«Російськомовний канал для іномовлення — чудова ідея. Але беззмістовна, якщо його наповнювати “Сватами” і подібним трешем. Російськомовна аудиторія має отримувати правду замість альтернативної реальності московської пропаганди. І кінопоказ має бути в тому самому ключі. Але, знаючи погляди ініціаторів ідеї, варто очікувати чергового Останкіно. І за формою, і за змістом. Але за українські гроші», — так написав на своїй сторінці у фейсбуку політик Володимир Ар'єв.

Згоден із колегою Микола Княжицький: «Розмови про “російськомовний телеканал” можна так розтлумачити: ми маємо багато російськомовного продукту і хочемо за нього отримувати бюджетні кошти. Тому будемо робити російськомовний телеканал для “пропаганди”. А насправді ми державним коштом будемо пропагувати і поширювати “русский мир”». Власну думку, теж негативну, але з іншою оцінкою ККД ймовірного каналу, висловила також Наталя Лигачова. Якщо звести докупи всі три позиції, матимемо три основних причини подібної ініціативи від команди Володимира Зеленського.

Перша — сісти на державні кошти, яких парламентська монобільшість здатна вибити чимало, й не зважати на жоден опір жодної опозиції. Навпаки, група Медведчука-Бойка буде задоволена й радо підтримає ініціативу, бо має в такому майданчику власний інтерес. Друга — під виглядом українського продукту впарювати мільйонам глядачів погано приховану російську, а швидше — радянську чи неорадянську пропаганду. Нарешті третя — офіційно, законно обійти політику заборон на мовлення російських каналів в Україні та мати такі самі законні підстави не створювати якісний україномовний продукт власного виробництва. Бо аж надто гібридно виходить. Закон мають виконувати приватні канали, що входять до різних, приватних таки медіагруп, створюючи такий-сякий україномовний продукт власним коштом. Але закон може й матиме право ігнорувати український державний російськомовний канал.

Хоча постійний автор «Детектору медіа» Борис Бахтєєв має протилежну точку зору. Він не бачить нічого трагічного в появі російськомовного українського каналу. Серед аргументів «за» — спокійне ставлення автора до появи в майбутньому ефірі «Сватів» та їхніх аналогів. Бо подібний продукт може й повинен притягнути найширшу аудиторію. Отже, дасть змогу ідеологам майбутнього каналу під прикриттям умовних «сватів», цитата, вкраплювати проукраїнську інформацію й агітацію теж.

Проте пан Бахтєєв поставив важливу проблему. Він зазначає: сперечаючись довкола ідеї російськомовного українського каналу, всі говорять про форму, не обговорюючи зміст. Тут варто нагадати: поки що про контент неможливо говорити, бо його ніхто не бачив. При тому всі сторони дискусії так чи інакше говорять про ймовірне наповнення каналу, якого наразі немає. Отож нижче дозволю собі змоделювати ймовірний контент. Аби зрозуміти, що в майбутньому ефірі можливе, що неможливе й до чого все може призвести.

Невідомий формат майбутнього телеканалу. Припустимо, він буде інформаційним. Тим більше, що Володимир Зеленський іще до свого обрання говорив про потребу в потужному російськомовному українському каналі як складовій саме інформаційної війни. Не лише Наталя Лигачова слушно зауважує: жителі Донбасу, на яких майбутній канал орієнтують передусім, чудово розуміє українську мову. Так само, як вся Україна розуміє російську й, додам від себе, розумітиме її навіть без спеціального навчання ще років так сто. Але нехай. Майбутній канал, створений держаним коштом, даватиме україноцентричну інформацію російською. Що ж це буде за правдива інформація?

Найперше — про успіхи нової влади «слуг народу», котрі разом із більшістю українських громадян перемогли… кого? Правильно, бариг, корупціонерів та інших проклятих буржуїнів-мироїдів. Із цього моменту в інформаційний простір зайдуть меседжі питомо російської пропаганди.

Бо, попри розуміння україноцентричною спільнотою грубих помилок та прорахунків попередників Зеленського, вони також цілком свідомі: проти Порошенка кілька років потужно працювала саме російська пропаганда. Його «зробили» дуже технічно, опоненти Петра Олексійовича в Україні здебільшого грали роль корисних ідіотів. Іншої інформації про діяльність попередників нинішні державні діячі не можуть, не мають права собі дозволити. Що означає: нинішня влада наповнить державний російськомовний канал інформацією не так про власні успіхи, як про «злочини» Порошенка й компанії. Являючи їх «яструбами», винними в анексії Криму, війні на Донбасі та іншому «зубожінні». А себе — «голубами миру». Звідси — місток до замирення з Росією, що є запорукою скорого припинення війни.

Натомість швидких успіхів нової влади критично налаштовані громадяни не очікують. Їх справді не буде. Та хіба державний російськомовний інформаційний канал казатиме про таке? Ні, новинні сюжети будуть лише позитивними. Що неодмінно перетворить цей майбутній канал на аналог радянської програми «Время».

Інформаційний формат також передбачає досі популярні в українських телеефірах політичні токшоу. Не маю сумнівів: ведучі таких програм будуть на двісті відсотків лояльні до нової влади й особисто до президента Зеленського. У кращому випадку гостями студії будуть такі самі лояльні «слуги народу», розбавлені «хлопчиками / дівчатками для биття» від інших політичних сил. У гіршому дискусія перетвориться на формат соціалістичного реалізму: конфлікт хорошого із прекрасним. Це так само пропонуватиме аудиторії викривлену українську реальність.

Припустімо, що майбутній канал матиме розважальні програми. Ті ж самі шоу талантів або співочі змагання. Оскільки канал планується російськомовним, україномовного репертуару ніхто не передбачатиме. Б'юся об заклад — англомовного так само, не кажучи про переспівані франкомовні, іспаномовні, італомовні шлягери. Лише російськомовна пропозиція, причому російська сучасність та радянська спадщина. Де тут україноцентричність, убийте, не знайду. Але інакше не буде, адже українська мова на російськомовному каналі виключена в будь-якому варіанті.

Переходимо до телесеріального контенту. Означені «Свати» — за замовчуванням. Також закуповуватимуть і крутитимуть передусім старі продукти «Студії Квартал 95». Їм же замовлятимуть левову частку нового продукту. А там уміють робити телекіно, орієнтоване де-юре на два ринки, а де-факто — на один, російський.

Припустімо, майбутній канал вирішить зайти з козиря й вибити з-під російської пропаганди головний опірний стовп: тему Другої світової війни та іншої війни, яку називають Громадянською. Хоча 1917–1921 року Українська Народна Республіка протистояла найперше російській окупації. Потім до початку 1930-х були селянські бунти, рух опору придушили Голодомором. Чи будуть знімати серіали, драматичні, мелодраматичні, героїко-пригодницькі, військово-пригодницькі про український опір радянській окупації в ХХ столітті? Чи буде показаний український погляд на ті драматичні часи? Уявіть собі серіал про УПА або дисидентський рух 1960–1980 років російською мовою. Чи такі важливі для інформаційної війни і ствердження ідентичності теми новий канал принципово ігноруватиме?

Без пізнавальних проектів теж не обійтися. Тут так само пріоритет мав би бути у програм на кшталт «Історичної правди» з Вахтангом Кіпіані. Подібний цикл російською я ще можу уявити. Як цикл науково-популярних іміджевих програм про історію України та її сучасність, витриманих не в радянському, а українському контексті. Це чи не єдиний сегмент, де при грамотному підході підводних каменів не мало би бути. Аби за гуманітарну політику в Україні відтепер не відповідав Володимир Бородянський, який не бачив і не бачить проблем в експлуатації саме радянських меседжів. Бо в СРСР не все було аж так погано. І взагалі не лише в нього є улюблена фраза, типова для нашого часу: «Не все так однозначно».

Спроба лише приблизно, з високою часткою умовності уявити наповнення анонсованого російськомовного українського каналу доводить правоту тих, хто бачить у його створенні популяризацію не так «русского міра», як радянського світу. Звичного, комфортного для його потенційної цільової аудиторії. І, що дуже важливо, цілком зрозумілого й навіть близького ініціаторам його створення.

Фото: РБК