Маргаріта Сімоньян мріє про часи, коли зможе в Києві затягнути «Ніч яка місячна». «Украінская песня, которую знаєт каждий рускій, пєсню із вєлікого совєтского фільма» – пише Маргаріта.

Маргаріта не знає, що це не «пєсня із вєлікого совєтского фільма», а пісня, слова і музику до якої написали Михайло Старицький і Микола Лисенко тоді, коли ніякого Совєтского союзу і в помінє нє било.

Маргаріта не знає, що мелодія потім трохи змінилася, а одного з авторів нової музики до пісні, кобзаря, у 30-их минулого століття Совєтський союз заарештував. Що з ним сталося потім – невідомо. Але ми ж нині знаємо, що «невідомо» означає або табори, або розстріл. Маргаріта не знає, що в Михайла Старицького і Миколи Лисенка була внучка – Вероніка. І її за постановою НКВС ростріляли в Лук’янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.

Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша – на каторзі в Казахстані.

Хочеться сказати Маргаріті: хай тобі «пєсня із вєлікого совєтского фільма», яка насправді є піснею нашого великого Михайла Старицького, рід котрого совєтська власть знищила, стане поперек горла.

Більше про онуку Михайла Старицького можна прочитати тут. Виявляється, на її честь називали один із київських смаколиків, про який через нав’язаний совєтський общєпіт ми теж мало знаємо. Дякую Авторська Кухня Українська, що розповідаючи про забуту, втрачену, замовчувану українську кухню, розповідаєте ще й про українську історію.

Леся Вакулюк, «Українська правда»

Фото Вероніки Черняхівської – УНІАН