Росія так хоче переговорів з Україною, що вже готова на них «без жодних попередніх умов», при цьому знову марно сподівається на «Трамп-наш!». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 8 листопада.

1. Ціна «української доброї волі» у дев’яти словах
2. Мобілізація вже коштувала РФ року Калмикії
3. Як «мобікі» стали «чмобікамі»  
4. Шість причин, чому республіканці будуть проти Росії

Ціна «української доброї волі» у дев’яти словах

Росіяни так відчайдушно шукають хоча б мінімальний натяк на переговори з Україною, що їм вже починають маритись якісь потайні сенси у щоденних зверненнях президента України Зеленського. 

Заступник очільника МЗС Росії Андрій Руденко 8 листопада заявив, що «у РФ немає жодних попередніх умов щодо переговорів, крім головної – щоб Україна виявила добру волю».

НАСПРАВДІ, раднику голови ОП Михайлу Подоляку довелося розставляти всі крапки над «українською доброю волею». «Примусити нас до переговорів, яких не існує, неможливо. Немає ніякої переговорної позиції РФ. Є той самий ультиматум, який був на початку», – пояснив він.

І вчергове озвучив офіційну позицію України. «Вона дуже чітка. Це не питання Херсона, Луганська чи Донецька. Це питання того, що на де-юре території України (а це вся територія, включно з окупованими), не може існувати проросійський анклав. Бо це не буде переговорна позиція. Тому що це викличе тільки додаткове навантаження на процес, який йде після переговорів».

Водночас, за його словами, звільнення якоїсь з окупованих територій дасть Україні можливість наполягати на повному виведенні військ окупантів для проведення переговорів.

«Так, можна сказати, що коли буде звільнений, наприклад, Херсон, Луганськ, Донецьк чи частина Запорізької території, тоді, безумовно, Україна може сказати: ми пропонуємо вам впродовж 72 чи 96 годин покинути всю територію, вивести всі збройні сили. Так, може бути така позиція сили. Але ключове залишається – російські окупаційні сили мають припинити перебувати на території України і все. І після цього будь-який переговорний процес», – сказав Подоляк.

Ще коротше переговорну ціну «доброї волі українців» він озвучив росіянам за допомогою лише дев’яти слів у двох пунктах: «1. Спочатку Росія виводить війська з України. 2. Далі – все інше».

Тому переговорний м’яч, який Путін протягом останнього часу регулярно намагається перекинути Києву, знаходиться на російській половині поля. А воно в свою чергу – виключно поза міжнародно визнаними кордонами України.

Мобілізація вже коштувала РФ року Калмикії

Того ж дня, 8 листопада, Соловйов, обговорюючи переговорну тематику, надав їй іншого, дещо несподіваного, відтінку. Мовляв, «українці через страх перед зимовими планами Суровікіна починають вкидати дику кількість фальшивок: то готові до переговорів, то не готові».

Про те, що з Суровікіна пропаганда намагається виліпити нового «фронтового месію», відомо з моменту його призначення на посаду головного «цапа відбувайла» у війні в Україні. Для цього всіляко підкреслюється і прізвисько «месії» – Армагеддон (також вигадане пропагандистами).

8 листопада він доповідав Шойгу, який, якщо вірити, прибув на «командний пункт, розташований у зоні проведення СВО», про всебічне забезпечення мобілізованих.

НАСПРАВДІ, одразу після цього треку Telegram-канал МО РФ, як провінційний діджей, поставив інший – про те, як «з усмішкою на обличчі та вогнем в очах у Приамур’ї мобілізовані військовослужбовці вирушили на допідготовку до навчальних центрів Міноборони Росії».

НАСПРАВДІ, приамурським «светозарам» ще треба дістатися до України. Відстань від Благовєщенська до, наприклад, Донецька близько 8 тисяч км. А про те, як мобілізованих доставляють різноманітними «Таманськими експресами», навіть не до зони бойових дій, а у навчальні центри, в самій Росії вже ходять легенди, офіційно підтверджені найвідомішими пропагандистськими ресурсами.

Тих, кого все ж таки довозять до України, одразу кидають у  «макіївську м’ясорубку», як це вже сталося з півтисячею воронезьких «светозарів».

А щодо проблем із забезпеченням мобілізованих формою та зброєю, які за доповіддю Суровікіна, «усі вирішені», збиралося навіть закрите засідання профільного Комітету Держдуми з оборони та безпеки. Заслуховували Мізінцева – заступника міністра з матеріально-технічного забезпечення. Ось невеличка регіональна перекличка того, що відбувається з мобілізаційним кошторисом в Росії:

• У Новосибірській області витрати на збори сягають 130 тисяч рублів (понад 78 тис. грн).
• У Челябінській області заклади культури збирали для мобілізованих спальники та туристичні килимки,
• В Омській області губернатор заявив, що в бюджеті не вистачає коштів на виплати мобілізованим.
• Орловська область видаватиме мобілізованим речові набори, на їх закупівлю піде 32 млн рублів.
• Влада Саратовської області виділила 99,8 млн на харчування та «оснащення технікою та матеріальними засобами пунктів збору мобілізованих».
• Іркутська область заклала на «придбання речового майна» 101,8 млн рублів, проте її мешканці неодноразово повідомляли, що їх змушують віддавати частину зарплати на підтримку мобілізованих, а ті скаржилися на погані умови розміщення та харчування: за їх словами, їм доводилося спати на сходах та їсти суху гречку.

При цьому на урядовому порталі «Пояснюємо.рф» повідомили, що відшкодовувати ці витрати сім’ям мобілізованих ніхто не буде, оскільки вони «забезпечуються всім необхідним. Тому купівля додаткових елементів форми, екіпірування, медикаментів та іншого є їх особистою ініціативою та компенсація цих витрат не передбачена».

Підрахунки за даними відкритих джерел вказують, що російські регіони вже виділили на підтримку війни в Україні щонайменше 22,6 млрд рублів. Це співставно, наприклад, з річним бюджетом Калмикії. І все одно цих коштів не вистачить на одноразові виплати усім мобілізованим.

У реальності ціна війни для російських регіонів набагато вища: адже більша частина цих витрат захована в інших статтях у і без того офіційно засекреченому російському бюджеті, і зрозуміти їх реальний обсяг складно.

Як «мобікі» стали «чмобіками»  

8 листопада стало відомо, що з метою мінімізації негативних настроїв серед мобілізованих, російським журналістам видали нові методички. За інформацією ГУР МО, в них, крім іншого, йдеться про те, що до мобілізованих треба ставитися шанобливіше і більше не вживати терміну «мобіки».

НАСПРАВДІ, проблема з термінологією в Росії системна. Так само, як і все інше, починаючи з того, що це не війна, а «СВО». А щодо бідолашних «мобіків» – це черговий вияв російської «новомови». До того ж, «кастової». За даними запитів «Яндекса», слово «мобіки» найчастіше використовують люди з відносно благополучних російських регіонів, насамперед Москви та Московської області.

Слово «мобік» – зневажливе, оскільки зводить людину до якоїсь її характеристики та функції. Тому, коли пропагандисти називають так мобілізованих на війну з Україною, вони тим самим підкреслюють, що для Путіна — це лише чергове «гарматне м’ясо» (низькосортне), яке він кидає на фронт без підготовки, зі зброєю минулого століття та недосяжними бойовими завданнями.

Одним із найвідоміших «мобіків» свого часу став мешканець Горлівки Андрій Рязанцев, який здався українцям ще на початку березня. Фото Рязанцева у полоні стало разом із «російським військовим кораблем», одним із головних мемів цієї війни. Полоненого прозвали «Чмоня».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український Патрон проти російських «чмонь»

Можливо, саме завдяки «Чмоні» «мобіки» й перетворилися на «чмобіків» — така форма стала набирати популярності восени, як серед українців, так і росіян. Формальне пояснення цьому є: за путінським гібридним тлумаченням, мобілізація в Росії «часткова» — тому й «чмобіки».

Відзначимо, в Україні також призивають людей, які не завжди мають бойовий досвід. Однак, жодного слова «мобік» або тим більш «чмобік» стосовно них в українській медіа-сфері немає. І це досить яскрава ілюстрація того, як лише одне зневажливе слово наочно описує справжню ціну людського життя в Росії.

Шість причин, чому республіканці будуть проти Росії

І наостанок про проміжні вибори в США, від результатів яких, як стверджують, залежить підсумок війни в Україні. Перші екзит-поли (на момент написання тексту) показують, що республіканці, швидше за все, отримають більшість в обох палатах Конгресу.

Пропагандисти назвали 8 листопада «Днем Х для Америки» і, звісно, прив’язали його до сподівань про припинення допомоги США Україні.

Усе це нагадує історію з відставкою Бориса Джонсона, а потім Ліз Трасс з посади прем’єр-міністра Великої Британії. Так, у Москві одразу визнавали, що британський стиль поводження з Росією не зміниться від зміни прізвищ на Даунінг-стріт, 10. Проте потаємні сподівання на рівні «а раптом Сунак не такий» все ж були.

Так само й з США. Мовляв, зараз прийдуть республіканці і можливо, якщо не повністю, то хоча б трохи, перекриють Байдену його «кисневий шланг для України».

НАСПРАВДІ, справа не стільки в Україні, скільки в Росії. Яка регулярно дає приводи. Навіть не пов’язані з Україною. Наприклад, нещодавньою заявою Пригожина, який у відповідь на звинувачення в втручанні в американські вибори сказав буквально наступне: «Втручалися, втручаємось і будемо втручатися». 

МЗС Росії не ризикнуло навіть випустити Захарову, яка б мала повідомити щось на кшталт: це приватна думка приватної особи на прізвище Пригожин і жодного відношення до офіційної позиції Росії не має.

А за американськими законами, до речі, це один із найтяжчих злочинів. Що американці (республіканці чи демократи – байдуже) робитимуть у відповідь на визнання Пригожина?

Повертаючись до України, Білий дім гарантував їй «непохитну підтримку» незалежно від результатів виборів, а президент Байден на всяк випадок попередив, що незважаючи «на погану новину, у два майбутні жахливі роки в нього є й добра – це ручка, якою він підписуватиме вето».

Але стосовно України вето, скоріш за все, не знадобиться.

По-перше, закон про ленд-ліз дозволяє саме президенту самостійно визначати розміри допомоги Україні без погодження з Конгресом.

По-друге, стримування Москви цілком і завжди вписувалося в інтереси від демократів Джона Кеннеді з «Карибською кризою» і до республіканців Рональда Рейгана із «зоряними війнами» проти «СРСР – імперії зла».

По-третє, республіканець, за якого у Держдумі пили шампанське з тостом «Трамп-наш!», за свою каденцію запровадив більше санкцій проти РФ, ніж, наприклад, його попередник демократ Обама.

По-четверте, 58% американців виступають за надання нової допомоги Україні, навіть якщо це негативно позначиться на їхньому добробуті. Це випливає з опитування організації Chicago Council. Так, серед демократів підтримка України вища (58%), серед республіканців вона становить 50%.

По-п’яте, через те, що американці загалом у своїй більшості підтримують Україну в протистоянні з Росією, республіканці навряд чи зможуть розраховувати на зростання кількості своїх прихильників, заблокувавши допомогу Києву. При цьому загальна вартість американської фінансової підтримки України становить менше ніж 0,1% ВВП США.

По-шосте, не є великою таємницею, що республіканці – це американський ВПК. І насамперед його «Велика шістка»: Boeing, Lockheed Martin, Northrop Grumman, Raytheon Technologies, General Dinamics та BAE Systems, чиї акції після початку повномасштабної війни в Україні, стрімко зросли.

США збільшуватиме виробництво озброєнь (про що вже офіційно оголошено з боку провідних концернів), щоб забезпечити попит на них з боку України та інших країн світу. Це, крім того, що створить нові робочі місця у США, дозволить остаточно вибити і Росію зі світового ринку озброєнь. Фактично це вже відбулося: через санкції та головне – через ганебне видовище, в яке перетворили продукцію російського ВПК українці за допомогою американського і взагалі західного озброєння. Але останній цвях у труну путінської «вундервафлі» забити варто. 

Тому, як би цинічно це не звучало, але американці вміють рахувати та заробляти гроші. Тому, не рубатимуть гілляку, на якій сидять зараз і на якій планують підвісити Росію надалі.