Відповідають: Олександр Чекмишев, Валерій Іванов, Михайло Вейсберг, Євген Захаров, Ігор Слісаренко, Сергій Дацюк.



Вчора у черговому випуску програми Першого національного «ЧетверТА влада» вперше було оприлюднено намір щодо створення так званого "Великого журі", призначеного сприяти вирішенню конфліктів між пресою та владою, ініціатором котрого виступив Сергій Васильєв, до якого приєднався В’ячеслав Піховшек.

Як ви вважаєте, чи може бути ефективною громадська організація, яка створюється „згори”, за ініціативою чиновництва? Чи здатна вона бути адекватною завданням громадянського суспільства? Яку мету, на вашу думку, переслідують ініціатори „Великого журі”?



Олександр ЧЕКМИШЕВ – заступник директора Інституту журналістики:



У світі існують різні приклади і різні варіанти створення системи регулювання й саморегулювання інформаційної сфери. Скажімо, у скандинавських країнах, зокрема, у Швеції, традиційно високою є роль профспілок. Профспілки займаються як проблемами журналістської етики, так і широким колом питань, що стосуються професійних стандартів. Інший варіант було застосовано у тій же Швеції у середині 50-х років, коли було схвалено закон про роль і місце ЗМІ у суспільстві. Можна навести численні приклади різних моделей саморегуляції у Франції, Німеччині. Однак у всіх випадках центром , на основі якого створюються різного роду журі – аналоги нашої Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, - є саме медійне середовище. Я не можу навести жодного успішного прикладу створення будь-яких громадських структур саморегуляції з ініціативи влади. Стосовно ідеї створення згаданого „журі” в Україні, можу припустити, що чиновники вирішили скористатися російським досвідом створення громадських організацій згори. Варто згадати форум громадських організацій, проведений під патронатом Путіна. Тому я переконаний, що будь-які громадські утворення, створені з ініціативи влади, є мертвонародженими. Розумна влада вміє слухати і робити розумні висновки з того, про що говорить громадськість, а не створює псевдогромадські структури, аби видати їх позицію за позицію громадськості. Такі структури ніколи не можуть адекватно виконати завдання громадянського суспільства, оскільки сам формат їх створення вступає в конфлікт інтересів із цілями і завданнями громадянського суспільства. Цілі таких дій прозорі і зрозумілі: побудувати чергове потьомкінське село і представити позицію маріонеточної структури як позицію громадськості, демонструвати назовні те, як гарно влада співпрацює з НУО (неурядовими організаціями). Все це насправді робиться для того, аби за ширмою прозорості і демократичного ставлення до ідеї громадянського суспільства підпорядкувати собі третій сектор і в подальшому використовувати це у своїх цілях.

Валерій ІВАНОВ – Президент академії української преси, професор:



По-видимому, речь идет о создании квази-общественной организации. Такие организации являются общественными только по названию, а на самом деле обслуживают интересы власти. Как пример можно привести Ассоциацию работников СМИ Украины в ее сегодняшнем состоянии. Вероятно, авторы этого пиарпроекта перенимают опыт существования Судебной палаты по информационным спорам, которая действовала в России в период позднего Ельцина. Что касается адекватности задачам гражданского общества, то нужно определиться, что мы понимаем под этим термином. Вполне возможно, что это в духе «гражданского общества» господина В.Литвина. Но полностью противоположно идеалам гражданского общества в демократическом понимании этой дефиниции. Дело в том, что в гражданском обществе население через неправительственные организации контролирует власть. В данном случае, конечно же, об этом речь не идет. Что касается целей, то они те же, что и в мониторинге г-на С.Васильева. Первое – показать демократические устремления власти. Второе – проявить информационную активность. В принципе это все было бы хорошо, если бы не одно «но»: эти усилия, на самом деле, представляют собой только часть пиарпроекта, а не действительные устремления власти. И это понимают все. Поэтому-то они и не дают результатов.

Михайло ВЕЙСБЕРГ – Президент Української асоціації видавців періодичної преси:

Я думаю, что общественная организация, создающаяся сверху, может быть эффективной. Все зависит от базовых документов, состава участников и способов формирования правления. Какие цели преследуются в данном случае, сказать сложно. Возможно, это «выпуск пара», возможно, попытка создать видимость диалога. В любом случае представители гражданского общества должны уметь пользоваться даже небольшими возможностями, предоставленными им властями для диалога. Важно, чтобы этот диалог был публичным.





Євген ЗАХАРОВ, Харківська правозахисна група:



- На мій погляд, в умовах сучасної України створення з ініціативи держави організацій громадянського суспільства приведе до їхній залежності від державних органів, що може мати наслідком повне їх підпорядкування державі. Звичайно, діалог і взаємодія держави і громадянськогосуспільства необхідні. Але вони будуть здійснені тільки в тому випадку, якщо це будуть діалог і взаємодія рівноправних, поважаючих один одного партнерів. На жаль, політичні еліти в посттоталітарних країнах не вважають людей громадянами, прагнуть маніпулювати їх свідомістю, зокрема, через керовані засоби масової інформації, і зверхньо ставляться до організацій громадянськогосуспільства. На думку Адама Михника, ця особливість менталітету посттоталітарної номенклатури характерна для всіх країн колишнього східного блоку. В українському варіанті вона обтяжується слабкістю громадянськогосуспільства, яке поки що не в змозі стати інтелектуальним опонентом держави, змусити її орієнтуватися на суспільні інтереси, суспільну думку в головних аспектах внутрішньої і зовнішньої державної політики.

На мій погляд, позасудовий орган для розв’язання інформаційних конфліктів, у тому числі конфліктів між ЗМІ і владою, давно потрібний. Але він повинний створюватися тільки знизу, асоціаціями журналістів і ЗМІ, які повинні самі визначити правила і процедури роботи цього органу. Він буде ефективним, якщо журналістське співтовариство в цілому добровільно погодиться визнати ці правила, зокрема, буде слідувати нормам журналістської етики. На жаль, сьогодні важко очікувати успіху такого проекту, оскільки українські журналісти занадто залежні від своїх роботодавців і тому занадто керовані. Не випадково той же Адам Михник сказав, що не міг би видавати в Україні таку газету, як його «Газета виборча».

Якщо ж щось схоже на «Велике журі» будуть створювати органи влади, то ця витівка приречена на повний провал. Усюди, де влада створювала громадські структури, вони ставали ручними, керованими і працюючими для задоволення владних інтересів. Чи ж вони відразу створювалися з метою підміни реальних організацій громадянськогосуспільства провладними, як, наприклад, сервільна «Асоціація працівників ЗМІ України», що просила Президента ветувати Закон про внесення змін в інформаційне законодавство з питань забезпечення і безперешкодної реалізації права на свободу слова і вимагавшая відкликання посла Німеччини в Україні. У той же час громадянське суспільство в Україні не настільки слабке, щоб уступити намірам влади цілком маніпулювати засобами масової інформації – а саме з цією метою і хоче створити українська влада «Велике журі».

Ігор СЛІСАРЕНКО, журналіст:

- Зрозуміло, що це чергова профанація суспільно необхідної справи. Старий, як світ, прийом: “Для того, щоб розвалити, треба очолити”. Знущально звучить вже сама назва – “Велике журі”. Передерли з американського на “ніжегородскій”? У США, як відомо, Велике журі – це частина механізму правосуддя, орган, який вирішує, чи є підстави для порушення кримінальної справи. Підозрюю, що цю милозвучну чиновницькому вуху назву ініціатори почули під час відомого “монікагейту”, коли Клинтон свідчив якраз перед Великим журі. Але, даруйте, до чого тут відносини преси і влади? Щоправда, “Велике журі” існує при Спілці журналістів Росії – але це якраз отой випадок “ніжегородського”.

Втім, варто згадати, що вже існують (ще дихають?) подібні “журі”, але засновані нібито “знизу” – зрежисованими журналістськими зборами “під Паскуаля”. Аналіз їхньої діяльності вже не раз вичерпно давали автори на форумі “Детектор медіа”.

Сергей ДАЦЮК, незалежний медіа-експерт:

- Ничего не меняется в этом мире: дети писают в пеленки, прокладки текут, собаки лают на чужих, а власть пытается иметь общество. И то, что эта власть пытается поиметь общество при помощи самого же общества, ничего в мире не меняет.

Конфликты между прессой и властью это исключительная компетенция закона и судебной власти. Создание так называемого "Большого жюри" - еще один шаг к наращиванию инструментов полицейского государства в стране. Это означает, что до сих пор законы о СМИ не приняты судебной властью к оперативной работе.

Для следования законодательству о СМИ в нашей стране оказался нужен посредник либо в лице исполнительной власти, либо закамуфлированный под общественность. Когда создается посредник для решения конфликтов между прессой и властью, законы перестают работать непосредственно, судебная власть фактически упраздняется.

Широкомасштабное наступление на свободу слова, предпринятое властью за последнее время, серьезно подрывает доверие к ней. Это создает для нас в будущем массу работы. Для послевыборной ситуации уже сегодня нужно готовить в первую очередь пакет законов о СМИ для отмены, изменений и дополнений. Это серьезная экспертная работа (политтехнологов, экспертов по СМИ, юристов и экономистов).

Пока что нет политического субъекта, который в публичном пространстве озвучил бы эту идею. С коммунистами и "Едой" все понятно. Но почему молчит "Наша Украина"?

Что же касается гражданской позиции, то здесь необходима полная обструкция действиям власти по привлечению общественности. Никакого доверия власти в ее инициативах по привлечению общества! Нужна полная изоляция инициатив власти от общественной поддержки. Нужен интеллектуальный бойкот власти, отказ от питания ее идеями. Нужна атмосфера моральной нетерпимости по отношению к тем, кто ей служит сегодня. Это гражданская холодная война. И в ней нужно воевать доступными и законными средствами.

Ігор Куляс, медіа-єксперт

Чесно кажучи, я не пригадую жодної щирої спроби виконавчої влади знайти спільну мову з журналістами. Завжди це розмова з позиції сили. Особливо ж це стосується ГУІП, очолюваного паном С.Васильєвим. Тому чергові "ініціативи" з цього боку дуже важко сприймати як спробу розв’язати наявну серйозну проблему. Гадаю, що структура, ініційована і породжена чиновництвом з найпроблемнішого для української журналістики департаменту, буде ерзацом і інструментом для зручного владі піару. І нічим іншим. У демократичному суспільстві подібні проблеми вирішують організації, яких саме так не любить і публічно ганьбить пан С.Васильєв. Є тут неподоланна суперечність. Певно, ініціативи мають походити з інших вуст.