Американське видання Time опублікувало велике розслідування свого журналіста в Києві Саймона Шустера, в якому останній описує візити засновника американської приватної військової компанії Blackwater USA (зараз Academi) Еріка Принса до Києва взимку минулого року.

У Києві Прінс та його партнери Андрій Деркач та Андрій Артеменко (який змінив своє ім’я на американський манер — Енді Кучма) вели переговори за трьома напрямками:

• створення в Україні ПВК і найм до неї ветеранів війни на Донбасі;
• будівництво заводу з виробництва боєприпасів;
• «віджим» підприємства з виробництва авіадвигунів «Мотор Січ» у формі його приєднання до консорціуму аерокосмічних компаній.

«Автора! Автора!»

Питання до цього кейсу постають іще навіть до того, як починаєш читати сам текст статті. Так, наприклад, голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко зауважує, що автор матеріалу Саймон Шустер «засвітився в створенні досить неприємних для України епізодів в медіа.  Зокрема, в одному з його матеріалів полк "Азов" було звинувачено в створенні загальносвітової мережі ультраправих терористів, де була відзначена шокуюча цифра про 17 000 іноземних громадян, що пройшли війну на Донбасі нібито з цією метою».

Справді, в січні 2021 року Саймон Шустер разом зі своїми колегами Максимом Дондюком, Біллі Перріго та продюсеркою видання Time Арпітою Анеджа опублікували велике розслідування та документальний фільм про те, як ультраправі українські націоналісти «радикалізують весь світ». У матеріалі фігурує шокуюча цифра про 17000 іноземних громадян, які приїжджали до України з 50 країн протягом останніх шести років, щоби взяти участь у війні на Донбасі.

Авторство цього кричущого факту Саймон Шустер приписує коментарю ексефбеерівця Алі Соуфана (Ali Soufan), чиє медіа в 2020 році стало джерелом для поширення чуток про участь новозеландського терориста з Крайстчерчу в підготовчих таборах «Азову».

У грудні 2020 року керівник експертної групи Офісу президента України Сергій Кошман звернув увагу на поширення цієї цифри (17000 іноземних радикалів в Україні), яка була опублікована у статті видання The Economist.

Сергій Кошман виявив, що Соуфан посилається на дослідження учасника проекту «Протидія екстремізму» Каспера Рекавека, який не так давно інтерв’ював і вашого покірного слугу стосовно питань екстремізму в Україні.

Але, як пише Кошман, Рекавек зазначає, що більшість із цих 17000 були росіянами. Та й воювали вони, виявляється, за «ДНР / ЛНР». Взагалі, згідно з його дослідженням, більшість найманців із Західної Європи та США воювали теж на боці «ДНР / ЛНР». Що повністю змінює картинку. А загалом, зі США в Україну приїхало воювати 35 чоловік. Із них більшість — проти України.

Коли через деякий час, 16 грудня 2020 року, Сергій Кошман звернувся особисто до Саймона Шустера у твітері, щоби вказати на хибність наративу, який останній просуває через журнал Time, то Шустер у своїй відповіді просто відмахнувся від фактів і сказав, що все написано відповідно до досліджень Каспера Рекавека.

Натомість дослідниця екстремістських проявів Синтія Міллер-Ідрісс поставилася до цього дуже серйозно й пообіцяла виправити неточності, що були опубліковані в її книжці.

Пізніше вона подякувала у твітері Сергію Кошману та Касперу Рекавеку за звернення уваги на місінформацію. Крім того, зміни у статті зробила й редакція видання The Economist.

Російська агентура та адвокат президента США

За п’ять тижнів до появи сенсаційної статті Саймона Шустера про візити Еріка Прінса до Києва там само, на сторінках видання Time, був опублікований його ексклюзивний матеріал про співробітництво між Андрієм Деркачем, Андрієм Артеменко та Руді Джуліані. І, на мій погляд, ця стаття була набагато цікавіша, аніж та, що зараз обговорюється топовими українськими медіа.

Але ще за один місяць до цієї статті й на два місяці раніше за поточну сенсацію від Time свій матеріал опублікував на BuzzFeed фще один непримиримий борець з українським «Азовом» — Кристофер Міллер. Кучно пішли, як кажуть…

Ні для кого з колег-аналітиків, із якими я спілкуюся, немає секрету в тому, що для таких видань як The New York Times, Time, Buzzfeed, Axios одним із негласних редакційних завдань є політична підтримка Демократичної партії США. З цим нічого не вдієш, бо й у республіканців є Foxnews, One America News та The Hill. Усі вони роблять свою роботу професійно і звинуватити їх у роботі проти України неможливо, тому що це не так…

Але відстоюючи інтереси своїх політичних уподобань, вони в першу чергу орієнтуються на певну частину політичної еліти США, а не на інтереси України або бодай інтереси «істини».

Таким чином, настирлива послідовність розслідувань проти Еріка Прінса та його проросійських друзів, як, у принципі, і його шалена активність навколо мілітарних активів України, є, на думку вашого автора, не більше ніж проєкцією внутрішньополітичної боротьби у США. Нам же з вами залишається лише обережно обирати сторону «серед цієї смертної любові».

У своїй статті Шустер розповідає, як брав інтерв’ю в Андрія Деркача та питав його про той факт, що США визнає його діючим російським агентом. Автор також описує сутність відносин між Андрієм Деркачем, українським ексдипломатом Андрієм Теліженком, який часто з’являється на медіаресурсах, близьких до Ігоря Коломойського, та Андрієм Артеменком, ексдепутатом від Радикальної партії Олега Ляшка.

За словами Саймона Шустера, Андрій Артеменко допомагав організовувати зустрічі Руді Джуліані з українськими політиками та експертами під час візиту Джуліані до Києва у грудні 2019 року, коли останній зустрічався з Андрієм Деркачем та Олександром Дубінським.

Шустер називає Артеменка довготривалим партнером Еріка Прінса — донора Республіканської партії та соратника Трампа. За словами журналіста, пізніше Артеменко говорив, що співпрацював із федеральними слідчими США, розповідаючи їм про тонкощі організації візиту Джуліані в Україну.

Who is Mr. Artemenko?

Абсолютно повне розслідування про зв’язки Андрія Артеменка опублікувала незалежна журналістка Венді Сігельман, яка пише для видань The Guardian, Buzzfeed та Byline Times.

Саймон Шустер у своїй статті пише, що після роботи вантажним брокером у 2000-х роках Артеменко у 2010 році заснував власну транспортну компанію AirTrans LLC, яка часто доставляла вантажі для операцій Прінcа. У 2015 році, за словами Артеменка, AirTrans офіційно увійшла до складу компанії Прінса Frontier Resource Group та має на своєму сайті їхній логотип. На своєму фейсбуку компанія також підтверджує цей факт.

В Україні також зареєстровано компанію під назвою ТОВ «Ейртранс Україна» (43620555), співвласниками якої є Артур Февзійович Аметов та Георгй Микитович Селезньов. За даними сервісу «Youcontrol», електронна адреса, вміщена до реєстраційної форми цієї компанії (info@airtrans-llc.com), збігається з контактною адресою на сайті. А в соціальній мережі LinkedIn більшість співробітників AirTranse зазначають, що працюють у Києві. Державний реєстр цивільних повітряних суден України не містить інформації про те, що дана компанія зареєстрована як оператор повітряних перевезень.

Скандальна історія ексдепутата ВРУ від партії Олега Ляшка Андрія Артеменка почалася з гучного розголосу його комунікації з близькими до Дональда Трампа адвокатами Майклом Коеном та Феліксом Сатером.

19 лютого 2017 року американське видання The New York Times, близьке до Демократичної партії США, опублікувало матеріал про те, що за тиждень до того як Майкл Флінн звільнився з посади радника президента США з питань національної безпеки, він отримав документ, у якому було викладено «мирний план» врегулювання конфлікту між Україною та Росією, частинами якого були пропозиції щодо зняття санкцій з Кремля та домовленості про Крим.

Вже через два дні Андрій Артеменко був виключений із фракції Радикальної партії в парламенті, а прокуратура Криму та СБУ почали проти нього розслідування за звинуваченнями в державній зраді. Пізніше адвокат Майкл Коен визнав факт зустрічі між Артеменком і Флінном, але заперечував передачу яких-небудь документів. А ось сам Артеменко пізніше у своїх чисельних інтерв’ю визнавав, що свої пропозиції він просував.

Взагалі, схоже на те, що в Артеменка був своєрідний абонемент на присутність на телеканалах «112» та Zik. Ведуча Наталія Влащенко, щонайменше, тричі надавала йому власні передачі як платформу для донесення своїх ідей.

Спочатку у 30-хвилинній програмі Влащенко «Люди. Hard Talk» 2 липня 2016 року. Потім, через пів року в тій самій програмі 8 грудня 2016 року. 2 липня 2018 року, вже після розвитку гучного скандалу навколо «мирного плану Артеменка», та сама Наталія Влащенко, але вже на Zik надала йому майже годину для пояснення своєї позиції. Ще через рік, 29 червня 2019 року та 3 липня 2019 року, вже журналістка каналу Zik Тетяна Даниленко в такому ж форматі спілкувалася з Артеменком загалом майже дві години.

Однак, як виявилося, Артеменко був розбещений увагою не тільки українських телеканалів. 30 червня 2018 року на телеканалі «Россия 24» вийшла спеціальна передача під назвою «Сюрприз для Порошенко: бывшие друзья идут против украинского президента».

Впродовж цієї програми російська журналістка Анна Афанасьєва, відома своїми інтерв’ю з Олександром Онищенком та Анатолієм Шарієм, презентувала свій спеціальний репортаж із тривалими інтерв’ю з Андрієм Артеменком під назвою «План А».

Анна Афанасьєва робила також велику програму про «незламний і вільний телеканал 17-й» з Жаном Новосєльцевим, Тетяною Монтян та Олексієм Кутєповим. Про неї навіть писала «Телекритика» ще під керівництвом Наталії Лигачової. Ще одна історія, в якій Афанасьєва буцімто є «великою експерткою», — це «снайпери Майдану». Героєм її сюжетів став і Саакашвілі.

А 2 жовтня 2018 року Артеменко з’явився в прайм-таймі телеканалу «Россия 1» у токшоу Ольги Скабєєвої та Євгена Попова, просуваючи вже давно нам знайомі й однакові кремлівські наративі.

Адвокати Артеменка

У сюжеті з Анною Афанасьєвою Андрій Артеменко розкриває, що його адвокатами є фірма, зареєстрована в реєстрі лобістських фірм США під номером 6535, — «Baker, Donelson». Її повна назва «Baker, Donelson, Bearman, Caldwell & Berkowitz, P.C.»

Компанія була заснована 130 років тому, а її чільний партнер Бейкер Молодший, колишній голова адміністрації Рональда Рейгана, — помер у 2014-му. А от із 2017 року, крім представлення Андрія Артеменка, адвокатська компанія займається дуже цікавими справами.

У травні 2018 року Кайл Тейлор (Kyle Taylor), який з юності працював у політичних кампаніях у США та Великій Британії, подав позов до окружного суду штату Міссісіпі (США) на компанії Eldon Insurance та Big Data Dolphins Ltd., які підозрюються у втручанні в британський референдум щодо Brexit та в незаконному трансфері персональних даних до інших юросіб у США.

Власником компанії Eldon Insurance, яка, в свою чергу, виступила організатором Big Data Dolphins project, є відомий засновник кампанії Leave.EU на референдумі «Brexit» Аарон Бенкс (Arron Banks), який, за даними британських медіа, неодноразово зустрічався як із послом Росії у Британії Олександром Яковенком, так і нібито російським бізнесменом, засновником Farafina Gold Group Іллею Карасем, який обіцяв гори золота лідерам Brexit, а насправді міг виявитися співробітником російських спецслужб під прикриттям.

Судовий позов проти компаній Аарона Бенкса є відгомоном скандалу навколо Cambrige Analityca та інших компаній, які, за даними документальних фільмів, на кшталт «Дилема», скористалися персональними даними мільйонів громадян, щоб маніпулювати ними.

Захисником компаній Аарона Бенкса в Міссісіпі є адвокат компанії «Baker, Donelson» — Стерлінг Кідд (STERLING KIDD).

Ще одним клієнтом адвокатів компанії «Baker, Donelson» є 26-річна дівчина Ріеліті Віннер (Reality Winner), ветеранка US Air Force, контракторка АНБ, яка звинувачується в тому, що злила таємні документи АНБ щодо російського втручання у вибори США до американського медіа. Адвокатом дівчини є партнер «Baker, Donelson» Джо Вітлі (Joe Whitley).

25-річна Віннер працювала в компанії Pluribus International Corporation та мала високий доступ до інформації, що становить державну таємницю. За даними американської влади, вона злила секретні документи щодо розслідувань ЦРУ, ФБР та АНБ щодо російських хакерських атак на виборчу систему США представникам медіа. ФБР та прокуратура США вважають, що вигодонабувачем цього зливу були спецслужби Росії. Дівчина пішла на співпрацю зі слідством.

Отже адвокати Андрія Артеменка захищали Аарона Бенкса, що мав підтверджені зв’язки з Росією, та Ріеліті Віннер, яка звинувачується у зливанні конфіденційної інформації на користь Росії.

Зараз Саймон Шустер у своїй статті вказує, що адвокатом Андрія Артеменка є колишній федеральний прокурор штату Нью-Йорк Ентоні Капоцолло (Anthony Capozzollo) з компанії «Lewis Baach Kaufmann Middlemiss». Із цікавих кейсів цієї компанії можна виділити позов проти російського «Аерофлота», який часто пов’язують зі старими традиціями СВР РФ надсилати на його посади своїх офіцерів під прикриттям. Позов подано до суду разом з «Асоціацією мусульманських адвокатів» у березні 2018 року. П’ять пасажирів «Аерофлоту» прилетіли з Делі до Москви й мали відбувати до Нью-Йорку. Однак із якихось причин «Аерофлот» змушував їх повертатися до Делі, оскільки їхній рейс був затриманий, а нових рейсів на Нью-Йорк буцімто не було. Хоча іншим пасажирам зі світлим кольором шкіри були надані варіанти.

Кремль формує свій вплив у середовищі політичних еліт США, користуючись конфліктом між демократами та республіканцями. Причому російські спецслужби збирають бенефіти з обох боків. Сергій Лещенко став джерелом атаки на штаб кандидата в президенти США від республіканців, внаслідок чого Україна опинилася втягнутою в передвиборчі розборки американських партій. Дональд Трамп вимагав розслідувати втручання України у внутрішні справи США. «Прореспубліканське» видання The Hill цитувало Юрія Луценка та Віктора Шокіна майже так само часто, як і американських конгресменів. В той час як деякі «продемократичні» американські медіа або журналісти переконують світ у тому, що Україна — це джерело безпардонного радикалізму, білого супрематизму та навіть неонацизму. Автори російського впливу задоволені, бо у війні з Україною вони, як і Україна, час від часу отримують «двопартійну підтримку».

Особи, що формують цей вплив, зацікавлюють представників американського та британського політикуму економічними та політичними «гешефтами», які обіцяють отримання великих грошей. І окремі особи піддаються спокусі легких спонсорських платежів на свої політичні кампанії. Аж потім жаліють, потрапляючи у медійні скандали. А страждають у таких умовах, як завжди, інтереси України.

Фото: Радіо Свобода