Це третій матеріал із циклу про застосування закону проти маніпуляції інформацією. У першому йшлося про алгоритм узгодження суспільних очікувань з політичними планами влади та про недоліки та загрози українського законопроєкту про дезінформацію в порівнянні з французьким. У другому — про Міжнародну декларацію про інформацію та демократію, яка є безпосереднім механізмом такого узгодження, пропонуючи принципи етичних зобов’язань професійної спільноти для повернення довіри громадян до ЗМІ та журналістики з одного боку, та для захисту прав громадян на доступ до правдивої інформації, не порушуючи принципів свободи слова та свободи висловлювань. Що може стати першим кроком до подолання дезінформації у глобальному масштабі. Цього разу поговоримо про те, як Франція застосовула винайдені механізми боротьби з маніпуляціями та дезінформацією  в правовому полі.

Вивчення французького кейсу закону проти маніпуляції інформацією є для України важливим не лише через зміст закону, тема якого є для України найболючішою, адже ми опинилися на першій лінії фронту нового для світу явища — гібридної війни. Для нас ця війна залишається в гарячій фазі, й нам треба досить швидко не тільки розробити свій закон протидії дезінформації, але й розпочати велику публічну дискусію для узгодження суспільних очікувань із політичними планами влади. Спробуймо не тільки дати відповідь на запитання «як французи застосовують ухвалений закон?», але й показати, в якому середовищі та в якому контексті світосприйняття такі закони формуються, узгоджуються та втілюються. Іншими словами, яким може бути результат дії суспільного договору.

Французький кейс — це не про те, як будуть «забороняти», «переслідувати» й «цензурувати» злих журналістів та їхніх недбалих видавців. Цей закон про забезпечення прав громадян на доступ до правдивої інформації та про унеможливлення зловживання свободою слова та свободою висловлювань у відповідальний період політичного життя: під час виборів, коли такі зловживання можуть призвести до спотворення волевиявлення громадян і завдати шкоди національним інтересам та принципам республіканського устрою.

Спершу ми зупинимося на тому, як працює французький закон, а у другій половині матеріалу подивимося, де саме пролягають канали змін і в чому відмінність між тяжінням до східної деспотії та прагненням правової держави розвинутих демократій.

Французький закон № 2018-1202 від 22 грудня 2018 про боротьбу проти маніпуляції інформацією складається з п’ятьох розділів: «Положення про зміни до виборчого кодексу», «Положення про внесення змін до закону від 30 вересня 1986 року щодо свободи комунікацій», «Зобов’язання операторів інтернет-платформ щодо боротьби з розповсюдженням неправдивої інформації», «Положення, що стосуються медійної та інформаційної освіти» і «Положення, що стосуються заморських територій». Зупинімося на перших чотирьох.

Розділ I: Положення про зміни до виборчого кодексу

Будь-яке порушення положень цього розділу карається одним роком позбавлення волі та штрафом 75 тисяч євро. Юридична особа отримує заборону на професійну діяльність терміном на п'ять років і більше.

За три місяці, що передують першому дню місяця загальних виборів, і до дати голосування відповідно до Кодексу Споживання, оператори онлайн-платформ, активність яких перевищує визначений поріг кількості з'єднань на французькій території, мають діяти в рамках інтересів суспільства у зв’язку з роз’яснювальним інформуванням для чесного волевиявлення громадян у виборчий період, а саме:

• надавати користувачеві правдиву, чітку та прозору інформацію про ідентифікаційні дані фізичної або юридичної особи, від імені якої платформа отримує винагороду за просування інформаційного контенту, що стосується загальнонаціональних дебатів;
• надавати користувачеві правдиву, чітку та прозору інформацію про персональні дані надавача інформації у контексті просування його контенту стосовно загально-національних дебатів;
• оприлюднювати розмір винагороди, отриманої за просування цього контенту, коли її сума перевищує визначений поріг.

Ця інформація узагальнюється в реєстрі, що надається громадськості електронними засобами, у відкритому форматі та регулярно оновлюється протягом виборів.

У реальності це виглядає так: кожна проплачена інформація, за поширення якої якась третя особа заплатила, позначається великою помітною плашкою «спонсорована інформація», натискаючи на яку, можна дізнатися, хто заплатив.

Протягом трьох місяців, що передували першому дню місяця загальних виборів, і до дати голосування, в разі, якщо неправдиві чи оманливі твердження чи звинувачення, які можуть вплинути на чесність майбутніх виборів, навмисно, штучно чи масово поширюються через засоби масової комунікації в інтернеті, прокурор може на прохання міністерства, будь-якого кандидата, будь-якої політичної партії чи групи чи будь-якої зацікавленої особи та без упереджень щодо відшкодування завданої шкоди призначити фізичним чи юридичним особам всі пропорційні та необхідні заходи для припинення цього розповсюдження, відповідно до Закону № 2004-575 від 21 червня 2004 року «про довіру в цифровій економіці». Прокурор приймає рішення протягом 48 годин після звернення. У разі подання апеляційної скарги суд приймає рішення протягом 48 годин. Позови, що ґрунтуються на цій статті, висуваються виключно перед інстанцією суду й апеляційним судом, визначеним ухвалою.

Розділ II: Положення про внесення змін до закону від 30 вересня 1986 року щодо свободи комунікацій

Цей розділ закону наділяє Вищу аудіовізуальну раду Франції (CSA) повноваженнями припиняти діяльність мовників іноземного походження або таких, які діють під впливом іноземної держави. Йдеться про зміни в уже чинному законі, який забезпечує право на свободу комунікацій, та дотримання норм інших дотичних законів, які регулюють відносини громадськості та адміністрацій мовників.

Вища аудіовізуальна рада може відхилити запит на укладання угоди, якщо послуга радіо- або телевізійного мовлення становить серйозну загрозу людській гідності, свободі та власності інших, плюралістичному характеру висловлювань думок, захисту дітей та підлітків, охороні громадського порядку, потребі національної оборони або фундаментальним інтересам держави, в тому числі нормальному функціонуванню її інституцій.

У випадку, коли укладання угоди запитується юридичною особою, що контролюється іноземною державою або перебуває під її впливом, Вища аудіовізуальна рада може оцінювати запит, враховуючи вміст, який запитувач, його дочірні компанії, юридична особа, що контролює його, або його дочірні підприємства публікують через інші засоби публічної комунікації на електронних носіях.

Протягом трьох місяців, що передують першому дню місяця виборів, Вища аудіовізуальна рада, якщо вона констатує, що послуга мовлення, пов’язана з іноземною державою, поширює неправдиву інформацію, яка може вплинути на щирість голосування, може розпорядитися про припинення такого мовлення через усі засоби електронного зв’язку до завершення голосування.

Якщо Рада вважає, що факти виправдовують ініціювання процедури, передбаченої цією статтею, вона повідомляє про скарги причетним особам. Вони можуть надіслати свої коментарі протягом 48 годин після повідомлення. Цей пункт не застосовується у випадках, передбачених Кодексом відносин між громадськістю та адміністрацією.

Рішення Ради мотивується та повідомляється причетним, а також розповсюджувачам або операторам супутникового зв’язку, які забезпечують поширення каналу у Франції: вони мають припинити його мовлення.

Отже держава залишає за собою право на час виборчої кампанії припиняти мовлення каналів, які намагаються вплинути на виборців в інтересах іноземної держави.

Розділ ІІІ: Зобов’язання операторів інтернет-платформ щодо боротьби з розповсюдженням неправдивої інформації

Платформи створюють легкодоступний і видимий механізм, що дозволяє інформувати користувачів про контент, проплачений третьою стороною.

Вони також здійснюють додаткові заходи, які мають, зокрема, стосуватися:

• прозорості їхніх алгоритмів;
• просування контенту від компаній, інформаційних агенцій та аудіовізуальних послуг зв'язку;
• боротьби з обліковими записами, які масово поширюють неправдиву інформацію;
• інформування користувачів про ідентичність фізичної особи чи компанії, що сплачують винагороду за просування інформаційного контенту, пов’язаного із загальнонаціональними дебатами;
• інформування користувача про природу, походження та способи поширення контенту;
• медіа та інформаційної освіти.

Всі ці заходи та засоби оприлюднюються. Кожен оператор щороку надсилає до Вищої аудіовізуальної ради звіт про це.

Нині всі сайти, які існують у французькому медіапросторі, якщо вони розміщують проплачену інформацію, додають спеціальну плашку «sponsorisé».

Вища аудіовізуальна рада сприяє боротьбі з поширенням неправдивої інформації, яка може порушувати громадський порядок або загрожувати щирості волевиявлення.

У разі необхідності Рада звертається до операторів онлайн-платформ із рекомендаціями вжити заходів, передбачених законом про боротьбу проти маніпуляції інформацією. Рада публікує періодичний звіт щодо вжитих заходів та їхньої ефективності, збираючи інформацію в операторів.

Оператори платформ призначають офіційного посередника на території Франції для застосування положень, передбачених цим законом та законом № 2004-575 від 21 червня 2004 року про довіру до цифрової економіки.

Оператори платформ, які використовують рекомендовані алгоритми, класифікацію чи посилання інформаційного контенту, пов’язаного з національними дебатами, публікують сукупну статистику щодо їхньої роботи. Ці статистичні дані публікуються в інтернеті та доступні кожному у вільному та відкритому форматі.

Оператори платформ, інформагенції, видавці друкованих видань та будь-які інші організації, які можуть сприяти боротьбі з розповсюдженням неправдивої інформації, можуть укладати договори про співпрацю з Вищою аудіовізуальною радою.

Статті стосовно регуляції платформ виписані в дуже вузькому просторі для маневрів, яким скористалися французькі законотворці. Вони обмежені європейською директивою від 2000 року, яка виключає будь-яку серйозну регуляцію великих операторів інтернету. За словами Брюно Штудера, голови комітету культури, освіти та комунікацій французького парламенту, «ця директива не має вводити нас у стан ступору. Своїм законом ми позначаємо шлях, який обирає наша країна в обставинах, які тиснуть на нас. Цей закон не може позбавити нас неправдивих новин. Цей закон передбачає заходи, які дозволяють зменшити вплив неправдивої інформації, а саме зобов'язує платформи до саморегулювання контролю за походженням інформації, яку вони транслюють, накладає додаткові зобов'язання на аудіовізуальних мовників щодо своєї аудиторії, підвищує ефективність Вищої аудіовізуальної ради щодо обмеження розповсюдження неправдивої інформації через телебачення та пресу».

Ключова мета французького закону — це правова кваліфікація маніпуляції інформацією як неправомірного привласнення публічних обговорень та виборів.

У реальному житті ще до ухвалення цього закону провідні сайти впливових видань, як-от Le Monde, розробили свої способи пошуку та ідентифікації неправдивої інформації або маніпуляцій нею у відповідь на путінську пропаганду, яка вчинила невдалу спробу проникнути у французькі медіа. Слід віддати належне французькій системі захисту прав на доступ до достовірної інформації та самій пресі, які тримали оборону і продовжують це робити.

Розберімося на прикладі провідної французької медіагрупи Le Monde. У кінці інтернет-сторінки групи є меню, в якому знаходимо пункт «Les Rubriques», де у свою чергу знаходимо кнопку Les Decodeurs. Це безкоштовний сервіс фактичної перевірки, пояснення та контексту навколо поточних подій. Ви можете перевірити надійність того чи іншого сайта, надійність джерела тієї чи іншої інформації. Ще до ухвалення закону фахівці групи розробили спеціальний пристрій, який називається Decodex і який можна встановити на своєму комп’ютері, якщо ви користуєтеся Google або Firefox.

Тож свідомі журналісти самі почали розв’язувати проблеми з неетичним використанням свободи слова та зловживанням свободою висловлювань. Закон лише формалізував журналістську ініціативу, вивівши її у правове поле й зобов’язуючи всі видання робити так само.

Французи під час дискусій визначили для себе, що неможливо зупинити дезінформацію. Єдине, що може зробити держава, — це терміново зупинити масове розповсюдження фальшивок, якщо це за 48 годин буде доведено в суді. А якщо є загроза національній безпеці, то Вища аудіовізуальна рада й без суду може забрати ліцензію. Влада виходить із презумпції здатності своїх громадян до критичного мислення, тому не карає, а надає громадянам механізми перевірки надійності джерела походження інформації.

Звісно, такі дії передбачають певний освітній та культурний рівень. Саме тому в законі цілий розділ присвячено правкам, які було внесено в Освітній кодекс Франції. Відповідальність за виконання цього розділу покладено на міністерство освіти.

Розділ IV: Положення, що стосуються медійної та інформаційної освіти

У самому законі зазначені лише правки — словосполучення «маніпуляція інформацією», «комунікаційні послуги» тощо — до Освітнього кодексу Франції.

Окрім освіти, що сприяє досягненню цілей, визначених в Освітньому кодексі, моральна та громадянська освіта має на меті сприяти становленню відповідальних та вільних громадян із розвинутим критичним мисленням та розумною поведінкою, включаючи використання інтернету та комунікаційних послуг.

У рамках моральної та громадянської освіти учнів навчають формувати критичне та продумане ставлення до інформації та відповідально ставитися до інтерактивних інструментів комунікації, а також інформують про засоби перевірки достовірності інформації.

Навчання, яке проводиться для всіх учнів коледжів, обов'язково включає економічну, соціальну й технологічну складову, а також медіаграмотність та інформаційну освіту, що включає навчання критичного аналізу.

Вищі навчальні заклади готують майбутніх викладачів та освітянський персонал до спільних викликів у царинах знань, умінь та культури, медійно-інформаційної освіти та навчання протягом усього життя. Вони організовують освітні програми для підвищення обізнаності щодо рівності між жінками та чоловіками, боротьби з дискримінацією, маніпуляцією інформацією, навчання учнів з обмеженими можливостями, а також навчання ненасильницького вирішення конфліктів.

Слід зауважити, що медіаграмотністю у Франції займаються вже давно і йдеться лише про додавання нової термінології, щоби посилити дію вже чинного законодавства, адаптуючи його до сучасних викликів. Але вже в 2012 році за французькою ініціативою ЮНЕСКО створила посібник із медіаосвіти для вчителів та викладачів, який називається «Медійна та інформаційна грамотність: програма навчання педагогів». Українською мовою його ще не переклали, тож ось англійська й російська версії.

Міністр культури та комунікації Франції, місією якого є збереження французької ідентичності, запропонував французьким медіа вживати французький неологізм «інфокс» замість англійського поширеного словосполучення fake news. Інфокс — це скорочення словосполучення «інформаційна інтоксикація». Цей термін широко вживається в медійному просторі Франції, витіснивши нефранцузьку термінологію.

Франція не зупиняється на національному рівні, її рекомендації взяті на розгляд Радою Європи та Європейською комісією. Узгодження між суспільним запитом та політичними рішеннями, тобто формування цього правового поля, тривало майже рік і потребувало мобілізації всіх ключових гравців не тільки французького, але й міжнародного інформаційного й політичного простору. Нам, щоби знайти спосіб боротьби з дезінформацією та медійними маніпуляціями, прийнятний та дієвий для України, слід змінити сферу легітимного, тобто того, що вважається припустимим в українському суспільстві.

Політичні принципи західної демократії

Західній демократії нашого часу передувало Просвітництво, в якому видатний учений Жан-Жак Руссо зіграв ключову роль власне у формуванні засадничих політичних принципів Французької Республіки, виписаних у фундаментальному творі «Про суспільний договір або принципи політичного права». Ці принципи і стали фундаментом республіканської системи правління, за цими принципами французи виховують дітей, у цих принципах гартується французька політична еліта. Тож згадаймо ці принципи суверенної держави та народу, заснованих на концепціях свободи, рівності та загальної волі, що відбивається в законах та суспільному договорі.

Фундаментальна фраза, з якої все почалося: «… Якщо й існують раби за природою, то лише тому, що існували раби всупереч природі. Найперших рабів створила сила, а їхній страх увічнив їхнє рабське становище. Людина народжується вільною, проте скрізь вона в кайданах, а той, хто вважає себе володарем інших, є насправді навіть більшим рабом, аніж вони».

Французи зі школи знають, що жодна людина не має морального права на владу над іншою, а сила не може створювати право: тому законний природний авторитет серед людей є питанням домовленості. Слово «парламент» французькою мовою буквально означає «говорячи». Саме парламент є місцем для суперечок, гострих дискусій, політичних протистоянь. Це такий собі горщик, у якому гартується політичне тіло країни. Тому дуже сумно виглядає парламент, у якому панує загальний «одобрямс» і не лунають альтернативні думки. Французи, які масово голосували за президента Емманюеля Макрона, не так одностайно голосували за його рух на виборах до парламенту: рисою політичної нації є розуміння того, що «монобільшість» є загрозою республіці.

«Відмовитися від своєї свободи — це відмовитися від своєї людської суті», — тому Французька республіка створена таким чином, щоби «забезпечувати захист і покровительство особистості та майну кожного з об’єднаних індивідів, завдяки чому приєднуючись до всіх, індивід залишався так само вільним, як і раніше. Саме цю засадничу проблему розв’язує суспільний договір».

Наступний принцип суспільного договору Руссо може здатися складним, але він вартий того, щоби розібратися, як нам треба формувати по-справжньому незалежну суверенну демократичну державу: «Оскільки перш за все [за суспільним договором] кожен цілковито віддає себе всім, то виникає становище для всіх однакове, а однакове для всіх становище ніхто не зацікавлений робити обтяжливим для інших». У цьому зміст гасла Французької Республіки: «Свобода! Рівність! Братерство!».

«Така громадська особистість, що відтак утворюється через поєднання всіх інших особистостей, сьогодні іменується республікою, або політичним тілом, котре отримує від своїх членів назву "держава", а коли таке політичне утворення порівнюється з подібними до нього, то вже називається суверенною державою. Що стосується членів об’єднання, то всі разом вони називаються народом, а кожен окремо громадянином, оскільки бере участь у здійсненні суверенної влади, або підданим, оскільки підкоряється державним законам». Таким чином, керувати силами держави згідно з метою спільного блага може виключно загальна воля. В цьому й полягає велика різниця між упокоренням натовпу та управлінням суспільством.

Чи може загальна воля помилятися?

Відповідь, яку дає Руссо в 1762 році (!), дивовижним чином накладається на сьогоднішню ситуацію й підтверджує універсальність його висновків та необхідність регулювання інформаційного простору вправно виписаними законами: «Люди завжди прагнуть свого блага, та не завжди бачать, у чому воно є: народ ніколи не можна підкупити, але часто його можна ввести в оману, і саме тоді видається, що нібито він прагне того, що є злом.

Загальна воля завжди права, проте її рішення не завжди ґрунтується на обізнаності. Коли б народ, що приймає рішення, був достатньо поінформованим, рішення завжди були б правильними.

Іноді слід показати їй [загальній волі], якими є речі, підказати їй той благий шлях, якого вона шукає, убезпечити її від спокус, причиною яких є приватні бажання, допомогти їй краще зрозуміти місце і час її існування, врівноважити привабливість сьогоднішніх вигод, що кидаються  у вічі, небезпечністю віддалених і прихованих бід…

Слід навчити народ розуміти те, чого він прагне. Результатом такої просвіти народу стане єдність розуміння і волі в суспільстві, а ця єдність породжує чітку взаємодію механізмів для збільшення сили цілого організму».

Саме тому у французької демократії є дуже важливий принцип — верховенство суспільного інтересу над приватним.

Як дійти політичної згоди?

Ми часто є свідками того, що між волею всіх і загальною волею спостерігається велика розбіжність. Загальна воля керується тільки спільним інтересом, воля всіх, тобто кожного з нас, керується тільки інтересом приватним, і є лише сумою приватних волевиявлень.

Тож у політичній науці існує справжня формула політичної згоди: «Відніміть від цих волевиявлень крайнощі, що обопільно заперечують одна одну — і залишиться загальна воля у вигляді суми розбіжностей».

Мабуть, це може здатися складним для розуміння людям, які звикли ділити всіх і все на біле та чорне, але тут варто уважно прочитати, що каже Руссо, можливо, це дасть нам підказку, як досягати згоди: «Кожен інтерес має свої особливі принципи. Узгодження двох приватних інтересів виникає через їхню протилежність інтересові когось третього. Узгодження всіх інтересів виникає через їхню протилежність інтересові кожного. Якби не існувало розбіжності інтересів, навряд чи можна було б відчути той спільний інтерес, для якого ніколи не існувало би перепон; усе тоді йшло б само собою і політика вже не була би мистецтвом».

Навіщо ми згадуємо про Руссо?

Перш за все, щоби проілюструвати, наскільки складною є демократія та її політична наука. Демократія — це складна конструкція, якою дуже складно керувати. Треба бути справжнім титаном, щоби втримувати це кермо. Небагатьом це вдавалося. Демократія є рухливою, статика її вбиває, тому не слід чекати простих рішень. Найпростіша система управління — диктатура, тому влада, яка не сповідує принципів демократії, тяжіє до диктатури із простими інструкціями, малою кількістю букв, а неосвічене, залякане всілякими маніпуляціями населення, яке в диктатурі втрачає право зватися суспільством, — чудовий ґрунт для диктатора.

Ідея суспільного договору передбачає, що до влади допускаються політики, які поділяють принципи республіки. Ти можеш бути правим, лівим, хоч комуністом, але принципи демократичної республіки є непорушними. Тому суспільна думка навіть не припускає, що національні засоби масової інформації можуть ставити під сумнів досягнення республіки та її інституції, а висловлювання політиків можуть чинити загрозу національній безпеці та державним інституціям. Республіка є політичним тілом нації, її центром гравітації.

По-друге, таке занурення в політичну теорію є відповіддю на закиди декотрих коментаторів попередніх публікацій про французький приклад, щодо «прекраснодушия» та «беззубості» авторів Міжнародної декларації про інформацію та демократію.

Повоєнні досягнення європейських демократій переконують нас, що фантастичний задум Просвітництва, яке підготувало західні суспільства до політичних перемог і виборювання своїх прав і свобод, до яких ми прагнемо інтегруватися, має захопливі результати в наш час. Хоча він і стикається з певними кризовими явищами у зв’язку із зсувами влади, змінами економічних систем та викликами глобалізації. Ідеї правлять світом, а для перемоги цих ідей треба чітко сформулювати і зрозуміти шляхи їхнього втілення. Всі міжнародні декларації, включаючи Декларацію прав людини, не мають сили закону, але вони мають організуючу силу приєднання до принципів, сповідування яких робить нас причетними до цивілізованого світу. Хочеш бути членом клубу — підпиши статут. І коли ми визнаємо принципи, зафіксовані в Декларації, це і є системою координат, у якій формуються закони.

Французький філософ Шарль Луї де Монтеск’є зауважував, що «при формуванні суспільства саме провідники республік встановлюють певний устрій, а потім уже цей устрій формує провідників республік». Схоже, Україна лише на початку цього шляху.

Фото: exploringyourmind