Сотні фільмів і серіалів, знятих у Росії з 2000 року, годували росіян токсичною ностальгією, піддавали нападам факт існування української нації, прославляли війну і подавали її як норму, мілітаризували російське суспільство та оспівували російську велич. Про це йдеться в публікації кінопродюсера Іллі Гладштейна «Як російське кіно дегуманізувало українців і заклало основу для сучасних військових злочинів», опублікованій на сайті Ukraine World.

Президент РФ полюбляє цитувати фільм «Брат», особливо фразу «За Севастополь теж заплатите, сволота», звертає увагу автор статті. Навіть якщо творці «Брата 2» і не планували свій фільм як маніфест нової російської геополітичної доктрини, він таким чином використовувався і використовується, переконаний продюсер.

«Головний руйнівний ефект російських фільмів полягає в тому, що вони зробили нинішню війну прийнятною для росіян — для російських льотчиків, які скидають бомби на пологові будинки та переповнені дітьми прихистки — і принаймні для 83% російського суспільства, які підтримують цю військову агресію проти України», — пише Ілля Гладштейн.

Також у статті він висловився за необхідність міжнародного бойкоту російського кіно принаймні, до кінця війни. «Звучить чимало голосів і проти цієї ініціативи. Мовляв, мистецтво має бути вищим за політику. Але це явно не так. Як виявилося, російське кінематограф – ефективна і смертельна зброя, і до нього треба ставитися відповідним чином: його потрібно ізолювати і роззброювати», — переконаний продюсер.

Він навів 10 прикладів фільмів, які працювали на російську пропаганду. Серед них і «Матч» Андрія Малюкова, який знімався в Україні у 2012-му році. Усі україномовні персонажі тут зображені негативно як зрадники та колаборанти, а позитивні герої розмовляють російською. Актор Сергій Безруков нещодавно публічно підтримав російське вторгнення в Україну. А один із сценаристів, Тимофій Сергєйцев, закликає до геноциду українців, аргументує Ілля Гладштейн.

Навіть комедійний серіал «Моя прекрасна няня» (2004 – 2009) працював проти України. Головна його героїня, Віка, за сюжетом, є нянею в будинку успішного музичного московського продюсера. Більшість жартів фільму базуються на світогляді стереотипно поданої української заробітчанки, відзначається у статті. Вона вульгарна та наївна, носить кітчевий одяг, розмовляє із сильним українським акцентом і загалом поводиться як «громадянка другого сорту». За сюжетом, Віка родом із Маріуполя, який нині майже повністю зруйнований російською армією.

Нагадаємо, дискусія щодо бойкоту російського кіно триває і під час Каннського міжнародного кінофестивалю. Представники Держкіно запросили директора кінофестивалю П'єра Лескюра та генерального директора форуму Тьєрі Фремо відвідати Україну «зараз, у розпал боротьби російської культури за цінність життя».

Звернення Держкіно було оприлюднене невдовзі після пресконференції в Каннах російського кінорежисера Кіріла Сєрєбрєннікова, який, представляючи свій фільм, став на захист Романа Абрамовича, Владислава Суркова і родин російських військових.

Позиція кінорежисера у розпал війни в Україні обурила українську кіноспільноту. Зокрема, кінорежисерка Ірина Цілик, яка увійшла до складу журі Каннського кінофестивалю нагадала, що Серебренніков товаришував із Владиславом Сурковим і ставів його виставу в театрі. «Хто такий Сурков? Він був правою рукою Путіна і він один з найяскравіших представників гібридної війни Росії проти України та реалізовує систему п'ятої колони в Україні», – зазначила Ірина Цілик.

Ще один учасник Каннського кінофестивалю, російський кіномитець Сергій Лозниця, який називає себе українським кінорежисером, засудив бойкот російської культури під час війни. Його промова викликала критику серед української кіноспільноти та з боку активістів, які виступають за бойкот кіно країни-агресора.

Фото з сайту Ukraine World