Третього травня з нагоди Всесвітнього дня свободи преси медіацентр «Україна» у Львові, про який «Детектор медіа» нещодавно докладно розповідав, провів відкриту дискусію «Висвітлення війни в Україні: безпека і свобода слова». Участь у ній взяли ведуча «1+1» Марічка Падалко, радник Міністра внутрішніх справ і медійник Вадим Денисенко, аналітик The Atlantic Council Майкл Боцюрків, телеведучий і публіцист Віталій Портников. Модерував розмову колишній нардеп, медійник і дипломат Андрій Шевченко.

 «Запитувати в журналістів, що для них війна — це те саме, що запитувати про це лікарів або військових. Це професії, представники яких під час війни далі виконують свої обов’язки в нових умовах. Військові захищають країну, лікарі лікують тих, хто захворів або поранений, а журналісти інформують суспільство. Я завжди казав, що для журналіста війна — це просто робота. Особливо для тих, хто всі ті роки усвідомлював, що Україні не уникнути великої війни», — каже публіцист і ведучий телеканалу «Еспресо» Віталій Портников. За його словами, очевидну неминучість війни заперечувала частина українських еліт, яка прагнула жити в уявному світі, де Україні не загрожує Росія, зокрема й олігархічні медіа. «Вони не пройшли випробування перед війною. Сподіваюся, після війни вони покаються», — сказав Портников. Нагадаємо, «Детектор медіа» писав, як деякі українські медіа до самого дня вторгнення переконували, що повномасштабна військова агресія Росії проти України — це вигадки панікерів.

Ведуча «1+1» Марічка Падалко погоджується, що до висвітлення війни журналістові слід ставитись як до звичайної роботи. Але це не значить сприймати події без емоцій. «Коли журналіст або ведучий перестає пропускати крізь себе те, про що розповідає, коли він не відчуває те, про що говорить, він стає поганим журналістом чи ведучим і не може нічого донести до аудиторії», — каже вона.

Марічка Падалко

Марічка згадує, що в перші тижні великої війни робота стала для неї порятунком від особистих переживань, зокрема від невпинної тривоги за її чоловіка — колишнього медійника Єгора Соболєва, який воює на фронті.

Американський медійник українського походження Майкл Боцюрків, який після загарбання Росією Криму в 2014 році кілька років був речником місії Організації безпеки та співробітництва в Європі в Україні, каже, що журналістика вже давно стала найнебезпечнішою професією у світі. Саме журналістів найчастіше вбивають, ранять, викрадають, цькують тощо. «Війна в Україні відрізняється від інших тим, що журналісти є мішенню для російських військових. Якщо ви маєте позначку Press, у вас умисно стріляють. Такого ми не бачили під час жодної війни у світі», — сказав Боцюрків. Хоча, за його словами, серед українських журналістів уже більше тих, хто має засоби захисту й пройшов спеціальну підготовку, в небезпеці опиняються фіксери — люди, які часто опиняються в місцях бойових дій без досвіду та базових навичок виживання.

Майкл Боцюрків

Вадим Денисенко сказав, що, за підрахунками Міністерства внутрішніх справ, в Україні загинули вже двадцять три медійники. «На жаль, більшість цих смертей — це люди, які не дотримувались усіх рекомендацій військових і влади», — сказав він і закликав медійників бути уважними до вимог та правил, встановлених адміністрацією.

Хоча українська нація під час великої війни демонструє неабияку єдність, не слід забувати, що частина нашого суспільства сповідувала проросійські погляди до війни і навряд чи автоматично позбулась їх тепер. «По завершенні війни ми маємо бути готові до серйозного розчарування через позицію значної частини нашого суспільства, яка буде дорікати владі за те, що вона чинила опір і знищувала країну, — сказав Віталій Портников. — І нам потрібна журналістика, яка буде казати людям правду й тягнути їх із совка після війни». А Вадим Денисенко розповів, що у російській військовій теорії з’явилась ідея «ментальної війни» — захоплення країни без жодного пострілу, лише за допомогою засобів масової комунікації. «Агресія не припиниться, коли перестануть стріляти. Ментальна війна вестиметься наступні десятиліття щонайменше», — попередив радник міністра. Отже, українцям потрібно підвищувати стійкість до інформаційних впливів і розбудовувати власний арсенал.

Чим зараз українська пропаганда відрізняється від російської, й чи доречна вона взагалі? Це питання «Детектор медіа» днями поставив низці медіаекспертів (перша і друга частина опитування). Віталій Портников відхилив запрошення до участі в опитуванні, однак під час дискусії в медіацентрі «Україна» висловив свою думку з цього приводу: «Я не вважаю нашу інформаційну машину пропагандистською. На відміну від росіян, те, що ми говоримо про цю війну — просто правда. Можливо, ми робимо це дещо загострено, більш емоційно, оскільки це війна на нашій землі. Але світ повірив Україні, і українці вірять медіа більше, ніж будь-коли раніше». Втім він нагадав, що важливо не уподібнюватись росіянам, навівши приклад відключення від цифрового ефіру трьох телеканалів, близьких до «Європейської солідарності». Віталій Портников повторив думку, вже озвучену під час дискусії «Свобода медіа під час агресії Росії проти України», про необхідність військової цензури, яка не дозволить публікувати те, що загрожує обороні та безпеці.

Майкл Боцюрків розповідає, що був вражений українським спільним телемарафоном. «Але я побоююсь, що це не є комерційно стала модель, — каже він. — Ми маємо думати, як будемо відбудовувати медіа після війни й де візьмемо на це гроші. Не знаю, чи має уряд гроші, щоб субсидувати незалежні медіа, але ми маємо про це говорити. Адже ми вийдемо з цієї війни зі слабкими медіа, які потрібно буде зміцнювати». Про майбутнє українських медіа після завершення бойових дій раніше розмірковувала директорка «Детектора медіа» Галина Петренко.

«Нам рано чи пізно доведеться вийти з цього марафону. Він виконає свою функцію, — розмірковує Марічка Падалко. — І кожному телеканалу доведеться відвойовувати свою ідентичність, маючи дуже обмежені ресурси, аби не втратити свою незалежність». Власне, частина телеканалів уже вийшла з марафону і почала продавати рекламу.

За словами Вадима Денисенка, будь-яка держава в час війни обмежує свободу слова. «Баланс між свободою слова та безпекою забезпечують здоровий глузд і комунікація між елітами. Але війна — це завжди ручне управління, навіть у сфері медіа», — каже радник Міністра внутрішніх справ.

Вадим Денисенко

Колишній нардеп і політичний експерт Олександр Черненко заперечив, що режим ручного управління не має бути тотальним, адже тоді у влади, яка під час війни закрутила гайки, виникає непереборна спокуса залишити все як є, а не повертатись до демократичної норми.  

В інформаційному протистоянні з Росією Україна виявилась сильнішою, вважають експерти. «Нам пощастило, що Росія всерйоз не готувалась до інформаційної війни, — каже Вадим Денисенко. — Вони вважали, що легко переможуть нас на інформаційному фронті. Але ми були мобілізованішими і встояли». Віталій Портников вважає, що якби світ не побачив масові воєнні злочини росіян, було б набагато важче доводити нашу правоту. Й нагадує про Крим, загарбання якого не було кривавим, тому світ відреагував на нього мляво. «Ми не знаємо, яким було би ставлення світу і навіть багатьох наших співвітчизників до цієї агресії, якби Путін діяв так, як у 2014 році», — каже публіцист.

Марічка Падалко уточнює: Україна перемогла в інформаційній війні, можливо, на власній території чи у світовому медіапросторі, але не на території Росії. Адже росіяни просто відкидають правдиву інформацію про злочини російських військ в Україні. Чи можемо ми на них вплинути? На думку Віталія Портникова, «росіян не потрібно перевиховувати — вони все знають». Аналогічна ситуація, на його думку, була й у Радянському Союзі, де громадяни вдавали, що не знають про злочини спецслужб та партійного керівництва. «Ніхто нічого не знав, окрім Сталіна. І той, напевно, не знав, бо йому не доповідали, — іронізує Портников. — І Путін зараз нічого не знає; ви ж бачите, що пишуть — Путіну, мовляв, не доповідають про реальну ситуацію на фронті. Потрібно не перевиховувати росіян, а змінювати політичний дискурс. І тоді з’ясується, що росіяни всі знали про війну і всі її колективно ненавиділи».

Віталій Портников

«Росіяни витрачають величезні гроші у дезінформацію та промивання мізків, — коментує Майкл Боцюрків. — Гроші, які Україна може отримати з російських статків за кордоном, варто частково спрямувати на спроможність України доносити свою позицію до світу». Вадим Денисенко вважає, що Україні не слід витрачати ресурси на «перевиховання» росіян. «Це неможливо навіть у середньостроковій перспективі, — каже він. — Наша ключова задача — зробити так, аби росіяни не хотіли мобілізовуватись і воювати на нашій території. Соціологія показує, що росіяни підтримують цю війну, хочуть дивитись її в телевізорі, але не хочуть воювати». Він також нагадує, що Захід, який підтримує зараз Україну — це не весь світ. Нам потрібно вибудовувати відносини з арабськими державами, Китаєм та іншими частинами світу.

На думку Віталія Портникова, медіа у світі вже почали змінюватись під впливом поточних подій, «бо в центрі уваги опинилась особистість». «Коли наші молоді люди дивляться Дудя чи Гордона, бо вони прикольні, не сподівайтеся, що з них виросте покоління, готове робити свій внесок у творення країни, — каже він. — І не сподівайтеся перемоги російську пропаганду, якщо ви не готові бути альтернативою цій прикольності. Ви, може, й переможете російську пропаганду Путіна, але програєте російській пропаганді Дудя. Особистість тепер формує візію».