Опитування доповнено даними Центру досліджень політичних цінностей Запитання «ТК»: - Протягом двох днів жоден iз телеканалів не повідомив своїх глядачів про скандал у зв'язку з публікацією „Української правди” щодо любові сина Ющенка до дорогих машин, ресторанів, вин тощо. Як ви вважаєте, чому? (відсутність телекартинки - не аргумент, адже минуло вже два дні, її можно було знайти. Також не аргумент посилання на те, що публікація в Інтернет-виданні не може бути інформаційним приводом. По-перше, в настільки тиражному ЗМІ, як «УП» – може, по-друге, виданням була отримана офіційна відповідь Андрія Ющенка).

Відповідають: Іван Лозовий, Юрій Якименко, Андрій Лубенський, Сергій Солодкий, Микола Княжицький, Олександр Семирядченко, В’ячеслав Піховшек, Сергій Гузь, Сергій Грабовський, Вадим Карасьов, Денис Жарких, Олена Зварич, Микола Козирєв, Алла Мігай.

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- На жаль, українські мас-медіa – це ще далеко не справжні мас-медіa. Тому що ЗМІ повинні надавати без фільтрації інформацію, яка є цікавою. А в Україні від старих режимів успадкувалися “Павловські песики” замість сторожових псів демократії. Після президентських виборів, що були проведені минулого року, українські ЗМІ відреагували “по рефлексу” і взяли до уваги, що нова влада діятиме по старому принципу: влада не робить помилки, влада недоторканна. Ряд дій з боку представників нової влади лише погіршили ситуацію, як, наприклад, сумнозвісна спільна заява урядовців про те, як преса повинна бути чемною по відношенню до нової влади.

У функціонуванні західних ЗМІ переважає тільки один принцип: жорстка конкуренція з метою подачі якомогa швидше, якомога повнішої і якомога цікавішої інформації споживачу.

В Україні змінити ситуацію на краще важко тому, що головний діяч в суспільних відносинах – держава – і є джерело проблеми. Тому не можна довіряти заявам посадових осіб про те, що, буцімто, “ми над цією проблемою працюємо”. Потрібні зміни в динаміці приватних відносин в медійній сфері: підвищена участь західних ЗМІ на українському ринку, рентабельність друкованих ЗМІ, підвищена професійна гордість та легальна зарплата журналістів.

Юрій Якименко, експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова:

- На мій погляд, відсутність сюжетів з цього приводу – ще не достатній привід, щоб шукати за цим політичні мотиви, як-то ймовірність санкцій чи щось інше.

Передрук матеріалу “Української правди”, наскільки я знаю, вже з’явився у деяких друкованих ЗМІ. Тобто, вони не мали застережень відносно того, чи варто це робити, і не побоювалися уявних “санкцій”.

Крім того, за цей матеріал “не взялися” телеканали, які співвідносяться з опозицією. А для опозиції можливі “санкції” до “їх” медіа з боку влади з приводу цієї публікації були б зайвим аргументом щодо “політичних репресій” в Україні. Переконаний, що цей аргумент виявився б досить дієвим для міжнародної спільноти.

Чи є ця публікація загальнонаціональним інформаційним приводом? Для когось – можливо, і є. Існують специфічні видання, які спеціалізуються на проблемах на кшталт того, в якому ресторані харчується певна відома (з їх точки зору) людина, на якому авті вона їздить, і якої марки телефоном користується. Можливо, в них цей матеріал згодом також вийде. Проте, я переконаний, далеко не всім членам суспільства, як і особисто мені, ця інформація цікава.

Звернув би увагу і на те, що матеріали подібного роду про високо посадовців з “нової влади” та членів їх сімей з’являються, в тому числі, і на сайтах, які пов’язуються з цими ж посадовцями. І це нормально – суспільство хотіло більшої відкритості влади – воно її отримало. Якщо електронні медіа не виявляють бажання її “взяти” – сьогодні це, скоріше за все, вияв “самоцензури”, ніж цензури зовнішньої.

Андрій Лубенський, журналіст: - Действительно, странно. Телевизионщики должны были бы откликнуться через полчаса после публикации в «УП» – по крайней мере, хотя бы просто сообщить о скандале (а это, несомненно, скандал – и масштабный). А потом заняться детальным выяснением всех подробностей. Что пошло бы только на пользу как стране, так и семье Ющенко (и папе-Президенту и, надеюсь, сыну). Нам из «ящика» сообщают, что семья Ющенко, к счастью, способна из своего кармана оплатить лечение Виктора Андреевича в австрийской клинике – это замечательно. Но почему бы заодно не разобраться, насколько вообще велик президентский карман. И – учитывая, так сказать, вскрывшиеся обстоятельства - откуда там деньги. Раз их так много. Это нормально для демократической страны – просвечивать «телерентгеном» высших чиновников. И Виктор Ющенко, полагаю, это прекрасно понимает. Надеюсь также, он еще не забыл размер средней зарплаты по стране. И помнит содержание своих речей, произнесенных на Майдане.

У нас пока на «передовой» оказывается по-прежнему не ТВ, а Интернет. Это тоже нормально, но телевидение в данном случае как-то уж слишком глубоко… в тылу.

По-моему, мы здесь наблюдаем, с одной стороны, ложно понятую «политкорректность», с другой – и это не очень хороший признак – опасение заполучить неприятности, подняв «неудобную» тему. Хотя, может быть, я ошибаюсь, и на самом деле никаких опасений нет. А есть только желание «не подставлять» Президента. Однако, не подставлять должны были те, кто подставил. Как бы то ни было, телезрителю не предоставили своевременно общественно важную информацию. Будем надеяться, что это не превратится снова в систему.

Сергій Солодкий, редактор міжнародного відділу газети «День»:

- У принципі, з цим запитанням було б краще звернутися до журналістів-телевізійників, випускових редакторів, які й визначають пріоритетність тем за актуальністю чи за громадським інтересом для своєї аудиторії. У вашому запитанні, звісно, читається можливий підтекст – а чи не спрацювала в цьому випадку самоцензура або, не дай Бог, знову повернулися «темники»... Стосовно першого, самоцензури, то цілком може бути. Про «темники» вже давно не доводилося чути... Журналіст «Української правди», без сумніву, зробив резонансний матеріал, інша справа – наскільки точний і наскільки етичний? Багато інформації в цьому репортажі побудовано на спостереженнях, які читаються інколи як факти, і деякі з них спростував сам син Президента.

Про що мали повідомляти телеканали, якщо брати до уваги саме цю публікацію? Про автомобіль, який належить другові Андрія Ющенка? Чи про відвідання ним ресторану? Усе це досить очевидні речі, хоч у цілому складають враження скандальних. Гадаю, що ретранслювати статтю «Українською Правди» не було жодної необхідності, а от перевірити викладені в ній факти, вочевидь, необхідно. Якщо вони будуть настільки ж (або й більше) кричущими, то тоді можна робити і інші статті, сюжети... Можливо, телевізійники саме тому й «проігнорували» текст «Української правди». Немаловажлива для телебачення і «картинка». Погодьтеся, публікація на інтернет-сайті читалася б зовсім по-іншому без фотографій.

Постає ще й інше питання, чи мають право журналісти втручатися в приватне життя рідних чи близьких державних діячів? Політик під журналістським мікроскопом – це загальноприйнятна норма для розвинутої демократії. Те, що дозволено пересічному громадянину, не завжди дозволено політику. Недавнє рішення Європейського суду по газеті «День» якраз це довело. Позаяк політики обрали громадський вид діяльності, то мають миритися з суворою критикою і пильною увагою до себе. У той же час, я не є юристом, однак можу припустити, що ця теза не стосується дітей політиків. Тому виникає питання не самоцензури, а етичності... І тут кожен для себе визначає її рамки. Можна припустити, що вплинуло на «мовчання» телебачення прохання Андрія Ющенка не втручатися в його особисте життя.

Якою є практика в західних демократіях? Тут категорія етичності «в ідеальному вимірі» не спрацьовує. Журналіст, видання, телекомпанія повинні самі визначати – чи становить інформація про рідних президента громадський інтерес; де закінчується межа етичності? Зрештою, за діями дитини президента можна зробити висновок, яким батьком є політичний діяч... І в цьому контексті журналістський інтерес цілком пояснюваний – але, знову ж таки, у яких ситуаціях? Можна згадати про повідомлення в західних ЗМІ про дочку Джорджа Буша, яка вживала алкоголь всупереч закону свого штату... Це втручання в приватне життя чи факт, який заслуговує на те, щоб бути публічним? Швидше – друге. Автор «Української Правди» намагався показати розкошування президентського сина на фоні загальної бідності, з якою і бореться батько-президент. Тут йдеться про втручання чи про громадський інтерес? Швидше, знову ж таки, про друге. Однак, спершу потрібно розібратися в проблемі, а потім робити скандал. Бути багатим – ще не злочин, навіть у бідній державі...

Микола Княжицький, генеральний директор компанії „Медіа Дім”:

- Я думаю, що, на жаль, це не єдина суспільно важлива проблема, про яку не повідомляють українські телеканали. Адже власники телеканалів продовжують залежати від влади Ющенка точно так само, як від влади Кучми. Вони турбуються не лише про свої медіаактиви, а й про іншу власність, яку сьогодні намагаються перерозподілити. Вони бояться кримінальних переслідувань та арештів. Їх можна зрозуміти.

Українські суди сьогодні ще більш залежні від влади, аніж при Кучмі. Під час старої влади серед адвокатів був жарт, що єдиним способом боротьби з адмінресурсом є корупція. Сьогодні контроль влади над судами, узаконений указом Ющенка, не може похитнути корумпованість цієї псевдонезалежної гілки влади. Реальна свобода слова не може функціонувати у недемократичному та нереформованому суспільстві. Натомість влада не проводить жодних ефективних реформ, навіть тих, які були передбаченими у плані дій “Україна-ЄС”.

Ми залишаємося країною, яка просякнута брехнею як на телеекрані, так і в статистичних даних. Днями я зустрічався зі своїм приятелем-дипломатом, який бідкався мені, що європейські країни просять нову владу реформувати та зробити прозорою хоча б діяльність Мінстату, але у відповідь чують лише мовчанку від українських урядовців. Якщо влада бреше у статистиці щодо подальшого росту виробництва, то чому вона повинна говорити правду на телеекрані? Або хоча б цю правду дозволяти?

Мені по-людськи шкода Андрія Ющенка. З його точки зору, мабуть, постраждав він абсолютно безпідставно. Адже на очах цілої країни один iз наших міністрів зупиняється у номерах за тисячу доларів на добу і літає на приватних літаках у Монте-Карло, інший посадовець, колишній активіст революції, став головним менеджером по відмиву брудного ПДВ, про походеньки третього, якого вважають взагалі другою людиною у державі, у найдорожчих ресторанах Києва “Декаданс” та “Феліні” говорять усі київські моделі.

Вони відчули себе новими хазяями життя, оскільки зрозуміли, що фаховий піар може привести до влади, а прокуратура може дозволити цю владу втримати. Вони ще не зрозуміли, що Європа, до якої вони нас кликали, це - реформи на користь людей, а не безглузді переділи районів та сільрад а-ля Безсмертний, це – сповідування моральних цінностей, а не спекуляція на них у передвиборчих кампаніях, це - свідоме самообмеження напівбандитських звичок пострадянських нуворишів.

Олександр Семирядченко, заступник головного редактора інформаційної служби ICTV:

- Знаєте, я вам скажу, як співав Утьосов: „Я вам не скажу за всю Одессу”. Я не знаю, чому не висвітлили якісь там телеканали, в кожного каналу своя політика, але можу пояснити, чому того не було в ефірі „Фактів”. По-перше, програма „Факти” – це програма про новини, які мають активний суспільний вимір. Те, що описала „Українська правда” - на мою думку, такого активу суспільного виміру не має. У статті йшлося про 19-річного сина Президента Андрія Ющенка, що він їздить на якихось там дорогих автомобілях Мерседес CLS 500 та BMW М6, ще паркує їх якось незрозуміло... Потім була неперевірена інформація, що, нібито, хтось бачив, як він розплатився в Одесі цими ста доларами, і що телефон у нього фірми Vertu… Дай, Боже, здоров’я йому, тобто, українському народу від того не холодно й не жарко. Можна лише позаздрити сину Президента.

Друге: я говорю по новини телевізійні. Що показувати, якщо б ми навіть вирішили про це розказувати? І на що посилатися? Ми знаємо, що Інтернет-видання в Україні не мають державної реєстрації, і вони не є джерелами достовірної інформації. Але, крім того всього, я міг би показати сайт «Української правди» в ефірі, але то не та картинка, яку б хотілося мати в себе для ілюстрації чогось…

Я не проти того, щоб ця інформація або ситуація навколо поведінки сина Президента, яку можна розцінити як кричущу чи, наприклад, нескромну, була приводом для досліджень видань, медіа інших форматів. Напевно, ми б розказали, якби син Ющенка в нетверезому стані попався за кермом на «Жигулях» чи «Запорожці», чи порушив правила руху, чи збив людину… Тобто, якщо б він порушив закон, ми би могли говорити про факт і порушити питання про бездоганність чи небездоганність сина Президента, яка повинна бути в якомусь вимірі взірцем для наших співгромадян. Однак, ми залишаємо право сина Президента їздити на таких автомобілях на яких він побажає. Важливо, щоб вони були не крадені, на належному рівні оформлені в органах реєстрації. А на те, чому він паркує своє авто посередині вулиці - на це, напевно, має реагувати Державтоінспекція, яку, як відомо, наш Президент розпустив.

В’ячеслав Піховшек, телеведучий, «1+1»:

- Я зараз знаходжуся далеко за межами України, тому зі слів „ТК” знаю, що телеканали це не висвітлили, і сприймаю це як правду. Можу сказати, що зі свого досвіду редагування телевізійної служби новин каналу „1+1”, мушу визнати кілька причин, чому люди, які працюють у телевізійних новинах, не підхоплюють інформаційні приводи, які з’являються в Інтернеті. Перша причина: телевізійники взагалі не люблять підхоплювати інформаційні приводи з Інтернету, оскільки відчувають себе вторинними отримувачами інформації і вторинними реалізаторами інформації. Тобто, з’явилося це в Інтернеті - і добре, і все, і більше нічого в цьому нема. Тим більше, що я б не сказав, що цей матеріал „Української правди”, на який посилається „ТК”, і який я дійсно читав в Інтернеті, є чимось унікальним. Я пригадую одне з інтерв’ю віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка, яке він давав самій „Детектор медіа”, і в якому на той момент була дана ним ексклюзивна інформація про те, що є проекти створення україномовної версії телеканалу „Євроньюз”, і це також тоді не було підхоплено українськими телеканалами, не було повідомлено…

Інша справа, що причиною неуваги телеканалів до публікації про Андрія Ющенка може бути також те, що українські телевізійники не хочуть піднімати зараз якісь інформаційні приводи, які можуть бути прикрі для нинішньої влади, і це є якимось варіантом самоцензури. Треба розуміти, що питання про те, що робить син Ющенка - це справа самого Ющенка і його сім’ї, якщо він не виходить за межі податкової декларації своєї власної, його матері та його батька. Він може робити зі своїми грішми все, що завгодно. Але єдине, що йому потрібно зрозуміти: що приватне життя таких політиків, як Ющенко, перестало бути їхнім приватним життям, і це накладає і на їхніх дітей певну відповідальність.

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа профспілки України: - Те, що в країні проголошено свободу слова, не значить, що вона існує. В умовах, коли майже все телебачення зараз на гачку у судової системи та Нацради - годі й сподіватись на новини такого типу. Це ж величезний ризик - втратити канал напередодні виборів, втратити політичний вплив та великі гроші. Мабуть, власники каналів вирішили, що воно того не варте.

Цей випадок, лише свідчення тотальної цензури чи самоцензури, страху бути втягнутими в якийсь політичний скандал. І це також свідчення, що ЗМІ так і не стали вільними. Все логічно, бо ніяких змін, ніяких реформ у медіапросторі не відбулось. Залишились лише поодинокі острівці, на кшталт "Української правди", які говорять про все, що відбувається в країні, не приховуючи жодних можливих версій. Говорити про події чесно та відверто, особливо про тих, кого ти вчора

підтримував всім серцем, і кого, можливо, доведеться підтримати завтра - дуже важко. Але без цього неможливо повернути довіру глядачів та читачів до журналістики.

Перший скандальний сюжет повинні були б показати в "Новинах" на УТ-1, які утримуються на кошти громадян. Тим більше, що вони найближче знаходяться до Президента і мають можливість дізнатись його точку зору на захоплення сина і звідки це фінансується.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”:

- Відповідь дуже проста. Одні телеканали є “проющенківськими”, інші – “антиющенківськими”. Немає жодного справді незалежного телеканалу, який ставив би на меті задоволення потреб глядачів в об'єктивній і всебічній інформації. Одні, звісно, дещо кращі, інші – дещо гірші, але інформацію в політичних цілях “фільтрують” усі. Проющенкiвські – мовчать, бо люблять Президента (одні – більш безкорисливо, інші – менш). Антиющенківські – бережуть цей скандал для використання його в належний (під оглядом політичної доцільності) момент. Адже зараз – сезон відпусток, політичний штиль. Не маю сумніву, що відеоряд уже у цих хлопців підготовлений, коментарі також, на черзі – слушна нагода.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій: - По-перше, я вважаю, що українські телеканали приділяють більше уваги внутрішній інтризі. Здебільшого приділяють увагу резонансним подіям, політичним протистоянням. Свіченням того є останній факт – розпуск Бундестагу у ФРН. Ця подія не була належним чином висвітлена українськими телеканалами, хоча має важливе значення. Адже Україна рухається до парламентизації, а Німеччина цією подією її й демонструє. По-друге, українські телевізійники не розуміють, що робити з такого типу новинами. Наприклад, в Америці була історія, пов’язана з донькою Буша, яка купувала алкоголь по підробним документам. Були подібні ситуації з дітьми Тоні Блера, Діани та принца Чарльза, але в тих ситуаціях ЗМІ виконали свою роль, повідомили про це громадськість. І це стало позитивом для всіх, бо суспільство побачило, що якою б не була новина, її донесли до глядачів, тобто ЗМІ виконали свою роль, а влада таким чином була представлена в світлі повної відкритості, мовляв, навіть такі подробиці не приховуються. Українські ж телевізійники цього не зробили, вони просто не до кінця виконують свою роль. Безумовно, така інформація заслуговувала на увагу тележурналістів.

Який варіант замовчування гірший – слово честі, не знаю. Бідний глядач!

Денис Жарких, незалежний продюсер: -Отвечая на вопрос, я хотел бы разделить его на три части – личный, политический и технологический. Лично мне как-то все равно, на чем ездит сын Виктора Андреевича, и если там что-то не так с оформлением машины или еще что-то, то это для меня не те проблемы, о которых нужно кричать по ТВ. Это слишком мелкая тема, ведь новости должны освещать более серьезные события. Любовь к дорогим машинам сына президента – это при любом президенте, в любой стране просто чернуха для желтой прессы. Куда больше меня беспокоят цены на бензин, сахар и железнодорожные билеты. Другой вопрос, что это может стать камнем в информационной мозаике, выгодной оппозиции. Ну, так нынешняя оппозиция и раньше-то не умела работать со СМИ. Поэтому имеем просто парадокс, когда провластные СМИ начинают работать как оппозиционные. Это, друзья мои, феномен нашего времени. Мы сегодня имеем провластно-оппозиционные (в одном лице) СМИ и… никакие. Это нездорово, с этим надо что-то делать…

Олена Зварич, заступник головного редактора газети "Україна молода"(цю відповідь ми отримали 25 червня):

Я бачила в неділю, 24 червня, сюжет на 1+1 щодо скандалу із сином Президента Ющенка. А стосовно тривалого мовчання інших каналів, то, гадаю, воно було пов"язане зі складністю в отриманні коментарів з цього приводу. З цим же, до речі, зіткнулася і наша газета "УкраЇна молода".

Микола Козирєв, правозахисник, Луганськ:

- По правде, мне не интересно знать о мотивах телевизионщиков, исключивших ситуацию, описанную в УП, из новостных программ. Скорее всего, им не хочется подставлять президента в глазах общества. Побочный продукт такой информационной политики – новое стадо «священных коров».

Гораздо интереснее понять мотивы поведения этого президентского отпрыска из племени «золотой молодежи». Что это – воспитанное глубокое презрение к обществу, моральная тупость или стандарт жизни элиты?

Пропасть между верхним уровнем богатого слоя общества и «молчаливым большинством» определяет не столько дорогая марка автомобиля и ресторанное меню барчука, сколько дешевизна труда тех, кто все это создает. Побывайте в деревне – такого беспросветного пьянства среди селян в условиях бедности и тотального поражения в правах собственности еще не бывало. И ничего не меняется. Знают ли это президент и его сынок? Возможно, они знали бы эту «новость», если бы телевизионные новости у нас формировались на основе принципа доминирования не «элитной» жизни, а правды о народной жизни. Может, тогда и Ющенко-младшему было бы стыдно покупать бутылку вина за тысячи гривень?

Алла Мігай, композитор, телеведуча:

- У президента України молодий гарний син. У нього найкраща машина, чудова мобілка, престижна робота і скоро він отримає вищу освіту в найпрестижнішому ВУЗі країни. Не дивно, що це викликає заздрість у будь-якої молодої людини, котра не має нічого, крім державної стипендії, якої не вистачає навіть на хліб, або мізерної державної зарплатні, якої взагалі ні на що не вистачає. Як досягнути такого рівня життя? Як заробити на автомобіль, мобілку і все інше чесним шляхом? Хотілося б зустрітися з хлопцем і побалакати на різні теми – що читає, яку музику слухає, як планує своє подальше життя. Гадаю, глядачеві цікаво було б дізнатися про особисте життя Андрія Ющенка, бо пересічного громадянина завжди цікавлять пікантні подробиці життя членів родини представників влади. Дивно, що ця ідея не прийшла в жодну з голів журналістів П’ятого каналу, бо ця сенсаційна і досить скандальна історія значно підвищила б рейтинг каналу “чесних новин”, який усе продовжує падати.

Скандал навколо сина президента прикрасив би й нові “агресивні” новини Першого Національного каналу, довівши глядачам, що журналісти Першого каналу теж можуть бути незалежними від влади і принциповими.

Прогнозую, що скоро телевізійна версія сімейного скандалу Ющенків прийде до нас з-за кордону і першою відгукнеться Росія, телевізійних каналів якої в нас більш ніж треба. За нею – Америка, а тоді вже решта країн Європи.

“Українська правда” – видання, якому читачі вірять, і тому треба негайно в телевізійному ефірі або спростувати інформацію про непомірні витрати Андрія Ющенка, або підтвердити її ще більш аргументованими доказами – відеоматеріалами, документами, тощо.

Історія незалежної України й так вже досить заплямована касетним скандалом, крадіжками, махінаціями і нерозкритими вбивствами високих посадових осіб. Невже на нас чекає продовження?

Андрієві ж моя материнська порада – бути сином президента Віктора Ющенка, першого з президентів, вибраного народом України – це велика відповідальність не тільки перед батьком, а й перед державою. Якщо ти цього не розумієш, краще вчитися за кордоном, там, де навчаються діти багатьох інших представників нашої влади, і не потрапляти на очі тамтешніх журналістів. Бо ті не подивляться, чий ти син, а розкрутять скандальчик по всіх ЗМІ, і в першу чергу телевізійних. Воно нам треба?

В свою чергу, 23 липня Центр досліджень політичних цінностей провів опитування на дотичну до нашого запитання тему. Наводимо результати цього опитування повністю. 19 липня на Інтернет-сайті «Українська правда» було оприлюднена інформація, яку можна розцінювати як дискредитуючу по відношенню до сина діючого Президента – Андрія Ющенка.

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів з питанням: «Чи можуть в Україні скандали навколо членів родин відомих політиків впливати на їхню подальшу політичну кар’єру?»

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (Директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

Политики – публичные люди и их жизнь должна интересовать избирателей. И иногда, даже не только в Штатах, это сопровождалось скандалом, но и в Европе, когда премьер-министр Франции застрелился после того, как его друг совершил какие-то там хищения. Особенно это важно в отношении новой власти, поскольку эта наша новая власть декларировала честность, прозрачность, открытость и т.д. И Ющенко по сути завоевал симпатии избирателей вовсе не своими какими-то политическими особыми взглядами и способностями. Его образ привлек избирателей, прежде всего тем, что он казался человеком исключительно честным, никак не связанным с коррупцией, настроенным на защиту народных интересов. А сын у него ведет образ жизни, характерный для «золотой» молодежи из круга коррумпированных чиновников. И, конечно же, для населения, прежде всего для граждан Украины, голосовавших за Ющенко, это будет очень серьезное разочарование. Дело не в том, ему ли принадлежит эта машина или его другу, но стиль жизни, описанный в «Украинской правде», конечно, не может быть присущим сыну человека, который постоянно говорит о таких священных для него ценностях, как семья, дети и т.д. Он каждый день это повторяет и, как мы видим, сын, если верить газете, не ведет себя в соответствии с требованиями той морали, которую декларирует наш президент. Соответственно, и президенту есть над чем задуматься. Так что, я думаю, этот случай показателен, хотя он может быть характерным для многих людей, находящихся у власти. Как правило, власть действительно коррумпирована, и не только у нас, и правила для детей высших чиновников, к сожалению, очень отличаются от тех норм, которые они официально декларируют.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

Во-первых, я не думаю, что это дискредитирующая статья. Во-вторых, нужно формировать какие-то нормы поведения для правящих политических домов, потому что это и есть очищение власти, начиная с себя. А в-третьих, я не думаю, что сегодня статья о сыне Ющенко или о дочери Тимошенко может как-то повлиять на их рейтинги – они у них достаточно высокие, высокий лимит доверия, и я думаю, что это ни как не отразится на них. Такого рода статьи могут быть дискредитирующими только тогда, когда будет массовое разочарование в сегодняшних лидерах нации – Ющенко и Тимошенко. Вот тогда любая зацепка будет восприниматься, как компромат.

Олесь ДОНІЙ (Голова Центру досліджень політичних цінностей):

Україна поволі стає звичайною європейською бюргерською країною, яка слідкує за життям царствених осіб на шпальтах бульварної хроніки. Відмінність від Європи в даному випадку-це те, що в Україні інформація не призводить до наслідків. Нова влада вже довела, що по рівню корумпованості вона не відставатиме від влади попередньої, але інформація про зловживання сучасних владоможців не призводить до якихось наслідків. Коли міністр Червоненко літав в Монако на приватному літаку якихось своїх приятелів - російських бізнесменів-за європейськими мірками це ознака корупції, але жодної комісії створено не було. Коли губернатори та міністри-сумісники у Парламенті незаконно голосували за бюджет, тобто за власне фінансування-це також пряма корупція, але ніщо так і не змусило Президента до яких-небудь дієвих кроків. За умов нехтування самою владою законів наївно думати, що неприглядна інформація стосовно членів родин чиновників впливатиме на кар’єру цих політиків. Ставлення населення до тих чи інших політиків не завжди раціональне. Одним хочуть довіряти, іншим-не хочуть довіряти, і ця віра не завжди корелюється зі справжнім моральним обличчям політиків.

Дмитро ВИДРІН (Директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):

Я бы настаивал, чтобы Вы отказались от определения «дискредитация». Сегодня лучше бы использовать термин «констатация». Там просто констатировались какие-то элементы образа жизни. Я не знаю, можно ли расценивать это, как дискредитацию, если это правда. Правда не может дискредитировать. Это – первое. Второе, по общемировой практике окружение первых лиц, окружение политиков, часто воздействует на имидж и репутацию политика в большей степени, чем сами политики. Именно поэтому крупные цивилизованные европейские политики, так много внимания уделяют своим семьям и особенно детям. Существует два типа отношения к детям: один можно назвать азиатским, а другой можно назвать европейским или цивилизованным. Азиатский – это когда детей на всякий случай закрывают в какие-то специальные пансионаты. В советское время специально для номенклатуры была закрытая школа - она называлась Кремлевская школа рабочей молодежи. В этой школе собирались дети членов Политбюро для того, чтобы они, на всякий случай, не смогли испортить репутацию родителей, попавши в милицию, будучи замеченными в каких-то неблаговидных вещах. Это такая советская или постсоветская модель. А западная модель – это привлечение детей в разные благотворительные филантропические общественно полезные проекты. Возьмите детей президентов Соединенных Штатов – они с детства участвуют в разных бойскаутских движениях и им и в голову не придет заниматься расточительством, заниматься роскошью – просто их с детства учат, что главная миссия детей политика – это участие в социально значимых, социально важных благородных проектах. Поэтому, я думаю, для того, чтобы наши политики не подвергались опасности быть уязвленными со стороны детей, то у них два пути: либо избрать советскую модель – изолировать детей в закрытых пансионатах, либо избрать европейскую модель – учить их благородству, учить их милосердию, филантропии, и с детства вовлекать их, как маленьких лидеров в большие социальные проекты для детей.

Вадим КАРАСЬОВ (Директор Інституту глобальних стратегій):

По-перше, такі публікації впливають на українську політику, фактом чого є лист-виправдання Андрія Ющенка, яку розповсюдила прес-секретар президента Ірина Геращенко. Так що стаття в «Українській правді» не залишилася непоміченою – на неї відреагували. І тепер важливо, щоб на неї відреагували не тільки письмово, але й практично, саме на рівні особистої поведінки. По-друге, чи вплине ця публікація на публічну кар’єру Віктора Ющенка? Це поки що невідомо, тому що по-перше, саме зараз Віктор Ющенко переживає пік своєї політичної кар’єри – стати президентом такої країни, як Україна – це політична Говерла Віктора Ющенка. По-друге, сам факт одинокої публікації не зробить рейтингову погоду і не буде сприяти суттєвому падінню рейтингу Віктора Ющенка. По-третє, важливим чинником такого рейтингового коливання в сторону зниження буде факт подальшої поведінки сина президента і чи зможе «Українська правда» у випадку подальшої подібної поведінки сина президента знову опублікувати статтю про це. Останнє – це критична маса: якщо таких фактів про недостойну обіцянок нової революційної влади поведінку родичів президента і його великої родини будуть потрапляти у ЗМІ і будуть становитися фактором громадської думки, тоді ця критична маса може дійсно стати вагомим чинником падіння довіри до тих моральних заповідей президента, завдяки яким він фактично і прийшов до влади в Україні, і завдяки яким відбувся український Майдан.

Іван ЛОЗОВИЙ (Президент Інституту Державності і демократії):

По-перше, що стосується членів сімей відомих політиків і високопоставлених державних осіб, то це є частина тягарю, якого бере на себе кожен політик, який йде у велику політику чи на високу посаду. Справа в тому, що суспільство має право знати все не тільки про самих політиків і посадових осіб, а також про те, хто їх оточує, чим ці люди займаються і т.д. Тим більше, коли йдеться в даному випадку про сина самого президента і його начебто дуже такі елітні, вишукані смаки по відношенню до дорогих машин та витрати грошей. Тому що виникає питання, звідкіля ці гроші йдуть, чи вони йшли раніше? Чи це не містить чогось протизаконного? Тобто, це є тема надзвичайно високого рівня суспільного інтересу і єдине, що дуже погано з даною ситуацією, це є те, що наскільки мені відомо, жоден репортаж, наприклад, на будь-якому з українських телеканалів не розповідав про цей скандал. Це дуже погано. Всі ці речі повинні висвітлюватися і якщо є відповідь політиків чи державних осіб – вони повинні їх давати, але це є право суспільства знати про те, що робиться.

Читайте також:

Президент готовий до дискусії з журналістами

БЕЗ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ

Звернення Мирослави Гонгадзе та Сергія Шолоха до Президента України

ВИМОГА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

Лист Віктора Ющенка до "Української правди"

Лубченко: Ющенко дал карт-бланш чиновникам, которые грубят журналистам

Особенности Украинской правды

ЮЩЕНКО ВЛАСНОРУЧ СТВОРИВ СОБІ ПРОБЛЕМУ

Андрій Ющенко, син Бога? Частина 2

Андрій Ющенко, син Бога?

В демократичному суспільстві преса і влада - завжди оппоненти!

Микола Томенко: Нинішня влада не вимагає, а просто просить журналістів бути чесними та об’єктивними

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись