Відповідають: Тарас Шевченко, Сергій Гузь, Олександр Ленгауер, Борис Бахтєєв, Олександр Чекмишев, Олег Целуйко, Дмитро Видрін (оновлено)

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права:

- Перш за все, хочу зазначити, що закон не надає дискретного права засобам масової інформації відмовлятися від агітації партій на власний розсуд. У законі збереглося загальне правило, яке звучить таким чином: „Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку) - суб'єкту виборчого процесу, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншій партії (блоку) - суб'єкту виборчого процесу”.

Однак тепер до цього правила додали виняток: „Засіб масової інформації може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі партії (блоку) – суб'єкту виборчого процесу у разі, якщо надані для поширення матеріали суперечать ч. 3 ст. 70 цього Закону”. У свою чергу, частина 3 статті 70 стосується лише агітації яка містить заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Незважаючи на те, що перелік довгий, насправді він вузький за змістом.

Якщо говорити про приклади, то засіб масової інформації не матиме жодних підстав не ставити в ефір ролик, у якому подана назва і символіка партії, а також сказано, що це найкраща партія в світі. Більшість роликів саме такими і є. Однак, у випадках роликів з фашистами або трьома сортами українців, телеканал має право відмовитися з посиланням на Закон про вибори.

Щодо оцінки статті, я вважаю її хорошою і компромісною. Власне, стаття закону викладена у редакції, яку запропонував Інститут Медіа Права як учасник робочої групи Інституту Політики з розробки пропозицій до Закону про вибори. Вперше ідея надати засобам масової інформації обмежені можливості відмовлятися від агітаційних матеріалів, лише якщо вони містять прямі заклики до насильства та ворожнечі, була висловлена нами на круглому столі на тему „Розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пропаганда насильства та жорстокості під час виборчої кампанії”, який відбувся 23 травня 2005 року за активної участі віце-прем’єр-міністра України Миколи Томенка. Нагадаю, що в експертному середовищі проходила широка дискусія про способи вирішення проблеми з агітаційними матеріалами, які містять пропаганду війни, насильства та жорстокості. Тоді активно обговорювалося питання можливості запровадження обов’язкової попередньої експертизи роликів.

Можливі недоліки статті закону я вбачаю в наступному. Підстави відмови у розміщенні агітаційних матеріалів містять такий випадок, як „заклики до... посягання на права і свободи людини, здоров'я населення”. Ми пропонували вилучити ці слова, однак, на жаль, ця пропозиція не пройшла. Думаю, ніхто в Україні не може ствердно сказати, що таке посягання на „права і свободи людини”, а також на „здоров'я населення”. Існує ризик, що це положення буде використовуватися у тих випадках, коли рекламні ролики, наприклад, будуть критикувати дії влади або окремих посадових осіб, що розцінюватиметься як посягання на їх права. Є негативний приклад 2002 року, коли агітаційний ролик Соціалістичної партії був заборонений ЦВК, а потім судом за поданням блоку „За ЄДУ” саме з цих міркувань. Це був фільм, в якому озвучувалися плівки майора Мельниченка.

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України:

- Зміни покращили виборче законодавство. Це дозволить редакціям відмовлятись від розміщення відверто профашистських або расистських матеріалів, чого раніше було дуже важко домогтись, бо були певні зобов'язання розміщувати будь-яку політичну рекламу. А щоб не втрачати гроші від реклами, редакції та штаби матимуть можливість узгоджувати зміни до рекламних текстів. Виглядає так, що ЗМІ стануть більш вільними від політичних тисків, що є позитивом.

Небезпека може полягати в тому, що більше відповідальності буде перекладено не на тих, хто розробляє рекламу, не на тих, хто її оплатив, а на редакції. Я не впевнений, що в такому випадку редакції матимуть можливість перевіряти всю інформацію в політичній рекламі на предмет достовірності. І тут можуть бути проблеми.

Практика добросовісної політичної реклами була завжди, її треба лише поширювати. Наприклад, ще в 2002 році деякі редакції відмовлялись від розміщення відверто "чорного піару", посилаючись на норму законодавства про рекламу, де чітко записано, що антиреклама заборонена. І це захищало редакцію від брудних політтехнологій. Тому така практика повинна тільки вітатись. Що ж до зловживання новими нормами законодавства про вибори, то, думаю, це теж буде. А в

якому вигляді - зараз важко передбачити.

Олександр Ленгауер, СЕС-Ukraine:

- З моєї точки зору, це може скінчитися тим, що в усіх порушеннях (неузгодженостях) закону будуть обвинувачувати саме ЗМІ, оскільки партії та інші замовники почнуть доводити, що вони не винні…

У тріаді Замовник - Рекламне агентство – Розповсюджувач, ЗМІ, як правило, виконують лише останню функцію. Якщо ж ЗМІ робить і саму рекламу (агітацію), тобто креатив, то тоді й має відповідати за можливі порушення.

Тобто, позитив буде лише в тому, що ЗМІ почнуть відсторонюватись від самого процесу створення реклами чи агітації. Особливо смішно це може виглядати на ТБ, де кількість прихованої реклами достатня.

Борис Бахтєєв, оглядач, „Детектор медіа”:

- Відсутність імперативного завдання для ЗМІ в новому Законі про вибори має як позитивні сторони, так і негативні. Позитивним боком є, зокрема, той факт, що ЗМІ більше не муситимуть оприлюднювати агітаційні матеріали, що порушують закони, або пересмикують факти, або мають на меті викривити позиції опонентів. У цьому розумінні ЗМІ отримують можливість бути суб’єктами, а не об’єктами виборчої агітації. Але, з іншого боку, не існує жодних критеріїв того, що саме й як мусять узгоджувати ЗМІ. І абсолютно не виключеними є ситуації, коли, не бажаючи друкувати агітацію тієї чи іншої політичної сили, те чи те ЗМІ „узгоджуватиме” її зміст, знаходячи нові й нові зачіпки, прискіпуючись до дрібниць – аби лише вихолостити зміст агітації дощенту. У такий спосіб виборча боротьба може перетворитися на змагання політичних сил у кількості підконтрольних їм ЗМІ (тих ЗМІ, які за своїм статусом не будуть занадто прискіпливими). За такої ситуації цілком можливо, що, скажімо, в тому самому Донбасі „неузгоджені” тексти матиме змогу поширювати лише Партія регіонів. А „Наша Україна” муситиме підкорятися будь-яким надуманим вимогам, зводити тексти своїх агітаційних повідомлень до позбавлених сенсу загальників, бо іншим варіантом буде лише відмова від поширення агітаційних матеріалів як таких.

Утім, Закон містить деякі положення, що дуже важко корелюють із наданою ЗМІ свободою. Узагалі, головною проблемою усіх попередніх виборів були не так погані закони, як невиконання чи неналежне виконання тих законів, що існували. І навряд чи зміненням тексту законів – самим по собі – можна змінити ту виборчу практику, що склалася. Бо практика ця, насамперед, залежить від того, чи має влада (або опозиція) намір виконувати наявні закони, чи вона має лише намір використовувати закони так, як їй зручно. У новому законі подеколи проглядає бажання, обпікшися на молоці, дмухати на воду. Зокрема, відповідно до статті 67, „висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо може здійснюватися виключно на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості, без коментарів і оцінок”. У такий спосіб ЗМІ позбавлено права аналізувати програми, розтлумачувати їх та висловлювати власну позицію. Результат? Переваги матиме той суб’єкт виборчого процесу, який спроможеться висловити свою програму в найбільш „загальнообтічному”, суто агітаційному ключі. Чистий піар правитиме бал, чисті технології. Не кажучи вже про те, що поняття „на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості” та „без коментарів і оцінок” часто-густо суперечать одне одному. У будь-якому разі, за цим положенням журналістам (та ЗМІ) залишають лише суто ретранслятивну роль, роль обслуги, роль суто технічного персоналу.

Стаття 70 забороняє „ у своїх матеріалах і передачах, НЕ ОБУМОВЛЕНИХ УГОДАМИ (виділено мною – Б.Б.) агітувати за або проти партій (блоків)”. Отже, ЗМІ провокують іти в найми до тієї чи тієї політичної сили й працювати в режимі рекламних агенцій? Принаймні, в такий спосіб ЗМІ виявляються позбавленими однієї з провідних їхніх рис – власної позиції. Звісно, від позиції вони не відмовляться – і єдиним способом висловлення тієї позиції залишиться замовчування „незручних” кандидатів. Зокрема, й у спосіб того самого „узгодження”, що дозволить подавати матеріали кандидатів у формі „що треба – підкреслити, що не треба – закреслити”.

Попри намагання авторів зробити закон демократичним, він, на мою думку, не відвертає можливості існування ситуації, за якої та чи та політична сила ПРОСТО НЕ ЗНАЙДЕ, де розмістити свою агітацію в адекватному вигляді, щоб вона мала справді загальнонаціональний розголос.

Олександр Чекмишев, президент Комітету «Рівність можливостей», заступник директора Інституту журналістики:

- З точки зору ЗМІ, тут є певні переваги, оскільки тепер редакція може адаптовувати агітаційні матеріали до свого формату, подавати їх у більш журналістському ключі, а не виступати в ролі тупого ретранслятора. Однак, ці переваги будуть сумнівними, коли це робитиметься всупереч професійним та етичним стандартам і перетворюватиметься на варіант маніпуляції.

З точки зору виборчих штабів, тут також є як „мінуси”, так і плюси. Головний „мінус” у тому, що тепер піарські задуми штабу можуть передаватися не так, як було задумано. Головний же ”плюс” у тому, що за умов дотримання професійних та етичних стандартів і засад редакційної політики видання, агітаційні матеріали потраплятимуть до, так би мовити, споживача у тому вигляді, в якому він звик отримувати інформацію від цього конкретного ЗМІ.

Крім того, така норма дасть змогу „відфільтровувати” агітаційні матеріали типу „Україна І-й, ІІ-й, ІІІ сорт”, а також відокремлювати дійсно рекламні і відповідним чином оплачені матеріали від прихованої реклами чи антиреклами у вигляді авторських чи редакційних матеріалів.

У виборчій практиці, до речі, були приклади, коли ЗМІ взагалі відмовлялися від платної реклами. Так, свого часу „Газета виборча” відмовилася друкувати рекламу, запропонувавши, натомість, штабам надсилати свої матеріали про партії та кандидатів, які адаптовувалися до стилю газети і друкувалися як авторські матеріали, за які, до речі, газета сплачувала гонорари.

На практиці все залежатиме від того, чи виконуватимуть ЗМІ свої функції з надання виборцям інформації, необхідної для свідомого вибору, чи виступатимуть в ролі піарівського інструменту, як це нерідко було під час попередніх виборчих кампаній.

Олег Целуйко, Інститут масової інформації:

- Наскільки я розумію, йдеться про ч. 8 ст. 67 прийнятого у другому читанні Закону про внесення змін до Закону про вибори народних депутатів (6531-2), а зміни полягають у тому, що засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку) - суб'єкту виборчого процесу, тепер вже може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі іншому такому суб'єкту для розміщення агітаційного матеріалу, однак у разі, якщо наданий для поширення матеріал суперечить ч. 3 ст. 70 цього ж закону.

У свою чергу, в ч. 3 ст. 70 йдеться про те, що поширення у будь-якій формі матеріалів, які містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняється. З точки зору досвіду минулих виборів, це раціональна ідея: надати ЗМІ і у цьому випадку певну свободу прийняття рішень, і кінець-кінцем, їхнього вираження, а не ставати вимушеним ретранслятором «чорного піару», перетворюючись на засоби масової агітації. З іншого боку, було б варто звернути увагу, що чимала частина окреслених у диспозиції статті діянь становлять нe що інше, як кримінально каране діяння за чинним ККУ, а його встановити, у свою чергу, за Конституцією та Кримінально-процесуальним кодексом може лише суд. Можливо, цілком виправдано було б розписати більш детально процедуру, коли в таких випадках попередньої відмови з боку ЗМІ партія (блок) – суб'єкту виборчого процесу могла б оскаржити її до суду тут же (якомога оперативніше, наприклад, окреслити у законі ліміт часу для суду в 1 день і т.п.) на предмет відсутності у змісті агітаційних матеріалів діянь, передбачених ч. 3 с. 70 нового Закону про вибори.

Адже насправді надати формальну «відписку» кандидатам, посилаючись на згадані у ч. 3 ст. 70 обставини поза судовим розглядом – не таке вже важке завдання. І тут потенційно вимальовується додаткове поле для зловживання. Чого варте лише формулювання про заборону поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до… посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Вибчате, дехто до нас вже сказав, що «жити теж взагалі-то шкідливо для здоров'я», не кажучи вже «інколи вислуховувати політиків, що прямують до влади». Тим не менш, повноцінне обговорення суспільно важливих питань (зокрема, перед виборами) це населення портребує, аби бути більш освідченим, за кого воно віддає голоси. Нагадаю, що за цим же законом, з-поміж принципів виборчого процесу, окрім свободи передвиборної агітації, є і рівність можливостей доступу до засобів масової інформації. Винайдення ж балансу між цими принципами, схоже, продовжується, і зміни у формулюванні коментованої статті є непоганим прикладом спроби законодавця адекватного реагування на реальну ситуацію, але хотілося б побажати, щоби це був би не остаточний результат цієї спроби. До того ж, політ- і медіатехнологи теж не квапляться.

Дмитрий Выдрин, директор Европейского института развития и интеграции:

- Я вижу в новом Законе пока только позитивные стороны. В американских пиаровских конторах висит стандартный лозунг: "Мы должны дать клиенту не то, что он просит, а то, что ему нужно". И это очень правильно. Как правило, заказчик, особенно заказчик политический, слабо и неадекватно представляет, как проводить собственную пропаганду и агитацию. Поэтому многие политические силы в Украине и их лидеры часто заказывали материалы в масс-медиа в ущерб собственным целям и интересам. Теперь же более искушенные профессиональные работники СМИ смогут в нужном случае подправлять своего заказчика. От этого, соответственно, будет польза всем - будет польза заказчику - он не будет выглядеть в агитационных блоках СМИ так придурковато, как это случалось ранее. Безусловная польза самим СМИ - есть более простора для креатива и профессионализма. И естественно польза для читателей и зрителей - они

не будут чувствовать себя последними лохами и идиотами, читая и слушая рекламные и агитационные материалы.

Читайте також:

Аналіз ключових новел Закону України „Про вибори народних депутатів України” щодо прав журналістів та засобів масової інформації

Рада Європи вважає, що Україна має терміново змінити Закон про вибори

Закон про вибори Президента знову потребує змін

href="http://www.detector.media/news/?id=14581"> Верховна Рада ухвалила закон про вибори на пропорційній основі з 3%, а горомадські організації викинули з виборів

Громадські організації проти нового закону “Про вибори Президента України”