Раніше ми публікували найцікавіші цитати з дискусії «Сила фактів в епоху постправди» — про те, чому у світі не все так погано, як пишуть у новинах.

Як спілкуватися з тими, хто живе в ОРДЛО і впевнений, що в Україні нібито примушують говорити тільки українською, а в Києві відбулася не Революція гідності, а «державний переворот»? Як будувати діалог, особливо коли така розмова відбувається у прямому ефірі радіостанції? Чи варто ризикувати безпекою кореспондента й відправляти його у відрядження туди, де журналістів переслідують і захоплюють у полон? Чи справді на Донбасі так багато проросійсько налаштованих людей, як багато хто думає? На ці та інші непрості запитання під час дискусії «Радіомовлення на окупованих територіях» спробували відповісти продюсер «UA: Українського радіо» Юрій Табаченко, котрий свого часу опікувався роботою переміщеного суспільного радіо «Голос Донбасу», журналістка «Українського радіо» та членкиня правління «Громадського радіо» Вікторія Єрмолаєва, журналіст і ведучий «Донбасу. Реалій» Денис Тимошенко.

Слухачі з окупованих територій хочуть чути, що відбувається в Україні

Українські радіостанції почали створювати спеціальний контент для окупованих територій у перший же рік анексії Криму та окупації Донбасу. До команди цих медіа приєдналися й журналісти, які особисто стикнулися з війною й окупацією та стали вимушеними переселенцями.

«У 2014 році я переїхала з окупованого Криму в Київ і долучилася до команди “Громадського радіо”. Ми тоді вирішили для себе, що однією з наших головних рис буде об’єднання людей. Ми встановили собі за мету налагодити діалог із мешканцями всіх територій України, в тому числі — з окупованими Кримом та Донбасом. Тому ми були впевнені, що має бути більше програм, націлених безпосередньо на жителів окупованих територій», — згадала Вікторія Єрмолаєва.

Відтоді, зазначила журналістка, випуски новин «Громадського радіо» частково розмежувалися: для Донбасу робили більше російськомовного продукту, зокрема, для того, щоб у складний період 2014 року чути одне одного: «Ми вважали, що так буде правильніше. Потім ми все ж відійшли від російської мови в ефірах, але водночас створили програму “Київ — Донбас”. У самій цій назві закладено ідею проєкту — діалог та наша цілісність, наша спільність. У цій програмі ми говорили як про проблеми людей, які живуть безпосередньо на Донеччині й на Луганщині, так і про всеукраїнські питання. Якось нам зателефонувала слухачка і сказала: “У вас і так багато місцевих новин, а нам би хотілося чути, що взагалі відбувається в Україні”. Тоді ми стали давати для Донбасу більше загальнонаціональних випусків. І загалом впродовж всього існування “Громадського радіо” в нас увесь час були ефіри, націлені безпосередньо на жителів окупованих територій», — додала вона.

Ведучий «Донбасу. Реалій» Денис Тимошенко зауважив, що їхні програми слухають по всій Україні, й багатьом цікаво, що відбувається на Донбасі, й навпаки — мешканцям окупованих територій цікаво, як живеться на мирній частині України. Проте зараз відчувається брак журналістів, які вели би репортажі з окупованих територій.

«Буває, що лише одна людина в редакції знає справжнє ім’я журналіста,

який веде репортаж із Криму»

Учасники дискусії зійшлися на думці, що знайти журналістів, які би вели репортажі з окупованих територій, дедалі складніше. Навіть якщо людина живе в Донецьку чи Луганську постійно.

Денис Тимошенко нагадав про журналіста Станіслава Асєєва, який готував репортажі з окупованого Донецька для кількох українських видань, у тому числі був позаштатним кореспондентом «Радіо Свобода». Навесні 2017 року його схопили бойовики угруповання «ДНР» і відтоді він уже два роки перебуває в їхньому полоні.

Іншому журналісту, який потрапив у полон до бойовиків, Володимиру Фомічову, пощастило бути звільненим. Тепер він працює на «Українському радіо». «На щастя, він повернувся з того жаху. Це унікальний випадок, і зараз мені приємно, що я працюю з такою людиною», — сказав Юрій Табаченко про колегу.

«З одного боку, ти розумієш, що твоя аудиторія дуже потребує інформації про життя на окупованих територіях. Для рейтингу сайту це було би класно, й саму програму послухало би більше людей, — зауважила Вікторія Єрмолаєва. — Але, з іншого боку, ти думаєш уже про безпеку людини, яка туди поїде. Всі знають — це дуже небезпечно. Так, журналістів там (на окупованих територіях. — Ред.) переслідують. Бути на території Криму складно й небезпечно, і ті люди, які продовжують звідти писати і знімати для наших ЗМІ, ризикують щодня».

За її словами, перед поїздками в окупований Крим журналісти проходять тренінги з кібербезпеки, з фізичної безпеки, але дуже часто цього буває замало: «Мушу констатувати: журналістів, які готові продовжувати ризикувати своєю безпекою, своєю свободою і їхати на окуповані території, залишилося дуже мало. Бо всі ми знаємо приклади, коли погрожують не лише їм, а й їхнім рідним на окупованих територіях. Саме через це ми не відкриваємо імен людей, які з нами так співпрацюють. Буває так, що лише одна людина в редакції знає справжнє ім’я і прізвище журналіста, який веде репортаж із Криму».

Не завжди підтримують, але продовжують слухати

Як говорити зі слухачами, які телефонують або пишуть із окупованих територій? Адже часто вони відверто висловлюють проросійську позицію, говорять із ведучими на підвищених тонах. За словами Юрія Табаченка, багато таких слухачів хоч і не згодні з деякими тезами, що лунають в ефірі їхньої радіостанції, проте все ж продовжують регулярно слухати їх.

«На окупованому Донбасі наші програми продовжують слухати, навіть коли погляди людей на це кардинально різняться. Це я відчуваю на собі. Якось нам зателефонувала слухачка і сказала, що хоче приїхати на неокуповану землю, щоб зустрітися з нашими ведучими. Казала: “Я просто хочу глянути в очі тим, хто каже правду. Ви навіть не уявляєте, наскільки дня нас це важливо!”. Отакі бувають хвилюючі моменти. І так усе робимо, що можемо. Казали: “Ви навіть не уявляєте, яке для нас це має значення!” І коли чуєш такі дзвінки, то розумієш, що робиш щось корисне», — зауважив пан Табаченко.

На радіо «Голос Донбасу», за його словами, говорять із мешканцями ОРДЛО так само, як і з усіма іншими українцями. «Ми всі, й не тільки журналісти, маємо розуміти, що це теж громадяни України, і їм теж цікаво знати, що відбувається в Україні. При цьому важливо говорити про перемоги й досягнення демократичного суспільства, щоб люди могли порівняти життя в окупації, де ніякого прогресу, й те, як змінюється Україна упродовж останніх років, що це краще, ніж жити там, де взагалі немає послуг, коли стріляють, і де про розвиток узагалі не йдеться. Переконати людей із проросійськими поглядами. Частина людей... Я прекрасно розумію, який відсоток там проукраїнських, але вони є. Їх теж треба залучати в розмови. Говорити, що ми з ними», — вважає радіопродюсер.

«Громадське радіо» раніше вело більше ефірів російською мовою, ніж тепер, пригадала Вікторія Єрмолаєва. «Ми звикли до того, що Україна — двомовна, і в якийсь момент наші ефіри також стали двомовними. Частину ефіру давали й російською, й українською. Ранкову програму теж давали з акцентом на жителів окупованих територій. А от нові проєкти, які ведемо останні кілька років, ми вирішили вести ефіри все ж українською. Чому? Тому що зрозуміли, що люди нас будуть слухати українською хоча б тому, що на окупованих територіях українською мови просто немає», — сказала вона.

«Всі без винятку на Донбасі розуміють українську мову»

За словами Дениса Тимошенка, жителям окупованих територій, у тому числі проросійсько налаштованим, важливо показати, що в Україні ніхто не диктує, якою мовою слід говорити: «Люди чують наш ефір, дзвонять і питають, якою мовою говорити. Ми завжди відповідаємо: “Говоріть, як вам зручно”. Важливо показати, що в Україні можна говорити якою завгодно мовою. Це ще один наш важливий меседж. За різними соцопитуваннями, тих, хто живе на окупованих територіях і хоче приєднатися до РФ, зараз меншість. Варто знати, що там багато не так проросійських, як просто пасивних людей, які не знають, що насправді відбувається. До речі, такі самі пасивні є й по всій Україні. Важливо їм показати, що Україна пішла вже дуже далеко вперед за ці п’ять років, а на окупованих територіях у цей час нічого не відбувається. Ми таким чином не тільки мобілізуємо проукраїнських мешканців, а і впливаємо на проросійсько налаштованих».

Цю тему порушувати важливо, впевнений Юрій Табаченко, бо буває й так, що деякі не слухачі, а навіть експерти категорично відмовляються йти на ефіри, коли там говорять російською: «Я згадую багато промовистих прикладів на цей рахунок, які в різний час мали стосунок до російської редакції “Українського радіо”, що мовила саме на територію Росії та інших держав. І коли туди запрошували гостей, то близько 15 % експертів навідріз відмовлялися брати участь у програмах. Хоча ми всім заздалегідь пояснювали, що це мовлення саме на Росію».

Денис Тимошенко вважає, що мовними питаннями в ефірах зловживати взагалі не варто: «Не треба думати, що на окупованих територіях не розуміють української, це теж певною мірою стереотип. По своєму досвіду знаю: всі без винятку на Донбасі розуміють українську мову! Мова — це не те що нас роз’єднує. Звісно, коли в ефірі торкаємося питання мови, одразу фіксуємо шквал телефонних дзвінків. Це дає рейтинг, але такими речами точно не варто зловживати».

У полоні стереотипів про Україну

На думку Вікторії Єрмолаєвої, в окупованих Криму та Донбасі продовжують вірити навіть у такі фейки, які здаються відверто безглуздими: «Наприклад, у Криму частина людей і досі щиро вважає, що на півострові кримських татар нібито ніхто не репресує, а сюжети про їхні утиски нібито знімаються в Херсонській області. Саме через це ми маємо постійно працювати над тим, щоб розвінчувати такі маніпуляції».

При цьому, за її словами, навіть заблоковані окупантами українські радіостанції в Криму слухають і далі. В основному — через інтернет: «Люди знаходять можливість це робити. Наприклад, такі слухачі — це цілі офіси в Ялті, в інших містах. Я вважаю, що говорити із кримчанами треба про українську позицію, про українські новини, про те, що їх в Україні не забули і що Крим — це частина України. Звісно, зараз кримчани живуть в інформаційному вакуумі. Через пропаганду, яку вони чують із російських ЗМІ й інших джерел, достовірної інформації в них дуже мало. Саме тому є теми, які багатьом здаватимуться занадто банальними, але для Криму це треба ще раз повторювати».

Із такою думкою погодився й Денис Тимошенко: «Тут важливо, що для мешканців окупованих територій треба пояснювати із самого початку. Багато хто не розуміє, що таке українськість, що таке українство, сприймає історію України крізь призму стереотипів про Мазепу, про Бандеру. Наприклад, дзвонить людина з Горлівки. І ми чуємо, що в неї кардинально інша картинка світу. Ми намагаємося спокійно пояснити, чому вони не праві у твердженні про те, що “України не існує”, що в Києві відбувся не “державний переворот”, а Революція гідності. Важливі також тримати загальні інтонації розмови зі слухачами. Наприклад, якщо чуємо людей із проросійськими поглядами, то й до них маємо ставитися з повагою. І ми дуже щасливі, коли нам після проросійсько налаштованого слухача телефонують нові слухачі теж із Донбасу й кажуть, що не розділяють думок попереднього додзвонювача, свого земляка».

За словами пана Тимошенка, знаходити теми, цікаві для всіх — одне з головних завдань радіостанцій, які мовлять на окуповані території. «Намагаємося говорити абсолютно на всі теми — політика, економіка, тощо. Ми хочемо, щоб нас слухали якомога більше людей, щоби всім було цікаво. Тим більше, що в кожній темі можна знайти такі точки, які об’єднають, а не створять конфлікт».