Проєкт Євросоюзу «ЄС проти дезінформації» розібрав сім найпоширеніших і найнебезпечніших міфів, пов’язаних із поточною ескалацією на кордонах України. Повний переклад наводить Центр стратегічних комунікацій.  

Автори дослідження зазначили, що від незаконної анексії та окупації Криму та початку тривалої військової агресії у 2014 році Росія веде постійну та скоординовану контрольовану державою кампанію дезінформації проти України.

Ця кампанія спрямована на російське населення, сусідні з Росією країни, Європейський Союз та інші країни, зокрема, з метою маніпулювання інформацією та впливу на громадську думку.

«Використовуючи контрольовані державою ЗМІ та ширшу "екосистему" прокремлівських ЗМІ, російська влада не шкодує зусиль, щоб очорнити Україну, зобразити її як загрозу глобальній безпеці та атакувати міжнародне співтовариство за підтримку українського суверенітету, територіальної цілісності та незалежності в межах міжнародно визнаних кордонів.

Російська кампанія також безпосередньо націлена на роль Європейського Союзу та інших гравців, зокрема НАТО, невірно представляючи їх як нібито агресивні загрози в контексті "легітимних проблем безпеки" Росії. Військова ескалація з боку Росії, яка розпочалася навесні 2021 року на українському кордоні та на незаконно анексованому Кримському півострові, лише посилила цей шквал дезінформації».

Автори дослідження розглянули найбільш поширені та небезпечні міфи — і часто відверту брехню — пов’язані з ескалацією Росії.

Міф 1: «Нинішня напруженість є результатом послідовно агресивної поведінки України та її союзників на Заході. Росія тільки захищає свої законні інтереси і не несе відповідальності за цей конфлікт»

Неправда. Правда полягає в тому, що Росія продовжує порушувати міжнародне законодавство й інші прийняті нею ж угоди. Незаконно анексувавши Кримський півострів та вчиняючи акти збройної агресії проти України, Росія, одна з постійних членів Ради Безпеки ООН, порушила щонайменше 12 міжнародних та двосторонніх договорів. До них належать Статут ООН, Гельсінський Заключний акт і Паризька хартія, які гарантують суверенну рівність і територіальну цілісність держав, недоторканність кордонів, утримання від погрози силою або застосування сили, а також свободу держав вибирати чи змінювати власні заходи безпеки.

Тобто дії Росії, які підривають та загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, зокрема на Донбасі, є незаконними. Вони продовжують загрожувати самій суті європейського порядку безпеки та ставлять під загрозу міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах.

Україна також зазнала серйозних втрат у конфлікті з Росією. Російська агресія забрала життя близько 14 000 українців, і багато отримали поранення. Крім того, через конфлікт 1,5 мільйона жителів (ВПО) з Криму та сходу України були змушені виїхати зі свого регіону.

Міф 2: «Цей конфлікт спровокувала ситуація в Україні. Є докази того, що Україна вчиняє звірства проти російськомовного населення на сході країни. Росія має втрутитися, зокрема й тому, що Україна та Росія — “одна нація”. Україна просто належить до “привілейованої сфери впливу” Росії».

Неправда. Твердження про те, що Україна нападає на власну територію та переслідує власних громадян, є абсурдними. Щоб активізувати внутрішню підтримку військової агресії Росії, контрольовані російським урядом ЗМІ невтомно намагаються заплямувати репутацію України, звинувачуючи її нібито у вчиненні геноциду у східній Україні, безпідставно проводячи паралелі з нацизмом та Другою світовою та вигадуючи розповіді, які мають викликати в аудиторії негативні емоції.

Є багато прикладів таких вигаданих історій, які найкраще ілюструє відомий приклад з російського телевізійного репортажу, в якому українські війська звинувачують у тому, що вони розіп’яли маленького хлопчика на сході України на початку конфлікту. Фактчекери швидко довели, що історія була повною вигадкою. Подібні історії з’являються й далі.

Насправді немає жодних доказів того, що російськомовні люди чи етнічні росіяни на сході України зазнають переслідувань — не кажучи вже про геноцид — з боку української влади. Це було підтверджено у звітах Ради Європи, Верховного комісара ООН з прав людини та ОБСЄ.

Поширене твердження про те, що Україна та Росія — «одна нація», є одним із найдавніших і найміцніших міфів, які використовуються проти України. Навіть з історичної перспективи цей аргумент не тримається купи. Хоча ці народи мають спільне коріння часів Київської Русі, яка існувала з ІХ до середини ХІІІ ст., уявлення, що українці та росіяни — одна нація навіть 800 років потому, — просто неправда. Попри тривалі періоди іноземного правління, Україна має сильну національну культуру та самобутність і є суверенною країною.

Поняття «загальноросійської нації» без політичних кордонів — ідеологічний конструкт, що сягає імперських часів і використовувався як інструмент для підриву українського суверенітету та національної ідентичності. З 2014 року російський уряд з новою силою культивує цей міф, намагаючись раціоналізувати та виправдати свою військову агресію проти України.

Поняттям «сфер впливу» немає місця в XXI столітті. Як і всі суверенні держави, Україна має право визначати свій власний шлях, свою зовнішню політику, політику безпеки та союзників, а також свою участь у міжнародних організаціях та військових альянсах.

Щоб просувати думку про те, що Україна належить до «сфери впливу» Росії, російська влада та контрольовані державою ЗМІ часто стверджують, що Україна не є «справжньою» державою. Російська пропаганда, фінансована державою, намагається викривити історію, щоб легітимізувати ідею, що Україна належить до «природної» сфери інтересів Росії.

Міф 3: «У будь-якому разі Україна змушена звернутися до Росії, тому що ЄС і Захід не зацікавлені в цій країні та покинули її».

Неправда. ЄС — стратегічний партнер України. Насправді Україна стала одним з головних партнерів ЄС — протягом останніх років це партнерство було закріплене в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС та в Поглибленій і всеохопній зоні вільної торгівлі. Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України, на якого припадає понад 40% її товарообігу. ЄС фінансує широкий спектр програм в Україні в рамках Східного партнерства та підтримує Україну в реалізації її плану реформ. З 2014 року ЄС надав Україні 17 мільярдів євро позик і грантів.

З 2014 року ЄС твердо підтримує суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України в межах її міжнародно визнаних кордонів і ввів обмежувальні заходи проти Росії за її свідому дестабілізацію України, в тому числі на Кримському півострові. ЄС також підтримує Україну в посиленні стійкості до дезінформації та кібератак.

Міф 4: «У нинішній кризі винні НАТО і Захід. Якби вони виконали свою обіцянку не розширювати альянс, Росія не відчувала б загрозу».

Неправда. НАТО ніколи не давало такої обіцянки, ба більше, ніхто про неї навіть не просив. Російські державні ЗМІ часто стверджували, що радянському лідеру Михайлу Горбачову «усно» пообіцяли, що НАТО не буде розширюватися за межі об’єднаної Німеччини. Насправді сам Горбачов спростував це твердження в інтерв’ю 2014 року, заявивши, що «тема «розширення НАТО» взагалі не обговорювалася і не порушувалася в ті роки. «Я говорю це з повною відповідальністю. Жодна східноєвропейська країна не піднімала це питання навіть після того, як Варшавський договір припинив своє існування в 1991 році». Ці так звані усні домовленості — вигадка. Члени НАТО ніколи не брали на себе жодних політичних чи юридичних зобов’язань не розширювати альянс за межі об’єднаної Німеччини.

Твердження про те, що НАТО пообіцяв не розширюватися, помилково описує саму природу альянсу. НАТО як оборонний союз не «розширюється» в імперіалістичному сенсі. Рішення щодо членства в НАТО приймають кожен окремий заявник і 30 нинішніх союзників за НАТО. Кожна суверенна держава може вибрати свій шлях, і їхні сусіди — у цьому випадку Росія — не мають права втручатися.

Міф 5: «Через агресивне розширення НАТО Росія тепер “оточена ворогами” і має захищатися».

Неправда. Жодна країна чи альянс не планують вторгнення в Росію. Росії ніхто не загрожує. Насправді ЄС і Україна є рішучими прихильниками встановленого європейського порядку безпеки. Пам’ятайте, що Росія є найбільшою за географією країною світу з населенням понад 140 мільйонів осіб і має одну з найбільших збройних сил у світі з найбільшою кількістю ядерної зброї. Абсурдно вважати Росію країною, яка відчуває гостру загрозу. З точки зору географії, менше за одну шістнадцяту сухопутного кордону Росії проходить з державами-членами НАТО. З 14 країн, з якими межує Росія, лише п’ять є членами НАТО.

Немає також жодного аргументу, який би свідчив про те, що військова сила є єдиним вирішенням питання. Існує кілька міжнародних організацій, двосторонніх угод і форматів, у яких Росія може брати участь у співробітництві та мирному діалозі — наприклад, у рамках ОБСЄ та режимів контролю над озброєннями. ЄС зберігає відкритими канали зв’язку з Росією як невід’ємну частину політики п’яти керівних принципів ЄС щодо Росії. Не бракує й усталених форматів спілкування.

Проте як суверенна країна Україна має повне право обирати свою політику та союзи, в яких вона бере участь. Думка про те, що Росія повинна мати право вето на суверенні рішення України, є безпідставною. У цьому контексті ні ЄС, ні НАТО не претендують на право вето щодо того, які держави можуть бути членами Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), оскільки ЄС і НАТО не є сторонами цього договору.

Міф 6: «У будь-якому разі Росія не несе відповідальності за нинішню напруженість в Україні. Україна свідомо порушила Мінські домовленості, а Захід продовжує озброювати Україну. Росія повинна швидко реагувати, захищаючи свої кордони. Провокація йде із Заходу».

Неправда. Насправді саме Росія зібрала 140 тис. військових і воєнну техніку на кордонах України, зокрема й на незаконно анексованому Кримському півострові.

Росія є стороною Мінських угод, і це найсвіжіші офіційні документи, в яких Росія підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України. Проте Росія зі свого боку не виконала Мінських домовленостей. Російська сторона та її маріонетки не зуміли забезпечити припинення вогню, відвести важке озброєння, здійснити повний обмін політичними в’язнями або забезпечити доставку гуманітарної допомоги на основі міжнародного механізму. Навпаки Росія сприяє незаконним збройним формуванням на сході України. Росія також не дозволяє безперешкодного доступу спостерігачів СММ ОБСЄ, у тому числі до українсько-російського кордону, де (дуже обмежена) моніторингова місія припинила діяльність через вето Росії влітку 2021 року.

Без повного виконання режиму припинення вогню, відведення важкого озброєння, а також забезпечення повного доступу до всіх територій моніторинговій місії ОБСЄ важко обговорювати виконання політичних частин Мінська-2. Тим не менш, Україна виконала такий обсяг Мінських домовленостей, який було можливо, не маючи контролю над територією, і роз’яснила виконання кожного пункту. Україна прийняла — і продовжила з оновленнями — законодавство про особливий статус і амністію (2014), а також підготувала проєкт закону про місцеві вибори (2014). Україна прийняла зміни до Конституції, щоб надати більше автономії непідконтрольним територіям (2015 р.).

Міф 7: «ЄС у будь-якому випадку слабкий і неактуальний. Навіщо взагалі говорити з ЄС?»

Неправда. Російський політичний істеблішмент наполегливо намагається переконати світ, що ЄС слабкий і не зацікавлений у просуванні міжнародного миру та безпеки. Російські чиновники та державні ЗМІ регулярно зображують ЄС як застаріле утворення, нездатне впоратися з кризами, хай то російсько-український конфлікт чи будь-яке інше міжнародне питання. У січні 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров навіть звинуватив ЄС у «безсиллі».

Те, що після закінчення Другої світової війни в Європі мир, вже є достатнім спростуванням цього твердження. ЄС у координації з ООН, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи, членами Великої Сімки та іншими міжнародними партнерами зробив відчутний внесок у мир і безпеку в європейському регіоні та за його межами, у тому числі в Україні.

ЄС також є найбільшою у світі інтегрованою економічною зоною та найбільшим торговельним партнером України. Масштабна Угода про асоціацію між ЄС та Україною зближує Україну та ЄС, підтримуючи реформи в Україні, відкриваючи для неї єдиний ринок ЄС, узгоджуючи закони, стандарти та правила в різних секторах.

Графіка: euvsdisinfo.eu