Павло Фролов, кандидат психологічних наук, Інститут соціальної та політичної психології АПН України:

- Є досить традиційні дослідження особливостей телеведучих. Ці дослідження показують, що серед глядачів існують певні запити стосовно того, яким має бути телеведучий. І, відповідно, люди хочуть бачити певний тип особистості в ролі телеведучого. Вони різняться, ці очікування. Є очікування стосовно дикторів. І є очікування стосовно власне телеведучих. Якщо ми говоримо про телеведучих, то тут є кілька критеріїв, за якими глядачі оцінюють їх. Можу назвати:

1. Впевненість у собі, сила ego.

2. Дружелюбність, товариськість, наявність позитивної установки на партнера по спілкуванню.

3. Активність і емоційна виразність.

4. Діловитість і здатність контролювати своє ego.

5. Наявність власного, індивідуального, неповторного комунікативного стилю.

Якщо ці якості є, то ця людина сприймається як певна харизматична особистість, „людина-зірка”. Таке очікування „людини-зірки” є певним архетипом, на який орієнтуються глядачі.

Тому, оскільки це певний збірний образ, то не випадково, що одні й ті самі люди стають ведучими різних програм, оскільки в них є всі необхідні риси і вони здатні це робити. А з другого боку, це є свідченням певної слабкої кадрової політики. Відсутності науково обґрунтованого професійного добору працівників. І тому подібних харизматичних телеособистостей обмаль і в Росії, і у нас (в Росії все ж таки більше, у нас набагато менше). Певною мірою виходить так: цих „людей-зірок” знаходять випадково, методом проб і помилок. А, в свою чергу, глядач починає страждати від нестачі певного різноманіття облич на екрані. Хоча така потреба різноманітності у глядачів існує. Отже, той факт, що одні й ті самі люди є ведучими різних програм , - не є добре.

Інга Лавриненко, заступник редактора отдела "Менеджмент, маркетинг & технологии" газеты "Бизнес":

- Конечно, хочется видеть на телеэкране больше лиц "хороших и разных". Но если стоит выбор между "хорошим" и "разным", я выбираю - "хорошее". То есть - талантливых, неординарных, обаятельных ведущих. Таких, которых, к сожалению, почему-то хватает на российских каналах и катастрофически недостает на отечественных. Надеюсь, что это происходит не из-за нашей пресловутой "неполноценности" (именно так дословно переводится слово "меншовартіcть", которое, начиная с 90-х годов прошлого века и до сих пор к месту и не к месту употребляют некоторые сторонники самобичевания по-украински). Скорее всего - на телеканалах действительно большие проблемы с менеджментом, с подбором персонала. По слухам, на некоторых украинских телеканалах к подбору сотрудников подходят с очень странной позиции: лучше взять некомпетентного, серенького, без "искры Божьей", но "своего". Который будет преданно в глаза заглядывать и любое идиотское распоряжение руководства побежит выполнять. Гораздо сложнее справиться с человеком талантливым, имеющим собственное мнение и умеющим его отстаивать. Ну, кому, скажите, хочется на фоне талантливого подчиненного эдаким дундуком выглядеть?

Когда появляется талантливый, обаятельный человек на экране, то мне, на самом деле, совершенно все равно, по какому каналу его транслируют. И переключая каналы, я рада увидеть его опять, в совершенно другой передаче. Ведь талантливые люди - многогранны, они не повторяются в разных ролях, в разных образах. Другое дело, когда на экране человек, которого вообще непонятно как на люди выпустили. С отвращением щелкаешь по пульту, а там все та же физиономия, та же пресная улыбка, тот же фальшивый голос.

А то, что сами ведущие "кочуют" из передачи в передачу, с канала на канал, вполне объяснимо. Любому творческому человеку хочется самореализации, да еще, чтоб за это деньги платили. И, если человеку в рамках своей передачи не хватает или одного или другого, он будет искать это "на стороне", то есть - в другой передаче, на другом канале. Это естественно.

Василь Яцура, головний редактор журналу „Телерадіокур’єр”, президент щорічного Київського Міжнародного Телерадіоярмарку:

- Моє ставлення до появи в різних програмах різних форматів одних і тих же ведучих і критичне, і іронічне.

Очевидно, телеринку з його обмеженою кількістю конвеєрних та „приречених на успіх” проектів достатньо мати і експлуатувати невелику групу „багатоцільових” ведучих, які „встигають” відпрацювати всі замовлення.

При цьому телекомпанія (або продюсер) не витрачає ресурси (кошти, час) на формування власного корпоративного ведучого-„бренда”, нічим особливо не ризикує, і завдяки звичній для ведучого аудиторії гарантує новій програмі, як мінімум, „середній” успіх. Іноді ведучого для нової програми обирає спонсор/інвестор, але це вже інша історія, бо у багатих, як відомо, свої дивацтва...

Насправді, телеринку бракує не тільки „рейтингових” ведучих і конкуренції між ними, але й головного – рекламного попиту на окрему і особливу аудиторію конкретної програми.

Як тільки на ринку виникне такий попит, телебачення відразу почне „закріпачувати” ведучих, і вони вже не зможуть мандрувати з програми у програму, з каналу на канал.

А поки що нехай наші телеведучі відчувають себе „всебічно обдарованими і вільними художниками”.

Тетяна Бєлозьорова, генеральний директор медіахолдингу «МИГ»:

- Почему бы и нет, если ведущий востребован… А талант, если это действительно талант, он прорвётся. А талантов мало, поэтому и приходиться использовать одних и тех же ведущих. Ведущий, он тот же актёр, только бывают актёры узконаправленного плана, а бывают актёры, сведущие совершенно в разных направлениях – могут быть и траги-, и комедия…

Вообще, всё зависит от того, как это сделано, как сделана программа – если она хорошая, то зритель будет её смотреть в любом формате, в любом варианте. То есть, её будет зритель смотреть, и адаптироваться к той сюжетной линии и к тем ведущим, которые предложены. Всё это, честно говоря, надуманные вопросы, с моей точки зрения. Это то же самое, когда используют одни и тех же актёров, например, в разных сериалах. А причина... Нет нормальной школы… И в советские времена были актёры одни и те же, но тогда мы на это так не обращали внимание.

Людмила Клепакова, журналіст:

- Это просто эксплуатация раскрученного имени. Искать новые лица очень сложно, на это нужно потратить время, деньги, нервы, труд и так далее, и так далее, это сложно. А когда есть под рукой уже известный ведущий - ты уверен в его мастерстве, в его профессионализме – это намного удобнее. Но причина - не в ленивых менеджерах, а в больших затратах на поиски новых «лиц» каналов, их обучение…

Например, когда брали на работу в «ТСН» Люду Добровольскую (она до этого была ведущей в Одессе), с ней работали все лето, готовили к эфиру на общенациональном канале. Были трактовые репетиции - это были большие денежные затраты и большие затраты времени. Проще взять уже готового человека. Вот на ту же программу канала «1+1» "Хочу и буду" взяли ди-джея Пашу. То есть человека, который уже знает, что он может, на что способен.

Сейчас вообще пошла такая тенденция, что на телевидении телевизионный ведущий вырождается. Я вообще не понимаю, что такое сейчас профессия "ведущий". Неужели это тот человек, который считывает с суфлёра?..

С другой стороны, хороший ведущий может вести много программ. Но всё равно есть какое-то амплуа публицистическое. Например, та же Светлана Сорокина - я считаю, что она супер, так вот, она могла вести и "Героя дня", и новости великолепно. Она ведёт очень хорошо в живом эфире такие программы, как "Глас народа", "Основной инстинкт". Но я её, честно говоря, не представляю в какой-то развлекательной программе, потому что у неё уже сложился имидж. И если бы он вела дурную развлекательную программу, это бы негативно повлияло на её образ.

Например, у нас на тех же «плюсах» "Хочу и буду". Я очень уважаю Олю Герасимьюк. Я считаю, что она прекрасный публицист, но то, что она делает сейчас, мне кажется, не идёт ей на пользу. Мне кажется, это даже не было её желанием, это было желанием менеджмента канала. У Ольги уже сложился такой имидж – защитницы угнетённых, бедных, обиженных, несчастных и так далее. И когда человек круто появляется совершенно в другом формате - это идет в ущерб качеству самого телевизионного продукта. Когда человек занимается серьёзным делом, то переходить на какие-то фривольные вещи…

Хотя иногда смена имиджа – на пользу. К примеру, Руслана Писанка захотела изменить свой имидж. Не смогла она семь лет вести погоду, ей надоело изо дня в день считывать с суфлёра одно и тоже. Ну не получилось у неё это "утричко" в прямом эфире «Страны советов», но, возможно, у неё получится что-то другое. Она способный человек.

И еще одно: когда я работала на «1+1», мне один человек с УТ-1 сделал замечание: "вы хотите все деньги заграбастать, поэтому и ведёте по 10 программ". А это не потому, что я хотела вести все эти программы. Просто мне платили определённую сумму денег, и я их должна была отработать… Так что подобные смены имиджа – это, нередко, именно воля менеджеров канала, а не самих ведущих…

Богдан Болховецький, генеральний продюсер “Мас Медіа Консалтинг”, Луганськ:

- Я считаю, что использовать одних и тех же ведущих в разных программах - это убожество! Вот, например, появился Дмитрий Нагиев. У него получается и телекомпания уже не хочет "париться", искать новых ведущих. А новые люди – творческая молодёжь, которой нужно работать, стажироваться, учиться - как бы остаются за бортом. И причина этого в простой экономии – дешевле платить чуть больше старому ведущему, чем раскручивать, учить и платить новому.

Однако такая редакционная политика обязательно повлияет на качество программы, как говорят в театральных профессиональных кругах – "публика дура, но её не обманешь". То есть, если публика привыкла, что Нагиев злодей, вряд ли она воспримет его как учителя. Тем более, пагубно отражается это и на его собственном имидже как ведущего.

Юрій Багрянцев, директор ТРК "Юана":

- Я считаю, что использование одних ведущих в программах разного формата - это совершенно нормальное явление, только всё хорошо в меру.

Есть передачи, в которых ведущие абсолютно не подходят к программам. А причин того, почему они выходят в эфир – может быть масса: финансовые, кумовство и так далее. Вообще же, я думаю, что поиск новых лиц всегда полезен.

Андрій Курков, письменник, кіносценарист:

- Здесь чисто коммерческий интерес каналов: самых рейтинговых ведущих хотят распихать и поднять рейтинги передач - с одной стороны. А с другой стороны - это говорит, что есть явная нехватка ведущих, способных поднять программу. Каналы боятся искать новые лица и тратить на это деньги. Частично - из-за нехватки денег, а частично - потому, что ведущие и так получают много, и каналы за эти деньги хотят выдавить максимум. Использование ведущего в разных амплуа, во-первых, убивает одну из аудиторий. Во-вторых, подсознательно он будет уравнивать эти программы, то есть будут появляться какие-то смежные, схожие элементы, хотя программы могут быть совершенно разной направленности. Ведущий - он всё-таки не актёр, он имеет свою манеру подачи программы, он постоянен, тут идёт другая игра. В общем, я негативно отношусь к использованию одних ведущих в разных программах.

Олена Донченко, доктор соціологічних наук, Інститут соціальної і політичної психології:

- Це не дуже вдала практика, тому що люди пов'язують образ певного ведучого з певною його позицією – громадянською, моральною, професійною. А його образ - з парадигмою певної програми, її обличчям, з тією головною метою і думкою, яку ця програма несе глядачам. Коли ведучий з'являється в іншій програмі, відбувається таке: у глядача розмивається чіткість образу ведучого, а з другого боку, глядачі вже другу програму сприймають як продовження першої. І дратує це тим, що люди думають: невже ведучі такі заробітчани, все хапають, заполонили одні обличчя все телебачення... Так само, як московська естрада заполонила одними й тими ж самими обличчями весь естрадний простір. Треба більше телеособистостей, щоб наситити інформаційний простір більшим розмаїттям позицій, думок, смаків і т.д.

Іван Мащенко, експерт з питань телебачення:

- Законодавство цілого ряду зарубіжних країн забороняє залучення ведучих інформаційних програм до участі у рекламних кампаніях, кліпах, сюжетах. Тому що образ ведучого інформаційної програми є визначальним дуже часто для всього каналу. Наприклад, у США, де, як відомо, діють три найпотужніші національні мережі (NBC, АBC, CBS) основний випуск новин кожного каналу (так звані „Вечірні вісті”) йдуть по всіх трьох каналах в один і той же час. А глядачі „сідають” на свій випуск саме залежно від схильності до свого, так би мовити, ведучого. Тому ведучий таких випусків у США – це більш, ніж людина в кадрі. Відомий Уолтер Кронкайт десятиліттями був у Америці такою впливовою людиною, що до нього нація часто прислуховувалася більше, ніж до слів президента. Або, наприклад, на CNN Лері Кінг. Він близько 40 років є ведучим ток-шоу. І потрапити до нього в передачу вважають для себе за честь і президенти, і прем'єр-міністри, і королі.

Тому авторитетне ім'я ведучого, його образ дуже часто нерозривно пов'язується і з конкретним каналом, і з конкретною передачею.

Ведучий дуже дорого коштує – навіть у буквальному розумінні. Гонорари провідних ведучих телеканалів світу становлять шестизначні цифри. Що ж до України, то, на жаль, дуже часто порушується і перше правило, коли ведучі сучасних передач чи колишні популярні диктори українського телебачення „розмінюють” себе на рекламування миючих засобів, сумнівних лотерей тощо. При цьому нерідко імітується спосіб подачі такої реклами a la новини, враховуючи, що глядач краще клюне на таку наживку.

Тепер про інший бік цієї проблеми, яка тим же зарубіжним законодавством формально не регулюється. Йдеться про ведення ведучими кількох циклів в межах одного каналу. Думається, що це не на користь ні каналу, ні самим програмам, ні ведучому. Річ в тім, що це актор може в театрі грати різні ролі. Ведучий нікого не грає. Він може бути тільки сам собою. І одночасно бути в різних „образах” у документальних програмах – це неможливо. Причому дуже часто буває, що в рамках однієї програми змінюються ведучі. Це природне телевізійне життя. І глядачі тоді можуть порівняти і клас цих ведучих, і результативність. Коли ж трапляється навпаки – ведучий „Фігаро” і там, і тут, то в результаті увага глядача розсіюється між такими програмами, і у підсумку загальний результат негативний.

І третій аспект. Участь одних і тих же осіб у програмах різних країн. Тут ситуація неоднозначна. Світова практика, відома і нам, дає позитивні приклади: Познер і Донахью. Але це за умови, коли ведучі двох країн, як правило, беруть участь у спільному проекті телекомпаній цих двох країн (відомі міжнародні телемости 80-х років). Інша річ – спроба „експлуатації” популярного ведучого однієї країни в іншій. До нічого доброго, як правило, це не призводить. Ось наочний приклад. Л.Якубович – ведучий зверхпопулярної телегри „Поле чудес”. Була спроба Першого національного телеканалу започаткувати гру „Діканька”. Після кількох явно провальних виходів у ефір на УТ-1 сторони розійшлися. Є і деякі інші всім відомі приклади, коли такі заполучення стосуються ведення інформаційних випусків. З ведучим інформаційної програми глядач уособлює позицію з конкретних питань як внутрішнього, так і зовнішнього життя. І те, що він може вибачити „своїй людині”, він не пробачає „варягу”.

.

Підготували Ірина Талалаєвська, Денис Іванов, для "Детектор медіа"