Дональд Трамп залишає посаду президента США. Але й сама Америка, й цілий світ приречені ще довго лікуватися від посттравматичного синдрому. Особливого удару заподіяв останній акорд правління Трампа — штурм Капітолію натовпом маргіналів.

Оце й є один із наслідків його президентства — виведення маргіналів із маргінесу й перетворення на мало не рушійну силу громадського й політичного життя. І це сталося не десь на пострадянському просторі або у третьому світі — це сталося у країні, що дотепер справедливо вважалася бастіоном світової демократії.

Адже головна сила Америки полягала не у військовій моці й навіть не в економічній могутності самій по собі. Головна сила Америки полягала в її репутації. В її авторитеті, в її привабливості. Те, що російська пропаганда зве «сферою впливу» США, формувалося не насильницьки: довгі десятиліття Америка правила за взірець, орієнтир для цілого світу. Тепер цей орієнтир помітно потьмянів, світ дезорієнтовано. Не кажучи вже про саму Америку. Відновлювати авторитет буде нелегко. Замість свого гасла «Зробімо Америку знову великою» — Трамп перетворив США на «хвору людину світу».

Безпрецедентна для США історія з буцімто фальсифікованими виборами й буцімто «вкраденою перемогою». Надаремно ці звинувачення так завзято підхопила російська пропаганда. Бо ще ніколи в історії Росія не отримувала такий фактологічний буцімто доказ, що нібито «скрізь так само, як і в Росії», і що Росія буцімто нічим не відрізняється від респектабельних країн.

Тим самим Трамп дискредитував інститут чесних виборів як такий. Він надав диктаторам та шахраям від політики безпрограшні аргументи. З одного боку, вони тепер із чистою совістю зможуть доводити, що «а в Америці так само», що нібито «вибори фальсифікують скрізь і завжди», а «чесні вибори — взагалі міф, красива казочка».

А з іншого боку, ті диктатори тепер зможуть відкидати звинувачення у фальсифікації виборів, посилаючись на прецедент самих США; оголошувати такі звинувачення завідомо неправдивими. Тепер будь-які подібні звинувачення викликатимуть підозру: чи правдиві вони, а чи а-ля Трамп?

А ще Трамп зробив невіддільними одне від одного інформацію та інфотейнмент. Адже скажімо чесно: всі ці чотири роки ми чекали інформації з Америки передусім під кутом зору: а що новенького ще Трамп утнув? Дуже багато інформації зі США була по суті своїй таблоїдною.

Політика стала невід'ємною від шоу в край гіперболізованому вигляді, політика стала дорівнювати шоу. І це, повторю, у країні, яка була авторитетом і взірцем для цілого світу. Взірцем для наслідування зокрема.

Багато разів було сказано: політика Трампа — це передусім шоу. Але цілком можна припустити: для самого Трампа політика — це й було передусім шоу, шоу й було головною метою його президентства. Так, це є припущення, але отак узяти й спростувати його не виходить. Він, шоумен, грав свій бенефіс.

Можливо, факт президентства для нього й був самоціллю — а зовсім не Америка. Нова яскрава сторінка у його біографії, пригода, авантюра. Бажання увійти в історію як такий президент, якого Америка ще ніколи не бачила. І вся історія зі звинуваченням Байдена у фальсифікації виборів — може бути, Трамп просто догравав свій спектакль. Догравав блискуче, доводячи його до кульмінації, до повного абсурду. Штурм Капітолію, судячи з першої реакції, став для нього неочікуваним ексцесом — бо він мав намір грати комедію, а не трагедію. Але Трамп швидко опанував ситуацію й продовжив гру.

Ну, от не міг він не розуміти, що його настирливі звинувачення — бездоказові. І він уславився як практичний, прагматичний ділок, який просто не міг настільки не оцінювати реальний стан речей. А отже грав навмисне?

Усе це — припущення, але нема куди подітися від факту: виглядало все саме так, саме таке враження справляло; фактичним девізом Дональда Трампа на президентській посаді було таке: «Хай руйнується світ, але торжествує Трамп».

Фото: АР