За понад рік повномасштабного вторгення медіагрупа FILM.UA примудрилась не лише зберегти серіальне та кіновиробництво, а й здійснити прорив в українські кінотеатри. Дистрибутори компанії забезпечили багатомільйонні збори мультфільму-довгобуду "Мавка", стрічкам "Щедрик", "Памфір", "Мирний-21" та багатьом іншим.

Ці успіхи відбуваються на фоні масштабної кризи в кіногалузі, спричиненої відсутністю державного фінансування, скандалами в Держкіно, відтоком кінопрофесіоналів за кордон, призов до лав ЗСУ.

Редакторка УП.Культура Тетяна Пушнова поцікавилась у засновника FILM.UA Сергія Созановського, як його компанії вдається рости і робити кіно за таких умов. Про його зв'язок з Держкіно і чи задоволений він роботою Агентства (спойлер – ні, але є нюанси). Про вплив на Держкіно і кіногалузь керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Про суперечки між "фестивальним" і "комерційним" кіно. А також чи підтримує Сергій Созановський зв'язок з колишніми російськими партнерами і чи зможе його компанія повернутись на російський ринок після української перемоги. 

– До вас у мене багато професійних питань, але почну з особистого. Ви зараз в Києві, на своїй студії на Троєщині. Ви там і під час окупації Київщини були?

– В мене дім під Межигір`ям. Ми в підвалі сиділи – я, дружина, син, його дружина, її двоє дітей від першого шлюбу, їхня спільна донька – моя онука, няня, кіт і два наші собаки. 10 березня вони всі поїхали і ми залишилися з дружиною вдвох там.

До нас не дійшли (росіяни – ред). Але 14 березня я вийшов покурити і дивлюсь, а в кілометрі десь від нас "гради" б’ють. Зрозумів, що треба звідти виїжджати.

Я взяв дружину, ще маму, собак і вивіз їх у Львів. Ми там жили десь трохи більше 2 тижнів. Там запустили студію дубляжу, бо Netflix хотів продовжувати адаптувати контент, а зі студіями у Львові колосальна проблема.

Десь понад три тижні мене в Києві не було. Коли я повернувся, у нас на студії не було взагалі нікого – охорона і пара чергових електриків. Але потім потихеньку пішли активності.

І десь з липня ми зайшли в цей наш "марафон" націоналних кінопоказів в кінотеатрах. Паралельно займались створенням різного актуального щоденного контенту буквально з самого початку (вторгнення – ред.) – невеликі документальні замальовки. Частково цей матеріал йшов в телемарафоні, також для наших соцмереж, для міжнародних партнерів. Щодня ми випускали якийсь контент – про евакуацію, захист, поради…

Паралельно працювали наші нішеві телеканали. А потім запустили і продакшн – відновили зйомки серіалів тут на Троєщині, на майданчику через дорогу від студії.

Була там одна історія смішна. Ну як смішна – жахлива звісно, з іншого боку… Була ТЕЦ атакована поруч. Пожежники, що гасили там пожежу, після цього гасили пожежу у нас на майданчику – ну бо по сценарію там у нас ресторан горів. Це було, звісно, дивовижно. І реалістично… Звукорежисерам, правда, на монтажі складно було звуки сирен прибирати.

– А що за серіал знімався?

– "Скажені сусіди". Взагалі, це комедійний серіал…

Багато було історій. У нас на території студії з першого дня працює бомбосховище – не лише для співробітників, а для всіх мешканців району, ним всі користуються. У нас там навіть діти народжувались.

FILM.UA відновила кіновиробництво влітку 2022 року. Фото зі знімального майданчика серіалу "Скажені сусіди - 2" надане FILM.UA

– Так, дивовижно. Як і дивовижною є сама історія розвитку студії FILM.UA. Починалась вона як база для російського серіального виробництва, а зараз це – одна з найбільших незалежних студій Східної Європи. Росіяни, з якими ви співпрацювали раніше, якось підтримали вас?

– Дивіться, це поширений стереотип про нас на ринку. Ми співробітничали, ми продавали контент і в Росію, зокрема. Але ми ніколи, ніколи не працювали на замовлення.

Ти створюєш проєкт, знімаєш, продаєш його, де можна продати. Так, безсумнівно, російський ринок превалював на всій цій території.

Але ми ніколи не "надавали сервіс". І в цьому наша кардинальна відмінність від більшості продакшн-компаній на ринку. Ми завжди старались залишати права у себе, права на те, що ми робимо. Це складніше, це трошки дорожче, це "гра в довгу". Ми зацікавлені в тому, щоб той продукт, який ми зробили, працював максимальну кількість років.

Я ж юрист у минулому, вивчав авторське право… 

І ще один момент на це вплинув: коли ти приходиш на канал чи на будь-яку іншу платформу і починаєш говорити про замовлення, ти, як правило, втрачаєш редакторський контроль над тим, що робиш. Приносиш їм "опера" – красеня 20-ти літнього, а він після правок вертається до тебе жінкою з проблемами в родині і двома дітьми.

Тому ми старались з самого початку від цього відходити. Бо на каналах сидить менеджмент, який боїться нових, нестандартних рішень. Бо це боротьба за рейтинги, за бонуси, за тепле місце. І це не лише проблема України, це проблема Польщі, Франції… 

Редакторський контроль з боку замовника, платформи, чи інколи інвестора заважає свободі думки, ідей, вдалій реалізації експерименту.

– Повернемось до росіян. У вас було багато, назвемо це так, різних копродукцій з ними.

– Безперечно. Але це не були замовлення. Навіть в нашому першому художньому фільмі – "Незламна", не самому поганому фільмі, до речі.

В цьому проєкті брали участь гроші Держкіно Росії. Такий був час…

Нещодавно загинув режисер монтажу фільму "Незламна" Віктор Онисько, який воював у лавах ЗСУ. Талановита людина, яка могла б зробити величезну кількість крутих проєктів. У нього залишилася дружина та донька. З іншого боку загинув автор сценарію Леонід Корін, він був членом ПВК "Вагнер". Ось таке кіно, такі часи та таке життя...

Після 2014 року ми для себе ухвалили рішення – так, ми продаємо (в Росію – ред.), але ми не знімаємо фільми про силовиків ні під яким соусом. І ми в жодному разі не знімаємо проєкти на території Криму. Хоча деякі інші продакшени національні продовжували це робити.

Особисто я з того часу подивився може один російський серіал, хоча мені і казали – дивись, який в них там розвиток, яке нестандартне рішення! А мене як відрубало!

Повертаючись до вашого запитання. Я особисто персонально знайомий з Костянтином Ернстом, директором Первого канала, з Тимуром Вайштейном, директором НТВ, з головою ради директорів СТС, з акціонерами найкращої на сьогодні російської продакшн-компанії Росії Yellow Black and White. Всю верхівку телевізійну я знаю ідеально. І по роботі знаю ще людей, напевно, 700. При чому з цими людьми я не був просто знайомий "привіт – привіт". Вони приїздили до Києва на наші заходи, ми зустрічались в Каннах, вечеряли родинами, спілкувались, співали українських пісень.

З 24 лютого жоден, жодна людина не подзвонила, не сказала жодного слова взагалі. 

Це багато про що говорить. Хоча я, насправді, не шкодую… 

Але знаєте, що мене найбільше здивувало? От Тимур Вайнштейн – він бакинський єврей, який втік звідти під час чисток, які були після розпаду Радянського Союзу. Хлопці з Yellow Black and White – це білоруси та вірмени. Хлопці, які рулили ТНТ, це вірмени. І з них теж ніхто...

Тобто вони вважають себе росіянами, чи може радянськими, не знаю… Якщо не помиляюсь, у Ернста батько був директор Ботанічного саду в Криму, в Ялті. І жоден… Жоден… Це, власне, все розставило на свої місця.

– А після Революції Гідності, після анексії Криму, війни на сході України вони якось висловлювались у приватних розмовах?

– Ми обговорювали. І тоді вже просочувались тези про те, що це ж не ми, це американці, це Росія воює з американцями і т.д. Хтось навіть обережно заздрив тій свободі, яка настала у нас. 

Я перестав їздити на Канський телевізійний ринок і кіноринок – ще через ковід і зараз не їжджу. Я не знаю, як би я вчинив, якби зустрів їх на вулиці. В мене нема відповіді…

– Після нашої перемоги ви можете поновити якісь контакти з росіянами, якщо там залишиться перспективний ринок?

– Ще в 10-му році після перших успіхів наших серіалів, в Росії зокрема, ми ухвалили рішення, що будемо пробувати грати на весь світ. Росія є, вона приносить добрі гроші – прекрасно. Але у всьому іншому світі грошей більше і можливостей більше. Так, там складніше, там нас не чекають.

Тож, відповідаючи на ваше питання – я не бачу жодних підстав, щоб це колись відбулось. Ми про різне, як показали останні роки. Ми про різне – про мораль, про різне в історії.

Знаєте, я не буду закликати росіян вбивати. І напевно є нормальні росіяни, хоча у нас в родині були певні суперечки з цього приводу. Але хороших росіян точно нема.

Коли в мене буде з’являтись можливість щось разом зробити з росіянами, я буду згадувати одну річ. Мама моя (їй 83 роки), коли я її вивозив до Львова, розповідала, що їй було 3 роки, коли вона евакуювалась під час ІІ Світової. Стільки ж, скільки моїй онучці тоді, коли вона евакуювалась з мого будинку рік тому. І я ніколи не забуду ані очі своєї онучки, ані очі своєї мами тоді, під час другої за її життя евакуації. Це не дасть мені щось робити з ними (з росіянами – ред.).

– Попри війну, бокс-офіс FILM.UA вражає космічними зборами. Ви добре себе почуваєте і як дистриб’ютор, і як виробник.  Давайте поговоримо, як вам це вдається.

Давайте. Тож, в липні ми ухвалили рішення, що потрібно показувати національне кіно в кінотеатрах. Не може бути перерви, не можуть іти марвелівські блокбастери і не йти національне кіно.

Але дуже довго наші кінотеатри сумнівались. У них і досі присутній скепсис – треба чи не треба, працює чи не працює, бізнес чи не бізнес. Навіть з "Мавкою" були питання. Ми їм говоримо, дивіться, ось "Шазам", ось "Мавка". Передпродаж "Мавки" 80%, передпродаж "Шазама" 0%. Поясніть мені, чому кількість сеансів у "Шазама" більше?!

І лише в екстреному порядку, в суботу, коли зали стали тріщати, почали скорочувати "Шазам" і збільшувати кількість сеансів "Мавки"!

Потім говорили, що не підуть на військове кіно. А "Снайпер.Білий ворон" показав, що підуть і подивляться! І це попри ракетні напади, попри блекаути, попри складну тему, попри комендантську годину!

Кінодивлення змінилось насправді – ми всі хочемо бачити про себе і своє.

Збори за прокат 9-ти фільмів, починаючи з липня 2022 року. Інформація та колаж надані компанією FILM.UA

Читайте також: Обійшла "Крижане серце" та "Співай". "Мавка" стала найкасовішою анімацією за всю історію українського кінопрокату

Хоча меншовартість з нас дуже важко вичавити. Якось в серіалі "Метелики" про Чорнобильську станцію ми повністю відтворили її в графіці. Врешті, НВО у знаменитому серіалі "Чорнобиль" використало наш макет. Але ще до цього я кажу нашим – давайте подамося на конкурс спеціально для цієї індустрії. А вони кажуть – та де! Там "Гра престолів", куди ми зі своєю станцією проти "Гри престолів"!

Але ми подалися, не виграли, та були номіновані на головний приз.

Я говорю – хлопці, можливо, не треба стіснятись?! Треба пробувати!

І от повертаючись до наших релізів – по-перше, велике "спасибі" продюсерам і кінотеатрам. Бо вмовляти їх було нереально! І зараз, і раніше. Коли ми починали, та ж "Сторожова застава" стояла навпроти Тома Круза. Але і тоді ми йшли ніс в ніс! І якби в нас хоч трошки повірили, це був би перший мільйонник студії!

І цей скепсис – він присутній не лише в кінотеатрах.  Але й на телеканалах: російський серіал – крутий серіал. Серіал національного виробництва, і ще й "не дай бог" українською мовою – ні-ні, це не працює.

Читайте також: "Мавка" і "Снайпер. Білий ворон": скільки українців дивляться вітчизняне кіно і які фільми обирають

– А коли злам відбувся на телеканалах, коли повірили в українське домашнє кіно?

– Ви знаєте, після супер-успіхів національних серіалів. Була одна аномалія з давніх давен, це "День рождения Буржуя". Але то було скоріше виключення.

Справді злам, думаю, відбувся десь в 10-му році. Це був російськомовний серіал "Колдовская любовь" (виробництво "Про ТВ" - ред.) на "Інтері", який розірвав там рейтинг. А Росія його навіть купляти не хотіла спочатку, лише після того, як побачила, що воно пішло. Для них Україна завжди була такою піддослідною групою – те, що тут пішло має і в Росії піти.

Наші серіали завжди відрізнялись, були наповнені любов’ю і надією. Російські – то завжди якась безнадьога.

Не можу не згадати "Сватів" (виробництво "95 квартал" - ред.) це був мега-блокбастер, щоб там не казали. При чому мега-блокбастер, який був повністю придуманий і реалізоаний тут. Так, зрозуміло, що для того, щоб врахувати інтереси російського ринку там грали російські актори.

Були ще декілька проєктів, після яких національним студіям почали довіряти. Потім, пізніше, якщо не помиляюсь, це був 17-й рік, пішли експерименти з українською мовою. На диво, в цьому лідером була ТРК "Україна" Ріната Ахметова.

– А який українськомовний серіал ви маєте на увазі?

– Якщо не помиляюсь, це був "Черговий лікар" (виробництво FILM.UA 2016 рік – ред.). Потім були "І будуть люди", який ми знімали для СТБ – в телеефірі він показав катастрофічно низький рейтинг. Проте в мережі – феноменальний результат! Це один з перших українських серіалів, який з’явився на Netflix. І Netflix дуже задоволений показниками "І будуть люди", і "Спіймати Кайдаша" (виробництво "ПроКіно" - ред.).

Днями виходить свіжий серіал "Новенька" українською для Нового каналу. Зараз ясно і зрозуміло, що назад дороги нема, що за цим майбутнє.

– Ок, поговорили за комерційне кіно, поговоримо за фестивальне. Попри те, що Film.UA динамічно розвивається як виробник саме комерційного кіно, успіхів у фестивальному кіно не спостерігається. Чому так? Участь, перемога на фестивалях "Великої четвірки" не входить у вашу бізнес-модель, у показники ефективності?

– Наш копродукційний проєкт "Гарет Джонс" ("Ціна правди" в нашому прокаті) номінувався, хоча нагороду не отримав (на 69-му Берлінському кінофестивалі – ред.). І така важка для України драма про голодомор зібрала непоганий бокс-офіс, добре прокатилась у Франції…

А в цілому… Дивіться, чи думаємо ми в цьому напрямку? Думаємо. Але я вважаю, що всьому свій час.

Взагалі, це дуже цікава тема. Наша кіноіндустрія, хоч вона вже не в зародковому стані, але ще в стані 15-річного підлітка – з прищиками, з немитою головою, з купою комплексів, протиріч, немає ніякої збалансованості.

Про що це я? Приведу один приклад з Голівуду. Тайка Вайтіті знімає оскароносного "Кролика Джоджо". А через рік після цього – марвеловського "Тора" для масмаркету. Куарон знімає "Гаррі Поттера", а потім оскароносну чорно-білу "Рому"! Цей перелік можна продовжувати безкінечно.

І питання тут не в грошах – це здатність режисера бути вільним! Я б із задоволенням пішов би на експеримент, якби "Скажене весілля" знімав Наріман Алієв чи Антоніо Лукіч. Вони мене за ці слова, звісно, приб’ють.

Ще один приклад. Високоповажний пан Влад Клімчук, коли ми йому запропонували стати режисером "Скаженого весілля", він почитав сценарій і каже – а можна я візьму псевдонім? – Ладно, а чого так? – Я ж такий пацан зі смаком, я таке не знімаю! – Але ж в цьому і кайф, щоб поєднати смак і народність, зробити з цього супер заміс!

Врешті, "Скажене весілля" збирає 2 мільйони доларів в прокаті. Влад Клімчук їде поступати в Каліфорнію до кіношколи. І просить поміняти псевдоним на справжнє прізвище для IMDB. Я говорю – ні, друже, не можна. Назвався Диким – вперед!

Насправді, коли сценарист, режисер збирає в прокаті мільйон – це окриляє, прибирає оцю меншовартість.

– Мені здається, "Скажене весілля" саме про меншовартість, можливо тому не всі українські режисери хочуть його знімати?

– Це про внутрішню несвободу, розумієте? Ми ж спеціально експериментуємо з жанрами – знімаємо і епос, і драму історичну, і біографічний бойовик, і екранізацію підліткової книги. Є і "Ціна правди", є і "Скажене весілля".

Ось зараз працюємо, наприклад, над лінійкою фільмів жахів. Хочемо показати, що це абсолютно робочий жанр і він буде цікавий світу.

Вчора як раз знімали в павільйоні тізер до цього проєкту. Буде називатись "Конотопська відьма", хоча це сучасна історія.

У дівчини гине хлопець – його вбиває росіянин. Але в силу того, що вона з Конотопа і має певні здібності, вона починає свій кривавий шлях.

Фото зі знімального майданчика "Конотопської відьми" (травень 2023) надане компанією FILM.UA

Зараз в розробці ще один великий проєкт, його написала Наташа Ворожбит – я вважаю автор номер один в країні. Проєкт по Ользі Кобилянській "В неділю вранці зілля копала". Буде абсолютно нестандартний підхід. Я, на жаль, не можу розкривати всі деталі, він дописується.

До війни ми на нього практично зібрали гроші, зараз, звичайно, складно. Але ми вирішили, що вже надто благодатний матеріал, крутєйший! Думаю, це буде наступним супер-хітом студії.

– І я сподіваюсь, він візьме премію на міжнародному фестивалі категорії А.

– Повертаючись до цієї теми. Отже, я дивлюсь в цей бік – коли трошки подорослішає наша індустрія. Якби не війна, це б сталося раніше.

Ви, бачу, в курсі основних течій і конфліктів в кіноіндустрії: ланка так званих "комерсантів", до яких прилічують і нас, не може знайти спільну мову з творцями арт-хаусу. Хоча я абсолютно переконаний – на 100%, що це два ємності, що сполучаються в єдину велику колбу.

Не було б сьогоднішнього успіху "Люксембург, Люксембург", якби не було прокату "Скаженого весілля" до війни і "Скажених сусідів" минулого липня. Це взаємопов’язані речі. І треба перестати шукати ворога одне в одному. Треба знайти місток, який може всіх поєднати. І поєднати може спільний успіх. Крапка. Все.

– Зараз кіноіндустрія українська переживає певний апокаліпсис: з неї "вимило" багато людей – пішли на фронт, виїхали, в стресі. Держфінансування немає. Багато незалежних продакшенів може не вижити після цього, на відміну від вас – ви показуєте хороші бізнес-результати, заточені на досягання показників, зростання, тощо. Чи може так статися, що ви залишитеся на ринку одні?

– Ні.

– Конкуренція, погодьтеся, дуже важлива штука в бізнесі. Що потрібно зробити, щоб вона вижила? Щоб разом з Film.UA вижили артхаусні продакшени, щоби вижило незалежне кіно – оцей "прищавий підліток", який все ж дозволяє собі бути сміливим?

– Дивіться, я з вами погоджуюсь – я за ринкову конкуренцію. Надто у нас всередині групи є конкуренція, є різні продюсери, які так чи інак конкурують одне з одним. Це є і це і дає нам можливість виживати.

Але я також є абсолютним прихильником партнерств – я вважаю, що один не зможе зробити стільки, скільки можуть зробити люди разом, в правильно сконструйованому доброчесному партнерстві.

Тому ми не будемо красти режисера чи підбирати залишки маленької студії, яка загинається. Ми їм запропонуємо партнерство – давайте робити проєкт разом. Як? Давайте сідати і рахувати, оцінювати ризики, робити внески.

Я говорив це раніше напівпублічно, готовий сказати це і зараз: ми готові протягнути руку будь-якому незалежному продакшену, готові надати фінансові ресурси, організаційні. Але перед тим, як ми це зробимо, ми обов’язково проведемо аудит проєкту.

Бо ціла низка фільмів, особливо фільмів з державним фінансуванням, це великий головний біль. До війни, коли знімається кіно і воно коштує мільйон доларів, а в картинці це виглядає на 300 тисяч, у меня одразу виникає питання: а де решта 700? Куди вони ділись?

Відповіді дві. Перша, на жаль, крадіжки. Друга – невміння знімати. Я хочу це виключити.

Доречі, саме тому я був прихильником, що максимальна кількість профінансованих державою фільмів на рік має бути 25 – 30 від сили. Не більше. Але з різними підходами. Зараз модно говорити, що Держкіно погане. Але я тут не адвокат Держкіно, я адвокат здорового глузду.

Мало того, я був прихильником такої схеми фінансування фільмів, які подавались на конкурс Держкіно для широкої аудиторії: перший рік держава фінансує максимум 50%, другий рік – 30%, третій – 15%, четвертий рік – 0. Успішні або майже успішні, чи напівуспішні розробники кіно для широких аудиторій на мене всі завзялися – ти нас грошей позбавляєш!

– А хто ці люди?

– Є такі. Статистика все показує – треба лише добре попрацювати зі статистикою.

Знаєте, на цей конкурс Держкіно для широких аудиторій завжди подавали свої фільми, бо там простіше отримати фінансування – там були якісь необмежені умови конкурсу. Тому всі туди йшли. Потім казали: "ой, для широких аудиторій не вийшло. Буває".

Чому я кажу, що ми граємо в довгу – бо нам хочеться, щоб наш продукт працював довго, ми хочемо постійно, до нескінченості отримувати з цього продукту додаткові гроші. Тому ми зацікавлені у фінальному результаті, а не на заробітку під час виробництва.

– Які у вас ще є ідеї, як поліпшити Держкіно?

– Я вважаю, що дебютант не може отримувати більше 10 млн грн на свій перший фільм від Держкіно. Просто не має права. Цієї суми достатньо, щоб зробити круте кіно. Якщо він себе покаже – велкам.

А ще я за те, щоб ввести чіткі критерії. Наприклад, бокс-офіс мільйон доларів – 1 бал. Продаж на велику стрімінгову платформу – 1 бал. Дистрибуція за межами країни – 1 бал. Перемога на фестивалях Big Four (а не на білоцерківському фестивалі "Золота лелека") – 1 балл.

І приходить продюсер, показує свою заявку, а там чіткі кроки, що треба зробити, щоб досягти бокс-офісу в мільйон доларів, наприклад. Отакі документи має приймати Держкіно.

А після того, як фільм вийшов в прокат, має бути затвердежний звіт – чого ти досяг. Досяг свого бокс-офісу в мільйон – молодець, приходь за наступними грошиками. Ні – верни гроші, стань в чергу, як у футболі – перейди в другу лігу. Це чесно і справедливо. Нема договорного права, непрозорості.

– Ви говорите зараз про категорію фільмів для масового глядача. Правильно?

– Обов’язково має фінансуватись авторське кіно.

– Але тоді критерії оцінювання там будуть іншими?

– Бали комерційної успішності там мають бути пропорційно понижені, але підвищені бали фестивальних показів і призів, спеціальної закордонної преси. Але критерії мають бути.  

Має також фінансуватись дитяче кіно, кіно для підлітків.

– Зараз ми поуявляли, як би мала відбуватись процедура розподілу державного фінансування кінематографії через Держкіно. Ще ви згадали, що зараз модно його критикувати. Проте криза в цій інституції не спричинена війною, вона почалась раніше, ще до ковіду. Як FILM.UA – впливова складова кіноіндустрії, оцінює роботу Держкіно за останні три роки?

– Мене на ринку чомусь всі вважають особою, наближеною до Держкіно і його адвокатом. Повторюсь, я адвокат здорового глузду.

Дивіться, я бачив його звіти на сайті. Проєкти, що виходили під час війни так чи інакше були профінансовані Держкіно.

Чи зробило Держкіно те, що воно могло зробити за цей період? – Ні. Чи могли вони зробити більше? – Я думаю, так.  

Але враховувати треба багато особливостей. Наприклад, фінансування – його за останні півтора роки, з часів повномасштабного вторгнення не було.

– Була можливість акумулювати закордонні гроші – нам готові були допомагати.

– Дивіться, хто хотів знайти – знайшов.

– Але ж не за підтримки Держкіно, яке зобов’язане це робити – стимулювати галузь, здійснювати міжнародну діяльність.

– З одного боку – так. Але знову таки, не будучи адвокатом, можна подивитись з боку європейський продюсерів – європейське кіно теж не існує без держпідтримки. І вони говорять – ну добре: ми дамо грошей, а з боку України буде хоча б якесь фінансування? А бюджету нема. Тому сорі, друзі, ви ж до нас з проєктом про ваші події приходите, а ніякого вкладу з вашого боку нема.

– Давайте продовжимо про закордонних продюсерів і про Держкіно – прокат голівудських фільмів в Росії.

– От зараз розгортається скандал з цього приводу.

– І прокатні посвідчення нашим компаніям, які, виявляється, не наші, а російські.

– Юридичних підстав невидачі прокатних посвідчень на закордонний фільм їм нема, хоча багато хто каже інакше. Я спеціально досліджував цю тему.

– Тому, що ці компанії, які прокатують закордононне кіно у нас, зареєстровані тут як українські?

– Це раз. І ніхто в Росії не купляє кіно. Купляють в умовного дистриб’тора. Але так, росіяни ходять по ринках і говорять: ми купляли і будемо купляти кіно з правами на територію України.

На Берлінале їх наче нема – в районі павільйонів під час кіноринку. Але в усіх готелях довкола сидять їх офіси. Така сама історія в Каннах.

Тому реєструються компанії в Британії, в Сербії, на Мальті, Кіпрі і по цих ланцюжках від "американського" дистриб’ютора (звісно, не через російську компанію) заходять права на територію України. І угоду ведуть російські дистриб’ютори.

Але юридично вони абсолютно чисті. Держкіно якось попросило мене про консультацію, згадуючи моє юридичне минуле. Зараз ми вивчаємо підстави, на яких можна призупинити прокатні посвідчення в тому випадку, якщо паралельно фільм прокатується…

– В Росії.

– У нашого скаженого, на жаль, сусіда.

Читайте також: Голівудське кіно повертається в Росію. Українці влаштовують віртуальний протест

Повертаючись до Держкіно. Чи могли би зробити більше – могли. Могли б посилювати позиції. Але ви знаєте, а може має сенс не заганяти Держкіно в кут, а допомогти?

– Якщо це питання до мене, то в мене є зустрічне – як їм допомогти, якщо вони від будь якої допомоги відмовляються? Наведу тепер я приклад: ми звертались до керівниці Держкіно по інтерв'ю – це можливість для пані Кудерчук розповісти, яка потрібна допомога. Держкіно каже, добре, надішліть список тем. Ми висилаємо, чекаємо, коли призначать час розмови, а вони присилають письмові відповіді написані жахливою бюрократичною мовою. Як їм допомогти, якщо вони самі собі роблять гірше?

– Це проблема… Є така проблема, так…

Хоча, можна довго вибивати стратегію (розвитку кіногалузі – ред.) з Держкіно. А можна об’єднатись, створити стратегію і почати її обговорювати публічно. І включити всі можливості, щоби втягнути Держкіно в це обговорення.

Адже ті чи інші продюсери так чи інакше бувають у нас у високих кабінетах. Але ж їм краще публічно говорити про щось і нічого не робити. Хто звинувачує Держкіно в непрозорості?

– Як допомогти Держкіно, щоб нарешті воно почало діяти?

– Дивіться, насправді Держкіно потрібна також стратегія, ініційована державою. І підтримана на рівні держави.

– Ну, ось вона її ініціювала. І? Ми нічого не знаємо про цю стратегію.

– …Може бути, що зараз не час просто... Ні, звісно, я вважаю, що як раз час, ми навіть запізнились з цією стратегією років на 5.

Ми своє бачення стратегії написали і я передав його міністру культури. Він сказав ОК і потім кудись пропав.

Потім відбувається зустріч з Президентом, куди за старою радянською звичкою покликали всіх. І зустріч перетворилась на базар.

Я говорю, можна я? Кажу, може давайте спочатку стратегію розробимо і по ній будемо рухатись? – Де стратегі, каже Володимир Олександрович (Зеленський – ред.). – Ось дивіться, кажу, праворуч від вас сидить Олександр Ткаченко, наше бачення стратегії ми йому передали.

Тут мене міністр здивував – він одразу з під стола о-оп! А ось вона! Молодець, думаю, підготувався.

Це я до чого. Можливо, повноваження Держкіно, можливо роз’єднаність індустрії не дозволяють зібрати всі сили в єдиний кулак і переконати керівників країни в тому, що без стратегії ми не виживемо.

Сергій Созановський. Фото надано студією FILM.UA

– А хто може це робити? Раз ви вже згадали Президента, давайте згадаємо і голову його Офісу. Зараз Держкіно підпорядковується не міністерству культури, воно підпорядковується напряму уряду. І точиться багато розмов про те, що на Держкіно напряму впливає Андрій Єрмак. Чи це правда? І може треба повпливати на Єрмака, щоб Держкіно працювало прозоро, щоб у нього була робоча стратегія з якісними КРІ – показниками ефективності, щоб це керівництво ці показники виконувало?

– До речі, в наших пропозиціях стратегії були закладені КРІ – там було і про рівень зборів фільмів за три роки, і про кількість фільмів, номінованих на великі фестивалі, скільки має бути створено серіалів і з яким рівнем перегляду...

В мене багато знайомих. Я вже і не згадаю, звідки… коли ми познайомились з Андрієм Єрмаком. Він – юрист, я – юрист в минулому, десь, можилво на юридичному полі зустрічались. І він дуже любить кіно – це я точно знаю. Але чутки про його абсолютну близькість з Держкіно перебільшені.

Хто там тільки не був близький? І поважний депутат Сушко, і екс-міністр Бородянський, і продюсер Колюбаєв, і я, звісно ж. От дивіться, зараз я камеру підніму і ви там вивіску "Держкіно" побачите. (Сміється) Хоча ми справді недалеко від них розташовані…

Він (Андрій Єрмак – ред.) любить кіно, розуміє кіно, переживає за кіно. Можливо, зараз це для нього не головний пріоритет – велика кількість інших задач. Можливо, знаєте, він бачить – щось відбувається і добре. Він бачить – о! щомісяця в кінотеатрах є національне кіно. Значить все нормально. Десь якісь призи збираємо на закордонних фестивалях – значить можуть, значить живі… Інакше я пояснити не можу.

Нещодавно платформа іномовлення оголосила конкурс.

– Який?

– Ледь не 500 млн гривень роздають на фільми, головним чином на серіали. І вони такі – значить з нами все добре, ми виконали свою функцію. І ми живі. Вперед!

– Виглядає на те, що Міністерство культури вирішило собі своє ще одне Держкіно все ж таки організувати. Тому що іномовлення підпорядковується Міністерству культури.

– Дивіться, це ви сказали, я вам цього не казав. (Посміхається) Це саме так.

Шановний міністр, якого я дуже добре знаю – років так з 25, безумовно, дуже ревниво ставиться до того, що Держкіно перестало перебувати в сфері його інтересів і компетенцій.

Але якщо ми подивимось на ту ж Польщу, там є Польський кіноінститут – це самодостатня, незалежна організація, яка ніякого стосунку до мінкульту там не має. Якщо ми вже ідемо в Європу, то давайте брати звідти найкраще. А то виходить, що отак якось добре, то хай і далі канає.

– Не хочеться відпускати вас на такій сумній ноті.

– Про кіно я можу говорити безкінечно довго. Це настільки дивовижний світ! Він про все – про поєднання непоєднаного, про минуле і про майбутнє. Наші успіхі теж там. Тож я готовий продовжувати говорити про кіно.