Сучасна світова політика сконцентрована на питанні дієвості міжнародних відносин, де лідерство — за євроатлантичним світом. Комуністичний Китай намагається запропонувати власну альтернативу західним аналогам — від товарів масового споживання до глобальної моделі співіснування держав. Період зими-весни 2021 року у відносинах між Заходом та Китаєм позначився зростанням напруженості, а в інформаційному аспекті головною подією була заборона Пекіном роботи Бі-бі-сі на китайській території. Цю подію слід розглядати в ширшому контексті, де є місце медіадипломатії, пропаганді та формуванню іміджу держави за кордоном.

Головною подією, яка продемонструвала загострення відносин між Пекіном та Лондоном, було відкликання Британією ліцензії на мовлення китайського державного телеканалу CGTV 4 лютого. У відповідь на ці дії китайська влада 12 лютого вирішила заблокувати трансляцію Бі-бі-сі. Формальним приводом було висвітлення репресій щодо уйгурів на заході Китаю.

На думку історика-сходознавця, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Макара Тарана, «китайська влада використала зручну підставу для видалення з медіапростору, напевно, найбільш критичного каналу інформації. Бі-бі-сі, зокрема, ретранслювала проблему етнічних меншин у Китаї, насамперед уйгурів, яких змушують до праці. Практично всі засоби масової інформації Китаю (а вони всі державні) в унісон почали кампанію звинувачень Бі-бі-сі у фейкових новинах та політичній заангажованості».

Керівниця групи з вивчення гібридних загроз Українського кризового медіацентру Олександра Цехановська каже: попри те, що «офіційно Пекін пояснював заборону Бі-бі-сі нібито серйозними порушеннями стандартів теле- і радіомовлення на території Китаю, причина полягає в  підтриманні позитивного іміджу країни за кордоном. Питання до дій влади під час епідемії коронавірусної хвороби та репресії щодо уйгурської національної меншини — значні репутаційні ризики для КНР, інформаційна стратегія якої полягає, в тому числі, у максимальному відбілюванні власного іміджу та замовчуванні проблем як усередині країни, так і закордоном».

Багато що залежить і від способу комунікації зі світом. На Заході вміння знаходити інсайдерську інформацію, яка може йти всупереч офіційній позиції держави / компанії / групи, може кардинально змінити уявлення про певну тему, а в Китаї — стати причиною політичних переслідувань.

Макар Таран каже, що в Китаї державна пропаганда — традиційний засіб комунікації і з суспільством, і з зовнішнім світом, де офіційна точка зору є відправним пунктом для формування картини подій. «Пекін хоче продемонструвати, що висвітлення тих чи інших подій, пов’язаних із Китаєм, має відбуватися з обов’язковим урахуванням насамперед китайської офіційної точки зору, — каже експерт. — У цьому також проглядається досить загострене ставлення до інфопростору як до елементу державного суверенітету».

Пекін має великий досвід блокування західних месенджерів. «Списки заблокованих ресурсів розширюються стабільно — якщо фейсбук не працює з 2009 року, то WhatsApp, наприклад, із 2017-го. Це у штучний спосіб збільшує аудиторію питомо китайських каналів комунікації, таких як популярна платформа WeChat, де надзвичайно легко відстежувати небажані меседжі, чим уряд і займається. Тому заборона Бі-бі-сі цілком вкладається у звичну логіку дій китайського уряду», — каже Олександра Цехановська.

На відміну від основної частини Китаю, територія колишньої британської колонії Гонконгу ще зберігає в публічній сфері плюралізм думок. Історик Макар Таран каже, що засоби масової інформації цього спеціального адміністративного району, які майже повністю належать місцевим олігархам, повно й детально висвітлювали масові протести, які тривають із 2019 року. «Зверніть увагу, наприклад, на інформаційне наповнення топової гонконзької газети South-Chinа Morning Post. Характер її матеріалів цілком відображає позицію економічних еліт Гонконга щодо “м’якого наступу” Китаю задля більшої уніфікації цієї території з процесами в КНР», — каже він.

Погіршилося становище єдиного незалежного медіа в Гонконгу — Радіо-Телебачення Гонконгу (RTHK), створеного 1928 року британцями. Тепер медіа переживає не найкращі часи, адже Пекін втручається в його редакційну політику. Свідченням цього є численні звільнення журналістів та нещодавня зміна керівництва. 1 березня ЗМІ очолив Патрік Лі, зручніший для керівниці Гонконгу Керрі Лем. Лі запровадив «новий механізм редакторського менеджменту», сутність якого полягає в контролі кожного випуску новин і, якщо треба, знятті програм з ефіру.

27 травня затверджено закон про виборчу реформу Гонконгу, який зменшить вплив «не патріотів» на політичне життя регіону (на материку його запровадили в березні). Відтепер, щоби стати депутатом Законодавчої ради, треба пройти попереднє затвердження Виборчого комітету. Раніше цей комітет затверджував лише керівника Гонконгу. Також зменшили кількість депутатів, які обираються прямим голосуванням, з 35 до 20, і збільшили кількість місць у законодавчому органі з 70 до 90.

Окрім суто медійного виміру, в березні 2021 року настала черга санкцій. 22 березня Євросоюз, США, Канада та Велика Британія запровадили санкції щодо КНР через порушення прав уйгурської меншини. Такого не було з 1989 року, коли танками придушили акції студентського протесту на площі Тяньаньмень у Пекіні. У відповідь 25 березня Пекін запровадив санкції щодо 10 британських офіційних осіб, зокрема лідера Консервативної партії у 2001–2003 роках Ієна Дункана Сміта.

У новій глобальній стратегії Великої Британії, оприлюдненій у березні 2021 року, Китай назвали головною геополітичною загрозою. Саме тому не дивно, що Лондон прагне посилити свій військово-політичний вплив в Індо-Тихоокеанському регіоні. Свідчення — пересування британського флоту у травні. А також посилення британської присутності в Чорному морі: 18 травня до Одеси прибув корабель HMS Trent, який два тижні брав участь у спільних з українським флотом навчаннях.

Останньою важливою подією британо-китайських відносин була телефонна розмова міністрів закордонних справ Домініка Рааба та Ванг Ї 27 травня. Рааб наголосив, що важливо допустити експертів ООН на територію Сіньцзяну, аби перевірити факти порушення прав уйгурів.

Наступні Зимові Олімпійські Ігри мають відбутися 4–20 лютого 2022 року в Пекіні. США вже запропонували бойкотувати ігри, але поки що немає консолідованого рішення як Держдепартаменту, так і політиків Заходу загалом. Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон у лютому 2021 року заявив, що бойкот цієї події не входить до пріоритетів британського уряду.

Чи може ця ситуація навчити чогось Україну? Адже в нас теж припиняють мовлення каналів, які займаються пропагандою та дезінформацією. На думку Олександри Цехановської, «мало сказати, що ви обмежуєте роботу певних каналів комунікації для протидії фейкам, а треба ще й пояснити необхідність цього рішення. Держави, які розповсюджують дезінформацію, включно з Росією та Китаєм, пояснюють обмеження свободи слова боротьбою з дезінформацією (яку самі й виробляють). Нам же треба швидко, чітко і прозоро комунікувати неспростовні докази про поширення дезінформації як для української, так і для зовнішньої аудиторії — аби уникнути некоректних порівнянь, що можуть мати негативні наслідки для України». Аналізуючи дії Пекіна щодо західних ЗМІ, Україна має виробити коректнішу модель поведінки, ніж Кітай, в нашій боротьбі з проросійською пропагандою.