Відповідають: Сергій Дацюк, Юлія Бориско, Сергій Таран, Володимир Притула, Лаврентій Малазонія, Володимир Ар’єв, Євген Глібовицький, Олег Хоменок, Олена Притула, Єгор Соболєв.

Сергій Дацюк, медіа-експерт:

- Ви хочете зробити з цього подію. Розумієте, цей зворот („не люди”) вжито у застосуванні до питання. Він мав на увазі, що то не ті люди, на яких треба звертати увагу. Це ж не в розумінні, що то звірі. Треба розуміти з контексту, а контекст там абсолютно ясний. Тобто, він не вважає вчинком такий демарш, коли вже все було зрозуміло. Його позиція зрозуміла, я її підтримую. Це російською називається „фигура речи”. Це не його ставлення, що начебто він їх вважає нелюдами, чи щось на зразок цього. Зверніть увагу, що в інтерв’ю дуже багато помилок і неточностей, які виходять саме з розшифровки. Там замість „вибачте” постійно вживається „вибачите”, деякі вислови пишуться одним словом.

Треба бути присутнім на розмові, щоб відчути інтонацію. Не варто робити з цього щось грандіозне. Там є інші речі, які варті уваги. На мій погляд, цікавим є те, що він все ж, як людина, яка провела люстрацію на своєму каналі, змушений був виробити правила цієї люстрації, які можуть бути обговорюваними. Когось звільнити, змінити менеджмент, когось перевести на іншу посаду - це позиції, які потрібно обговорювати. У нього є редакційна політика – і він її заявив.

Це треба обговорювати, а не нападати на Роднянського. У його висловлюваннях немає ніяких протиріч. Він як кожен бізнесмен стояв на позиції збереження бізнесу як такого. Це абсолютно нормальна позиція, тим більше, у рамках того, що він точно говорить: він не політик, йому все одно, кого підтримувати; сьогодні він підтримує Ющенка, а завтра буде новий президент – буде його підтримувати. Він послідовно виражає редакційну політику, в якій люди, які отак-от змінюють свою позицію, шкідливі для бізнесу. Він, як бізнесмен, абсолютно має рацію. Якщо у когось є послідовна позиція, відразу заявляй її, йди відразу, коли відчув цензуру. А йти напередодні, коли вже все зрозуміло, куди все схилиться, це є конформістська позиція. І в цьому я з ним згодний.

Юлія Бориско, ведуча Першого Національного:

- Абсолютно згодна. Порівняно з Олександром Роднянським, ми не люди, ми – ангели. До того ж, після оди драматичному генію В’ячеслава Піховшека, наїзд не звучав образливо, швидше – неправдиво. Якщо серйозно, звинувачення в замовному характері нашого звільнення з ТСН виникли не вчора. А відразу після того, як ми оприлюднили заяву про цензуру на каналі „1+1”. Якщо комусь вигідно так вважати заради заспокоєння власної совісті – будь ласка. Це не мої проблеми. Моя совість, як і совість шістьох моїх друзів, чиста. А про те, що наша акція була запізнілою на вісім місяців (не знаю, чому пан Роднянський назвав саме такий термін) – можна посперечатися.

Ми йшли в нікуди - коли ще було невідомо, чи вийдуть люди на Майдан, чи не застосує Адміністрація Президента зброю, ми йшли під погрози декого з одіозних постатей, що жоден із нас ніколи більше не знайде себе в медіапросторі України. Зміна влади очевидною стала значно пізніше – саме тоді, коли в ефірі ТСН менеджмент і ведучі влаштували таку собі «циганочку» з виходом – заявили, про повернення до чесної роботи.

Особисто проти пана Роднянського я нічого не маю. І не ображаюсь. Він надзвичайна особистість, розумна, талановита і харизматична. Але, як і кожен сильний світу цього, має слабкість – він визнає лише етику особистих стосунків. І не сприймає аргументів типу «професійна гідність», «відповідальність перед глядачами», «патріотизм». Саме тому він ніколи не повірить у чистоту нашого кроку. Але мені на це начхати, оскільки мені з таким людьми більше не по дорозі. Я успішна людина, задоволена своїм життям. У шістьох моїх друзів теж все добре складається, вони теж мають хорошу роботу. Саме тому мені не потрібне визнання нашого вчинку. Достатньо того, що я сама знаю, як було насправді.

Сергій Таран, директор Інституту масової інформації:

- Я думаю ті думки, які примушують пана Роднянського говорити про те, що „1+1” займався не журналістикою, а пропагандою, багатьох журналістів турбували набагато раніше. Саме це їх і спонукало зайняти принципову позицію щодо цензури. Сам Роднянський покаявся у своїй непрофесійності тоді, коли стало зрозуміло, хто переможе під час президентських виборів.

Можна поділяти думки Роднянського щодо того, що журналісти мали б зайняти цю принципову позицію щодо цензури раніше. Але гадаю, що й це побажання він має адресувати у першу чергу собі.

Володимир Притула, голова комітету з моніторингу свободи слова у Криму:

- Насамперед я хочу сказати, що сам ставлюсь до пана Роднянського як до непересічної особистості, як до визначної особи, яка зробила великий внесок в розвиток телебачення. Я з цікавістю ставлюся до його думки. Але те, що він з роздратуванням і з хамством говорив про цих журналістів, викликає подив. Бо й кожен з цих журналістів багато зробив для розвитку телебачення, у кожного з них є свої недоліки, як і у пана Роднянського, якому теж можна закинути те, що він приміром русифікував музичну частину свого телеканалу, русифікував дитячі телепрограми, він русифікував кінопоказ, забив його низькопробними російськими серіалами.

Закидати можна все і всім, але всі розуміють, що тоді був такий час. Але якщо говорити про шкоду телебаченню, то Роднянський, як би це не парадоксально звучало, завдав більше шкоди і приніс більше користі. Як він є неоднозначною фігурою, так само неоднозначно треба сприймати і кожного з журналістів „1+1”.

Журналісти, які в справі з сином Ющенка дали гідну відповідь владі, мають навчитися давати гідну відповідь і власникам телеканалів. Цей момент має показати, чи справді журналістська спільнота здатна гідно відстояти свою єдність і честь, чи ми можемо гідно протистояти лише тим, хто нам це дозволяє.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- Відверто кажучи, мене дуже здивували такі відповіді Олександра Роднянського. По-перше, тому що я знаю його як людину толерантну, виважену, в більшості питань помірковану, а, по-друге, людиною, яка завжди дружить з логікою. Я не знаю, чому сталося так, що він припустився таких висловлювань в тому інтерв’ю, і, чесно кажучи, мене це не цікавить. Думаю, що це якийсь синдром такий пішов. Просто це дещо нагадує те, чого припустився Президент Ющенко стосовно Сергія Лещенка з „Української правди”. Воно дещо схоже. І там, і там присутні „морди”, якісь там образи. Я б ніколи не повірив ані в написану таку інформацію, ані в те, що він так думає. Якщо продовжувати думку про Ющенка, то Президент знайшов можливість вибачитись. Тому, думаю, що Олександр Роднянський, як людина - не як генеральний продюсер, керівник каналу - вибачиться. Не тільки перед людьми, яких він образив, а й перед тими, які зараз працюють на каналі.

Якщо логічно відслідкувати події, які були напередодні виборів, за рік до виборів, і привести хронологію цих подій, висловлювань Роднянського, то на кожну його відповідь виникає багато запитань, на які дуже важко буде відповісти. У людей не така коротка пам’ять, що вони так швидко все забудуть. І по-людськи мені дуже шкода, що Роднянський припустився таких висловлювань. Йому дуже важко буде пояснювати це, якщо він буде давати ці пояснення чи хтось вимагатиме їх від нього. Це дуже небезпечно для нього не тільки як для телевізійного професіонала, а як і для людини.

Повертаючись до історії з Ющенком, то я не думаю, що людські якості – мужність, відвертість – у Роднянського менше, ніж у Президента. Певно, він вибачиться.

Володимир Ар’єв, „Закрита зона”:

- Розумієте, назвати слова Роднянського хамством – це абсолютно нічого не сказати. На мою думку, його вислів підпадає під статтю Кримінального Кодексу, і є всі підстави порушити щодо нього кримінальну справу. Я переконаний, що якщо журналісти, як вони об’єдналися на образу Президента, так само зараз мають битися за колег, яких він, по-перше, у тій заяві оббрехав, а по-друге, ще принизив їхню гідність. Цій людині весь журналістський загал має висловити своє обурення. Я вважаю, що після цього журналіст, котрий поважає себе, не буде працювати на компанію під назвою „1+1”, поки там є власником Олександр Роднянський. Із свого боку я закликаю журналістів ще раз продемонструвати журналістську солідарність і підтримати своїх колег, як ми свого часу підтримали журналістів „Української правди”, яких образив Президент Віктор Ющенко.

Євген Глібовицький, „5 канал”:

Мені дуже дивно чути якусь моралізаторську мотивацію, аргументацію з уст пана Роднянського, бо саме він лицемірно заперечував існування темників, які у той чи інший спосіб практикувалися на каналі, до якого пан Роднянський має безпосереднє відношення. Ми зараз чуємo жаль з цього приводу, але ми не чуємо вибачень. Не кажучи вже про якусь спокуту. Що перетворює завдання утримання високих (етичних і професійних) стандартів на 1+1 на надзавдання. Сподіваюся, колишній керівник інформаційного мовлення каналу не буде відповідальним за розробку таких норм.

Може, пан Роднянський через свої перебування в Москві не знав, що у Києві завдяки силі волі і принциповості тих, хто пішов (у тому числі - і за кілька днів до виборів) канал відрізнявся від УТ-1 чи Інтера? Чи, може, варто припустити, що ті, хто пішов пішли не рятувати у кон'юнктурі свою шкуру і мільйони свого бізнесу? А що, якщо журналісти вчинили так, аби у найвідповідальніший момент не дати можливості заперечувати наявність глибоких проблем з свободою слова? Новини ТСН виглядали краще з новин трьох національних каналів власне через щоденну рутинну, важку, часом безнадійну боротьбу журналістів. Як тих, які пішли, так і тих, хто залишився. Це було дуже важливо для тієї величезної частини аудиторії, яка не мала доступу до інших інтерактивних джерел інформації, до інших телевізійних каналів, у тому числі - й до 5-го каналу, який, здається, вперше отримав публічну компліментарну оцінку з уст пана Роднянського.

А найкращим аргументом на підтвердження змін на "1+1" була б заява до прокуратури, якою пан Роднянський, як людина, безперечно, чудово поінформована, поміг би забити цвяха в домовину цензури. Навіть якщо справа не матиме юридичного продовження.

Олег Хоменок, советник по печатным СМИ IREX U-Media:

- Я вижу в этом интервью несколько оценочных моментов. Оно может нравиться или не нравиться людям, которых это касается. С другой стороны, если вы спрашиваете, имел ли господин Роднянский право на подобные высказывания, отвечу сразу: да, имел. Другой вопрос, насколько это корректно. Я не уверен, что это было корректно. Но здесь возникает вопрос, насколько корректен был журналист, задавший Александру Роднянскому вопрос о том, как он, с точки зрения морального кодекса, оценивает поступок журналистов. Как сказал когда-то Михаил Горбачев: «На вашу глупость я отвечу адекватно». Думаю, что подобным высказыванием Александр Роднянский берет на себя часть ответственности за то, что происходило на канале „1+1” во время выборов. Говоря о том, что те, кто выполнял «темники», получали за это большие зарплаты, он признает факт того, что это происходило, и он об этом знал. Дальше Александр Роднянский говорит, что ему больно за ту грязь, которая была в эфире канала, и которую он не мог контролировать. Возможно, с этим связана смена менеджмента канала. По моему мнению, в любом процессе есть две стороны. Когда кому-то что-то предлагают, всегда есть возможность отказаться. Я веду тренинг журналистов и говорю молодым журналистам, что у них всегда есть профессиональный выбор. Журналистика – свободная профессия. Ты либо делаешь, либо не делаешь. А если делаешь, не жди награды и благодарности. Заявление Александра Роднянского достаточно жесткое, я бы даже сказал, жестокое. Но сам факт того, что данное заявление получило такое широкое обсуждение, объективно может помочь журналистскому сообществу посмотреть на то, как вели себя журналисты до того момента, как приняли решение. Я думаю, что это заявление может спровоцировать определенную дискуссию для того, чтобы спустя полгода, когда начнутся новые выборы, подобное не повторилось. По моему мнению, в прошлые выборы «Детектор медіа» как раз и была дискуссионной площадкой, на которой журналисты могли обсуждать проблемы с разных точек зрения. Если убрать личности, то заявление Роднянского касается профессиональных стандартов.

Олена Притула, головний редактор „Української правди”:

- Честно говоря, фраза Роднянского меня шокировала, при этом он признался, что даже не знает этих людей, хотя ребята были молодые, в том числе - и те, которые не занимались политикой, не работали по темникам, они занимались международной политикой. Как минимум, это неуважение к тем журналистам, которые еще работают на телеканале «1+1».

Боюсь, что в данной ситуации проявился некий снобизм Роднянского. Я думаю, что до того как он переехал в Москву, это было ему не присуще, и он более бережно относился к своему коллективу. Это один из знаков того, что он достаточно отстранился от Киева, Украины и своего канала. Поскольку если бы ему пришлось жить в Киеве как раньше, то, наверное, такие вещи он бы не смог себе позволить, ему бы каждый день приходилось смотреть в глаза своим журналистам.

Єгор Соболєв, ведучий „5 каналу”:

- Щодо Вересня, я не хочу коментувати. Щодо оцінки дій Скляревського, Заблоцького, Воронович, Сидорука, Бецко, Фіцич, звичайно ж, Юлії Бориско, мені дуже неприємно, що менеджер такого великого каналу так каже про цих людей. Мені здається, це його велика помилка, бо цими людьми канал „1+1” мав би пишатися. Він правий в тому, що, звичайно, було б кращим, якби люди почали чинити опір цензурі ще 2001 року, щойно вона виникла. Проте, це мусили робити всі – менеджери і власники, а не лише журналісти. І кидати каміння в тих, хто погодився або був змушений погодитися на роботу під цензурою, тепер, думаю, не слід. Тим більше, що каміння кидають ті, брав участь у створенні темників, допомагав цензурі. Ця сімка звільнилася в день, коли зовсім нічого не було зрозуміло. Я дуже добре пам’ятаю той день, ми якраз висували протести на каналах проти цензури. Це був протест відчаю людей, які готові були сказати „ні”. І їх тоді була меншість. Ми не вірили по великому рахунку, що ми виграємо. Але далі терпіти вже зовсім не було сил. Це - з точки власної відповідальності, власної гідності. І відбувалося це під час першого туру виборів, коли вже була загроза фальсифікації. Ми розуміли, якщо про це не буде повідомляти телебачення, то це буде така провина, від якої вже до кінця життя ми не відмиємося. Я страшенно засуджував потім вчинки журналістів, які звільнялися за власним бажанням, бо це не є ефективним кроком. Краще було б лишатися і просто відмовлятися робити темники. Проте я завжди знімав капелюха перед мужністю й рішучістю цього кроку, спробуйте покласти заяву про звільнення на стіл, сказати: „Я відмовляюся від зарплат, від акцій”. Ці люди пішли в нікуди. І розказувати про те, що вони щось отримали! Мені просто шкода людей, які можуть таке думати. Я впевнений, що саме ці семеро журналістів врятували репутацію „1+1”. Пізніше це зробили всі працівники каналу, починаючи з кількох ведучих і закінчуючи генеральним продюсером і президентом каналу.

Читайте також:

Роднянський: "Мені було дуже соромно за рівень інформаційного мовлення "1+1"