Борис Бахтєєв, “Детектор медіа”:

– Вважаю, що становище цих телеведучих не зміниться чи майже не зміниться. У чому вони не мають собі рівних – то це у пристосуванстві. А пристосуванці у нас завжди в ціні. І в разі перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах більших шанувальників його таланту, ніж перелічені особи, ви не побачите. Якщо пригадати перебудовчі роки, то, за незначними винятками, „авторитетними” та „маститими” журналістами вважалися не ті, хто колись грюкнув дверима й пішов із журналістів у кочегари – бо не міг більше йти на компроміси з совістю й працювати за фахом. І не ті, хто друкувався в самвидаві. І навіть не ті, хто кинув писати про політику та перейшов у відділи спорту, дозвілля тощо. А ті, хто працював у найофіціозніших ЗМІ, ледь не кожне своє слово звіряючи з рішеннями останнього на той час пленуму ЦК.

Виявилося, що піти в кочегари чи в самвидав легко, а от героїчно долати труднощі й за найнесприятливіших умов залишатися вірним журналістиці – це звитяжно й почесно. (Питання про те, чи можна було ОЦЕ назвати журналістикою, на порядок денний ніхто особливо не ставив.) Виявилося, що навіть за тих умов ці „авторитетні професіонали” шукали кожну можливість, щоб донести-таки до людей слово правди.

Пригадується, якось московське телебачення – тоді ще „ОРТ” – демонструвало велику програму про історію каналу. Про те, як із абракадабричних, позбавлених будь-якого навіть граматичного сенсу промов Леоніда Брежнєва клеїли щось людське. Як ці промови перемонтовували ледь не по окремих словах. Оце були майстри! – був захоплений висновок. – Ото була журналістика! От у чому полягає справжня журналістська майстерність!

Один відомий український журналіст якось переконував мене, що справжній клас журналіста полягає в тому, щоб із півслова зрозуміти думку політичного лідера, якого треба підтримувати, розвинути цю думку й зодягнути її в привабливий одяг. Тож попит на саме такого штибу журналістську майстерність не зникне ще надто довго. А, відповідно, й віртуози агітпропу почуватимуться краще, ніж інші. Саме їх будуть ставити за взірець, а вони переконуватимуть усіх нас, що докладали всіх зусиль, щоб Ющенко (Янукович, ще хто завгодно – залежно від того, хто виграє вибори) став президентом, і саме їхня заслуга в цьому є найбільшою в світі.

Василь Яцура, головний редактор журналу „Телерадіокур’єр”, президент оргкомітету Київського міжнародного телерадіоярмарку:

– У більшості країн результати президентських виборів жодним чином не впливають на становище відомих телеведучих. Якщо ж відомі телеведучі є одночасно і офіцерами інформаційних війн, будь-які зміни у їхньому становищі залежать від того, а що, власне, змінять президентські вибори? Інформаційні війни триватимуть далі? – значить, потрібні досвідчені офіцери. Інформаційні війни припиняться? – після війн люди люблять цивільне.

Василь Зоря, „Экономические известия”, редактор відділу:

– Я мало вірю у те, що стан цих телеведучих погіршиться із перемогою Віктора Ющенка. Нічого страшного з ними не трапиться. Українське суспільство не влаштовуватиме „полювань на відьом” чи судів над колаборантами. Як, втім, і резонансних судів над справжніми злочинцями.

Можливо, хтось спробує розрахуватися за напівправду чи відверту брехню, злиту через медіа у минулі роки. Але ця проста й приваблива ідея – безперспективна. Довести інформаційне кілерство неможливо. Телекоментатори запевнятимуть, що на широкий суд глядачів вони представляли винятково свої політичні симпатії. І це, вважай, їхнє повне право.

Серед названих телеведучих практично не залишилося інформаційників, більшість із них перетворилась на інтерпретаторів. Значною мірою це рятує їх – вони не залежали від об’єктивних інформаційних джерел і не відчуватимуть значної потреби в них. Тож відлучення від професії чи ізоляція їм не загрожує. Зміна влади навіть не відіб’ється на ціні їхніх послуг, – попит на „чорний PR” завжди залишається стабільно високим.

Хтось із тих, хто свідомо підтримував нинішню президентську адміністрацію, перейдуть з наступного року до лав опозиції. Це може дивувати нас, але не їх. Вони швидко оговтаються, бо це буде формальний перехід. Вони залишаться у знайомому середовищі, де „ти не один”. Ностальгічно згадуватимуть, як колись починали з опозиційних гасел, зі спільних барикад, як дехто доріс до знакових опозиційних фігур...

Мене не здивує, якщо деякі з наших колег прийдуть до нової влади, розкаявшись у своїх вчинках. Із надією, що нова влада зрозуміє їх і вибачить з огляду на їхній професіоналізм. А може, й надасть останній шанс? ...Припускаю, майбутній Президент може вибачити завдяки своєму характеру та поглядам. Але його оточення не забуде, хто був і з ким по який бік барикад.

Але більшість із цих телеведучих, напевне, після виборів 2004 року переорієнтується з президентської адміністрації на парламентські коридори. За вислугу літ та лояльність їм гарантовано „дах” від політикуму, який втратить владу і прагнутиме реваншу.

Вони розуміють, що їм доведеться узяти паузу, може, на рік-два. Дочекатися моменту, коли нова правляча коаліція почне розпадатися, колишні союзники пересваряться – і тут головне не помилитися, на кого зробити чергову ставку на найближчі п’ять років.

Михайло Погребинський, політолог:

– Я думаю, що вони у фінансовому розумінні почуватимуться краще, ніж до того. Впевнений, що такі професіонали потрібні за будь-яких обставин, і, швидше за все, їм за будь-яких результатів будуть пропонувати працювати. Ну, можливо, не всім, а більшості з них.

Андрій Охрімович, журналіст „Радіо Свобода”:

– Усе залежить від результатів виборів. Хоча, якщо виграє Ющенко, то Піховшек знайде собі роботу, оскільки керівництво каналу не зміниться. Я думаю, суттєвих змін не буде. Якщо навіть Ющенко прийде до влади, навряд чи стануться якісь радикальні зміни. З одного боку, йому не дадуть ці зміни радикально робити. А з іншого, він не є такий вже радикальний чоловік.

Микола Гриценко, керівник прес-служби Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Їхнє становище, за логікою, має змінитися після результатів президентських виборів. Але, оскільки ми вже є свідками «вдалого» нелогічного працевлаштування відомих заангажованих телеведучих, то я не здивуюсь, побачивши знайомі обличчя і в нових, колись опозиційних, командах. Добре це чи погано?

Для самих журналістів – добре, адже вони є затребуваними.

Для телеканалів це – безпринципне і легковажне ставлення до власних форматів мовлення, адже врешті-решт завдяки, передусім, телеведучим вони намагаються привернути увагу телеаудиторії, завоювати її довіру.

Для телеглядачів – чергове розчарування у своїх кумирах і українському телебаченні в цілому.

Володимир Скачко, головний редактор газети «Кіевскій телеграфъ»:

– Якщо переможе той, на кого вони працюють, тобто єдиний кандидат від влади, то означені товариші будуть у фаворі, і отримають своє – кожен те, що наслужив. А якщо переможе опозиціонер, наприклад, В.Ющенко, то з ними теж нічого не трапиться. Вони або перейдуть служити новій владі, яка нічим не відрізняється від нинішньої, або залишаться в опозиції, в якої грошей – як у дурня фантиків (мається на увазі СДПУ(о) і донецькі).

Леонід Кравчук, народний депутат, фракція СДПУ(о):

– У нас за час незалежності уже було багато різних програм і тем, були і ведучі різні. Я пам'ятаю, Лапікура дуже активно працював. Але коли зникає потреба в такому жанрі або в такому змістові передач, то, незалежно від того, хто ведучий, вони просто сходять зі сцени. Адже програм зійшло з ефіру багато, і не тільки таких гострих, просто вони вичерпали себе, і їх не стало. Ведучі не є змістовною частиною програми, адже змістовна частина визначається не ведучим, ведучий може лише розставити акценти. А ці ведучі можуть бути використані в інших програмах, якщо вони професіонали і користуються авторитетом у народу і народ хоче їх слухати.

Щодо пропагандистських програм, можливо, дещо зміниться їх зміст, але потреба щось пропагувати, над чимось кепкувати, когось жалити, когось хвалити не зникне. Такі люди завжди будуть потрібні, і програми такі теж будуть потрібні.

Тарас Чорновіл, народний депутат, фракція „Центр”:

– У мене таке відчуття, що незалежно від того, хто переможе, вони будуть все одно на висоті. Колись, під час першої російської революції, була дискусія когось із полум'яних революціонерів з кимсь із лідерів царської охранки. Врешті один із них зірвався і сказав: "Ну що ви тут розказуєте, що будете нас розстрілювати. Когось може і розстріляєте, але пройде день-другий, і ви зрозумієте, що демократія вам самим 100 років непотрібна, і з'явиться у вас велика потреба в таких, як ми. І ми знову будемо працювати, але вже на вас, а садити будемо тих, хто сьогодні садить вас".

У разі перемоги Ющенка частина з них просто відійдуть на певний маргінес і стануть представляти, можливо, тоді вже не владні канали чи противладні канали. Ну, скажімо, Джангіров і Корчинький, можливо, на певний час відійдуть у небуття або стануть представниками певних маргінальних груп, а той же самий Піховшек так швидко зорієнтується і такі компліменти почне співати Ющенкові, що його якось і незручно стане не взяти.

А якщо нічого суттєво не зміниться, і зміни при владі будуть умовні, то і перестановка при владі теж буде умовна. Ну з'явиться ще один такого типу телеведучий, десь може з Донбасу когось перекинуть, когось, можливо, відсунуть трошки нижче, але це не дуже великі перестановки. Тому великих надій, що кардинально все зміниться, доки ми будемо там на горі переставляти тільки прізвища, як шахи на шахівниці, а не якісь моральні цінності, доти на великі зміни я не розраховую, і в галузі телебачення теж.

Петро Симоненко, народний депутат, фракція КПУ:

– Я уже сейчас вижу тенденцию, что заплачены большие деньги, и они отрабатывают эти большие деньги. После выборов их положение никак не поменяется, если останется один из вариантов, о которых они говорят сегодня в своих передачах. То есть, останется "Кучма-3" – либо это Янукович, либо Ющенко, либо сам Кучма. Все останется, как есть, и они будут работать только за деньги – и все. Я не хочу их обижать, говорю лишь о том, что есть реально.

Микола Томенко, народний депутат, фракція „Наша Україна”:

– Думаю, як власники і ідеологи каналів визначаться, що їм робити після президентської виборчої кампанії, так ті люди, які озвучують їхні позиції, і будуть діяти. Я досить спокійно ставлюся до всіх них, бо вони лише озвучують думки чи позиції, в даному випадку Суркіса чи Медведчука, чи Фуксмана, чи Лаудера, чи ще когось, і роблять це більш вдало чи менш вдало.

У залежності від того, якими будуть результати президентської виборчої кампанії і що будуть робити ці люди – чи будуть вони в Україні, чи за її межами, чи будуть займати посади, чи займатися бізнесом, так і їхні речники поводитимуться. Чи такої програми взагалі не буде, і вони шукатимуть собі місце в іншому середовищі, або, скажімо, вони будуть займатися дискредитацією інших політиків, якщо їхні політики чи ідеологи скажуть їм це робити.