У школах РФ регулярно вбивають дітей, але Москві ніколи приділити цьому увагу, вона зосереджена на вбивствах українських дітей. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 26 вересня.

1. Росіяни бунтують за себе, а не за Україну
2. Мобілізація на рівні картоплі «фрі»
3. Що не так із цифрами «волевиявлення» на Запоріжжі
4. Навіщо Путіну фейкові референдуми

Росіяни бунтують за себе, а не за Україну

У школі Іжевська 26 вересня внаслідок стрілянини загинули понад десять осіб, більшість серед них – діти. Маргарита Симоньян висловила співчуття з цього приводу. 

Жодного жалю щодо українських дітей, яких станом на 8 вересня, загинуло 383, а поранено 742 (дані Офісу Генерального прокурора)  з її пропагандистсько-материнських вуст не пролунало.

З приводу жахливої трагедії в російському Іжевську варто нагадати, що ще влітку Путін доручив забезпечити озброєну охорону в школах на… окупованих українських територіях і навіть виділив на це окреме фінансування. При цьому громадськість у РФ неодноразово просила забезпечити охороною саме російські навчальні заклади – у зв’язку з частими випадками «скулшутінгу».

Але всі сили та засоби Путін зараз кинув на війну в Україні. В тому числі співробітників приватних охоронних підприємств, які б мали охороняти навчальні заклади.

26 вересня на автовокзалі в Рязанській області чолов’яга здійснив спробу самоспалення через небажання брати участь у війні в Україні. Також цього дня масові протести проти мобілізації перекинулися з Дагестану до Кабардино-Балкарії.

І нарешті у військкоматі в Усть-Ілімську Іркутської області розстріляли начальника призовної комісії. Бойовий дух російських мобіків, схоже, дуже високий. Один з них, мабуть, сплутав військкоматівця з солдатом НАТО і негайно захистив від нього рідний Усть-Ілімськ. За словами очевидців, перед тим, як відкрити вогонь, мобілізований на прізвище Зінін сказав: «Зараз усі поїдемо додому».

Відомо, що з 22 вересня (після оголошення мобілізації) невідомі намагалися підпалити або вже підпалили будівлі військкоматів у: Волгоградській, Оренбурзькій, Амурській, Калінінградській, Калузькій областях, у Мордовії, в Нижньому Новгороді, Хабаровську, Кіровську, Канську, Санкт-Петербурзі, Томську.

В організації масових заворушень на Кавказі і «палаючих військкоматах» російська влада традиційно звинувачує «західних кураторів» та Україну.

Логіка, що привела до такого висновку, залізобетонна: «Київ отримує пряму вигоду від атак на російські військкомати».

НАСПРАВДІ, щоб ні в кого не виникало жодних ілюзій, росіяни протестують виключно проти мобілізації, а не проти війни в Україні.

Шок, який зараз зазнає усть-ілімський і решта глибинного російського народу, можна порівняти лише з одним – підвищенням пенсійного віку. Путін тоді вперше жорстко обдурив свій народ, коли клявся, що жодного підвищення не буде.

І ось це – другий такий випадок. Глибинному російському народу пообіцяли: займайся своїми справами, а ввечері під пиво дивись по телевізору кіно про війну в Україні. 

Народу знову збрехали. Тепер йому наказали самому їхати на цю війну, що у домовленості не входило. Ось народ і бунтує. Але повторимося, хвилюється цей глибинний російський народ не за українців, а виключно за себе. 

Мобілізація на рівні картоплі «фрі»

А ілюзії щодо загальнонаціонального піднесення з приводу мобілізації мають  підтримувати все ті ж федеральні канали та решта офіційних і напівофіційних російських ЗМІ.

Роблять вони це приблизно так само як у Радянському Союзі – в стилі: «Партія сказала треба, комсомол відповів: так!».

НАСПРАВДІ, у Кремлі стурбовані реакцією на мобілізацію мешканок Дагестану (та інших регіонів). Тому, як повідомляється, підготували для державних та провладних ЗМІ нову методичку про те, як потрібно мобілізацію висвітлювати.

Головні наративи, які потрібно втовкмачувати в голови росіянам, виглядають так:

• Росія перемагала у війнах тільки «всім миром», і лише коли її мешканці вважали, що йде «війна народна».
• «Народ Росії має згуртуватися перед загрозою НАТО».
• Альянс має намір «розчленувати і пограбувати» Росію.
• «Не можна залишатися осторонь і звалювати весь тягар відповідальності на контрактників та «народні міліції» Донбасу.
• «З нами вже зараз воюють на нашій території. Ми вже не лише «своїх не кидаємо», ми захищаємо себе».
• «Росія воює зовсім не з Україною, а з НАТО. Захід заборонив Києву вести переговори із Росією. Натовська розвідка збирає дані про територію Росії для того, щоб віддати Україні наказ про перенесення бойових дій на нашу территорию».

• Мобілізація нібито торкнеться лише «1% від облікового складу військовозобов’язаних».

До речі, незабаром після її початку, з’явилася ціла серія дуже схожих публікацій у соцмережах. Їхні автори намагалися наочно «довести», що 1% мобілізованих — дуже мало і порівнювали цю частку, наприклад: з 1% жіночої косметички, 1% пачки картоплі фрі або 1% упаковки мармеладу.

Зважаючи на кількість машин на кордонах Росії та її мешканців, які зараз ночують у казахстанських кінотеатрах, «заспокійливий» креатив із порівнянням мобілізованих з картоплею «фрі» працює не дуже. 

Мобілізація в РФ взагалі розкрила несподіваний факт: практично всі росіяни призовного віку вважають себе непридатними до військової служби. Мабуть, підірвали здоров’я на двадцятирічних криках «Слава Путіну».

Що не так із цифрами «референдуму» на Запоріжжі

26 вересня призначена Москвою «влада» Запорізької області – останньої, де ще тривав «референдум про приєднання до Росії» – повідомила, що станом на 20:00 явка «виборців» при необхідних 50% склала 66,43%. Таким чином, цей захід оголошено таким, що відбувся.

Про те, що ці «волевиявлення» не визнає жодна країна в світі говорити зайве. Вони незаконні навіть за російським правом. До того ж, з точки зору елементарної математики, в цій «формулі успіху» просто не складаються цифри.

НАСПРАВДІ, населення Запорізької області – 1 млн 687 тисяч осіб. Населення адміністративного центру області – міста Запоріжжя, яке не окуповано російською армією – близько 750 тисяч осіб.

Станом на початок липня область покинули 80% населення. Про це повідомив очільник Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух.  

Щоб отримати 51%, мали б проголосувати всі жителі окупованих територій, які мають право голосу. Але це неможливо, якщо врахувати біженців.

Для того, щоб намалювати«явку» окупанти, навіть, влаштували фейкове голосування на псевдореферендумі в Енергодарі, видаючи завезену масовку за персонал захопленої ЗАЕС.

Натомість, за результатами дослідження Центру соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, 87% жителів Енергодару не підтримують приєднання Запорізької області до Росії. Вибірка складала 1160 респондентів.

Опитування, проведене 19-22 вересня показало, що 74% енергодарців, які проживають на тимчасово окупованій території, не планують брати участі в голосуванні на псевдореферендумі, 16% – готові особисто відвідати дільниці для голосування в разі їх створення, 10% – не визначилися.

87% респондентів висловилися проти виходу Запорізької області зі складу України та входження її до складу Росії, 6% – за вихід і приєднання до її складу, 7% – не визначилися.

Таким чином, результати фейкових референдумів відірвані від реальності, заздалегідь визначені в Москві та просто «спущені» на місця.

Навіщо Путіну фейкові референдуми

Тому виникає цілком природне питання: а навіщо це Путіну, адже він, як юрист, розуміє, що його так звані «референдуми» — фікція, їх результати, як і будь-яка зміна кордонів України не будуть визнані?

Тим більше, що наприклад, останнє голосування про поправки до Конституції РФ у 2020 році (де Путіну обнулили термін перебування на посаді президента) не називалося «референдумом». Адже поправки було прийнято, як особливий закон, за стандартною процедурою: голосування в обох палатах парламенту та підпис самого Путіна. І навіть всенародне голосування «на пеньках» юридично не було потрібне.

Але для Путіна воно мало містично-політичне значення – демонстрація широкої підтримки вже ухваленого ним рішення. В політології це називається «аккламацією» — за аналогією з процедурою утвердження римських та візантійських імператорів: їх зводила на престол армія, а потім народ мав зібратися, наприклад, на іподромі та радісно вітати (acclamare) нового правителя.

НАСПРАВДІ, під ширмою «народного волевиявлення» відбувається черговий акт насильтва проти окупованого населення. Крім вже звичного фізичного насильства, тепер і насильство моральне. Аналогічне до того, коли політв’язнів і полонених під загрозою розправи змушують щось говорити на камеру. Тільки тепер у полоні та в заручниках сотні тисяч людей. У цій історії все настільки очевидно, що  російська влада навіть не намагається надати дійству бодай якогось вигляду легітимності.

Замість здобуття легітимності на перший план виходить інше – потреба домінування, досягнення стану покірності підкореного населення, коли від його імені можна заявляти все, що заманеться загарбнику.

Тому й рівень підтримки малюється такий нереальний і сміховинно високий. Щоб показати тотальність своєї влади. Бо «я так хочу і можу».

Диктатори дуже полюбляють постановки «народного волевиявлення»: їх практикували Адольф Гітлер, аятола Хомейні, Башар Асад. На «референдумі» за повернення щойно завойованої Ічкерії у правовий простір РФ в 2003 році намалювали фантастичну підтримку 95% окупованих чеченців.

Статистика показує закономірність: кожен четвертий автократ, принаймні раз за правління, проводить якийсь плебісцит. Як правило, вони здобувають на них запаморочливі перемоги. Як підрахував швейцарський Центр досліджень прямої демократії, на 876 плебісцитах, які проводилися з 1945 по 2005 рік, автократи та диктатори отримували в середньому 70% підтримки при явці 77,3%. 

Походження цих тріумфальних результатів розкриває фраза, яку приписують ще одному прихильнику «прямої демократії» – Сталіну: «важливо не як голосують, а як рахують голоси».

А отже ритуальні заповнення бюлетенів і примус окупованого населення брати в цьому участь – це одне, а малювання відсотків «підрахуями» з команди «Кирієнко та партнери» – зовсім інше.

Зате тепер російська пропаганда отримує новий козир – «народний мандат». Його ж, ніби освячену Гундяєвим ікону, отримує головний воєнний злочинець Путін. А ще – призначений Москвою військовий комісар, якому нарізали черговий мобілізаційний план вже на чужій окупованій території.