Дмитро Золотухін
Медіаексперт, ексзаступник міністра інформаційної політики України (2017-2019 рр)
14:00
Четвер, 18 Березня 2021

Генерали африканських кар’єрів

2 613
Поворотним моментом у війні всіх людей доброї волі з Євгенієм Пригожиним стало вбивство трьох російських журналістів у ЦАР.
Генерали африканських кар’єрів
Генерали африканських кар’єрів

Про діяльність путінського кухаря Євгенія Пригожина написано вже десятки розслідувань. Сторінка пресслужби його компанії «Конкорд», що ведеться у вконтакті, щодня публікує відповіді на журналістські запити. Я також долучився до висвітлення його діяльності.

На річницю бою між американською армією та «вагнерівцями» опубліковано розслідування про протистояння між Сергієм Шойгу та Євгенієм Пригожиним. Нещодавно вийшло ще одне розслідування про те, як російські спецслужби використовують українську компанію для транспортування зброї в Центрально-Африканську Республіку (ЦАР). А «Детектор медіа» опублікував огляд того, як Пригожин перетворив свою «фабрику тролів» на мережу онлайн-медіа, які просувають свій порядок денний в інформаційний простір.

Військова, медійна та політична кухні Пригожина

Поворотним моментом у війні всіх людей доброї волі з Євгенієм Пригожиним стало вбивство трьох російських журналістів у ЦАР. Масштабне розслідування Центру «Досьє» Михайла Ходорковського доводить, що бойовики приватної військової компанії «Вагнера», яка контролюється Пригожиним, не тільки причетні до цього вбивства. Крім цього, співробітники Пригожина доклали зусиль, щоб не допустити розслідування цього злочину та вкинути в інформаційний простір фейкову інформацію щодо справжніх убивць.

Так, перші повідомлення про вбивство в російській та західній пресі містили інформацію про «десятьох чоловіків, які говорили арабською мовою». Ця інформація, ймовірно, була сфабрикована та поширена співробітниками Пригожина, які займаються просуванням його проєктів в офісах у Бангі (ЦАР) та Санкт-Петербурзі. Про це стало відомо з переписки в телеграмі між співробітниками Пригожина, яку отримали журналісти Центру «Досьє».

Окрім Центру «Досьє», масштабні розслідування про діяльність Євгенія Пригожина та його «Компанії» (так його співробітники називають сукупність проєктів, які ним фінансуються та контролюються) публікували «Новая газета», «Проект», «Настоящее время», «Фонтанка» та «The Bell». Завдяки десяткам цих текстів уся діяльність путінського кухаря прозора й видна як на долоні. Однак він би не зміг усе це робити, якби не армії його помічників.

Перша армія — військова. Фігурант кримінальних справ, які були порушені та велися українським СБУ, Дмитро Валерійович Уткін і є тим самим «Вагнером», який на замовлення Пригожина зібрав перші підрозділи російських найманців, відправлені на Донбас весною 2014 року.

Уткіна просували та прикривали з ГРУ МО Росії. З огляду на те, що вже у 2014 році на окупованих Росією територіях сходу України формувалося жорстке протистояння між ФСБ та ГРУ, групи найманців Уткіна здійснювали злочини на території так званої ЛНР. Саме тому Уткін підтримував прямий зв’язок з Ігорем Плотницьким, якому саме оголосили заочний вирок в українському суді.

Конфлікт російських спецслужб і досі є причиною того, що кожне утворення «ЛНР» і «ДНР» має свого ватажка. Денис Пушилін постійно наголошує на неможливості об’єднання Донецька та Луганська.

У складі загонів, якими командував Уткін, були також оператори пускових зенітно-ракетних комплексів. Один із них збив український військовий літак Іл-76 при заході на посадку в аеропорт Луганська в червні 2014 року. В катастрофі загинули 40 українських десантників та 9 членів екіпажу.

Крім українського Донбасу, пригожинська кишенькова армія під керівництвом Уткіна помічена в десяти країнах — Сирії, Лівії, Судані, Мозамбіку, ЦАР, Мадагаскарі, Зімбабве, Анголі, Конго та Чаді. Зараз ведуться перемовини з Нігерією.

Друга армія — медійна. У липні 2013 року Пригожин створив ТОВ «Агентство інтернет-досліджень» (ОГРН 1137847282462), в офісі якого співробітники за гроші писали коментарі й пости в соціальних мережах та на сайтах. Цей офіс журналісти назвали «фабрикою тролів».

Наприкінці 2016-го юридична особа була ліквідована. Однак замість неї з’явилося інформаційне агентство «ФАН», а потім і інші онлайн-медіа, де працюють десятки журналістів. Про мережу цих онлайн-видань я розказав у своїй попередній публікації.

Третя армія — політтехнологічна. Вона є найцікавішою й найпотужнішою. Після того як Пригожин міцно всівся на потоки російських державних тендерів на харчування міністерства оборони, московських і пітерських шкіл та дитсадочків, путінський кухар вирішив розширювати свої інтереси та почав активно займатися політикою.

Схема всієї діяльності Пригожина полягає в активному використанні всіх трьох армій для досягнення своїх цілей. Джерелом успіху Пригожина є лояльність Путіна та розкрадання бюджетних коштів на тендерах, які отримують його компанії.

Для того, щоб розширювати сфери свого впливу, Пригожину потрібні лояльні чиновники на місцях, які будуть забезпечувати його комфортне сидіння на потоках. Для того, щоби здобути лояльність чиновників, необхідно допомогти їм бути обраними на відповідні посади. А для цього, в свою чергу, потрібні професійні політтехнологи та медійники.

Якщо друга і третя армії — політтехнологи та медійники — не справляються, то їм на підмогу приходить перша армія Пригожина. Журналістка російського видання «Медуза» Лілія Яппарова розповіла, як влаштований російський ринок послуг тітушок, який частково контролює саме Пригожин.

Люди, які раніше поїхали найманцями воювати на Донбас, стали заробляти в Росії тим, що переслідували журналістів і блогерів, або ж інспірували бійки з учасниками опозиційних мітингів. Так чи інакше, а «вагнерівці» не сидять без діла навіть на «гражданці».

Пригожин допомагав балотуватися на посаду губернатора Санкт-Петербургу Олександру Беглову, надаючи йому своїх фахівців та медійні ресурси. Про це детально розповідав Центр «Досьє». Пізніше він нібито, посварився з кандидатом.

Приблизно за такою ж схемою Пригожин працює і в інших країнах. У Сирії, на Мадагаскарі, в Судані та ЦАР його, в першу чергу, цікавить доступ до природних ресурсів — нафти, золота, алмазів тощо. Щоб отримати до них доступ, необхідні лояльні місцеві політики. Щоб зробити їх лояльними, Пригожин відряджає до них політтехнологів та медійників, яким платить зарплату. В тому числі за допомогу в перемозі на виборах, як, наприклад, відбувалося на Мадагаскарі.

Ну, а найманці Дмитра «Вагнера» Уткіна забезпечують силовий важіль для тих самих місцевих політиків, забезпечуючи ведення війни проти терористів чи опозиційних сил, як у Сирії, Судані чи ЦАР, або просто надаючи охорону місцевим політикам та російським політтехнологам, які їх обслуговують.

Пітерські політтехнологи в африканських джунглях

У квітні 2018 року російське видання «Комерсант» повідомило, що на Мадагаскарі, в ЮАР, Кенії та деяких інших країнах, де мають відбутися вибори, російські політтехнологи, пов’язані із Пригожиним, здійснюють моніторинг соціально-політичної ситуації та проводять соціологічні дослідження. Куратором цього процесу називали Ярослава Ігнатовського.

З 2014 року Ярослав Ігнатовський очолює аналітичний центр «Політген» у Санкт-Петербурзі. Про себе пише, що народився 8 травня 1983 року в Ленінграді. Навчався на факультеті політології СПБГУ, як і багато хто з політтехнологів, що працюють на Пригожина. З 2001 року працював на різних виборах, у тому числі й керівником кампаній та особистим консультантом. Російські медіа також називають його особистим політтехнологом самого Пригожина. За словами окремих російських медіа, 18 травня 2019 року Ярослава Ігнатовського було звільнено з посади очільника передвиборчого штабу Пригожина у Санкт-Петербурзі, на якій його, буцімто, замінив Олег Захаріяш. За іншими даними, Ярослава Ігнатовського замінив інший політтехнолог — Михайло Ніколайчук.

Ймовірно, йдеться про два різних «штаби». У першому випадку — про передвиборчу діяльність, яку Пригожин веде для контролювання всіх органів виконавчої влади у Санкт-Петербурзі та Ленінградській області. Вірогідно, що замість пітерських виборів Ігнатовський зайнявся африканським проєктом.

Ще одним політтехнологом, який займався виборами Олександра Беглова у Санкт-Петербурзі, є Олександр Серавін.

 

Народився 24 травня 1976 року в місті Вітебську. Закінчив СПБГУ у 2001 році. З 1996 року працював на різних виборах агітатором та розповсюджувачем поліграфії. Вже у 2000 році працював психологом-консультантом на виборах до Держдуми в Санкт-Петербурзі. Вів передвиборчі кампанії в багатьох містах Росії та навіть був політконсультантом на виборах мера міста Алушти в окупованому Криму. Нині є директором експертної групи «PiteR».

Цікаво, що сам він заперечує свою співпрацю з Євгенієм Пригожиним, однак у своїх постах говорить, що Пригожин є роботодавцем для Ярослава Ігнатовського та ще десятків російських політтехнологів.

Ще через рік, у травні 2019-го, Серавін пише у своєму фейсбуку цілу оду діяльності Євгенія Пригожина. За його словами: «Один из сильнейших центров современности по прикладной геополитике сейчас в Питере у Пригожина. И кстати он единственный такого полета в России. Более 30 стран одномоментно, в том числе Африка, страны СНГ, Азия, Латинская Америка и арабский мир, ряд стран Европы, он сейчас самый большой работодатель для практикующих специалистов в стране, только порядка 300 специалистов работает вне страны, в том или ином качестве, и еще большее количество сопровождает эту деятельность здесь».

«Пригожин  это уже бренд, как внутри страны, так и по всему миру», — стверджує Серавін і продовжує:

  • «на Мадагаскаре не дали пройти проамериканскому кандидату Марку Равалуманана с неограниченным финансированием, тогда, как основному кандидату Андри Радзуэлина и его окружению французы заморозили все счета за связи с русскими.
  • в Зимбабве выиграли у английского кандидата Нельсона Чамиза, рейтинг которого превышал на 20% рейтинг Президента за 2 месяца до выборов. Коллеги сделали невозможное, и за этот короткий срок перевернули ситуацию, и выиграли кампанию, а также помогли удержать протест, не дав оппозиции свергнуть законноизбранного Президента. За что, как мне известно, наши коллеги даже получили ордена.
  • в ДРК в последний момент помогли Президенту Кабиле ненасильственно передать власть лояльному кандидату, обломав планы Американцев привести к власти Мартина Фаюлу.
  • в ЦАР помирили казалось бы непримиримых бандитов и без единого выстрела остановили гражданскую войну, за что также некоторые коллеги были награждены,
  • в Судане помогли пресечь кровопролитие в революции, которая там идет, предсказали Президенту с точностью до месяца, когда его свергнут, если он не перестанет воровать и не посадит основных коррупционеров. Увы не всегда мы можем решать за наших клиентов. Башир так и не смог выполнить необходимых решений и его свергли, но в ситуации полного хаоса и революции в стране наши коллеги нисколько не потеряли своей востребованности, как это могло показаться либеральным СМИ, каждый раз пытающимся дискредитировать работу нашего цеха».

Взагалі, профіль у фейсбуку Олександра Серавіна є дуже пізнавальним. Так, наприклад, цікавість викликає одна світлина, на якій він летить кудись з Олександром Малькевичем та Петром Бистровим.

Усі, хто є на цій світлині, так чи інакше працювали або працюють на Євгенія Пригожина.

Олександр Малькевич народився 14 червня 1975 року в Ленінграді. У квітні 2018-го Малькевич запустив один із медіапроєктів Євгенія Прігожина — англомовне онлайн-видання «USA Really», яке є дочірнім проєктом інформагентства «ФАН». Дуже швидко він став відомим американським медіа, які багато писали про нього в контексті втручання у вибори.

11 листопада 2018 року його затримали співробітники ФБР в аеропорту Вашингтона, після обшуку й допиту його відпустили під зобов'язання зареєструвати «USA Really» як іноземного агента. А вже 19 грудня на нього було накладено санкції США.

У липні 2019-го американський журнал «Foreign Policy» опублікував статтю, що обвинувачує співробітників Малькевича у втручанні у вибори в Лівії — ще одній країні, де оперує ПВК «Вагнера». В тому ж 2019 році він очолив іще одну «гібридну» структуру Євгенія Пригожина — Фонд захисту національних цінностей. З 11 січня 2021 року його призначено на посаду генерального директора телеканалу «Санкт-Петербург». Ймовірно, і на цій посаді він не перестане обслуговувати інтереси Пригожина, що він, звісно, спростовує.

Михайло Ніколайчук народився 18 квітня 1975 року та є однокласником політтехнолога Олександра Малькевича. За даними медіа, в лютому 2020 року, коли Євгеній Пригожин боровся за право організації в Петербурзі процедури голосування за поправки до Конституції, посаду начальника його політтехнологічного штабу обійняв Михайло Ніколайчук.

Ніколайчук Михайло Феофанович, як і всі вищезгадані, активно працював політтехнологом у різних містах Росії, в тому числі у Новгороді та Омську.

Петро Євгенович Бистров — ще один пітерський політолог, який працює на Пригожина. Народився 4 вересня 1975 року в Ленінграді.

З відзнакою закінчив Північно-Західну Академію державної служби (1999) за спеціальністю «державне і муніципальне управління» (спеціалізація — соціологія). Працював керівником департаменту політичного консультування Санкт-Петербурзького гуманітарно-політологічного центру «Стратегія» (1996‒2000), директором навчальних програм партії «Яблуко» (2001), консультантом відділу виборчих проєктів управління регіонального розвитку «Єдиної Росії» (2006), керівником виборчих проєктів агентства «Інтермедіаком».

Із 2016-го — головний технолог кампанії «Єдиної Росії» на виборах до Держдуми в Ханти-Мансійському автономному окрузі (спільно з політтехнологом Костянтином Калачовим). А у 2017-му ці ж політтехнологи готували стратегію виборчої кампанії голови Удмуртії для Олександра Бречалова. 

Бистров був активним коментатором ситуації з арештом у Лівії ще одного пригожинського політтехнолога Максима Шугалея.

На одній зі світлин у фейсбуку Петра Бистрова він виступає на одному з політологічних зібрань разом зі своїм колегою Петром Бичковим. Бичков народився 25 листопада 1987 року в Ленінграді. Координатор проєкту «Нові обличчя», засновник АНО «Нові Медіа», засновник АНО «Центр соціально-культурних ініціатив». Старший викладач кафедри політичної психології СПБГУ. Брав участь у близько 30 виборчих кампаніях на різних позиціях (в 17 регіонах Росії). У листопаді 2019 року обійняв посаду заступника начальника управління внутрішньої політики адміністрації Псковської області. Один із засновників пригожинського Фонду захисту національних цінностей, який вів переговори про звільнення Максима Шугалея, заарештованого в Лівії.

Бичков організовував атаки проти політиків, який йому замовляв Пригожин. Так, на нього покладають відповідальність за злам та оприлюднення особистого листування Ольги Гусєвої, заступниці керівника штабу Навального у Санкт-Петербурзі.

Журналісти «Радіо Свобода» Марк Крутов та Сергій Добринін називають Петра Олександровича Бичкова керівником політтехнологічного «бек-офісу» Євгенія Пригожина у Санкт-Петербурзі. «Бек-офіс» віддалено підтримує проєкти Пригожина у країнах Африки — Мадагаскар, Судан, ЦАР.

Розслідування Центру «Досьє» покладає відповідальність за створення фейків про вбивство журналістів у ЦАР саме на Петра Бичкова. За даними Центру «Досьє», 31 липня 2018 року, після вбивства журналістів, співробітники Пригожина у телеграм-чаті обговорювали, яким чином подавати інформацію про вбивство. У листуванні саме Петро Бичков озвучує ідею звалити все на «десятьох арабомовних бандитів», після чого ця версія розлітається по медіа.

У повідомленні Бичков пише, що він буде узгоджувати із Пригожиним можливість звинуватити в убивстві Абдулу Хіссена, лідера «Народного фронту відродження ЦАР» (у минулому — угруповання «Селека»).

За кілька місяців до цього Бичков спілкується в телеграмі з керівником компанії Пригожина «Meroe Gold Ltd.» в Судані Михайлом Потепкіним та направляє йому довідки про соціально-політичну ситуацію у країнах Африки.

Михайло Сергійович Потепкін народився 29 вересня 1981 року. Він — генеральний директор компанії Євгенія Пригожина «Meroe Gold», зареєстрованій в Судані, а також член опікунської ради Фонду захисту національних цінностей. Раніше також працював в «Агентстві інтернет-досліджень» — сумнозвісній «фабриці тролів». У липні 2020 року Міністерство фінансів США ввело санкції проти Потепкіна.

Під американські санкції також потрапив і колега Потепкіна Андрій Сергійович Мандель — генеральний директор компанії Пригожина «М Інвест». Потепкін був також регіональним директором «М Інвест» у Судані. А після того, як «М Інвест» заснувала компанію «Meroe Gold Ltd.», Потепкіна було призначено її керівником.

Офіс компанії «Meroe Gold» розташований у районі Аль-Ріяд столиці Судану міста Хартум, уздовж 117-ї вулиці на північ від перехрестя 117-ї вулиці з вулицею Мекка. Практично у двох хвилинах від аеропорту Хартума. А ось так виглядає вхід до офісу.

А прямо навпроти входу до офісу можна пообідати в одній із хартумських кав’ярень.

Юлія Сайфутдінова, 18 січня 1984 року народження. Ще одна співробітниця петербурзького «бек-офісу», яка працювала над проєктом у Судані. Також фігурувала в ЗМІ як частина команди політтехнологічного штабу Євгенія Пригожина в Петербурзі. Телеграм-канал пітерського медіа «Ротонда» писав, що Сайфутдінова також займалася політичними проектами в інтересах Пригожина.

 

Уже згаданий нами Петро Бистров виклав на своєму профілі у фейсбуку світлину з однієї з офісних пиятик, на якій була присутня і Сайфутдінова. Вона перша зліва.

Роль Сайфутдінової та інших політтехнологів, що працювали на Пригожина, розкриває в одній зі своїх доповідей Центр «Досьє».

Як писав у своїх постах Олександр Серавін, на Пригожина працюють сотні політтехнологів та медійників, які ведуть передвиборчі кампанії та організовують інформаційні атаки на опонентів як на території Росії, так і в тих країнах, де просуває свої інтереси Євгеній Пригожин.

Фото: з відкритих джерел

~insertother~



Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2613
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду