Після заборони українським авіакомпаніям здійснювати рейси до Білорусі й через білоруський повітряний простір, а також заборони для білоруських авіакомпаній здійснювати польоти до України та через український повітряний простір, у деяких ЗМІ негайно ж почали з'являтися дивні публікації. Причому йдеться аж ніяк не про проросійські ЗМІ й не про таблоїдні. Ні, ці публікації не засуджують і не таврують заборону, але...

От добірка економічних новин за день — стисле, одним абзацом, викладення кожної. Серед них одна повідомляє, що до часу польотів на північ тепер додасться аж 40 хвилин. Інша — що транзитним пунктом польотів українців до Москви замість Мінська стане тепер Рига — але це дуже незручно; без уточнення, чому незручно. І що обсяги подорожей українців скоротяться. Третя новина — повідомлення, що аеропорт Київ (Жуляни) втратить 10% пасажиропотоку.

Лише три з сімнадцяти новин добірки стосувалися наслідків для України. Додайте ще одну — що «Укрпошта» тепер доправлятиме кореспонденцію вантажівками. Від себе додам: узагалі-то, це є звичною практикою, й, за власним досвідом, листи, відправлені наземною поштою, по всій Європі аж до Франції доходять швидше за ті, що було відправлено авіапоштою. Десять новин узагалі не стосувалися ані Білорусі, ані авіаперельотів. Але, співвідношення хай навіть 4/17 не завадило дати всій добірці заголовок: «Стисло і зрозуміло: Як заборона польотів над Білоруссю відіб'ється на Україні».

Ні, прямо заборону авіасполучення з Білоруссю не засуджено. Просто змальовано тяжкі негативні наслідки — як то кажуть, робіть висновок, панове.

Ще один матеріал — як ударить заборона по Україні; висновок, що напрошується — Україна оголосила санкції сама проти себе, а виграє від того Молдова. Прикметним є те, що цей матеріал — це інтерв'ю з колишнім головою Державіаслужби. Ключове слово: з колишнім. Тобто приватна особа висловлювала своє особисте бачення аж у цілому спеціально взятому в неї інтерв'ю. Інтерв'ю з чинним головою, рівно як і з експертами, що висловлювали би протилежну або бодай менш негативну оцінку, у цьому виданні знайти не вдалося. Ще раз наголошу — це видання аж ніяк не є проросійським.

І такі публікації — не поодинокі. Звісно ж, ця інформація має бути й має цілковите право на існування — але не в такій формі й не зараз, по гарячих слідах, коли ще немає фактів, а є лише гіпотези та припущення. Бо зараз вони виглядають як незбалансована критика й протест.

Українські ЗМІ розвінчують фейки російської пропаганди — що, мовляв, буцімто всі так роблять, як Білорусь. Утім, я так і не зустрічав згадки про головну відмінність, яка й не дає порівнювати ці випадки — це відмінність у способах посадити літак із розшукуваною персоною. Ані у випадку зі Сноуденом, ані у випадку з Мартиросяном літаки й пасажирів не було поставлено під небезпеку, а тим паче під загрозу.

Тепер перейдімо до інформації з Білорусі. Твердження Лукашенка, що буцімто Білорусь порятувала Литву та всю Європу від небезпечного терориста — цікаво, на кого вони розраховані? Невже Лукашенко сам вірить, що хтось йому повірить? На внутрішню білоруську аудиторію?

Але в тоталітарних державах, де перекрито всі канали небажаної інформації, залишається один канал, який перекрити неможливо — приватне спілкування. Низове поширення інформації. І коли всезагальної сліпої віри диктаторові й режиму немає — а в Білорусі це саме так, то цей канал може виявитися вирішальним. І Чорнобильська катастрофа це абсолютно довела. Як і трьома роками раніше збиття південнокорейського літака Нью-Йорк — Анкоридж — Сеул.

А далі йде повна психіатрія. Лукашенко заявив, що буцімто літак, примусово посаджений у Мінську, не затримували в білоруському аеропорті, а екіпаж сам не хотів летіти з Мінська. Так сподобалося, мабуть. Лукашенко сказав: «Екіпаж з кимось розмовляв і не хотів летіти». Маршрутка така, ви ж розумієте — зупинився водій посередині маршруту й балакає з кимось, балакає. Не здивує, якщо незабаром «виявиться», що екіпаж навмисне посадив літак у Мінську — аби з кимось побалакати.

За словами Лукашенка, буцімто Варшава, Київ Львів та Вільнюс відмовилися приймати літак у себе — й тут, мов чарівник, прийшов добрий Бацька, а роль голубого вертольоту зіграв винищувач.

Але річ у тім, що будь-який аеропорт зобов'язаний прийняти літак, який подає сигнал maydaу, і відмовитися не має права — єдиний виняток становлять аеропорти, фізично не пристосовані до такого класу літаків. Усі перелічені аеропорти, звісно ж, пристосовані. Ба більше: Вільнюс — аеропорт призначення рейсу, кінцевий пункт рейсу — жодним чином не міг відмовитися його приймати, відправивши літак у безвість і поставивши під загрозу. Єдиний виняток — це погодні умови, але на такий випадок кожним рейсом передбачені запасні аеропорти, і в даному разі це явно не був Мінськ. Та й у Лукашенка єдиного пояснення, яке могло мати хоч якусь імовірність, не пролунало — жодної згадки про метеоумови. Через наявність на борту бомби Вільнюс тим паче не міг відмовитися приймати літак — його би просто провели поза містом: аеропорт розташований на самій околиці.

Що ж до аеропортів Києва, Львова та Варшави — то навіть зі слів Лукашенка випливає, що звістка про «бімбу» надійшла вже після того, як літак пролетів території Польщі та України. І як згадані аеропорти могли прийняти літак у минулому часі? Просто тобі літак із майбутнього.

Але це — ще не все цікаве. Надані Білоруссю буцімто записи переговорів екіпажу літака з диспетчером Мінська рясніють словами, сказаними буцімто екіпажем: «Вас зрозумів» та «Добре, зрозуміло». У міжнародному авіасполученні англійською мовою — а саме її використовують у розмовах диспетчерів із іноземними екіпажами — це звучить як кодове слово «Roger». Набагато рідше застосовують «Understand» або «Got it». А точніше, звучало й застосовували.

Бо 1977 року трапилася найстрашніша й найтрагічніша в історії авіації катастрофа — якщо не брати до уваги теракти 2001 року у Нью-Йорку, коли літаки та будинки було знищено навмисне. На злітно-посадочній смузі аеропорту в Санта-Крус-де-Тенерифе у тумані сталося лобове зіткнення двох «Боїнгів»: Лос-Анджелес — Нью-Йорк — Лас-Пальмас та Амстердам — Лас-Пальмас. Тоді загинули 583 людини. Розслідування показало, що однією з найважливіших причин катастрофи було те, що нідерландський екіпаж неправильно зрозумів команду іспанського диспетчера.

Відтоді екіпажам заборонено відповідати «roger», а диспетчерам заборонено задовольнятися такими відповідями. Екіпаж тепер мусить повторити команду диспетчера, як він її зрозумів. Уже сорок чотири роки як мусить. Саме такі відповіді екіпажу мали б бути в розшифровці — тим паче коли йшлося про таку неординарну ситуацію, як бомба на борту, яка, до того ж, має бути активована. Судячи з розшифровки, жодного подиву, жодного шоку екіпаж не демонстрував — можна подумати, він возить бомби раз на місяць. То, може, ще й екіпажеві XАМАС довірився по секрету?

А тепер про ХАМАС. Ця організація ніколи не повідомляє про намір скоїти теракт — тільки зізнається в уже скоєних. Так, ХАМАС публікує погрози, якщо не буде виконано його вимоги — погрози скоїти теракт у неназваний час, у неназваному місці й у неназваний спосіб. Саме такою є його постійна тактика. То з якого б дива ХАМАС дбайливо попередив тепер? Із якого дива він би надіслав попередження от саме до Мінська — абсолютно третьої сторони, яка ніякого впливу на Євросоюз не має? Чи Мінськ тепер є центром усього Всесвіту? З таким самим успіхом ХАМАС міг би відправити своє попередження кудись в Уагадугу.

А ще ХАМАС чемно й дбайливо надіслав попередження от саме тій країні, яка може відвернути теракт і таким чином зруйнувати його, ХАМАСу, наміри й приготування і в такий спосіб допомогти йому, XАМАСу, викинути на вітер купу грошей і зусиль. Узагалі дивно, що такі чемні й милосердні джентльмени скоюють теракти — їм би більше пасувало займатися благодійністю. А чи це Лукашенко їх перевиховав?

Ахінея, маячня, безглуздя, божевілля. Пояснення, якими Лукашенко — не вперше вже — робить ситуацію ще гіршою для себе. А Росія не визнає XАМАС терористичною організацією й підтримує з нею відносини. Зрозуміло: вони ж — не Протасевич. А Білорусь входить до «союзної держави» з Росією. То чи не образив Лукашенко путінських, а отже, й своїх партнерів, і чи не зіпсував Путіну гру? Чи не викликав на себе гнів і XAМАСу, й Путіна?

Назвімо речі своїми іменами. Заволодіння однією державою повітряним або водним судном іншої держави шляхом насильства або обману підпадає під визначення агресії. Тут були й насильство, й обман, і факт заволодіння. Отже, йдеться про напад лукашенківської Білорусі на Ірландію.

А ще ми бачимо, що Лукашенко не є адекватною, психічно нормальною людиною, й у даному разі це — не художній епітет. І якщо він коли-небудь постане перед судом — цілком може бути, що його доправлять не до тюрми, а до спецлікарні закритого типу.

За таких умов авіаційне сполучення з Білоруссю стає дуже ризикованим і небезпечним. Бо ніхто не може знати, що Лукашенко витворить наступного разу — чи зіб'є іноземний літак і не допустить міжнародних розслідувачів, чи зіб'є літак так, щоби він упав уже на території сусідньої країни, чи покладе бомбу до салону білоруського літака, що прямує до іншої країни. Ніхто того не може ані знати, ані передбачити.

І за таких умов підраховувати плюси та мінуси, дебети й кредити — це є неспівмірним, неспівмасштабним імовірній загрозі. І дуже важливо, щоби наші ЗМІ донесли цю ідею до суспільства — щоб вибити грунт під спекуляціями про «зовнішнє управління», «вислужування перед Заходом» тощо.

І ще одне. Тепер не варто сподіватися, що Лукашенко не пропустить російські війська, якщо вони вирішать напасти з білоруської території. Пропустить, бо якщо для нього міжнародні конвенції не мають значення й його власна репутація у світі теж, то його не зупинить ніщо.

Фото: Ryinair