Річниця Незалежності держави більше нагадує не день народження, що відзначає окрема людина, а новий рік, який настає для всіх громадян. Свято, коли важливо не лише підбивати підсумки минулого, але й з надією дивитися в майбутнє. На тридцятиріччя української Незалежності «Детектора медіа» попросив медійників зазирнути вперед ще на десять років. І написати листа на сороковий ювілей нашої держави. 

Що станеться з суспільством, екологією, культурою, технологіями? Як зміняться медіа? Чи/чим закінчиться війна? Якою буде Україна у 2031-му році? 

Ми вже публікували есеї власної кореспондентки в Україні «Новой газеты» Ольги Мусафірової,очільника Центру журналістики Київської школи економіки Андрія Яніцького, співзасновника Громадського радіо Андрія Куликова. Сьогодні ж читайте лист у майбутнє виконавчої продюсерки «Радіо Культура» Ірини Славінської. 

Будувати прогнози – не моє. Люблю сучасність вкупі з можливістю дивитися в минуле, аби в ретроспективі розуміти, які закономірності розвинулися. Так би мовити, дивитися на себе нинішніх, порівнюючи з собою вчорашніми.

Але спробую уявити, що 2021 рік вже в минулому. Що можна роздивитися в ньому, якщо уявити себе – з перспективи 2031 року, тобто своє «тепер» як «вчора»? Нехай це буде не прогноз, а мрія про минуле та майбутнє – насамперед в культурі.

По-перше, хочеться думати, що за десять років буде відчутно, як посилився голос жінок. Важливо, щоби це були не лише видимі чи популярні жінки-артистки, мисткині та менеджерки чи продюсерки, але й жінки, котрі очолюють впливові інституції, маючи реальний вплив на розподіл коштів і впливу, формування політик.

У цьому ж контексті мрію, що за 10 років ми всі зможемо помітити суттєві зміни в галузевій етиці. Наприклад, добре було би, щоби в культурі не залишалося місця для насильства. Можливо, це станеться після потужної хвилі свідчень мисткинь, студенток, культурних менеджерок на кшталт #metoo. І цього точно не станеться без відповідних розслідувань і справедливих судових вироків. Безкарність тих, хто чинить насильство, ще й продукує рефлексії про «сама винна» та «беззахисних перед наклепом» насильників. Думаю, з нею допоможуть попрощатися відповідні справедливі правові процедури. Тож уявний 2031 рік – це час, коли університети та інші інституції мають добре прописані політики протидії сексуальному насильству та домаганням, а також реакції на скарги про такі випадки.

Може здатися, що це не зовсім про культуру. Та ні, насправді це дуже про культуру. Простір освіти, простір культури зможуть стати просторами для лідерства талановитих доброчесних людей тільки тоді, коли будуть безпечними. І ні, тут не йдеться про «теплу ванну» чи «тепличні умови». Але нехай змагальність і складні виклики трапляються в роботі, в інтелектуальному полі, в творчому процесі, а не в полі страху за своє життя та недоторканість тілесних кордонів.

Мрію, що за 10 років на Радіо Культура будемо чути більше потужних лідерок. І що перші шпальти припинять вдавати, що видатними мислителями бувають представники лиш однієї половини людства.

Все це назагал мало би статися на тлі становлення культури (і взагалі всієї країни) як інклюзивного простору, де безпечно жити й бути собою.

По-друге, 2031 року ми житимемо в просторі, де україномовна аудиторія матиме змогу реалізовувати свої культурні потреби рідною мовою. Театри припинять вдавати, що грати умовного Жана Ануя чи Шекспіра можна тільки «мовою оригіналу» – російською. В світ кіновиробництва та серіалів потраплять автори діалогів і актори із нормальною розмовною українською – природною, бо регулярною, а не раз на рік принагідно. Світ глянцевої преси та всіляких тижневиків більше не вдаватиме «какая разница». Український реп виконує більше виконавців – аби нинішнім зіркам у цьому сегменті було не так самотньо.

Відбудеться прощання з поширеним міфом про «мне проще по-русски» та «я быстрее сформулирую на русском». Цей стереотип різних людей про самих себе насправді вже тепер починає розвіюватися. Буквально днями я була на зустрічі, де анонсований перехід на російську так і не відбувся, а півроку тому насолоджувалася розмовою в ефірі з гостею, котра спершу за кадром анонсувала свою «погану українську». Мовне середовище і практика роблять свою справу – і стрибати з мови на мову більше не потрібно. Чим менше полів реальності, про які не говорять, не пишуть і не показують українською – тим більше в пересічних людей можливостей набувати нової для себе мовленнєвої компетенції, вчитися.

В цьому контексті я разом із мільйонами слухачів дуже добре усвідомлюю важливість внеску радіо Культура та всіх радіостанцій групи Суспільного – як лідерів ринку з 100% української мови ведучих. Цей внесок дуже помітний на тридцятому році Незалежності – і буде ще значиміший за 10, 20 і більше років.

По-третє, 2031 рік буде одним із типових років колаборацій із колегами й партнерами з цілого світу – з окремим акцентом на тих, хто поруч.

Мрію регулярно читати якісні новинки литовської, латвійської, естонської, польської, чеської, словацької, румунської, молдовської, угорської, болгарської, турецької, грузинської, вірменської, азербайджанської, хорватської, сербської та інших літератур – у добрих перекладах українською. І наші тексти – щорічно в добрих перекладах у кожній з цих країн. Окремі жанри окремих цих літератур наразі в нас присутні… але хотілося би мати системнішу картину літературних справ у сусідів. Та ж історія – про виставки та вистави. Ви не думайте, справу вже розпочато. Музику, бодай класичну, у виконанні найкращих оркестрів цих країн я вже можу чути й слухати щоденно в нас на Радіо Культура – спасибі Європейській мовній спілці та її можливостям обміну музичним контентом.

Навіщо це потрібно? А тому що тільки інтерес до історій інших спонукає інтерес інших до історій наших. Людина, котра постійно говорить тільки про себе, нікому не цікава.

Мрію, щоби в минулому лишився монолог – і поступився бесіді, відкритості до різних досвідів.

Фото: архів ДМ