Топновина всіх часів і народів: партія «Слуга народу» проситиме Володимира Зеленського балотуватися на другий термін. Про це повідомив глава фракції цієї партії у Верховній Раді Давид Арахамія.

І — медійний шторм, торнадо, цунамі. Заголовки, анонси, шапки. Сенсація!

Узагалі-то, запитання, чи стане Зеленський балотуватися на другий термін, безперервно лунає вже майже рік — від минулорічної пресконференції президента. Лунає, мов провідне питання української політики, важливіших за яке зовсім мало.

Запитують інтерв'юери. Глибокодумно розмірковують експерти та публіцисти. Суспільство в напрузі, ця напруга зростає й невпинно зростатиме до виборів.

А до речі, коли в нас президентські вибори? А президентські вибори в нас аж через три роки; станом на сьогодні Володимир Зеленський відпрацював менш ніж 40 % своєї каденції.

А інтрига — ніби до виборів лишилося от-от. І це — чіткий показник, що з тією інтригою щось дуже не так, що вона — якась дуже висмоктана з пальця.

Справді, станом на сьогодні ми не знаємо, з чим, із якими успіхами прийде Володимир Зеленський до виборів. Не знаємо, яким буде ставлення більшості українців до нього. Не знаємо, хто буде серед інших претендентів на булаву. Нічого не знаємо. Й головне, що станом на сьогодні ми цього не лише не знаємо, а й не можемо знати — навіть у теорії.

А отже ця проблема не є реальною проблемою. І ця інформація не є реальною інформацією — а є віртуальною, вигаданою. І цінність інформації про другий термін Зеленського на сьогодні — аж цілий нуль. Значущість — така сама. Усе це — розмови ні про що. Інформаційна фікція.

Але гаразд, припустімо навіть, що Володимир Зеленський піде балотуватися на другий термін. Ну, то й що? Ні, справді — от що, що з того випливатиме? З п'яти президентів, які були до Зеленського, лише один не висував своєї кандидатури на другий термін — це Янукович. Та й то з не залежних від нього причин.

Балотувався на другий термін Леонід Кравчук. Балотувався на другий термін Віктор Ющенко. Балотувався на другий термін Петро Порошенко — хоча, обираючись на перший термін, присягався, що йде у президенти лише на одну каденцію. І, до речі, під час його каденції медійні камлання про його другий термін розпочалися задовго до виборів, хай навіть сам Порошенко про це й не натякав. Так, тоді це була російська диверсійна спецтехнологія. А зараз?

Лише одному президентові — Леонідові Кучмі — вдалося президентствувати дві каденції, хотів він був висуватися й на третю, навіть Конституційний Суд із цього приводу найвищий дозвіл надав, але суспільство не дозволило.

Про що все це, знову-таки, свідчить? А лише про те, що буде висуватися Зеленський на другий термін, не буде висуватися Зеленський на другий термін — це ще геть нічого не означатиме. Це будуть — або не будуть — лише наміри, й аж ніяк не результат.

Чи немає ніяких проблем і побоювань, пов'язаних з імовірною участю Зеленського у прийдешніх президентських виборах? Є, і ще й які є. Тільки полягають вони от у чому.

Через майже два роки після перемоги Зеленського на президентських виборах ми так і не впевнені, а подеколи й просто не знаємо його справжніх цілей та намірів. До дуже значної міри він так і залишається політичним Містером X.

Він сам казав, що є дилетантом і буде спиратися на експертів. От тільки ті експерти надто часто є сумнівними, а то й одіозними. За два роки стало очевидним: Зеленський є аж таким дилетантом, що не може відрізнити справжніх експертів від тих, хто лише називає себе такими. А тим паче не може розрізнити серед експертів добропорядних — і тих, хто керується нешляхетними мотивами. Уряд Гончарука — справжніх експертів — було відправлено у відставку, й їм на зміну прийшли «міцні господарники» старої школи.

За таких умов — і чимало подій це підтверджують — президент може потрапляти в надмірну залежність і ставати об'єктом зловживання довірою з боку свого оточення.

А ще чи не провідною рисою й Зеленського, й усієї нинішньої влади є амбівалентність. Тобто співіснування несумісного, причому в магістральних, визначальних питаннях. Власне, народний депутат Євгеній Шевченко, який співає осанну білоруському монстрові Лукашенку, є членом президентської фракції в парламенті, тобто формальним однодумцем Зеленського, адже фракція — то й є об'єднання однодумців. Зовсім донедавна однодумцем Зеленського, тобто членом фракції його партії, був і Олександр Дубінський.

Зеленський та його оточення припускалися висловлювань, що однієї каденції не вистачить на втілення планів і потрібна друга (заради справедливості — були такі й у Порошенка). Мимоволі згадуються поширені нині твердження російської пропаганди, що лише незмінність влади — як-от у Путіна — тільки й дає можливість стратегічного планування.

Президент та його оточення неодноразово робили фактичні реверанси в бік «русского міра». Лунали зневажливі висловлювання щодо ЗМІ та їхньої ролі в демократичній державі. Лунали панегірики на адресу абсолютної влади, абсолютизму.

Зрештою, Володимир Зеленський вже не один раз демонстрував, що не розуміє всіх відмінностей демократії від постсовку, не розуміє, чого саме за умов демократії категорично не можна. Де проходять червоні лінії, за якими — «русскій мір».

От саме в цьому й полягають суспільні побоювання, тривога, неспокій. Що Володимир Зеленський або його оточення докладатимуть зусиль, щоби придушити політичну конкуренцію та обмежити свободи, й свободу слова зокрема. Ні, станом на сьогодні з цим не гірше, ніж було. Але немає впевненості, що так і буде, Володимир Зеленський цієї впевненості не дає.

А тепер скажімо: чи можуть зарадити цим побоюванням безкінечні гадання, буде або не буде Зеленський балотуватися? Ні, не можуть, вони не дають відповіді на головне запитання. Бо річ не в тім, буде чи не буде, а за яких умов відбуватимуться наступні вибори.

Роздування, педалювання теми, чи буде Зеленський знову балотуватися — це політтехнологія. З одного боку, вона дозволяє тримати суспільство у стані напруженості, привчати людей до того, що Зеленський — імовірний президент іще на п'ять років. З іншого боку, вона спокушає, заохочує, переконує самого Зеленського йти на вибори знову.

Адже серед почту Зеленського чимало хто зацікавлений, аби він залишався президентом «long after the sun». І якщо щодо самого Володимира Зеленського немає жодних підстав підозрювати якісь приховані інтереси, то щодо людей, наближених до нього, такої впевненості немає. Немає впевненості, що в його подальшому президентстві зацікавлені лише в Україні, а не, скажімо, на північний схід від неї.

Роздмухуючи тему другої каденції Зеленського, ЗМІ засвідчують, що вони цілком годяться як об'єкт маніпуляцій із боку спритних політтехнологів. І згодні далі йти на повідку в політиків.

Зрозуміло: «кадрове питання» — дуже вдячне — можливість для аудиторії поперемивати кісточки «сильним світу цього» дуже збільшує кількість переглядів. От тільки ТАКЕ висвітлення цього питання — то питома риса кучмівської журналістики. Золотим правилом якої було: пережовуйте «кадрове питання», гадайте, кого звільнять, а кого призначать — тільки не копайте глибше.

А якщо самі політики підкидають питання другого терміну Зеленського — що ж тоді робити, не замовчувати ж? Звісно ж, ні не замовчувати — повідомляти про такі висловлювання, тільки без надриву й без сенсаційності, давати як рядову прохідну інформацію. Відповідно до її реального значення. І не ініціювати, не розкручувати це питання із власної ініціативи. Тільки й усього.