У черговому відеозверненні Володимир Зеленський явив новий комунікаційний шедевр: причиною критики його ідеї опитування під час виборів є «страх політиків стати непотрібними» через запровадження «прямого народовладдя».

Отже, самий тільки президент — безстрашний, а в його опонентів «страх». Самий тільки президент — непогрішимий і завжди правий, тож справедливої й обґрунтованої критики на його адресу просто не може бути. Самий лише президент — щирий і «за народ», а всі його критики переслідують свої меркантильні інтереси.

Чи не впізнаємо ми в цьому типову й улюблену пострадянську манеру диктаторів відповідати на критику? Впізнаємо, ще й як. Саме так відповідають на критику російський президент Путін та білоруський невідомо хто Лукашенко. Майже тими самими словами.

Апелювання до «прямого народовладдя» — теж улюблена фігура мови диктаторів. Особливо полюбляв його такий собі Муамар Каддафі, а слово «джамахірія» саме його й означало. Ну, а «загальнонародну державу» із «загальнонародною власністю» ми проходили й самі. Можемо повторити? Власне, ідентифікація себе самого з «народовладдям» та «народною мудрістю» — це дуже давній і практично єдиний спосіб самолегітимації диктаторів і диктаторських режимів. І є характерним саме для них.

Ще один тривожний момент — теза про «непотрібність» політиків. Це вже далеко-далеко не вперше Зеленський висловлюється, що нібито фундаментальні демократичні інститути йому заважають, не дають утілити наміри. Це — далеко не перше висловлювання президента, яке показує: він волів би керувати країною одноосібно й контролювати всі інститути й усі гілки влади. «Він і народ».

Пригадаймо, як під час президентської кампанії тоді ще кандидат у президенти Володимир Зеленський без кінця посилався на взірець Лі Куан Ю — абсолютного диктатора. Так, ефективного — зважаючи на тамтешні переважно китайські суспільно-державні традиції, а також на той факт, що Сингапур — двохмільйонне місто (навіть дещо менше за Київ!), та ще й із неймовірно вигідним геоекономічним розташуванням на перехресті шляхів між Середнім Сходом, Далеким Сходом та Австралією. Додаймо, що під час британського володарювання сингапурці засвоїли чимало британського. Власне, обидва східних феномени — Сингапур та Гонконг — є містами, жителі яких поєднали в собі китайський та британський менталітети. І саме тому їхній досвід неможливо повторити, а будь-хто, хто претендує стати «другим Лі Куан Ю», неодмінно стане «другим Януковичем».

А взагалі, історія знає чимало тиранів і деспотів, які щиро вважали себе виразниками народних жадань і дуже бідкалися, що їх «не розуміють».

І ще одна репліка зі звернення: «Ти помітив, як усі політики критикують ідею опитування? Як вони бояться твоєї думки? […] Їх думка більше нікому не буде цікавою, бо все вирішуватимуть громадяни України». Ну, то, може, хай громадяни й бюджет ухвалюють? І розміри зарплатні в апараті президента, зокрема? Демократія — це коли меншість теж має голос; у що вироджується диктатура більшості, ми бачимо на прикладі Білорусі, де врешті решт диктатор просто намалював цю більшість у своїй уяві.

Диктатура більшості на чолі з вождем зветься тоталітаризмом, а сама така більшість — охлосом. Це й є ідеал для Зеленського?

У разі позитивної відповіді виборців на запитання з опитування Зеленський отримає можливість замість дискусій по суті винесених на нього запитань просто посилатися на «народ»: мовляв, ви проти народу? І таврувати політичних опонентів мало не «ворогами народу» — що ж, коли є «Слуга народу», мають бути й «вороги народу», обидві формули — з одного історичного контексту.

Розгляньмо по суті запитання, винесені на опитування. Найперше враження — серед них бракує ще одного, про «відняти й поділити». Бо загальна стилістика — та сама.

Почнімо із п'ятого (тут і далі тексти запитань звідси): «Чи підтримуєте ви право України на використання безпекових гарантій визначених Будапештським меморандумом для відновлення її державного суверенітету й територіальної цілісності?» Це, взагалі, про що, як це зрозуміти? Які такі гарантії, й як їх використати? Хто заважає робити це зараз? Що є такого особливого в Будапештському меморандумі, окрім того, що в ньому фігурують США та Велика Британія, але не фігурують Франція та Німеччина? А чи йдеться про відновлення володіння ядерною зброєю? Й, головне, в разі відповіді «так» як широко потім Зеленський буде її тлумачити?

«Чи підтримуєте ви легалізацію канабісу в медичних цілях — для зменшення болю у важких хворих?». Оцим поясненням після тире президент розписався, що чудово розуміє: він запитує про те, на чому люди не знаються й чого не розуміють. Такі прийоми — це теж зветься народовладдям? А якщо я за легалізацію медичної марихуани з іншою метою — як мені відповісти? Типові два запитання в одному — абсолютно заборонений в опитуваннях прийом.

«Чи підтримуєте ви скорочення кількості народних депутатів до 300?». А чому саме до 300, а не до 100? Чому не взагалі до 0? На чому ґрунтується саме така цифра? Зрозуміло: цю ідею давно просували різні політики — аж ніяк не ті, що мають репутацію демократичних. Улюблений прийом псевдореформаторів — видавати суто кількісні зміни за буцімто якісні прориви. А мета, як видається, одна: що меншим є парламент — то контрольованішим є як він сам, так і процес його формування. Й олігархам економія — менше конвертиків роздавати. Ну, й меншою є ймовірність появи маленьких, але принципових і справді реформаторських фракцій — порушників олігархічного спокою.

А ще цим запитанням президент зайвого разу показав, що вважає інститут парламенту за обтяжливий і непотрібний.

«Чи підтримуєте ви створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей?». Залишається тільки сподіватися, що нікому не спала на думку «чудова» ідея влаштувати спільну вільну економічну зону з окупованими територіями. Хоча, на жаль, реальність не дає впевненості в цьому, й насторожує відсутність уточнення, що йдеться про неокуповані території. А на саме запитання неможливо відповісти, не знаючи конкретики, — на яких засадах ця зона буде. У такому вигляді це запитання ні про що. Оце й наводить на думку, що справжня мета цього питання є якоюсь неафішованою.

«Чи підтримуєте ви ідею довічного ув’язнення за корупцію в особливо великих розмірах?». Панове, та ухвалюймо весь Кримінальний кодекс на «народних опитуваннях»! Народовладдя буде — аж жах. І навіщо нам ті юристи, фахівці? Мабуть, на те саме, що й парламент — лише зайвий тягар для народовладдя.

Це — запитання з явно передбачуваною відповіддю. Насправді немає такого складу злочину: корупція. Це — загальна назва десятків різних злочинів, перелічення яких займе пів тексту. Скажу єдине: НАБУ дуже ретельно проводить експертизу, чи є той або інший злочин корупційним. А ще, хоч скільки кажи «довічне», а корупції менше не стане — бо для того треба ще й із нею боротися не гаслами й опитуваннями. А чи головний корупціонер уже давно відомий (усі ми розуміємо, хто він), посадити його довічно — й корупція миттю зникне? Й навіть неважливо, чи насправді він корупціонер.

Чимало оглядачів вбачають у цьому опитуванні передусім інформаційну спецоперацію — напередодні виборів відвернути суспільну увагу (й увагу ЗМІ та експертів) від самих виборів і перемкнути її на іншу тему. Зробити вибір неосмисленим і неусвідомленим — і таким чином штучно збільшити значення гасел, білбордів, телероликів та іншої політичної реклами.

Теж давній прийом: просто зараз ми бачимо, як білоруський «народовладець» щосили намагається перемкнути порядок денний із теми свого незаконного перебування при владі на тему нової конституції. Янукович перемикав усі розмови про незаконність дій його наближених посиланнями на «от ухвалимо новий Кримінально-процесуальний кодекс».

Й, у принципі, перед самими виборами Зеленський зможе й відмовитися від своєї ініціативи — мовляв, дослухався до критики. Це вже не матиме значення, бо мети буде досягнуто.

Є ще одна річ: якщо опитування буде, то, проголосувавши за пропозиції Зеленського, виборцям психологічно важко буде при тому проголосувати не за представників «Слуги народу». Таким чином президент забезпечив додаткові голоси своїй партії. І навіть без цього чимало виборців асоціюватимуть ініціативи Зеленського зі «Слугою народу», вбачаючи в цьому додатковий аргумент проголосувати за неї.

Жодна інша партія, окрім президентської, не мала змоги вдатися до подібних кроків. І те, що ми бачимо, є цілковито однозначним: Зеленський публічно, не криючись, використав адмінресурс. Ми повернулися до часів Кучми — Януковича.

Йдучи на президентські вибори, Володимир Зеленський обіцяв чесну, відкриту, зрозумілу політику. Сьогодні ми бачимо свято «маленьких хитрощів», маніпулятивних технологій. Політтехнології повністю підмінили політику. Свято розведення лохів. Цільова аудиторія Зеленського — охлос. І саме його він має на увазі, ведучи мову про «народовладдя».

Коли Володимир Зеленський щойно став президентом, чимало й політиків, і експертів, загалом підтримуючи його, казали: він недосвідчений, він не знає, як у політиці все працює, «як там усе крутиться». Що ж, знайшлися вчителі, які швидко навчили його, як там усе крутиться — за лаштунками й під килимами.

Сигнали були давно, в багатьох виступах і діях президента, але зараз завила сирена: все набагато гірше — Володимир Зеленський не знає основ. Не знає, навіщо існують демократичні атрибути й інститути, вважає їх за порожню й обтяжливу формальність, данину традиціям і не більше. Не знає, навіщо взагалі демократія, чим вона краща за її відсутність. Не знає, навіщо існує розподіл влад. Він не розуміє, чим Євросоюз відрізняється від СНД. Чому Захід — кращий за іншій вибір для України. Не розуміє, що нинішні взірці політики — не такі, якими вони були ще на початку ХХ століття.

Настав час обивателів.