано і масово знищує Росія. – Ред.), так і нематеріальної, наприклад заборона з боку агресора послуговуватися рідною для групи-жертви мовою. У своїй науковій праці Лемкін як приклад вчинення культурного геноциду наводить мовну політику Третього рейху. Після того як у 1940 році Німеччина вторглася до Люксембургу, мовою судів, шкіл, уряду та навіть вулиці стала німецька. Окупанти витіснили французьку: її не те що не можна було використовувати, навіть її вивчення учнями молодших класів було під забороною.
Сучасний російський режим, зі свого боку, роками, задовго до повномасштабного вторгнення, працював над знищенням української мови в навчальних закладах тимчасово окупованих територій. Одразу після окупації Криму Росією так звана міністерка освіти підконтрольної Кремлю адміністрації півострова заявила, що школи нібито зможуть обирати мову навчання. І наголосила, що в окупованому Криму статус “державної” мають три мови – російська, українська та кримськотатарська. Утім, де-факто “добровільний вибір” – фікція. У червні 2015 року окупаційна влада Криму ухвалила "закон" про освіту, де в пункті 1 статті 11 чітко прописано, що в освітніх закладах півострова “образовательная деятельность осуществляется на государственном языке Российской Федерации”. Натомість у пункті 2 цієї ж статті є вкрай розмите формулювання щодо місця інших мов в освітньому процесі: мовляв, кримчани мають право на освіту рідною мовою, зокрема українською та кримськотатарською, а також право на вивчення рідної мови, але “в пределах возможностей, предоставляемых системой образования”. На практиці “можливості” Росії в питанні задоволення мовних потреб кримчан обмежилися тим, що українську мову дозволили вивчати лише як факультатив.
Станом на 2019 рік, за даними Кримської правозахисної групи, на півострові не залишилося жодної українськомовної школи. Щодо кримськотатарської, у 2021 році правозахисники звітували про 119 класів з цією мовою навчання. До російської окупації на півострові працювали 15 шкіл і 384 класи з кримськотатарською мовою навчання. Після повномасштабного вторгнення Росія вже навіть не намагалася маскувати свої наміри: держава-агресор почала відкрито забороняти українську мову на тимчасово окупованих територіях. У Криму розформували всі українськомовні класи. Окрім того, 17 лютого 2023 року Путін підписав "закон" про інтеграцію тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей до освітньої системи Росії. Ще до 24 лютого 2022 року Росія активно працювала над зросійщенням дітей та підлітків Донбасу, утім навіть на окупованих територіях вивчення української мови де-не-де продовжувалося. Натомість після вторгнення запрацювала тотальна заборона на українську – навіть попри те, що батьки школярів виступали проти цього.
“Многие родители проголосовали за изучение украинского. Как они говорили, язык никакой роли в этом конфликте не играет, и они хотели бы его оставить для своих детей “для общего развития”; чем больше языков будут знать дети, тем лучше. Но его все равно убрали”, – розповідає колаборантка, вчителька початкових класів однієї з шкіл Луганщини Антоніна (ресурс не повідомляє прізвище. – Ред.).
Отже, русифікація української освіти – свідома тактика окупантів, спрямована на викорінення національної ідентичності. На цьому наголошує український мовний омбудсмен Тарас Кремінь. На сайті уповноваженого із захисту державної мови також зазначено, що знищення Росією української мови – не лише у сфері освіти – супроводжується залякуванням, застосуванням фізичної сили, обмеженням волі, викраденнями, тортурами, вбивствами тощо.
З огляду на все зазначене культурний геноцид є найбільш підхожою кваліфікацією всього комплексу злочинних дій РФ, пов’язаних, зокрема, з впровадженням російської системи освіти на тимчасово окупованих територіях, адже вони спрямовані на знищення національної ідентичності українського народу. Утім, склалося так, що культурний аспект геноциду не внесли до фінальної Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Так, згідно з документом ООН, примусове передання дітей з однієї групи до іншої є геноцидом. Утім, культурний аспект геноциду вказує на те, що держава-агресор може також знищувати національну ідентичність групи без переміщення дітей, створюючи на тимчасово окупованих територіях умови, які ідентичні або подібні до перебування в середовищі групи-агресора.
Виходячи з цього, Інститут масової інформації закликає враховувати культурний аспект геноциду під час фіксації воєнних злочинів РФ. Країна-агресор працює в низці сфер та послуговується широким інструментарієм технік для знищення українського народу, а отже ситуація, де злочинні дії Росії де-юре не є злочинними через “білі плями” в міжнародному праві, неприпустима. На необхідності змінити підхід до визначення серйозних порушень щодо дітей під час збройних конфліктів також наголошує Центр громадянської просвіти “Альменда”. Зокрема, центр акцентує на тому, що “система захисту прав дітей у ситуаціях збройного конфлікту повинна брати до уваги не лише питання особистої та фізичної безпеки, а й збереження власної ідентичності, оскільки держави-окупанти можуть створювати умови, за яких неможливо зберегти свою ідентичність та належність до певної національної групи”.
Юрист Рафаель Лемкін у своїй концепції культурного геноциду наголошував на необхідності захистити групу, яку прагнуть знищити, не лише для неї самої, а заради збереження культурного розмаїття людства. Зі свого боку Інститут масової інформації ставив за мету дослідження про незаконне впровадження російської освіти не тільки показати масштаб злочинних дій і велику кількість причетних до культурного геноциду осіб та організацій, а й визначити подальші кроки для боротьби з проблемою.
