16 травня відбулась онлайн-зустріч Координаційного хабу з протидії дезінформації, присвячена дослідженню фактчекерів VoxCheck про російську пропаганду в європейських медіа. У 93 медіа в шести країнах Європи — Німеччині, Італії, Чехії, Словаччині, Польщі та Угорщині — протягом 2022 року дослідники виявили 27 наративів про війну Росії проти України, 325 фейків і 4836 випадків появи цих фейків. Ознайомитися з повним переліком наративів і фейків можна в базі Propaganda Diary. Дослідження доступне до перегляду дев’ятьма мовами.

В обговоренні взяли участь керівниця проєкту VoxCheck Світлана Сліпченко, старша аналітикиня VoxCheck Мирослава Маркова, а також представники організацій-партнерок: програмна менеджерка DT Institute Елісон Рід, аналітикиня та журналістка аналітичного департаменту Internews Україна Дзвенислава Щерба та проєктна координаторка European Values Center for Security Policy (TBC) Лєнка Стружинська.

Раніше «Детектор медіа» спільно з компанією LetsData у грудні — березні проаналізували наративи про Україну в медіа тридцяти країн світу, з них 11 держав Глобального Півдня, і зібрали дані про ключові слова й контекст, які використовують закордонні медіа, описуючи події в Україні. А протягом червня — жовтня 2022 року провели дослідження російських дезінформаційних меседжів і наративів у країнах Східної Європи.

За словами аналітикині Мирослави Маркової, проєкт Propaganda Diary, або «Щоденник пропаганди» створили у 2021 році: «Ми почали фактично в останні місяці перед масштабним вторгненням Росії. Для моніторингу ми спочатку взяли тільки Італію та Німеччину як одних із основних цілей російської дезінформації про Україну».

Аналітики шукали в європейських медіа кейси, дуже подібні до російської пропаганди. Перша пробна версія бази була схожа на остаточний результат, але мала 70 джерел лише з двох країн і переклад п’ятьма мовами, однак охоплювала наративи про події в Україні з 2014 року.

«Починаючи з 2022 року російська дезінформація по всьому світу досягла небачених раніше рівнів, було чимало спроб дискредитувати Україну, її політичне керівництво та армію. Велика частина наративів у медіа була присвячена спробам виправдати російську агресію проти України», — каже Мирослава Маркова.

Однією з переваг бази аналітикиня назвала можливість завантажити її потрібною мовою. База доступна українською, англійською, італійською, німецькою, польською, чеською, словацькою, угорською та російською. Вона підкреслила, що при створенні всіх мовних версій не використовували автоматичний переклад, а залучали людей-перекладачів. Тож треба лише обрати мову у правому верхньому кутку та натиснути на «завантажити». Користувач отримає таблицю в Google Spreadsheets з усіма майже 5 тисячами прикладів. Найбільше випадків дезінформації в медіа серед обраних медіа було виявлено в Польщі — понад півтори тисячі. Наступні за кількістю фейків Угорщина та Чехія, а Італія має найменшу кількість — близько 500 прикладів за період моніторингу.

Таблиця розділена за 27 наративами, наприклад, про озброєння, яке надають Україні країни Заходу, наративи про нібито бажання союзників поділити Україну або про біолабораторії, нацизм та історичні маніпуляції. Для кожного наративу є колонка з описом — це допомагає краще зрозуміти контекст. Наприклад, наратив про зерно та продовольство має такий опис: «Коли 24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, вона заблокувала чорноморські порти, через що світові ціни на продовольство зросли, а бідні країни більше не могли дозволити собі закуповувати потрібну кількість зерна. Росія ж та її прибічники в Європі традиційно звинувачують у своїх діях Україну: мовляв, Україна сама заблокувала порти та перешкоджала експорту зернових. 22 липня 2022 року Україна та Росія за посередництва Туреччини та ООН уклали окремі угоди про відновлення експорту зерна та іншої сільськогосподарської продукції з трьох портів Чорного моря. Із того часу проросійські фейки частіше стосувалися того, що нібито Україна порушує умови зернової угоди. Аби зірвати угоду, проросійські пропагандисти поширюють фейки».

Наступні колонки в табличці вказують, який фейк поширювався за цією темою, як він виглядає мовою оригіналу та в перекладі англійською, коли саме він був опублікований, яким медіа, якої країни та безпосередньо посилання на ці матеріали. Кейсами в «Щоденнику війни» можуть стати фейкові новини, статті, дописи або відео.

На головній сторінці «Щоденника війни» зображено «динаміку фейків», за допомогою якої можна відстежити, як кількість фейків у медіа змінюється з часом, які події відбуваються та як на їхній основі Росія створює дезінформаційні кампанії. Дані оприлюднені з лютого 2022-го по лютий 2023-го, і за цей період найбільша кількість фейків у всіх шести країнах припала на листопад-грудень 2022 року. На сайті можна обрати конкретний місяць і побачити, які саме фейки хто поширював протягом цього періоду. Зазначимо, що від 24 лютого 2022 року «Детектор медіа» в реальному часі веде #DisinfoChronicle щодо військового наступу на Україну. Станом на 22 травня 2023 року наша редакція зафіксувала 1382 фейки, 487 маніпуляцій, 491 меседж і 317 викриттів.

Методологія дослідження VoxCheck наведена у рубриці «Про проєкт». Щоби класифікувати знайдені випадки, аналітики об’єднують їх за спільною темою, визначаючи як фейки. Потім за ключовим спільним меседжем формують у наративи. Тобто різні кейси дезінформації можуть бути прикладами одного фейку, а різні фейки — прикладами одного дезінформаційного наративу.

«Ми готуємо щомісячні звіти, в яких аналізуємо тенденції за кожною країною та кількість дезінформаційних повідомлень. Найближчим часом ми додамо до бази ще один місяць. Крім того, у нас є "білий" і "чорний" список засобів масової інформації, де перші публікують достовірну інформацію про Україну, а другі — поширюють фейки», — пояснює Мирослава.

Ці списки на кожну з шести країн можна знайти на сайті під вкладкою «Медіа». Треба обрати країну — і з’явиться два стовпчики: «білий» список і «чорний» список. У Чехії, Угорщині, Німеччині та Італії серед обраних для моніторингу медіа більшість потрапили у «чорний» список, тобто вони поширюють неправдиві наративи про Україну. Це не є показовим, бо, як каже аналітикиня, при відборі медіа вони консультувалися з журналістами цих країн і ті їм радили, на які медіа звернути увагу, хто є ймовірним розповсюджувачем фейків. Деякі з місцевих консультантів є фактчекерами-підписантами Кодексу етики IFCN.

Однак потрапити в «чорний» список медіа може тільки за чіткими критеріями. Аналітики проводили моніторинг обраних ЗМІ за допомогою рейтингу Media Bias / Fact Check — вебплатформи, яка оцінює медіа на дотримання стандартів на основі оцінок незалежних фактчекерів. Це дозволило зіставити результат власного моніторингу з оцінками експертів інших країн. За даними цієї платформи, медіа з «чорного» списку мають дуже низький рівень фактологічного викладу інформації.

Також дослідники використовували бази даних EUvsDisinfo про різні країни — проєкту робочої групи East StratCom Європейської служби зовнішніх дій, який створили для моніторингу та протидії російським дезінформаційним кампаніям у Європі.

Керівниця проєкту VoxCheck Світлана Сліпченко анонсувала, що до вересня 2023 року база має бути двічі оновлена, але терміни залежать від навантаження команди та технічних особливостей, бо оновлення має бути одночасно і в таблиці, і на сайті. Про це повідомлять підписників VoxCheck додатково.

Як протидіють фейкам у країнах Східної Європи

Проєктна координаторка European Values Center for Security Policy Лєнка Стружинська розповіла, що її команда займається підготовкою стратегічних брифів стосовно наративів, які виявляє VoxCheck.

«Коли ми аналізуємо всі ці брифи, ми виявляємо цільові групи відповідних наративів. У більшості випадків це літні люди, молодь, соціально вразливі групи й навіть діти. Літні люди, як правило, ізольовані від доступу до повної інформації. Тут ми доходимо до питання, через які саме канали вони отримують інформацію. У Чехії та Словаччині вони отримують новини через імейл, що не дуже поширено в західній Європі і досі популярно в східній. Це дуже складно промоніторити. Також джерелом інформації є соціальні мережі. З фейсбуком трохи легше, а от у вотсапі й телеграмі важче відстежити поширення дезінформації. Не існує єдиного методу, як боротися з фейками, ми знаємо, що наші дії можуть бути не дуже ефективними, але це єдине, що ми можемо зробити. Ми проводимо кампанії з медіаграмотності, вчимо розпізнавати дезінформацію. Крім того, має бути співпраця з державними органами. В Чеській Республіці існує проблема з ресурсами, зокрема міністерство внутрішніх справ, міністерство зовнішніх справ, міністерство оборони не дають ради з протидією інформаційним вкидам, тому що в них немає спроможності», — пояснює Лєнка Стружинська.

За її словами, найважливішим є стратегія комунікації між державою та суспільством, бо якщо держава має певні прогалини в поширенні інформації, тоді виникають певні питання до дій уряду й у таких випадках дуже легко маніпулювати суспільною думкою. Якщо у Словаччині стратегічна комунікація добре організована і там спростовується дезінформація дуже швидко, то у Чеській республіці такого немає.

European Values Center for Security Policy опублікувала вже три стратегічні брифи, присвячені одній із країн. Світлана Сліпченко додала, що коли вони отримують ці брифи, вони публікують їх на сайті VoxCheck у трохи скороченій версії українською.

Водночас ще одним з інструментів протидії дезінформації є створення контрнаративів. Як розповіла аналітикиня «Internews Україна» Дзвенислава Щерба, їхня команда відстежує різні пости у соціальних мережах, публікації на вебсайтах та інших джерелах інформації, збирає та визначає подібні сценарії і на їхній основі створює контрнаративи. Вони можуть мати вигляд відео, статті, інфографіки або звіту. Їх використовують як дописи в соцмережах, а також співпрацюють із різними інфлюенсерами, які мають доступ до різних аудиторій і можуть ділитися цими меседжами. Ці продукти публікують українською, англійською та російською мовами, щоб бути доступними для аудиторії європейських країн та Центральної Азії.

За словами Дзвенислави Щерби, Росія повсякчас для створення дезінформації використовує чутливі теми — релігію, політику пам’яті, мобілізацію. Крім того, у квітні були помічені випадки підміни фактів, коли обстріл Умані російськими військами подавали, як український обстріл, а також намагалися дестабілізувати ситуацію в Україні новинами про депортацію українських дітей з метою так званого перевиховання та страти українських військових.

Мирослава Маркова додала, що в кожній із країн, які були досліджені, зустрічалися спекуляції на темі переговорів і мирних ініціатив. Ніби це Україна зацікавлена у продовженні конфлікту, хоче більше зброї та коштів і є справжньою агресоркою. Аналітики ж називають цей наратив черговим інструментом для виправдання повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»