Колись у Росії був популярним мем «чё там у хохлов?» Його сенс у тому, що, маючи доста власних проблем, російські медіа та їхня аудиторія приділяли непропорційно багато уваги подіям в Україні. Нам не личить уподібнюватись у цьому росіянам… До того ж, ми і так забагато маємо їх на своїй землі й чуємо про них у медіа, щоб ще й зазирати, «що там за поребриком». Втім бувають винятки: нещодавно в Росії на установчі збори «Культурного фронту Росії» зібрались колись відомі діячі радянського, а потім російського мистецтва.

Організатори «Культурного фронту» з гордістю наголошували, що його учасники — відомі, шановані представники всіх видів мистецтва, а також депутати парламенту, представники релігійних організацій, навіть військові. Перед камерами учасники називали збори історичною подією, часто згадували про «духовність» і «традиційні цінності», а також стверджували, що «з ними бог». Чимало з них почепили на одяг значки з літерою Z, аби зайвий раз продемонструвати відданість владі та підтримку російської агресії проти України.

Ініціатор зборів — Микола Бурляєв, актор, який грав у перших повнометражних фільмах Андрія Тарковського «Іванове дитинство» і «Андрій Рубльов», а потім сам став режисером. Бурляєв — депутат Державної думи від партії «Справедливая Россия — Патриоты за правду», назва якої сама по собі викликає саркастичну посмішку. А Бурляєв, до того ж, заступник голови комітету «з розвитку громадянського суспільства та з питань суспільних і релігійних організацій». Громадянського суспільства немає, а думський комітет, який ним займається, працює в поті чола.

Дійство відбулось у малому залі Державної думи. Деякі російські медіа стверджували, що учасників було двісті, хоча в залі було чимало порожніх місць; втім брати участь у зборах можна було і онлайн. Так, наприклад, зробив Андрій Кончаловський — режисер, якого раніше багато хто сприймав як мало не прозахідного інтелігента, на відміну від його брата Микити Михалкова. Виступ Кончаловського відзначався промовистими паузами і філософськими роздумами — він явно вважав себе хедлайнером зборів.

«Я думаю, призначення Росії — зберегти й не дати загинути європейській культурі, — розмірковував Кончаловський. — Росія — це не тільки спадкоємець великої європейської культури, а й головний її захисник.  Росія буде нести прапор європейської цивілізації у світ». Або ще: «Йде війна, і це буде наша велика війна. І наш супротивник намагається знищити історію. Вбити пам’ять людства. Зараз має початися народна війна, щоб зберегти нашу історію, нашу незалежність, наш простір — як географічний, так і культурний».

Невідомо, про яку «війну» йдеться, коли всі без винятку російські посадовці (та інші учасники цих зборів зокрема) вживають термін «спеціальна військова операція». А людей, які вживають слово «війна», в Росії судять. Проте на «війну» у промові Кончаловського ніхто не звернув уваги. До речі, вже по завершенні «Культурного форуму Росії» у соцмережах висловили припущення, що включався Кончаловський з Італії, де завбачливо купив житло. Що ж, дуже зручне місце для виголошення закликів до «народної війни».

Але були й інші претенденти на роль хедлайнера. Наприклад, актор Дмитро Певцов закликав запровадити цензуру (куди ще далі??). Потужно виступив «філософ» Олександр Дугін: його промова була схожа на діджейський мікс із заплутаних понять та запропонованих Дугіним «сенсів». Наприклад: «Створення генерального штабу ведення нашої культурної війни, російської війни… Це дуже важливо. Має бути війна філософська, вона вже триває, вона дуже фундаментальна. Чого ми боїмося, про що ми говоримо — удару в спину. Ну, треба сказати, що зараз у нас просто немає культури. Замість культури в нас Антиросія, з якою ми воюємо зовні і яка є всередині. В першу чергу це ідея демонтажу, декодування нас, вивільнення внутрішнього потенціалу нашого народу, який зараз б’ється, який мобілізований…»

Якщо спробувати продертися крізь типово дугінське шумовиння, у його промові можна виокремити несподівану й насправді прогресивну думку: виявляється, російської культури не існує. Ідеолог путінізму це визнає. Виходить, усі вони зібралися рятувати те, чого нема? І ще з промови Дугіна випливало, що двадцять два роки перебування Путіна на чолі Росії були роками тотального занепаду великої російської культури і її перетворення на «антиросійську».

На зборах лунало чимало інших думок, навіяних чи то галюцинаціями, чи маразмом. І навіть якщо взяти до уваги всі заклики до «об’єднання патріотичних сил» і «війни за культуру», мета новоствореного об’єднання залишилась не до кінця зрозумілою. Аж поки її не озвучив на телебаченні сам Бурляєв, якого очікувано обрали головою новоствореної організації: «Ми зібрали патріотичних експертів, які розуміють усе про кіно, театр, музику, живопис. І я сподіваюся, що ці експерти будуть тією духовною силою, яка буде регулювати роботу установ, що займаються культурою. Бо регулювати їхню роботу необхідно».

Отже, йдеться про ще одну інстанцію, яка буде ще прискіпливіше вишукувати «крамолу» в і так уже заляканому і пригніченому середовищі російської культурної «еліти». А далі, напевно, ініціюватиме «оргвисновки» для тих, кого запідозрили в недостатній лояльності й відданості режиму. Можна також припустити, що нова структура розраховує на фінансування з російського бюджету, а може, й на винагороди за пильність у пошуках ворогів режиму.

«Наше керівництво представило нову цивілізаційну модель усьому світу, який з’їхав із глузду, — сформулював Бурляєв. — Модель розумної держави нерозумному світу». І додав, що «зараз треба діяти за законами воєнного часу». Що ж, дію «цивілізаційної моделі» Росії Україна зараз щодня відчуває на собі.

Що ж до російської культури, за якою плачуть у Росії, а дехто не припиняє плакати й у нас, то процитую допис українсько-американського кінорежисера Андрія Загданського. Він опублікував у фейсбуку вже всім відоме фото з величезним звалищем російських ракет, випущених по Харкову. І прокоментував світлину коротко, жорстко й дуже точно: «Десь там, серед цього металобрухту, лежать і рештки “великої російської культури”. Це її підсумок. Фінал».