«Хто деморалізує українських військових? Не ви, не “ЄС”? Коли вигадує казки про те, що їм забороняють, не дають стріляти і так далі. Ви ж їх і розбещуєте — “Вагнером”, Медведчуком цим усім і так далі. Ви відверто працюєте проти інформаційної складової національної безпеки. Це офіційна заява — я звинувачую “ЄС” у тому, що ви працюєте згідно з російськими наративами починаючи з травня, якщо провести контент-аналіз. Вони збігаються на 70 і більше відсотків із тими наративами, які проводить Російська Федерація. Якщо провести [контент-аналіз], то наступні канали, які треба закривати, — це ваші, тому що вони діють часто гірше, ніж ті, які закрили». Це слова, які в ефірі «Свободи слова» ICTV сказав радник Банкової і речник «мінських» Олексій Арестович.

Сексистська репліка, яку пан Арестович видав за кільканадцять секунд після цього пасажу, привернула набагато більше уваги громадськості, ніж це звинувачення. А зважаючи на те, що за пару місяців до закриття каналів Медведчука той самий Арестович називав їх «не ворогами» і «вітав їхню діяльність», вважати цю його заяву декларацією про наміри Банкової навряд чи варто.

Небезпека в тому, що маніпулятивна теза Арестовича може потрапити в голови людям, які не те що не робили «контент-аналізу» й не знайомилися з дослідженнями українських медіа, а й канали ці не особливо дивилися. А ставлення до тези Арестовича формулюватимуть за надійним принципом «подобається/не подобається Порошенко/Медведчук».

Але насправді різниця між цими каналами фундаментальна: канали Порошенка працюють на Порошенка, канали Медведчука — на Росію. 

Тому розбираємось детальніше. 

«Ваші канали», про які говорить Арестович — це Прямий і 5 канал. Дехто також зараховує до «пулу Порошенка» канал «Еспресо», але, на мою думку, цей канал може бути ситуативним союзником «Європейської солідарності» через зв’язок із нардепом Миколою Княжицьким. І має в програмній політиці, крім промоції партії Порошенка, інші пріоритети — тому його поки що облишмо. 

Прямий формально належить Володимиру Макеєнку, але всі знають, що його власник і політичний патрон — Порошенко (останні сумніви зникли після зборів колективу за участю Порошенка). 5 канал належить Порошенку офіційно.

Прямий і 5 канал різною мірою догоджають своєму власнику та його політичній партії, просувають їхні ідеї та ініціативи, займаються прихованою агітацією під час виборів, незбалансовано критикують їхніх опонентів. На Прямому все це виражено сильніше, на 5-му — слабше, хоча іноді бувають сплески. Докладно про хиби Прямого йдеться в цьому тексті Ярослава Зубченка — він вийшов рік тому, але відтоді нічого не змінилося.

Піар на 5-му в середньому менш токсичний. Наприклад, у День закоханих до тижневика «Підсумки тижня» включили історію кохання Марини та Петра Порошенків. Це солодкаво-сервільно, як сливки-ленивки. Але на 5-му не посилають «в сраку» за критику Порошенка, як це робить Матвій Ганапольський на Прямому.

Коли для Порошенка (до речі, за всіма кресленнями каналів Медведчука, у їхньому форматі) створювали Прямий канал, багато хто дивувався, навіщо, адже тогочасний президент уже мав 5-й. Втім пояснення очевидне: 5 канал — це пам’ятник самому собі, частина історії, що відіграла свою роль у 2004 році. Вочевидь Порошенко має до цього каналу з мізерною часткою серйозні сентименти й не може дозволити собі перетворити його на треш-стрим. Також на 5-му є ще досить згуртований журналістський колектив, є обличчя каналу, для яких стандарти професій — не порожній звук. І вони б явно або звільнилися, або чинили б спротив тотальній цензурі в інтересах власника, а це вже скандал та пляма на репутації захисника європейських цінностей. Тож для використання у інтересах самого Порошенка був створений і щедро профінансований Прямий, де застосували всі фішки, раніше обкатані NewsOne і «112», від дизайну до ведучих — зірок пострадянського російського телебачення.

Я не раз чув від поміркованих прибічників Порошенка, що Прямий радше шкодить, ніж допомагає. Але його порівняно високі (як на переповнену нішу інформаційних каналів) рейтинги і перехід вагомої частини глядачів щойно закритих каналів Медведчука на Прямий засвідчив, що тактика все ж спрацьовує: люди, яким потрібен хейт на адресу влади, хочуть це дивитись. Хоч у Медведчука, хоч у Порошенка.

Тепер по суті звинувачення Арестовича, що «контент-аналіз» мав би показати 70% російських наративів «із травня». Так і не зрозуміло, чи він порахував цей відсоток на основі якогось реального дослідження, чи просто щось бовкнув (друга версія здається більш схожою на правду). А ось ми проводили дослідження проросійських дезінформаційних наративів у вересні—жовтні 2020 року, і в його результатах є лише поодинокі приклади наративів, які збігаються з кремлівськими, у медіа Порошенка. Переважно це наратив failed state, який в принципі важко відокремити від необґрунтованої критики влади. Але, погодьтеся, є різниця: критикувати Зеленського за не досить рішучу відсіч окупантам — чи за те, що він не поспішає капітулювати на умовах Кремля. 

Абсолютна більшість безсумнівних пропагандистських наративів Кремля неможлива у контенті Прямого та 5 каналу. Їй-богу, якби хтось із ведучих чи журналістів сказав, що Україна під управлінням Сороса, при владі нацисти, а Православна церква України — розкольники, я б розлив каву на клавіатуру. Такого тут зазвичай не говорять навіть гості ефіру й навіть жартома. Хоча тут є свій треш — умовно кажучи, своє «зовнішнє управління» Єрмака-ФСБ і тому подібні сюжети, які можна проілюструвати передвиборним білбордом «Порошенко або Путін». Але це точно не наративи Кремля.

Натомість більшість прикладів відвертого відтворення проросійських наративів припадали саме на канали Медведчука.  Загадковий «контент-аналіз» Арестовича міг дати якийсь інший результат, але тоді питання до якості аналізу.

Ще одна важлива відмінність між каналами Порошенка й Медведчука в тому, що канали Порошенка, попри всю їхню піарну і пропагандистську складову, — медіа. Більшість інформаційного і публіцистичного контенту 5 каналу і, принаймні, вагома частина контенту Прямого — це нормальний журналістський контент, створений не для того, щоб просунути й похвалити «папіка». Загалом про більшість подій в Україні і світі з новин 5-го і Прямого можна скласти порівняно адекватну, хоч і забарвлену в кольори «Європейської солідарності», картину. Хоча, звісно, інколи інформаційним приводом стають істерики Пояркова і «Вата-шоу», а не адекватні новинні сюжети.

І на 5-му, і на Прямому є достатньо контенту, який можна означити як пропагандистський несмак, але немає цілодобових марафонів ненависті, нацьковування зграї однодумців власника на підставних «націоналістів» або слабеньких представників влади (останнє трапляється на Прямому, але зрідка), чемпіонатів з крику та сексизму, що відбувались донедавна в ефірі, а тепер — на ютуб-каналах «112», NewsOne і ZIK.

Чи був адекватний контент на каналах Медведчука? Наш моніторинг показує, що якщо й був, то як вимушене тло для ключових пропагандистських меседжів «Опозиційної платформи — За життя». З часів, коли ведучі каналу «112» вимагали від філософа Сергія Дацюка коментувати погоду, все змінилося у гірший бік. Тепер розмов про погоду без елементів російської вакцини, ненависті до Сороса або інших маніпуляцій в ефірі цих каналів не ведуть. (Гаразд, прогноз погоди тут усе ж можливий, але в форматі дрімучого сексизму і об’єктивації жіночого тіла.) 

В останні два роки свого існування канали Медведчука перетворились на концентровану феєрію пропаганди, дезінформації та ненависті. Мета якої була проста й очевидна: знищення української державності в теперішньому розумінні та повернення України під контроль Росії. Зокрема через демонтаж чинної влади та просування у владу ОПЗЖ. Без жодних бодай додаткових професійних, легітимних журналістських цілей.

Чи не кожен канал робить те саме, часто запитують люди? О, ні, не кожен. Власне, донедавна такого не дозволяло собі жодне медіа, крім маргінальних сміттярок. Навіть «Вести» часів Януковича, створені як ідеальне пропагандистське медіа з ілюзорно якісним контентом, могли присвятити «проституткам на Майдані» одну статтю у випуску, але не весь випуск.

Канали Порошенка — це, власне, опозиційні партійні медіа. В ідеалі медіа не мають бути ані опозиційними, ані провладними, а працювати в інтересах своєї аудиторії. З іншого боку, є приклади країн, де медіа асоціюються з партіями відкрито (найвідоміший — США), прямо закликають голосувати за Трампа чи за Байдена й не приховують, що показують картину світу, забарвлену в партійні кольори. Тож сказати, що медіа з партійною позицією неможливі в демократичній країні, не можна (натомість, якщо хтось знайде в будь-якій демократичній країні, яка веде війну за свою законну територію, аналог каналів Медведчука, може жбурнути в мене великим каменем).

Було б здорово, якби канали Порошенка та інші партійні медіа уподібнились адекватним opinionated медіа США й просували не особу свого власника чи партійний бренд, а цінності, світогляд та ідеї. Було б іще краще, якби вони (Прямий передусім) знизили градус ненависті й чорного піару на адресу влади, які більше компрометують їх самих, ніж цю саму владу. 

Але те, що медіа працюють в інтересах своїх власників, порушуючи при цьому стандарти — це загальна проблема українського медіапростору. З цією проблемою ми живемо вже не одне десятиліття, й поки що це нас не вбило, хоча добряче гальмує демократичний розвиток країни і суспільства. Токсична, концентрована кремлівська пропаганда на каналах Медведчука — могла і вбити. 

А ще було б непогано, якби на критику, яку на Банковій вважають несправедливою — наприклад, щодо історії з бойовиками компанії Вагнера, яку справді гіперактивно висвітлювали й повертали до інформаційного життя канали Порошенка, — в Офісі президента відповідали прозорою та чесною комунікацією. Здається, саме за це мав би відповідати зокрема й пан Арестович. Було б набагато корисніше і для роботодавців пана Арестовича, і для держави загалом. Точно корисніше, ніж жартувати про «жіночий гуртожиток» і розкидатись порожніми звинуваченнями. 

Фото: agropolit