Юрій Бєлоусов, «департамент війни» Офісу Генпрокурора: «Між нами і журналістами-розслідувачами виникла конкуренція. Це добре, але є ризики»

Юрій Бєлоусов, «департамент війни» Офісу Генпрокурора: «Між нами і журналістами-розслідувачами виникла конкуренція. Це добре, але є ризики»

5 Серпня 2022
4139

Юрій Бєлоусов, «департамент війни» Офісу Генпрокурора: «Між нами і журналістами-розслідувачами виникла конкуренція. Це добре, але є ризики»

4139
Як українська прокуратура розслідує воєнні злочини росіян, що журналісти роблять і чого не роблять, аби в цьому допомогти, чому треба запастися терпінням, аби побачити покарання високопосадових злочинців, і чому «полонених не беремо» — це не варіант для нашої армії.
Юрій Бєлоусов, «департамент війни» Офісу Генпрокурора: «Між нами і журналістами-розслідувачами виникла конкуренція. Це добре, але є ризики»
Юрій Бєлоусов, «департамент війни» Офісу Генпрокурора: «Між нами і журналістами-розслідувачами виникла конкуренція. Це добре, але є ризики»

За даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року і до 2 серпня правоохоронні органи зареєстрували понад 38 714 кримінальних проваджень щодо злочинів, пов’язаних із російською агресією, з них понад 25 323 — щодо воєнних злочинів. Воєнні злочини призвели до загибелі 6662 цивільних українців, більше 8500 поранено — це лише офіційно зареєстровані факти. Найімовірніше, цифри будуть більшими. В Україні тисячі пошкоджених та зруйнованих об’єктів — будинків, шкіл, лікарень тощо. Підозру у вчиненні воєнних злочинів уже отримали 135 людей, із них 15 — полонені, решта — заочно. До суду дійшли справи щодо 13 російських військових, засуджено шістьох.

Розслідувати ці злочини правоохоронцям допомагають журналісти. За словами начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора (так званого «департаменту війни») Юрія Бєлоусова, медійники  фактично конкурують із правоохоронцями на високому професійному рівні. Однак матеріали, які отримали та опублікували журналісти, не завжди можна використати в суді. Й ці публікації часом створюють у суспільства очікування, які не справджуються.

Юрій Бєлоусов каже, що кінцева мета розслідування воєнних злочинів полягає в тому, аби українці і світ побачили справедливе притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії, в тому числі особисто Путіна.

Що таке воєнний злочин, наскільки складно притягнути до відповідальності винних, скільки треба чекати на суди та трибунали, наскільки органи прокуратури мотивовані і професійні в умовах війни, «Детектору медіа» розповів керівник «департаменту війни» Офісу Генпрокурора Юрій Бєлоусов.

Пане Юрію, чи коректно сказати, що воєнний злочин — це будь-який злочин проти цивільного під час збройного конфлікту, і саме так це кваліфікується за Женевською конвенцією?

— Є чотири основні Женевські конвенції і низка протоколів до них. У третій ідеться про військовополонених, у четвертій — про захист цивільних під час війни. Переважно саме цими двома конвенціями ми й оперуємо. І вони є частиною українського законодавства, бо вони ратифіковані Україною й мають пріоритет над національними законами. До речі, Росія теж їх ратифікувала.

Що ж до того, чи може вважатися воєнним будь-який злочин проти цивільного, то є чіткий перелік злочинів та різні їх класифікації. Окрім воєнних, є злочини проти людяності, злочини агресії. Всі вони вчиняються під час збройного конфлікту.

У нашому випадку йдеться не про внутрішній збройний конфлікт, а про міжнародний. Росія до лютого цього року казала, що в нас внутрішній конфлікт: мовляв, це Україна воює зі своїми громадянами на Луганщині й Донеччині, а Росія тут ні до чого. А після 24 лютого вже очевидно, що це конфлікт між державами. І під час міжнародного конфлікту вчиняються воєнні злочини.

Росія готувалася до цього: акумулювала війська на кордонах, гроші, звільняла слідчі ізолятори на кордоні, аби приймати наших полонених. Ці підготовчі процедури й подальше вторгнення є злочином агресії. Це так званий «елітарний злочин», до відповідальності за який притягаються керівники вищого рівня. У цьому випадку не можна притягати до відповідальності солдата, який перетнув наш кордон.

Воєнні злочини чітко розписані в Римському статуті, але в переважній більшості це злочини проти цивільних: катування, вбивства, зґвалтування, примусове переміщення людей із території України на територію Росії, заволодіння національними цінностями.

Можете навести приклад злочину, який, на думку звичайної людини, є воєнним, але згідно з міжнародним правом таким не є?

— Тут дуже тонка межа. Скажімо, злочин не може бути визнано воєнним або злочином узагалі, якщо була військова необхідність. Наприклад, росіяни ведуть наступ нашою територією, в них зламався їхній транспорт і вони відібрали машину в цивільного, аби дістатися пункту призначення й виконати отриманий наказ. У цьому випадку буде складно довести, що це був саме воєнний злочин. Буде нелегко довести, що не було військової необхідності. Звісно, не має жодної військової необхідності відбирати в цивільних коштовності, однак забрати телефон, щоби передати своєму командуванню інформацію, скажімо, про рух колони української техніки, — так, у цьому цілком може бути військова необхідність. Коли в село зайшли росіяни, забрали у всіх мешканців мобільні телефони, аби вони не повідомили нашій армії, тут теж є необхідність. Але якщо вони потім, коли необхідність відпала, ці телефони не повернули й використовують у своїх цілях — роблять постики в інстаграмі, — з цього моменту злочин може кваліфікуватись як воєнний. Ми розглядаємо кожен випадок окремо й детально.

Але це все стосувалося цивільних. Третя Женевська конвенція захищає комбатантів. Комбатантом може бути представник тероборони або поліції: за великим рахунком це будь-хто, хто відкрито носить зброю, має знаки розрізнення, має командування і вступає у відкрите зіткнення із супротивником. От ми з вами зараз раптом бачимо москалів, ми вдягнули щось подібне на форму, обмотали руки жовтими стрічками, щоб випадково не вбити одне одного, та зі зброєю вступили у бій — і ми автоматично стаємо комбатантами і вже маємо гарантії захисту. Але й тут є нюанси.

Вбивство комбатанта під час бою не є воєнним злочином. Це дуже важко пояснити родичам загиблого українського комбатанта: так, він захищав країну, ворог його вбив, але це не було воєнним злочином. Скажімо, якщо ми захопили танкіста, який розстріляв колону наших танків, ми не можемо притягнути його до кримінальної відповідальності. А якщо ми таке зробимо, то ми — Україна — самі скоїмо воєнний злочин. Ми маємо тримати цього танкіста в полоні певний час, але потім маємо віддати його країні, яка на нас напала.

Винятки є лише в разі жорстокого поводження з військовими полоненими: катування, тримання в нелюдських умовах. Вбивство полоненого комбатанта — це воєнний злочин. І ми маємо поводитись із полоненими цивілізовано.

Днями ми оголосили підозру судді з окупованого Донецька, який засудив до смертної кари двох громадян Британії та Марокко. Але всі вони троє входили до лав української армії, тому мають статус комбатантів, а не найманців, як стверджують росіяни. Вони були захоплені в полон, а отже мають бути захищені від судового переслідування згідно з конвенцією, яку ратифікувала також і Росія. Тому суддя вчиняє воєнний злочин, засуджуючи їх за злочин (найманство), якого вони не вчиняли.

Цей суддя — громадянин України?

— Так. І він засудив полонених за найманство. Найманці-іноземці працюють за гроші, і конвенція їх не захищає. Але ці троє були комбатантами, чому ми маємо підтвердження.

Чи має значення для України або для Міжнародного кримінального суду те, що Росія формально не оголошувала нам війни, а розпочала так звану спеціальну воєнну операцію?

— Абсолютно ні. Це в них для внутрішньої публіки спецоперація, а для нас і всього світу — війна, агресія, збройний конфлікт. Росія може називати все це, як їй завгодно, але це не врятує її від відповідальності.

Якщо розслідування окремих воєнних злочинів росіян проти українців розглядати не лише як окремі випадки, а як проєкт, то чи має він на меті притягти до відповідальності найвище керівництво Росії включно з Путіним? Чи є це метою всіх розслідувань, обвинувачень і судових вироків, які ми зараз спостерігаємо?

— Однозначно наша кінцева мета — притягти до відповідальності найвище керівництво Росії. Для цього є кілька шляхів. Ми вже маємо 624 підозрюваних із найвищих посадовців Росії — як із вищого політичного, так і військового керівництва. Вони вже отримали статус підозрюваних за фактом агресії, за її планування, підготовку та реалізацію. Ми шукаємо їхнє майно за кордоном, арештовуємо його і плануємо притягати їх до відповідальності. Але є нюанси: Україна як держава не може це зробити щодо президента Росії, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ. Всі вони мають імунітет від переслідування іншими державами, не лише Україною, а будь-якою, хоч би що вони зробили. Навіть якби вони скоїли найгірший злочин, який ми лише можемо собі уявити. Але саме для цього створюються міжнародні інституції з універсальною юрисдикцією, як-от Міжнародний кримінальний суд. От його місія — притягати до відповідальності саме таких людей, яких не може притягнути інша держава. Ми розраховуємо, що саме ці три людини як мінімум будуть притягнуті до кримінальної відповідальності в МКС саме за воєнні злочини та геноцид, який зараз теж розслідується.

Щодо злочину агресії МКС не має юрисдикції, й тому Україна зараз у стані перемовин зі світовою спільнотою щодо створення окремого трибуналу. Над цим, зокрема, працює спеціальний посол у Міністерстві закордонних справ України. Окрім тих трьох, ми, Україна, можемо, притягуємо й будемо притягати до відповідальності керівників Росії вищої та середньої ланки. Це буде, звісно, складно.

Чому ми зараз притягаємо до відповідальності рядових російських військових? Тому що вони фізично тут, на нашій території, ми взяли їх у полон. Якби ми взяли в полон Путіна, він так само вже був би засуджений, якби ми мали відповідну юрисдикцію. Але ж на першій лінії воюють не Путін і навіть не генерали, а рядові, сержанти, офіцери, тому в полон потрапляє нижня ланка, і перші суди били саме по них. Але наша стратегія — вийти на найвище керівництво Росії.

Чи можна казати, що після вироку Шишимаріну, який декому видався занадто швидким та суворим, процес винесення вироків російським військовим у судах уповільнився? Чи міжнародні партнери України вбачають у цьому окремому судовому процесі загрозу, що Україна поспішає помститися агресору, а не цивілізовано довести його провину?

— Справу Шишимаріна дуже ретельно вивчила група міжнародних експертів із дуже великим досвідом праці у воєнних трибуналах, і недоліків у ній вони не знайшли.

Вони вивчали цю справу постфактум? Тобто не під час, а після винесення вироку?

— Так, постфактум. Просто в цій справі все було достатньо очевидно. Так, була критика в бік Офісу Генерального прокурора, але все перевірялось. Разом із тим при ОГП працює група Atrocity Crimes Advisory Group (ACA) for Ukraine, до якої входять радники з великим досвідом роботи з воєнними злочинами. Ми їх долучаємо до проваджень: і до тих, які вже в судах, і до тих, які ми тільки плануємо передати до суду. Ми це робимо, щоб не припуститися помилок, які завадять нам установити істину. Тому ми не сповільнились, а переключаємось на більш високий рівень, і це, звісно, потребує більше часу.

А чи здатні органи прокуратури впоратись із таким потоком справ? Адже йдеться про десятки тисяч фактів…

— Це питання проєктного менеджменту. Звісно, все ускладнюється й тим, що бої ще тривають, слідчі дії часто небезпечні для слідчої групи через загрозу обстрілів, а іноді й неможливі, коли йдеться про злочин на окупованій території. Але система адаптується, й дуже швидко. Створюються спеціальні підрозділи СБУ й Нацполіції, спеціалізовані саме на воєнних злочинах. Ми вибудовуємо вертикаль, вчимося та навчаємо, впроваджуємо IT-рішення.

Медіа і громадські активісти збирають факти й докази воєнних злочинів росіян, але не діляться з вами даними або ж ви не можете використати їхні дані в суді. Як заявив Вейн Джордаш, британський королівський адвокат, який зараз консультує Україну, журналісти, активісти і звичайні громадяни мають у першу чергу повідомляти про воєнні злочини правоохоронців, а не намагатися підміняти слідчих. Наскільки це стало для вас проблемою і як ви рекомендуєте її вирішити?

— Насправді всі вони — журналісти й активісти — роблять багато корисного. Журналісти-розслідувачі намагаються встановити причетних до злочинів, інформують світову спільноту про те, що відбувається. Це дуже важлива робота. Це ж стосується й активістів, які встановлюють жертв і діляться інформацією з органами правопорядку. Але важливо розуміти і знати, як це слід робити і які можуть бути ризики.

Це новий феномен для України, коли в таких масштабах злочинів з’являється фактично новий суб’єкт, який працює у сфері розслідування. Фактично журналісти-розслідувачі роблять ту саму роботу, що й органи розслідування. Іноді вони це роблять не гірше, а іноді й краще за окремих слідчих. Це й наші журналісти, і журналісти зі світовими іменами з великих зарубіжних медіа. Я сказав би, що між нами виникло щось на кшталт конкуренції, що, безумовно, є добре.

Але тут є ризики для прокуратури. Питання в тому, що в нас і журналістів різні стандарти доведення. Журналісту достатньо сказати, що та чи інша людина могла вчинити злочин. Це може бути переконливо для громадськості, але не виключає помилки. А ми не маємо право не лише на помилку, а й на припущення також. Тому ми повинні мати докази, які зможемо використати у суді й переконати саме суд, а не громадськість. Громадськість може дозволити собі оперувати емоціями, але суд — лише фактами.

Тому, коли подається інформація про те, що певна людина винна у злочині, коли публікуються її дані, в суспільства з’являються питання до нас: «Слухайте, вже всі знають, хто це зробив. Чого ви сидите?» А ми змушені виправдовуватися, що не маємо достатніх доказів. Якби ми діяли за стандартами окремих журналістів, мабуть, нам варто було звинуватити всіх росіян у воєнних злочинах без розбору та ще й Путіна за компанію, й закінчити всі розслідування за один день — вогонь! Але ми — правова держава. Крім того, до нас прикута увага росіян, які весь час намагаються знайти в наших діях порушення й дискредитувати наші розслідування. Ми не маємо права дати їм шансу. Це як відома тактика адвокатів: знайти дрібні прогалини й поставити під сумнів все розслідування. Тому важливо, аби результатам наших розслідувань довіряли в міжнародних судах і трибуналах.

Був випадок, коли одна з українських журналістських організацій опублікувала прізвища підозрюваних росіян із нашого провадження, які нібито вчинили воєнні злочини. Ми попросили повідомити нас, звідки вони взяли ці матеріали. Журналісти сказали, що ці дані їм хтось передав. За стандартами журналістики вони не захотіли розкривати своє джерело. У підсумку ми не змогли прив’язати дані до місця злочинів і, відповідно, не можемо стверджувати в суді, що саме ці росіяни причетні до злочинів. Всі про них чули й читали, всі вважають їх злочинцями, а ми не можемо за законом використати цю інформацію, бо зобов’язані не лише зібрати докази, а й пояснити, де саме і як ми їх отримали.

Чи скористалися ви хоча б раз своїм правом через суд запросити необхідну інформацію в журналістів?

— Ні, не думаю, що це варто робити. Існують професійні стандарти, право журналістів та адвокатів на професійну таємницю має захищатися законом. Є й відповідні рішення Європейського суду з прав людини не на користь держави, яка намагалася отримати інформацію в порушення цих стандартів. Особисто я за те, щоб між прокуратурою та журналістами була нормальна професійна комунікація.

Як це має відбуватись на практиці? От що би ви сказали журналісту — «окей, ти розслідуєш цю справу, але ти маєш пам’ятати та враховувати»…

— Я не хочу, аби журналісти жертвували своєю свободою, але в нас одна мета — притягнути винних у жахливих злочинах проти українців до відповідальності. Я впевнений, що журналісти бажають цього, як і ми. Тому треба враховувати те, як інформація, отримана журналістом, дозволить йому професійно виконати власну роботу і привести злочинця до лави підсудних. Я впевнений, що ми можемо допомогти захистити джерело інформації, його ім’я не буде фігурувати у відкритих матеріалах і так далі, якщо воно побоюється, скажімо, переслідування з боку росіян. Ми це можемо. Якщо джерело не хоче, аби його потім тягали по судах, то це вже питання його громадянської позиції та відповідальності. Якщо ви стали безпосереднім свідком злочину, будь ласка, знайдіть час, аби встановити справедливість! Зробіть те, що можете й мусите, як громадянин під час війни.

Можна знайти баланс, який буде на користь обох сторін. Ми знаходимо його з багатьма медіа.

Із ким, наприклад?

— Не скажу. (Сміється.) Вони діляться з нами інформацією, і це жодним чином не перешкоджає їм висвітлювати події.

— Крім журналістів та інших джерел, ви також отримуєте інформацію через спеціально створений сайт. Він добре просувається — українці навіть отримують СМС із закликом скористатися ним у разі, якщо хтось став свідком воєнного злочину або має що повідомити прокуратурі. Це працює?

— Сайт працює добре і є для нас важливим джерелом. Його зручно використовувати. За час його існування ми отримали від громадян, свідків та потерпілих понад 16 000 повідомлень про злочини, люди завантажили на сайт майже 63 000 документів, фото та відео. Наші прокурори всі ці матеріали вивчають. Не можна сказати, що 100 % інформації стосується саме воєнних злочинів; іноді неможливо зрозуміти, що саме людина нам хотіла повідомити. Трапляються навіть жартівники. І це нормально, ми були до цього готові. Більшість інформації для нас корисна. Доступ до сайта мають наші колеги з регіональних прокуратур, тому вони можуть перевіряти дані на місці. Звернення громадян через цей сайт прирівнюється до письмових та особистих заяв, коли людина прийшла у прокуратуру. Повідомлення на сайт достатньо для відкриття кримінального провадження.

Якщо уявити алгоритм дії людини, яка стала свідком або жертвою злочину, чи вона не подумає спершу подзвонити за номером 102?

— Можна і так, звісно, але якщо людина за кордоном, то зручніше повідомити про злочин через сайт. Крім того, людині, яка у стресі, можливо, буде зручніше заспокоїтись і потім саме в такий спосіб передати нам інформацію. Скажімо, людина в Німеччині, але має фото чи відео, які може завантажити на сайт і вказати способи зв’язку з нею. Потім ми виходимо з нею на зв’язок.

Усі ми хочемо швидкого правосуддя. Але не всі розуміють, що його швидко не буде, тому можливе розчарування. Ми також розуміємо, що всі російські полонені — в тому числі воєнні злочинці — це наш обмінний фонд. Як пояснити суспільству таку перспективу — відпустити додому вбивцю або ґвалтівника?

— Це не значить, що всі вони будуть повернуті в Росію. Україна має повне право тримати таких росіян у себе, поки вони не відбудуть покарання повністю. Ми не плануємо віддавати Росії тих, хто вчинив тяжкий воєнний злочин, до того, як вони відбудуть покарання. Безумовно, будуть повернуті ті, хто не вчинив злочину, частина з них може поїхати додому й до завершення бойових дій. Після їх завершення всі такі полонені мають повернутися: цього вимагає Женевська конвенція, і Україна її дотримуватиметься. Але злочинців ми не будемо повертати додому, хоча й це ми також можемо зробити — і на етапі розслідування, і навіть після оголошення судового вироку. Але українці мають усвідомлювати, що ми повертаємо полонених не просто так, а в обмін на наших військових і цивільних. Ми не повернемо їх просто так. Був випадок, коли ми обміняли засудженого росіянина, який вчинив воєнний злочин, але не тяжкий (не вбивство, не зґвалтування), на нашого пораненого військовослужбовця. Як ми могли не забрати його з полону в обмін навіть на злочинця? Це ж наш громадянин.

Треба не забувати, що наші полонені є в Росії, і їх багато. Забрати їх можна лише шляхом обміну. А тому полонених завжди треба брати, стримувати свої емоції під час бою, хоч як це складно. До речі, «полонених не беремо» — це, окрім іншого, ще й воєнний злочин.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4139
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду